Рішення № 133061950, 01.01.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 січня 2026 р. Справа № 120/2758/25

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до директора Департаменту правової політики та якості Вінницької міської ради Петрова Андрія Анатолійовича про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до директора Департаменту правової політики та якості Вінницької міської ради Петрова Андрія Анатолійовича про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправною бездіяльністю відповідача щодо незабезпечення розгляду скарги за участі позивача та протиправністю дій щодо внесення недостовірних відомостей у відповідь за результатами розгляду його звернення.

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позову. Зокрема, наголосив, що розгляд скарги здійснено із дотриманням передбаченої законом процедури.

Окрім того, відповідачем надано клопотання про закриття провадження у справі, що мотивоване тим, що порушення процедури не може бути предметом окремого позову, а може бути підставами позову про визнання протиправним рішення, прийнятого за наслідками розгляду такого звернення.

Вирішуючи вказане клопотання, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 16 Закону № 393/96-ВР скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Згідно з вимогами ст. 19 КАС України справи щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію підсудні окружному адміністративному суду.

Суд зауважує, що спір у цій справі виник у зв`язку із неналежним, на думку, позивача розглядом звернення суб`єктом владних повноважень, а не результатом розгляду такого звернення.

Право на оскарження в охоронному правовідношенні має (повинно мати) матеріальний прояв (властивості), стосуватися юридично значимих, фактично-конкретних життєвих (соціальних) обставин, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Таке право повинно мати під собою об`єктивно обґрунтовану матеріальну основу, свій предмет захисту, обсяг та межі порушеного права, існувати в просторі та часі, досягати рівня спору.

У такому правовому відношенні кожен, хто має право на оскарження, наділяється повноваженнями на вчинення власних дій або/та вимагати від протилежної сторони виконувати свої зобов`язання та функції правомірно, а також має право вимагати конкретних дій від певного юрисдикційного органу, зокрема й суду.

Звернення до суду є гарантією реалізації права на захист порушеного права, оскільки через застосування в процесуальному порядку заходів примусу, які надає держава відносно суб`єкта оскарження, досягається мета і виконується завдання процесу - здійснюється правосуддя, встановлюється (об`єктивна) істина і забезпечується захист права особи.

Так, позивач оцінив пасивну поведінку відповідача як протиправну бездіяльність, окреслив її обсяг та зміст, обґрунтував, яким чином відбувалося порушення його права, пояснив, у чому саме полягала суть порушення його прав.

Суд зауважує, що протиправність дій/бездіяльності розпорядника інформації під час розгляду звернення автоматично не трансформується у відповідне рішення, яке може бути предметом самостійного оскарження.

Зміст позовної заяви свідчить про необхідність надання оцінки того за якими ознаками (критеріями) реалізоване право позивача на розгляд скарги, що потребує посутнього аналізу з погляду законності та обґрунтованості вимог позову.

Так, наведений позивачем предмет і підстави позову про визнання протиправною бездіяльності відповідача характерні для мотивування обґрунтованості та законності доводів позову, але аж ніяк не для закриття провадження у справі.

Відтак, таке клопотання задоволенню не підлягає.

Ознайомившись із матеріалами справи, судом встановлено такі обставини.

03.02.2025 року позивачем електронною поштою подано інформаційний запит до КП "Муніципальна варта".

Не погоджуючись із відповіддю та строками її надання, позивач звернувся до Вінницької міської ради зі скаргою від 12.02.2025 року, яку просив розглянути за його участі.

21.02.2025 року було проведено розгляд скарги в дистанційному режимі за допомогою платформи Zoom за участі директора департаменту правової політики та якості - Петрова А. та начальника відділу житлово-комунальних питань транспорту та зв`язку - Кріпак О. та позивача.

Після під`єднання до відео-конференції, відповідно до доводів позивача, у зв`язку із технічними питаннями, останній повідомив про необхідність перепідключенням посадовим особам із персональних комп`ютерів, чого зроблено не було.

Так, листом від 27.02.2025 року за підписом директора департаменту Петрова А., позивача повідомлено про розгляд його скарги та вказано на відсутність виявлених порушень у діях працівників КП "Муніципальна варта".

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не забезпечення його права бути присутнім при розгляді заяви та протиправними дії щодо внесення недостовірних відомостей у вказаний лист, звернувся за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується таким.

Відповідно до статті 40 Конституції України кожному гарантовано право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулюються Законом України від 02.10.1996 № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі- Закон № 393/96-ВР).

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально - економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до частин 1, 3 статті 3 Закону №393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Порядок розгляду скарг встановлений статтею 16 Закону №393/96-ВР.

Так, частиною 1 цієї статті регламентовано, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, медіа, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Частиною 1 статті 18 Закону №393/96-ВР передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.

Вказаному праву кореспондує обов`язок органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організацій незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу ( частини 1 статті 19 Закону №393/96-ВР ).

З аналізу змісту заявлених позовних вимог, судом встановлено, що позиція позивача зводиться до того, що відповідачем протиправно обмежено його права, гарантовані статтею 18 Закону №393/96-ВР - право бути присутнім при розгляді заяви та особисто викласти аргументи. При цьому позивач акцентує на необхідності дотримання встановленої законом правової процедури.

Як свідчать матеріали справи, позивача належним чином запрошено на розгляд скарги.

Так, до розгляду скарги у режимі відеоконференції на платформі Zoom було доєднано позивача. На розгляді звернення останнього були присутні директор департаменту правової політики та якості - ОСОБА_2 та начальник відділу житлово-комунальних питань транспорту та зв`язку - Кріпак О. та позивача.

Водночас, відповідно до доводів позивача, з боку відповідача не було забезпечено належне технічне забезпечення, зокрема, ОСОБА_3 не увійшла до системи зі свого ПК.

У зв`язку із незабезпеченням відповідачем конференції належним чином, подальший розгляд звернення за участі позивача не проводився. Так, відповідачем розглянуто звернення за його відсутності та надано лист-відповідь.

Суд зауважує, що безпосередній розгляд звернення здійснювався директором департаменту Петровим А., водночас ОСОБА_3 була присутня при розгляді скарги як модератор.

Більше того, чинне законодавство України, що регулює порядок розгляду звернень та проведення засідань у режимі відеоконференції, не містить імперативних норм, які б зобов`язували кожного учасника засідання використовувати окремий персональний пристрій.

Ключовою вимогою процесуальної форми у даному випадку є належна ідентифікація осіб та забезпечення можливості реалізації їхніх повноважень.

Позивачем не заперечується, що посадові особи були належним чином ідентифіковані, перебували в полі зору камери та мали можливість брати участь у обговоренні.

Таким чином, спільне використання технічного засобу не вплинуло на зміст процедури розгляду. У даному контексті суд застосовує принцип пріоритету суті над формою, оскільки технічний спосіб забезпечення присутності не може бути домінуючим над самим фактом розгляду справи.

Відповідач не є суб`єктами, які забезпечують технічне функціонування сторонніх програмних продуктів.

Відповідно до принципу розумності, посадова особа не може нести відповідальність за обставини, що перебувають поза межами її волі та контролю.

Оскільки під час розгляду заяви було забезпечено достатній рівень комунікації, який дозволив сторонам висловити свої позиції, технічні недоліки трансляції не є істотним порушенням процедури.

Водночас, наведені позивачем технічні недоліки не можуть бути розцінені як підстава для відмови у розгляді скарги або ж відкладення розгляду.

Таким чином, суд констатує, що відповідачем належним чином забезпечено участь позивача у розгляді скарги.

А наведені позивачем доводи не можуть свідчить про протиправність розгляду скарги за його відсутності.

Щодо доводів позивача про зміст вказаної відповіді у частині надання оцінки про дотримання КП "Муніципальна варта" строку розгляду інформаційного запиту, суд зауважує таке.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до частини 1 статті 42 Закону України "Про адміністративну процедуру" заява реєструється адміністративним органом в день її надходження.

Згідно пункту 2 розділу 3 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року № 1000/5, документи реєструються лише один раз (вхідні у день надходження або не пізніше наступного робочого дня (якщо документ надійшов у неробочий час), створювані у день підписання або затвердження).

Судом встановлено, що надісланий позивачем електронною поштою лист до КП "Муніципальна варта" містить відмітку про його реєстрацію за вхідним номером 23 та датою 04.02.2025 року.

Відтак, з огляду на вищенаведене, відповідачем здійснено аналіз дотримання строку розгляду звернення саме з дати реєстрації, яка свідчить про момент отримання запиту.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Докази, подані позивачем, переконують у безпідставності позовних вимог.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та долучені сторонами письмові докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до директора Департаменту правової політики та якості Вінницької міської ради Петрова Андрія Анатолійовича (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 37618077) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович