Рішення № 133079323, 03.01.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 640/5299/20

РІШЕННЯ

іменем України

03 січня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" до Головного управління ДПС у м. Києві , Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Тарасівка» (далі позивач, СГ ТОВ «Тарасівка») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві та Державної податкової служби України, у якому просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 10.10.2019 № 011667410, яким до СГ ТОВ «Тарасівка» застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 170,00 грн за платежем «орендна плата з юридичних осіб», код платежу 18010600; визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України від 24.12.2019 № 14374/6/99-00-08-05-05, прийняте за результатами розгляду скарги позивача на зазначене податкове повідомлення-рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Справа у встановлені нормами Кодексу адміністративного судочинства України строки Окружним адміністративним судом міста Києва розглянута не була.

На підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №2825 (в редакції Закону України №3863-ІХ) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399.

Так, за результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, адміністративна справа №640/5299/20 передана на розгляд Хмельницькому окружному адміністративному суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2025 року, дану адміністративну справу передано на розгляд судді Печеному В.Є.

Ухвалою судді Хмельницького окружного адміністративного суду Печеного Є.В. від 13.03.2025 прийнято до свого провадження адміністративну справу №640/5299/20; ухвалено розпочати розгляд справи спочатку; ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позивач обґрунтовує позов тим, що станом на 01.01.2019 та протягом 2019 року він не був орендарем земельної ділянки, щодо якої проведено перевірку, а отже, не був платником орендної плати за цю ділянку та не мав обов`язку подавати декларацію з плати за землю за 2019 рік.

На підтвердження цього позивач, зокрема, посилається на: рішення Київської міської ради від 01.10.2007 року, яким, серед іншого, розірвано договір оренди земельних ділянок від 25.11.2004, укладений між Київською міською радою та СГ ТОВ «Тарасівка»; положення договору оренди, відповідно до яких розірвання договору здійснюється на підставі рішення Київської міської ради без необхідності укладення окремої додаткової угоди; витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з яких вбачається відсутність зареєстрованого за СГ ТОВ «Тарасівка» права оренди відповідної земельної ділянки станом на 2019 рік.

ГУ ДПС у м. Києві у відзивах проти позову заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що: за даними ІС ДЗК станом на час проведення камеральної перевірки 25.11.2004 між Київською міською радою та СГ ТОВ «Тарасівка» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 29,961 га з кадастровим номером 8000000000:90:335:0008 строком до 25.11.2019; граничний строк подання декларації з плати за землю за 2019 рік 20.02.2019 року; позивач таку декларацію не подав; за неподання декларації закон прямо передбачає застосування штрафних санкцій за пунктом 120.1 статті 120 ПК України.

ДПС України у відзиві проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що: рішення ДПС України від 24.12.2019 є актом, прийнятим за результатами адміністративного оскарження, саме по собі не змінює правового статусу позивача порівняно з ППР № 011667410, не покладає на нього нових обов`язків, а отже не є самостійним предметом судового оскарження; для підтвердження цієї позиції наводить правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.06.2019 у справі № 826/45/18 (адміністративне провадження № К/9901/8555/19), а також у постановах від 24.06.2019 у справах № 826/11001/15 та № 813/5256/13-а, та інші аналогічні рішення.

Позивач у відповіді на відзиви наполягає на задоволенні позову, вказуючи, що саме ППР № 011667410 визначає його відповідальним за сплату штрафу і, по суті, формує для нього обов`язок сплати податку, який не підлягає сплаті.

Вказує, що посилання відповідачів на практику Верховного Суду щодо рішень за результатами розгляду скарг, на думку позивача, не спростовують протиправності самого оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

18.09.2019 позивач отримав акт про результати камеральної перевірки своєчасності подання податкової декларації з плати за землю за 2019 рік від 12.09.2019 № 000118/26-15-04-10/32684040 (далі Акт).

У Акті контролюючий орган дійшов висновку, що як орендар земельної ділянки комунальної власності в м. Києві позивач не подав декларацію з плати за землю (орендної плати) за 2019 рік у граничний строк 20.02.2019 року.

27.09.2019 СГ ТОВ «Тарасівка» подало заперечення до Акта та надало документи, якими обґрунтувало відсутність у нього на 2019 рік права оренди спірної земельної ділянки та, відповідно, статусу платника орендної плати.

Листом від 08.10.2019 № 22378/10/26-15-04-10-18 Головне управління ДПС у м. Києві повідомило про залишення заперечень без задоволення та Акта без змін, обґрунтовуючи свої висновки даними інформаційної системи Державного земельного кадастру (ІС ДЗК) про нібито чинне право оренди земельної ділянки за позивачем.

10.10.2019 Головне управління ДПС у м. Києві (на той час як юридична особа з кодом ЄДРПОУ 43141267) прийняло податкове повідомлення-рішення форми «ПС» № 011667410 (далі ППР № 011667410), яким до СГ ТОВ «Тарасівка» застосовано штраф у розмірі 170,00 грн за неподання декларації з плати за землю за 2019 рік, з посиланням, зокрема, на пункт 120.1 статті 120 та підпункт 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України (тут і далі ПК України у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин.

29.10.2019 позивач подав до Державної податкової служби України (далі ДПС України) скаргу на ППР № 011667410.

Рішенням ДПС України від 24.12.2019 № 14374/6/99-00-08-05-05 (далі Рішення ДПС України від 24.12.2019) скаргу СГ ТОВ «Тарасівка» залишено без задоволення, а ППР № 011667410 без змін.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вказує на таке.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при їх прийнятті.

Такий підхід неодноразово підтверджувався Верховним Судом у податкових спорах, зокрема у постановах від 07.03.2024 у справі № 580/2069/20, від 27.04.2020 у справі № 360/1050/19, від 06.02.2020 у справі № 810/101/16.

Так, стаття 206 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) встановлює, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Стаття 269 ПК України визначає, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Так, відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пункт 288.1 статті 288 ПК України визначає, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України визначає, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частина перша статті 19 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) встановлює, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію добросовісний орендар земельної ділянки, наданої для потреб будівництва та обслуговування відповідного об`єкта, має право на першочергове укладення договору оренди землі на строк до 50 років або припинення дії договору оренди землі.

При передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

При передачі в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які є земельними ділянками меліорованих земель і на яких проводиться гідротехнічна меліорація, строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 10 років. До договору оренди землі включається зобов`язання орендаря здійснювати інвестиції у розвиток та модернізацію відповідних меліоративних систем і об`єктів інженерної інфраструктури та сприяти їх належній експлуатації.

При передачі в оренду сільськогосподарських угідь, які розташовані в межах гірничого відводу, наданого для розробки родовища нафти або газу, строк дії договору оренди земельних ділянок визначається з урахуванням строків початку будівництва свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, на орендованій ділянці або на її частині.

Особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов`язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки.

Якщо строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився у день або після смерті орендодавця, але до державної реєстрації права власності на земельну ділянку за новим власником (спадкоємцем), такий договір вважається продовженим (поновленим) до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця або територіальної громади на таку земельну ділянку.

Відповідно до статей 2, 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя.

На підставі рішення Міністерства юстиції України державна реєстрація права власності та інших речових прав може проводитися в межах декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених в абзаці першому цієї частини.

Державна реєстрація обтяжень речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.

Державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого абзацом п`ятим цієї частини.

Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Закон України «Про державний земельний кадастр» (тут і далі у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначає Державний земельний кадастр як єдину державну геоінформаційну систему відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Отже, правовий статус особи як орендаря конкретної земельної ділянки та, відповідно, платника орендної плати за неї визначається наявністю зареєстрованого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а не суто записами в Державному земельному кадастрі.

Щодо обов`язку подавати декларацію з плати за землю та відповідальності, то необхідно зазначити про таке.

Пункт 286.2 статті 286 ПК України визначає, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Пункт 120.1 статті 120 ПК України передбачає, що неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Отже, суд виходить з того, що застосування штрафу за пунктом 120.1 статті 120 ПК України можливе лише за умови, якщо особа є платником відповідного податку (збору) та суб`єктом обов`язку щодо подання відповідної декларації.

У низці рішень Верховний Суд виходив із того, що податкове зобов`язання у вигляді орендної плати за земельну ділянку державної чи комунальної власності виникає за наявності у особи зареєстрованого права оренди цієї ділянки, підтвердженого записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а дані Державного земельного кадастру використовуються, зокрема, для визначення характеристик земельної ділянки та нормативної грошової оцінки, але самі по собі не підміняють собою реєстрацію речових прав.

У постановах Верховного Суду від 24.06.2019 у справі № 826/11001/15, від 24.06.2019 у справі № 813/5256/13-а, від 11.06.2019 у справі № 826/45/18, від 06.02.2020 у справі № 810/101/16, від 27.04.2020 у справі № 360/1050/19 сформульовано правову позицію, згідно з якою рішення контролюючого органу, прийняте за результатами розгляду скарги платника на податкове повідомлення-рішення, не є самостійним джерелом нових прав та обов`язків для платника податків, а лише підтверджує, змінює або скасовує первинне рішення. Визнання протиправним та скасування первинного податкового повідомлення-рішення є достатнім способом захисту прав платника, і додаткове скасування рішення за результатами розгляду скарги не має самостійного правового значення для відновлення порушеного права.

Так, із досліджених судом доказів (копії договору оренди земельної ділянки від 25.11.2004, рішення Київської міської ради від 01.10.2007, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) встановлено: СГ ТОВ «Тарасівка» було орендарем земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Голосіївського району м. Києва на підставі договору оренди, укладеного 25.11.2004 з Київською міською радою; рішенням Київської міської ради від 01.10.2007 зазначений договір оренди земельних ділянок, укладений із СГ ТОВ «Тарасівка», було розірвано; згідно з умовами договору оренди його розірвання здійснюється на підставі рішення Київської міської ради та не потребує оформлення додатковою угодою; за витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 2019 рік право оренди спірної земельної ділянки за СГ ТОВ «Тарасівка» не зареєстровано.

Натомість ГУ ДПС у м. Києві, обґрунтовуючи висновки Акта та ППР № 011667410, послалося виключно на дані ІС ДЗК щодо укладення у 2004 році договору оренди із строком дії до 25.11.2019 року.

Жодних доказів на підтвердження того, що після прийняття рішення Київської міської ради від 01.10.2007 право оренди спірної земельної ділянки за позивачем було відновлене чи знову зареєстроване, відповідачі до суду не надали.

Згідно зі статтею 77 КАС України, обов`язок доведення правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладено на суб`єкта владних повноважень, який прийняв оспорюване рішення. Відповідачі цей обов`язок не виконали, оскільки не спростували надані позивачем витяги з Державного реєстру речових прав та рішення органу місцевого самоврядування про розірвання договору оренди.

З огляду на викладене вище, суд доходить висновку, що станом на 2019 рік СГ ТОВ «Тарасівка» не було орендарем спірної земельної ділянки та не мало зареєстрованого права оренди на неї.

Відповідно, у позивача відсутній статус платника орендної плати за цю земельну ділянку.

Щодо наявності в позивача обов`язку подавати декларацію з плати за землю за 2019 рік, то необхідно зазначити про таке.

Як випливає з пункту 286.2 статті 286 ПК України, обов`язок щорічного подання декларації з плати за землю покладається на платників плати за землю.

Оскільки суд встановив, що у 2019 році позивач не був платником орендної плати за спірну земельну ділянку, обов`язок подавати декларацію з плати за землю (орендної плати) за цю ділянку в нього відсутній.

Отже, неподання СГ ТОВ «Тарасівка» декларації з плати за землю за 2019 рік щодо спірної земельної ділянки не може кваліфікуватися як порушення пункту 286.2 статті 286 ПК України, оскільки позивач не був суб`єктом відповідного обов`язку.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення № 011667410, то суд виходить із таких міркувань.

ППР № 011667410 винесене ГУ ДПС у м. Києві на підставі Акта камеральної перевірки з мотивів неподання позивачем декларації з плати за землю за 2019 рік та містить посилання на пункт 120.1 статті 120 ПК України як на норму, що передбачає відповідальність за неподання декларації.

При розгляді заперечень позивача контролюючий орган не надав належної оцінки доводам про припинення договору оренди та відсутність зареєстрованого права оренди спірної земельної ділянки, фактично обмежившись посиланнями на дані ІС ДЗК.

Така позиція суперечить обов`язку суб`єкта владних повноважень враховувати всі обставини, що мають значення для прийняття рішення, та належно мотивувати відхилення доводів платника.

З урахуванням установленої відсутності в позивача статусу платника орендної плати за спірну земельну ділянку, відсутності обов`язку подавати декларацію з плати за землю за 2019 рік і, відповідно, відсутності підстав для застосування до нього штрафних санкцій за пунктом 120.1 статті 120 ПК України, суд приходить до висновку, що ППР № 011667410 є протиправним та підлягає скасуванню.

Із приводу вимоги про визнання протиправним та скасування Рішення ДПС України від 24.12.2019 № 14374/6/99-00-08-05-05, то суд зазначає про таке.

Рішення ДПС України від 24.12.2019 прийнято за результатами розгляду скарги позивача на ППР № 011667410, цим рішенням скаргу залишено без задоволення, а ППР без змін.

Тобто зазначене рішення не формує нових самостійних обов`язків для позивача, а лише підтверджує правову позицію контролюючого органу щодо первинного ППР.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постановах від 11.06.2019 у справі № 826/45/18, від 24.06.2019 у справах № 826/11001/15 та № 813/5256/13-а, від 06.02.2020 у справі № 810/101/16, від 27.04.2020 у справі № 360/1050/19, скасування первинного податкового повідомлення-рішення як протиправного є достатнім і належним способом захисту прав платника податків.

За таких обставин окреме визнання протиправним та скасування рішення контролюючого органу за результатами адміністративного оскарження не є необхідним для відновлення порушеного права.

З урахуванням того, що ППР № 011667410 підлягає скасуванню як протиправне, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування Рішення ДПС України від 24.12.2019 № 14374/6/99-00-08-05-05 задоволенню не підлягають, оскільки скасування цього рішення не надасть позивачу додаткового захисту понад той, що забезпечується скасуванням самого податкового повідомлення-рішення.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Щодо розподілу судових витрат, то суд виходить із такого.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Із матеріалів справи вбачається, що за подання позову, яким заявлено дві вимоги немайнового характеру, позивач сплатив судовий збір у розмірі 4 204,00 грн.

Основною позовною вимогою, яка має самостійне майнове значення, є вимога про визнання протиправним та скасування ППР № 011667410; ця вимога задовольняється.

Відмова у задоволенні вимоги про визнання протиправним та скасування Рішення ДПС України від 24.12.2019 № 14374/6/99-00-08-05-05 не впливає на майнові права позивача та є похідною від основної вимоги.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача всю суму сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві як органу, рішення якого визнано протиправним та скасовано.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 139, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Тарасівка» задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві форми «ПС» від 10.10.2019 № 011667410.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Тарасівка» суму сплаченого судового збору в розмірі 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" (вул. Соборна, 10Б, прим. 110,с. Петропавлівська Борщагівка,Бучанський р-н, Київська обл.,08130 , код ЄДРПОУ - 32684040) Відповідачі:Головне управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19,м. Київ,04116 , код ЄДРПОУ - 44116011) Державна податкова служба України (пл. Львівська, 8,м. Київ,04053 , код ЄДРПОУ - 43005393)

Головуючий суддя Є.В. Печений