Рішення № 13307044, 13.12.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 301

РІШЕННЯ

Іменем України

13.12.2010

Справа №2-28/5760-2010

За позовом – Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ (01011, м. Київ, вул. Лєскова, б. 9).

До відповідача - Відкритого акціонерного товариства «Сімферопольська макаронна фабрика» (95014, м. Сімферополь, вул. Мармурова, б. 3/6).

За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Євросервіс-Україна», м. Київ (04073, м. Київ, вул. Фрунзе, б. 142).

2. Закрите акціонерне товариство «Сільгосппродукт», м. Київ (04060, м. Київ, вул. Котовського, б. 9/27-А).

Про передачу предмету іпотеки в управління.

Суддя С.О. Лукачов

представники:

Від позивача – Вашеняк С.В. – нач. відділу, довіреність від 21.09.2010р.

Від позивача – Ковальчук В.В. – представник, довіреність № 10-12 від 10.12.2010р.

Від третіх осіб – не з’явилися, повідомлені належним чином.

Суть спору: Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства «Сімферопольська макаронна фабрика» про передачу в управління ЗАТ «Сільгосппродукт» майна відповідача, яке знаходиться в заставі (іпотеці) позивача згідно договору застави від 27.09.2002р. № 5413 та на яке за рішенням господарського суду м. Києва від 13.11.2008р. у справі № 21/112 звернуто стягнення.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах ст. 34 Закону України «Про іпотеку» та мотивовані тим, що рішенням господарського суду м. Києва від 13.11.2008р. у справі № 21/112 з ТОВ «Євросервіс-Україна»" на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») стягнуто суму заборгованості у розмірі 85 909 143,48 грн. На даний час зазначене рішення залишається невиконаним, а сума заборгованості станом на 01.11.2010 становить 111 735 168, 98 грн. та 8 075, 77 дол. США.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, проти задоволення позову заперечує, посилається на те, що Законом України «Про заставу», Цивільним кодексом України не передбачена можливість передачі предмета застави в управління третім особам. Крім того, відповідач посилається на те, що ухвалою господарського суду м. Києва від 28.11.2008 року у справі № 49/277-б порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Євросервіс-Україна» і введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, у зв’язку з чим, з посиланням на ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та п.2.4. інформаційного листа Вищого господарського суду України від 19.03.2002 року № 01-8/307, «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом», відповідач вважає, що мораторій зупиняє, зокрема: виконання зобов'язань боржника його поручителем, гарантом, страховиком також. Оскільки, основним боржником (позичальником за генеральною кредитною угодою від 31.07.2001 року і додатку до неї від 05.09.2002 року) є ТОВ «Євросервіс-Україна», а ВАТ «Сімферопольська макаронна фабрика» є його майновим поручителем, відповідач вважає, що вимоги позивача не можуть бути задоволені.

Під час розгляду справи, представник позивача заявив клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з необхідністю подання суду письмових заперечень на відзив відповідача.

Суд залишив клопотання позивача про відкладення розгляду справи без задоволення, з огляду на встановлення під час розгляду справи, позиції позивача щодо заперечень відповідача викладених у відзиві на позов.

Треті особи в судове засідання не з’явились, про причини неявки суд не повідомили, письмові пояснення по суті спору не представили.

Після вияснення всіх обставин справи та перевірення доказів, суд видалявся для прийняття рішення по справі до нарадчої кімнати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд –

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 13.11.2008 у справі № 21/112 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євросервіс-Україна» на користь Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто 85 871 877,40 грн. та 7 508,63 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 20.10.2008р. в еквіваленті до гривні становить 37 266,08 грн., а разом сума заборгованості 85 909 143,48 грн. Для стягнення заборгованості в розмірі 85 909 143,48 грн. звернуто стягнення на майно ТОВ «Євросервіс-Україна», ВАТ «Макаронна фабрика», ВАТ «Сімферопольська макаронна фабрика», ДП «Підприємство «Продпрогрес», ВАТ «Носівський цукровий завод», ДП «Волочиськ-цукор», яке передано ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в заставу (іпотеку) згідно наступних договорів: договір іпотеки від 26.10.2007р. № 3285, договір іпотеки від 02.11.2007р. № 3313, договір застави основних засобів від 01.11.2007р. № 11/1-2327, договір застави основних засобів від 31.10.2007р. № 11/1-2316, догорів застави транспортних засобів від 02.11.2007р. № 3315, договір застави від 09.08.2002р., договір застави від 27.09.2002р. № 5413, догорів застави від 01.08.2001р. № 1579, договір іпотеки від 11.11.2004р. № 3563, договір іпотеки від 11.11.2004р. № 3565, договір застави обладнання від 11.11.2004р. № 3561, договір застави обладнання від 11.11.2004р. № 3560, договір застави обладнання від 11.11.2004р. № 3562, договір застави майна від 28.09.2006р. № 11/1-1966, договір застави акцій від 23.08.2007р. № 11/1-2232 і договір застави акцій від 23.08.2007р. № 11/1-2231.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2008 у справі № 21/112 рішення Господарського суду від 13.11.2008 залишено без змін.

На виконання рішення, господарським судом м. Києва 16.01.2009 видано наказ від 16.01.2009 № 21/112 про стягнення заборгованості у розмірі 85 909 143, 48 грн. шляхом звернення стягнення на майно ТОВ "Євросервіс-Україна", ВАТ "Макаронна фабрика", ВАТ "Сімферопольська макаронна фабрика", ДП "Підприємство "Продпрогрес", ВАТ "Носівський цукровий завод", ДП "Волочиськ-цукор", яке передано у заставу (іпотеку) ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", згідно наступних договорів: договір іпотеки від 26.10.2007р. № 3285, Договір іпотеки від 02.11.2007р. № 3313, договір застави основних засобів від 01.11.2007р. № 11/1-2327, Договір застави основних засобів від 31.10.2007р. № 11/1-2316, Догорів застави транспортних засобів від 02.11.2007р. № 3315, договір застави від 09.08.2002р., Договір застави від 27.09.2002р. № 5413, Догорів застави від 01.08.2001р. № 1579, договір іпотеки від 11.11.2004р. № 3563, Договір іпотеки від 11.11.2004р. № 3565, договір застави обладнання від 11.11.2004р. № 3561, Договір застави обладнання від 11.11.2004р. № 3560, Договір застави обладнання від 11.11.2004р. № 3562, договір застави майна від 28.09.2006р. № 11/1-1966, Договір застави акцій від 23.07.2007р. № 11/1-2232 та Договір застави акцій від 23.07.2007р. № 11/1-2231.

На підставі заяви ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", 15.07.2009 відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження № 13750752 з примусового виконання наказу в частині звернення стягнення на предмет застави майнових поручителів: ВАТ "Макаронна фабрика", ВАТ "Сімферопольська макаронна фабрика" та ДП "Підприємство "Продпрогрес".

Представник позивача під час розгляду справи пояснив, що на момент розгляду цієї справи рішення господарського суду м. Києва від 16.01.2009 у справі № 21/112 не виконано, а виконавче провадження зупинено. Сума заборгованості станом на 01.11.2010 становить 111 735 168,98 грн. та 8 075,77 дол. США.

Позивач посилається на те, що ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» є банківською установою, яка здійснює свою діяльність виключно на підставі та у спосіб, передбачені Законом України «Про банки і банківську діяльність», таким чином позивач не може здійснювати управління таким майном. Враховуючи технологічні особливості виробництва макаронних виробів, для здійснення управління таким об'єктом, необхідно його передати особі, яка має досвід управління об'єктами харчової промисловості та/або сільського господарства, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Суд встановив, що між сторонами укладений договір застави від 27.09.2002 року № 5413, відповідно до умов якого, відповідач, у якості забезпечення зобов’язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Євросервіс-Україна» перед позивачем, передав заставодержателю, належний йому цілісний майновий комплекс, розташований у м. Сімферополь, вул. Мраморна, № 3/6, до складу якого входить рухоме та нерухоме майно, зазначене у п. 1.2 договору застави.

Загальні положення про такий вид забезпечення виконання зобов’язання як застава, передбачені параграфом 6 гл. 49 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частина 1 ст. 574 ЦК України передбачає, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

До окремих видів застави, ЦК України відносить: іпотеку та заклад.

Так, ст. 575 ЦК України передбачає, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.

Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Основні положення про заставу та іпотеку, регулюються спеціальними Законами України «Про заставу» та «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про заставу», предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.

Предметом застави не можуть бути:

культурні цінності, що є об'єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;

пам'ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом.

Предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

Предметом застави підприємств державної форми власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, та їх структурних підрозділів, що знаходяться в процесі корпоратизації, можуть бути їх товари в обороті або в переробці.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про заставу», законом чи договором передбачається перебування заставленого майна у володінні заставодавця, заставодержателя або третьої особи.

Стаття 1 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотека це - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, суд робить висновок, що має місце особливість предмета застави з точки зору віднесення цього майна до нерухомого або рухомого та визначення особи, у якої знаходиться предмет застави. Відповідно, у випадку залишення нерухомого майна - предмета застави у заставодавця має місце іпотека, а у разі переходу рухомого майна у володіння заставодержателя або третьої особи - заклад.

Так, враховуючи викладені норми та зміст, вказаного вище договору застави, в частині переліку майна переданого в заставу, суд дійшов висновку, що оскільки предметом застави є одночасно рухоме та нерухоме майно та це майно, після укладення договору, залишилося у володінні та користування відповідача, суд вважає, що до правовідносин, які випливають з вказаного договору застави, укладеного сторонами у цій справі, слід застосовувати як положення ЦК України так і положення Законів України «Про заставу» та «Про іпотеку».

З огляду на викладені норми, суд не приймає посилання відповідача, як на підставу для відмови в задоволенні позову у цій справі, на те, що ані ЦК України, ані Закон України «Про заставу» не передбачає можливість передачі предмета застави в управління третім особам.

Суд також вважає, що не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, положення ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ухвала господарського суду м. Києва від 28.11.2008 року у справі № 49/277-б про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Євросервіс-Україна» і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, оскільки предмет позову у цій справі: передача спірного майна в управління іншому суб’єкту господарювання відповідно до ст. 34 Закону України «Про іпотеку», не є в розумінні ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ані зверненням стягнення на предмет застави, ані виконанням зобов’язань боржника його поручителем.

Проте, суд вважає, що позов у цій справі задоволенню не підлягає, у зв’язку з наступним.

Позовні вимоги у цій справі обґрунтовані положенням ст. 34 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду.

Продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки, спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які пред’явили позов або в інтересах яких пред’явлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а стаття 16 ЦК України передбачає право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права і інтересу. Частиною 2 цієї статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Системний аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок, що захисту судом підлягає цивільне право, яке порушене, не визнається чи оспорюється.

Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом, покладає на нього обов’язок довести, що його цивільні права відповідачем порушені, не визнаються чи оспорюються.

У свою чергу, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач не забезпечує належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням.

Позивач також не представив, суду належних доказів того, що він пропонував відповідачу передати спірне майно в управління саме Закритому акціонерному товариству «Сільгосппродукт». Матеріали справи також не містять доказів того, що позивач пропонував відповідачу, у встановленому законом порядку, укласти договір, відповідно до ст. 34 Закону України «Про іпотеку», про передачу спірного майна в управління іншому суб’єкту господарювання.

Крім того, суд враховує, що текст позовної заяви, взагалі не містить посилання на наявність порушеного права позивача, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 586 ЦК України, заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави.

Судом встановлено, що вказаний вище договір застави не передбачає прямої заборони на користування відповідачем предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи.

Стаття 587 ЦК України передбачає, що особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено договором:

1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави;

2) утримувати предмет застави належним чином;

3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.

Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором.

Заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки.

Позивач не представив суду належних доказів того, що відповідачем порушені вказані приписи ст. 587 ЦК України.

Згідно ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Так, суд встановив, що внаслідок невиконання з ТОВ «Євросервіс-Україна» своїх грошових зобов’язань, рішенням господарського суду м. Києва від 13.11.2008 у справі № 21/112 для стягнення заборгованості в розмірі 85 909 143,48 грн. на користь Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» звернуто стягнення на майно, зокрема: ВАТ «Сімферопольська макаронна фабрика» згідно договору застави від 27.09.2002 р.

У свою чергу, ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

- опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

- заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

- пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

- початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

З аналізу положень ст. 16 ЦК України, ст.ст. 34, 39 Закону України «Про іпотеку», суд робить висновок, що законодавством не передбачений такий окремий спосіб захисту порушеного права як передача майна, що знаходиться у заставі, в управління іншого суб’єкта господарювання, після звернення в судовому порядку стягнення на предмет застави.

Крім того, на думку суду, саме судовий орган та лише у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, може, у разі необхідності та в рамках такої справи, своїм рішенням передати предмет іпотеки в управління на період до його реалізації.

З описової частини рішення господарського суду м. Києва від 13.11.2008 у справі № 21/112, яке набрало законної сили, вбачається, що вимоги Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» у цій справі, не містили вимогу передати заставне майно по договору застави, укладеному з ВАТ «Сімферопольська макаронна фабрика» 27.09.2002 р. в управління іншого суб’єкта господарювання.

Мотивувальна та резолютивна частини рішення господарського суду м. Києва від 13.11.2008 у справі № 21/112, також не містять у собі висновків суду про необхідність передачі заставного майна ВАТ «Сімферопольська макаронна фабрика» в управління іншого суб’єкта господарювання.

Так, суд вважає, що позивач не використав свого права наданого йому ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, щодо обґрунтованості своїх вимог, при цьому суд враховує, що обов'язок доказування обставин на які сторона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень покладається саме на зацікавлену сторону.

Відсутність факту порушеного права чи взагалі суб’єктивного права, на захист якого подано позов, тягне за собою відмову у позові.

Під час розгляду справи, суд встановив, що при зверненні з позовом до суду, позивачем надмірно сплачене державне мито у сумі 25415,00 грн., яке підлягає поверненню на користь позивача.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені 13.12.2010р.

Повний текст рішення оформлений відповідно до ст. 84 ГПК України - 20.12.2010р.

Керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову - відмовити.

2. Повернути Публічному акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, б. 9, код в ЄДРПО України 14305909) з Державного бюджету надмірно сплачене платіжним дорученням №12206 від 18.11.2010р. державне мито в сумі 25415,00 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Лукачов С.О.