Постанова № 13306270, 09.11.2010, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2010 р.справа № 2а-5576/09 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:                    Панченко О.М.

          суддів:                     Католікяна М.О. Туркіної Л.П.

при секретарі судового засідання:          Федоровій Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Дніпровський завод мінеральних добрив»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 червня 2009 року

у справі № 2а-5576/08/0470 (категорія статобліку - 2.11.3)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Дніпровський завод мінеральних добрив»

до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську

про скасування податкових повідомлень - рішень,

встановила:

У червні 2008 року ПАТ «Дніпровський завод мінеральних добрив» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську, який згодом було доповнено, та просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.11.2007р. №0016352301/038768, від 07.11.2007р. №0016342301/038769, від 07.11.2007р. №0005551701/038577 (в частині нарахування штрафних санкцій), від 16.01.2008р. №0005551701/11379 (в частині нарахування штрафних санкцій), від 18.01.2008р. №0016352301/11389, від 18.01.2008р. №0016342301/11391, від 01.04.2008р. №0016342301/2/10049, від 01.04.2008р. №0016352301/2/10048, від 01.04.2008р. №0005551701/2/10101 (в частині нарахування штрафних санкцій), від 13.06.2008р. №0005551701/318920 (в частині нарахування штрафних санкцій), від 13.06.2008р. №0016342301/318399, від 13.06.2008р. №0016352301/318401, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 07.11.2007р. №001637230138767, від 18.01.2008р. №00164723011390, від 01.04.2008р. №0017252301/10044, від 13.06.2008р. №001778230118400.

Зазначені податкові повідомлення рішення були прийняті за наслідками проведеної планової перевірки підприємства співробітниками ДПІ у м. Дніпродзержинську у період з 10.09.2007 року по 19.10.2007 року з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 року по 30.06.2007 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач невірно застосував до відповідача положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які стосуються введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, та норм Цивільного кодексу України щодо застосування позовної давності; порушив п. 5.2.4. Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», в частині повторного нарахування податкових зобов’язань, що раніше були узгоджені; здійснив нарахування податкових зобов’язань та фінансових санкцій за період, якій не охоплювався перевіркою.

Також, посилався на порушення відповідачем порядку визначення звичайної ціни і недотримання під час перевірки порядку нарахування податкових зобов’язань за звичайними цінами, який передбачено п.п. 1.20.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 4.3.3. і 4.3.5. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Посилався також на незаконність застосування до позивача штрафних санкцій за порушення вимог ЗУ «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», оскільки вважає, що не має пунктів продажу товарів, які підпадають під перелік, наведений в статті 3 зазначеного Закону.

Позивач вважав, що незаконно нараховані штрафні санкції на основний платіж під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного в справі про банкрутство позивача з 07.04.2004 року.

Суд першої інстанції позовні вимоги залишив без задоволення, спираючись на обґрунтування відповідача, наведені в акті перевірки.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, та в апеляційній скарзі зазначив, що судом прийнято необґрунтоване рішення, без всебічного з’ясування обставин справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт посилається на ті ж доводи, які наведені в позовній заяві, та не погоджується з висновками суду першої інстанції, які викладені в оскарженій постанові.

Просить апеляційну скаргу задовольнити, скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач надав письмові заперечення проти апеляційної скарги.

Посилається на те, що перевіркою встановлено заниження в порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий дохід за рахунок не включення погашеної кредиторської заборгованості в сумі 21766526,0 грн, як вартості безоплатно наданих товарів (послуг, робіт) у зв’язку з відсутністю компенсації їх вартості. При цьому вважає, що відповідно до п. 2 ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для подання або незаявлені взагалі –не розглядаються і вважаються погашеними. Отже, на думку відповідача, оскільки зазначена кредиторська заборгованість станом на 01.07.2006 року виникла по підприємствах, не внесених до реєстру кредиторів, вона підлягає включенню до валового доходу.

Крім того, відповідач посилається на Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»та інформаційний лист Вищого господарського суду України від 19.03.2002 року № 01-8/307, та вважає, що мораторій на задоволення вимог зазначених кредиторів не поширюється.

Також посилається на ст. 34, 70, 78 Уніфікованого Закону про переказні та прості векселі, з яких слід, що строк платежу для векселя зі сплати за пред’явленням –один рік, а позовні вимоги до векселедавця можуть бути пред’явлені протягом трьох років.

Зазначає також, що у ІV кварталі 2006 року підприємством було здійснено продаж продукції власного виробництва за цінами, нижчими за звичайні. Посилається на п.п. 1.20.5 пункту 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, та Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 9 «Запаси», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 246, та вважає, що витрати на виробництво продукції не можуть перевищувати дохід від реалізації цієї ж продукції, отже звичайна ціна не може бути нижчою, ніж собівартість продукції.

Посилається на те, що підприємством не доведено відповідно до п.п. 4.2.3. пункту 4.3. статті 4 Закону № 3181, що нарахування штрафних санкцій за здійснення торгівельної діяльності без торгового патенту здійснено помилково, оскільки не надано доказів, що реалізація продукції без придбання торгового патенту відбувалася на законних підставах, зокрема, продаж був тільки для фізичних осіб, які перебувають з підприємством у трудових відносинах.

Зазначає, що відповідно до абз. 24 ст. 1 Закону № 2343, мораторій на задоволення вимог кредиторів –це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції –без змін.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представники відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечували з вищевикладених підстав.

Вислухавши пояснення представників сторін, ознайомившись з матеріалами справи, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, виїзна планова документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства ЗАТ "ДЗМД" за період з 01.07.2006р. по 30.06.2007р, проведена згідно плану-графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання, за наслідками якої складено акт від 26 жовтня 2007 за №142/23/31980517. За результатами проведеної перевірки:

- донараховано 4136002,0 грн. податку на прибуток і з посиланням на підпункти 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181), застосовано фінансову санкцію з податку на прибуток в сумі 4097721,8грн. (податкові повідомлення-рішення від 07.11.2007 року № 0016352301/038768, від 18.01.2008 року № 0016352301/11389, від 01.04.2008 року 0016352301/2/10048);

- донараховано 152551,7 грн. податку на додану вартість і з посиланням на підпункт 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181 застосовано фінансову санкцію з податку на додану вартість в сумі 76275,85 грн. (податкові повідомлення-рішення від 07.11.2007 року № 016342301/038769; від 18.01.2008 року № 016342301/11391; від 01.04.2008 року № 016342301/10049);

- з посиланням на статтю 8 Закону України від 23.03.1996 №98/96 "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" застосовано фінансову санкцію в сумі 3840 грн. за здійснення торгівельної діяльності без одержання торгового патенту (податкові повідомлення-рішення від 07.11.2007 року № 0016372301/38767, від 18.01.2008 року № 0016372301/1390, від 01.04.2008 року № 0017252301/10044);

- донараховано 366,17 грн. податку з доходів фізичних осіб і на підставі підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181 застосовано фінансову санкцію по податку з доходів фізичних осіб в сумі 732,34 грн (податкові повідомлення-рішення від 07.11.2007 року № 0005551701/038577, від 16.01.2008 року № 0005551701/11379; від 01.04.2008 року № 0005551701/2/10101).

Щодо існування не списаної кредиторської заборгованості

В ході перевірки встановлено наявність кредиторської заборгованості станом на 01.07.2006 p. (pax. 631) по підприємствах, не внесених до реєстру вимог кредиторів, затвердженого ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2004 року на загальну суму 2537 703,03 грн., а саме: ВАТ «Дніпрообленерго»в сумі 1987691,40 грн., TOB «Адлер»- в сумі 372 627,88 грн., TOB «Енергопром»- в сумі 26197,24 грн., TOB «Промонал»- в сумі 42 120,0 грн., TOB «Сімона»- в сумі 36829,96 грн., ПП «Дніпрохіммонтаж - 97»- в сумі 41007,83 гри., ПНВП «Інвест- Гарант»- в сумі 4847,04 грн., КП «Екоантилід»- в сумі 26385,68 грн.

Крім того, в ході перевірки встановлено наявність кредиторської заборгованості по векселях, виданих в сумі 19228 823,08 грн., яка не була заявлена та не включена до реєстру кредиторів. Векселеутримувачами не були заявлені у встановлений термін до суду вимоги про наявність боргу. Скасовано державну реєстрацію ДП «Дніпрохім»TOB "Імпекс - Трейд ЛТД" 09.11.2004 року, перед яким є заборгованість по переданих векселях на суму 10267572,62 грн.

На підставі встановленого, в акті перевірки (з урахуванням змін внесених від 05.11.2007 №38202/10/23) зроблено висновок, що підприємством в порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон №283) занижено валовий дохід за рахунок не включення погашеної кредиторської заборгованості в сумі 21766526,0 грн., як вартості безоплатно наданих товарів (робіт, послуг) у зв'язку з відсутністю компенсації їх вартості. Такого висновку дійшов і суд першої інстанції.

Колегія суддів погоджується, що відповідно до пункту 2 статті 14 Закону №2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для подання, або незаявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними. При цьому не можна прийняти до уваги інформаційний лист ВГС України від 19.03.2002 №01-8/307, на якій посилаються обидві сторони та суд першої інстанції, оскільки він суперечить Закону та не носить обов’язкового характеру для його застосування.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне прийняти до уваги наступне.

Як вбачається з акту перевірки (а.с. 152-154), датою виникнення кредиторської заборгованості вище перелічених підприємств є: ВАТ «Дніпрообленерго»- 25.07.2002р., TOB «Адлер»- 28.04.2001р., TOB «Енергопром»- 11.10.2002р., TOB «Промонал»- 30.09.2001р., TOB «Сімона»- 28.10.2001р., ПП «Дніпрохіммонтаж - 97»- 31.10.2002р., ПНВП «Інвест- Гарант»- 29.10.2001р., КП «Екоантилід»-30.07.2001р. Також, існує кредиторська заборгованість по векселях, яка не включена до реєстру кредиторської заборгованості, на суму 19228823,08, строк платежу за якими в акті не визначений.

При цьому відповідачем не встановлено, коли, з урахуванням часу виникнення заборгованості, почався перебіг строку давності, та коли ця заборгованість стала безнадійною в сенсі п. 1.25. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Колегією суддів не приймається до уваги довід позивача стосовно того, що вказані податкові зобов’язання вже були раніше узгоджені в процесі адміністративного оскарження рішення ДПІ в м. Дніпродзержинську за наслідками планової комплексної перевірки, що проводилася на підприємстві в листопаді 2004 року, рішенням ДПА у Дніпропетровській області від 09.03.2005 року № 5963/10/25-008 , оскільки, як вбачається із зазначено рішення ДПА (а.с. 6 т. 2) мова йшла про інші підприємства та безнадійну заборгованість, що виникла за іншій період часу, та на яку розповсюджувався мораторій, введений на задоволення вимог кредиторів в зв’язку з порушенням провадження в справі про банкрутство підприємства.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне врахувати, що відповідно до абз. «г», «д»п.п. 4.4.2 п. 4.4. ст. 4 ЗУ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами2181-II, податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обгрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення (за відсутності податкових роз'яснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз'яснення чи узагальнююче податкове роз'яснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове роз'яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове роз'яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано).

Виходячи з цього, колегія суддів приймає до уваги доводи апеллянта щодо висловленої позиції ДПА у Дніпропетровській області під час проведення апеляційних процедур (рішення від 09.03.2005 року № 5963/10/25-008) стосовно порядку введення мораторію на вимоги кредиторів, якими не подано заяв відповідно до ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Як зазначили в судовому засіданні представники відповідача, вказані в акті перевірки від 26.10.2007 року підприємства не включені в реєстр кредиторів, та саме це, на їх думку, є вирішальним фактором для визнання заборгованості такою, що підлягала включенню до валового доходу відповідно п.п. 4.1.6. п. 4.1. ст.. 4 ЗУ «Про оподаткування податку підприємств».

Разом з тим, слід прийняти до уваги, що ухвалою господарського суду від 29.12.2004 року було затверджено реєстр вимог кредиторів. Відповідно вказані суми у звітному періоді –ІV кварталі 2004 року мали бути віднесені до валових доходів підприємства.

Проте, як вбачається з акту перевірки (а.с. 15 т. 1) та підтверджено поясненнями сторін в судовому засіданні, раніше вже проводилися перевірки державною податковою службою, за наслідками котрої не було встановлено порушень за вказаний період. Крім того, як вбачається з оскарженого акта (а.с. 10) документальна перевірка підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства проводилася за період з 01.07.2006 року по 30.06.2007 року, отже, період, в якому сталося порушення, не охоплюється перевіркою.

Колегія суддів погоджується з апелянтом, що відповідачем при складанні акту порушено п.п. 2.3.2 п. 2.3. розд. 2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327, де вказано, що по кожному відображеному в акті факту порушення податкового законодавства необхідно вказати період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому таке порушення вчинено.

Таким чином, перевірка, яка проводилася за період з 01.07.2006 року по 30.06.2007 року, не має відношення до порушення податкового законодавства, яке мало місце в період 2004-2005 років, та за якій вже відбулися комплексні перевірки, якими вивчалося це питання, але порушення встановлено не було.

Відповідно до п. 1.23 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безоплатно надані товари (роботи, послуги) –це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активіі чи їх повернення, або без укладання таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її господарському обороті.

Відповідно до п. 1.25 ст. 1 цього Закону, заборгованість, за якою минув строк позовної давності є безнадійною заборгованістю.

Таким чином, висновок, який міститься в акті перевірки (а.с. 153-154 т. 1), та який викладав відповідач в своїх запереченнях, про те, що, сума погашеної кредиторської заборгованості має включатися до складу валових доходів підприємства як вартість безоплатно наданих товарів (робот, послуг) у в зв’язку з відсутністю компенсації їх вартості не ґрунтується на нормах закону.

Колегія суддів також вважає, що вказані суми підлягали списанню в різні роки як безнадійна заборгованість за наслідками спливу строку давності, у тому числі і до включення заборгованості в реєстр вимог кредиторів, але цього ні попередніми перевірками, ні перевіркою за спірний період встановлено не було.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що податок на прибуток та фінансові санкції за податковими повідомленнями-рішеннями від 07.11.2007 року № 0016352301/038768, від 18.01.2008 року № 0016352301/11389, від 01.04.2008 року 0016352301/2/10048 нараховані неправомірно, тому вказані повідомлення рішення підлягають скасуванню.

Щодо реалізації продукції підприємства на цінами нижчими за звичайні.

В ході перевірки встановлено, що підприємство здійснювало реалізацію комплексних мінеральних добрив власного виробництва ЗАТ "Федкомінвест", який відповідно до установчих документів є засновником підприємства і пов'язаною особою, оскільки його частина в статутному фонді складає 60 відсотків.

На підставі встановленого, в акті перевірки зроблено висновок, з яким погодився суд першої інстанції, що підприємством в порушення пункту 1.32, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 283 занижено валовий дохід в сумі 762758,5 грн. та в порушення пункту 4.2 статті 4 Закону України від 03.04.1997 №168/97 "Про податок на додану вартість" (далі - Закон №168) не віднесено до податкових зобов'язань ПДВ в сумі 152551,7 грн. по операціях з реалізації готової продукції (мінеральних добрив) власного виробництва пов'язаній особі ЗАТ "Федкомінвест" у IV кварталі 2006 за цінами, нижчими за звичайні.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне.

Відповідно до п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пунктами п.1.20.2.-1.20.5. цього Закону встановлено порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг), зокрема, з використанням інформації про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах; з врахуванням біржових цін та цін на організованому ринку цінних паперів, цін, що оголошуються при прилюдному продажу, отриманих при продажу з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції, або пропозиції на ринку цінних паперів, або продажу в примусовому порядку, та іншіх чинників.

Згідно п.1.20.5-1. вказаного Закону, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач фактично використав правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, без використання загальних правил визначення звичайної ціни.

Крім того, відповідачем не дотримано вимог п.п. 4.3.3., 4.3.5 ст. 4 Закону України № 2181, які передбачають порядок донарахування податкових зобов’язань за звичайними цінами.

За таких умов, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем необгрунтовано та не у визначений законом спосіб нараховані позивачу податкові зобов’язання за податковими повідомленнями-рішеннями від 07.11.2007 року № 016342301/038769; від 18.01.2008 року № 016342301/11391; від 01.04.2008 року № 016342301/10049.

Щодо здійснення торгових операцій без одержання торгового патенту.

В ході проведення перевірки встановлено та суд першої інстанції погодився з висновком податкової, що протягом звітного періоду підприємством в порушення пункту 1 статті 3 Закону України від 23.03.1996 №98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" здійснювалась реалізація продукції за готівкові кошти без придбання торгового патенту.

Колегія суддів вважає, що в цій частині доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу виходячи з наступного. Факт оприбуткування готівкових коштів підтверджено прибутковими ордерами, переліченими в акті перевірки. Документів, які підтверджують, що реалізація продукції без придбання торгового патенту здійснювалась фізичним особам, які перебувають з підприємством у трудових відносинах, надано не було.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону №98/96, патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів.

Відповідно до ч. 10 ст. 3 Закону «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності98/96-ВР, не потребує патентування реалізація суб'єктом підприємницької діяльності продукції власного виробництва фізичним особам, які перебувають з ним у трудових відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення цього суб'єкта. Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми Закону, у випадках, коли підприємство здійснює такий продаж стороннім особам, воно має придбавати торговий патент.

Отже, колегія суддів вважає, що підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 07.11.2007 року № 0016372301/38767, від 18.01.2008 року № 0016372301/1390, від 01.04.2008 року № 0017252301/10044) не має.

Щодо нарахування штрафних санкцій на податкове зобов'язання у період дії мораторію.

Як вбачається з акту перевірки (а.с. 161 т. 1) та податкових повідомлень - рішень від 07.11.2007 року № 0005551701/038577, від 16.01.2008 року № 0005551701/11379; від 01.04.2008 року № 0005551701/2/10101, донараховано 366,17 грн. податку з доходів фізичних осіб і на підставі підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181 застосовано фінансову санкцію по податку з доходів фізичних осіб в сумі 732,34 грн.

Погоджуючись з рішенням податкової, суд першої інстанції посилався на податкове роз'яснення, надане листом ДПА України від 02.06.2005 №10902/7/23-1117/374, лист Верховного Суду України №21- 14/2008 від 18.02.2008р. , в яких висловлена позиція щодо застосування штрафних санкцій за порушення правил оподаткування, передбачених Законом №2181, у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів на загальних підставах, за винятком передбачених ст.. 16 та п.п. 17.1.7. пункту 17.1. ст. 17 цього Закону.

Разом з тим, судом не враховано п. 17, 44 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 18.12.2009 року «Про судову практику в справах про банкрутство», який надав інші роз'яснення, зазначивши, що за змістом статті 12 Закону мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю. Вирішуючи питання про склад вимог з податками і зборами (обов'язковими платежами) при порушенні справ про банкрутство суди мають виходити з того, що суми пені, штрафів та інших фінансових санкцій враховуються окремо в реєстрі вимог кредиторів і задовольняються у шосту чергу в порядку черговості, встановленої статтею 31 Закону. Не нараховуються штрафні санкції (штрафи) та пеня за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), про які йдеться у частині четвертій статті 12 Закону, передбачені статтями 16 та 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції з цього питання є необгрунтованим, тому зазначені повідомлення –рішення слід скасувати.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду- скасуванню з ухваленням нової постанови, якою слід задовольнити позовні вимоги частково.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Постановила:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Дніпровський завод мінеральних добрив»- задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду в справі № 2а- 5576/08/0470 від 03 червня 2009 року скасувати.

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Дніпровський завод мінеральних добрив»задовольнити частково.

Податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Дніпродзержинську Дніпропетровської області від 07.11.2007р. №0016352301/038768, від 07.11.2007р. №0016342301/038769, від 07.11.2007р. №0005551701/038577 (в частині нарахування штрафних санкцій), від 16.01.2008р. №0005551701/11379 (в частині нарахування штрафних санкцій), від 18.01.2008р. №0016352301/11389, від 18.01.2008р. №0016342301/11391, від 01.04.2008р. №0016342301/2/10049, від 01.04.2008р. №0016352301 /2/10048, від 01.04.2008р. №0005551701/2/10101 (в частині нарахування штрафних санкцій), від 13.06.2008р. №0005551701/318920 (в частині нарахування штрафних санкцій), від 13.06.2008р. №0016342301/318399, від 13.06.2008р. №0016352301/318401, від 13.06.2008р. №001778230118400 - скасувати.

В задоволені інших позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів в порядку, визначеному ст.. 212 КАС України.

          В повному обсязі текст постанови складено 09.12.2010 року.

Головуючий:                                                            О.М. Панченко

          Суддя:                                                            М.О. Католікян

          Суддя:                                                            Л.П. Туркіна