Постанова № 13306857, 09.12.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

09 грудня 2010 р. № 2-а- 10295/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Чубукіній М.В.

представника позивача Шабали О.С.,

представника відповідача Таран М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом

Приватного підприємства "Весна"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова

проскасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне підприємство "Весна"звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова №0001972330/0 від 09.07.2010р., №0002002330/0 від 09.07.2010р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що спірні податкові повідомлення - рішення суперечать положенням Закону України «Про плату за землю», Земельного кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Окрім того, позивач вважав, що спірні податкові повідомлення - рішення прийняті без урахування всіх фактичних обставин спірних правовідносин. В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Харкова з поданим позовом не погодився.

В обгрунтування заперечень проти позову відповідач указав наступне. Спірні податкові повідомлення - рішення винесені податковою інспекцією обгрунтовано, оскільки отримавши дохід ПП "Весна" безпідставно не збільшило розміру валового доходу, а також користуючись земельною ділянкою безпідставно не сплачувало земельний податок.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спірні податкові повідомлення рішення від 09.07.2010р. № 0001972330/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 7.045,0 грн. (основний платіж - 6.250,0 грн.; штраф - 795,0 грн.) та від 09.07.2010р. №0002002330/0 про визначення податкового зобов'язання з земельного податку в загальному розмірі 3.331,34 грн. (основний платіж - 2.220,89грн.; штраф - 1.110,45грн.) винесені відповідачем, ДПІ у Ленінському районі міста Харкова з посиланням на акт від 11.06.2010р. №1897/23-304/25456920, складеним за наслідками позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог ПП "Весна" (ідентифікаційний код - 25456920) податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 08.06.2010 року.

За висновком зазначеного акту ПП "Весна" допущено порушення п.п 4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: занижено валові доходи на загальну суму 25.000,0 грн. у 2 кварталі 2010 року внаслідок не включення до складу валових доходів кредиторської заборгованості перед засновником за внесений статутний фонд, яка рахується станом на 08.06.2010 року.

Перевіряючи викладений висновок суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає таке.

Відповідно до п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

- сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу";

- сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів;

- сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів у порядку, передбаченому пунктом 12.2 цього Закону;

- сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з пунктами 12.3 та 12.4 цього Закону;

- сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням;

- вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову (у відповідальне зберігання) та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті;

- сум штрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду;

- сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертається на його користь за рішенням суду;

- сум акцизного збору, сплачених (нарахованих) покупцями підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного збору, уповноваженого законом вносити його до бюджету, та рентних платежів, а також сум збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію;

- доходів від продажу електричної енергії (включаючи реактивну);

- сум дотацій і субсидій з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів, отриманих платником податку.

Проаналізувавши положення наведеної норми права, суд відзначає, що законодавець не передбачив включення до валового доходу невиконаних зобовязань платника податку на прибуток стосовно повернення засновнику суб'єкта господарювання суми внеску до статутного фонду такого платника податків.

Разом з тим, при вирішенні спору суд бере до уваги зміст п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, з якого вбачається, що законодавцем не встановлено виключного переліку доходів, що підлягають віднесенню до загального валового доходу платника податку на прибуток.

При вирішенні спору суд бере до уваги, що норми Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не містять визначення доходу. Однак, оскільки згідно з ч.2 ст.3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку, то суд вважає за можливе при вирішенні спору керуватись визначенням доходу, що міститься в актах законодавства з питань бухгалтерського обліку.

Під доходами в силу приписів Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”(затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1997р. №87, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.06.1999р. за №391/3684; далі за текстом Положення) розуміється збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників). Активами за визначенням цього Положення є ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому, а зобов'язаннями - заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Дослідивши зібрані по справі докази, суд зауважує, що спір по епізоду порушення п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” виник у правовідносинах з приводу оподаткування податком на прибуток вартості внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання, який неповернутий платником податку на прибуток засновнику товариства.

Відтак, до спірних правовідносин слід застосувати п.1.28 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно з яким інвестицією є господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно.

За визначенням п.1.8 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”корпоративні права - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

З положень наведених норм закону вбачається, що особливістю інвестиції як господарської операції з набуття у власність корпоративного права шляхом здійснення внеску до статутного фонду господарського товариства є одночасне (одномоментне) виникнення у платника податку на прибуток - господарського товариства права власності на отримані як внесок до статутного фонду господарського товариства активи у вигляді коштів або майна, а у засновника господарскького товариства - права власності на статутний фонд (капітал).

Таким чином, за господарською операцією з інвестиції вартість отриманих платником податку на прибуток у власність активів повністю компенсується вартістю корпоративних прав, які передаються у власність особи, яка здійснила внесок до статутного фонду господарського товариства, що унеможливлює виникнення доходу за цією господарською операцією саме у платника податку на прибуток.

Правильність такого висновку підтверджується також п.п.4.2.5 п.4.2 ст.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, де указано, що не включаються до складу валового доходу суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи та п.п.4.2.12 п.4.2 ст.4 цього ж закону, відповідно до якого не включаються до складу валового доходу кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи-емітента, або після закінчення договору про спільну діяльність, але не вище номінальної вартості акцій (часток, паїв).

Окрім того, вивчивши зміст акту перевірки, суд відмічає, що відповідач, ДПІ, стверджуючи про наявність у позивача заборгованості по поверненню внеску до статутного фонду засновнику суб'єкта господарювання, не встановив конкретну дату, коли такий обовязок мав бути виконаний позивачем. Доказів настання у спірних правовідносинах такого обовязку судом в ході розгляду справи не виявлено.

Окремо суд бере до уваги, що в ході розгляду справи відповідачем не надано до суду належних доказів та не доведено наявності у позивача кредиторської заборгованості перед засновником приватного підприємства «Весна»в сумі 25.000,0 грн. за внесок до статутного фонду.

Так, в акті перевірки не зазначено, які саме первинні документи позивача (платіжні доручення, касові документи, акти здачі прийняття майна тощо), регістри бухгалтерського обліку, фінансової звітності позивача свідчать про наявність кредиторської заборгованості перед засновником, дату її виникнення.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів виникнення у приватного підприємства «Весна»доходу за господарською операцією з інвестиції відповідач до суду не подав, належних доводів не навів.

За таких обставин, слід дійти висновку, що судження ДПІ про порушення приватного підприємства «Весна»п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не знайшло свого підтвердження судовим розглядом.

Таким чином, заявлені по справі вимоги про скасування податкового повідомлення - рішення від 09.07.2010р. № 0001972330/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 7.045,0 грн. є обгрунтованими і підлягають задоволенню.

Перевіривши юридичну та фактичну обгрунтованість мотивів винесення відповідачем податкового повідомлення - рішення від 09.07.2010р. №0002002330/0 про визначення податкового зобов'язання з земельного податку в загальному розмірі 3.331,34 грн., суд зазначає таке.

Актом перевірки встановлено порушення з боку ПП "Весна" ст.15, ст. 17 Закону України «Про плату за землю», а саме: заниження земельного податку на загальну суму 2.220,89грн., в тому числі за 2008 рік на суму 857,03 грн., за 2009 рік на суму 1008,03 грн., за січень - квітень 2010 року у сумі 355,83 грн., за рахунок не справляння земельного податку за земельну ділянку загальною площею 60,0кв.м. за адресою м.Харків, вул.Червоноармійська, 8/10, на якій розташовані нежитлові приміщення 1-го поверху № 32-35, 2-го поверху № 36,37,37 а в літ. А-8 загальною площею 205,8 кв.м. (кадастровий код земельної ділянки 6310137200: 01: 023:0505 згідно даних з Державного земельного кадастру).

Дослідивши зібрані по справі докази по справі, а саме: договір дарування нежитлових приміщень 1-го поверху № 32-35, 2-го поверху № 36,37,37 а в літ. А-8 від 27.09.2005 року, укладений між приватним підприємством «Весна»(дарувальник) і ОСОБА_3 (обдаровуваний), додаткову угоду від 29.09.2005р. до Договору оренди приміщень від 13.07.2005р., укладену у звязку із зміною власника вказаних нежитлових приміщень, між ОСОБА_3 (новий орендодавець) і Приватбанком (орендар), копії податкових розрахунків земельного податку на 2008 рік, на 2009 рік, на 2010 рік, суд погоджується з твердженням позивача про безпідставність висновків відповідача щодо порушень ст.15, ст. 17 Закону України «Про плату за землю».

Так, згідно з ч.1 ст.2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

За змістом ст.13 названого Закону підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до ст.15 Закону України "Про плату за землю" власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Матеріали справи свідчать про те, що у періоді, який перевірявся відповідачем, позивач не мав у власності або у користуванні будівель або споруд, оскільки нежитлові приміщення 1-го поверху №32-35, 2-го поверху № 36,37,37а в літ.А-8 загальною площею 205,8кв.м., що розташовані на земельній ділянці загальною площею 60,0кв.м за адресою м.Харків, вул.Червоноармійська буд.8/10 були відчужені приватним підприємством «Весна»згідно з договором дарування нежитлових приміщень від 27.09.2005р. та зареєстровані за іншим набувачем згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»№ 8469894 від 27.09.2005 року.

Таким чином, позивач з 27.09.2005р. фактично не був ані власником або користувачем земельної ділянки, ані власником або користувачем приміщень за вказаною адресою.

Відповідно до ст.120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на будівлю або споруду, до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій розміщені ці обєкти. Вимоги чинного законодавства України не покладають на Приватне підприємство «Весна», як попереднього власника нежитлових приміщень, обовязку щодо внесення змін про землекористувачів до Державного земельного кадастру у разі переходу права власності на будівлю або споруду до іншого набувача.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд відмічає, що заперечуючи проти позову, відповідач за правилами ч.2 ст.71 КАС України не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення-рішення від 09.07.2010р. №0002002330/0 про визначення податкового зобов'язання з земельного податку в загальному розмірі 3.331,34 грн., так як не подав до суду жодних доказів користування позивачем земельною ділянкою.

Сам лише факт наявності відповідного запису в Державному земельному кадастрі згідно з ст.2 Закону України "Про плату за землю" не може спричиняти виникнення обов'язку по оплаті земельного податку, бо безумовно не свідчить про користування цією земельною ділянкою.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки відповідачем, який в силу Закону України “Про державну податкову службу в Україні” та за ознаками ст.3 КАС України є субєктом владних повноважень, при розгляді і вирішенні судом справи в порядку ч.2 ст.71 КАС України не доведено правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, суд доходить висновку, що податкові повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова від 09.07.2010р. № 0001972330/0, № 0002002330/0 підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 8, 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ч. 1 ст. 158, ст. 159, ч. ч. 1,2 ст. 160, ст. 161,ч. 1 ст. 162, ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Приватного підприємства "Весна" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.

2. Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова від 09.07.2010р. № 0001972330/0, № 0002002330/0.

3 Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

4. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 14.12.2010 року.

<Сума задоволення ><Текст >

СуддяСтаросєльцева О.В.