Рішення № 13304772, 23.12.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2010 р. Справа № 67/157-10

вх. № 10109/6-67

Суддя господарського суду Буракова А.М.

при секретарі судового засідання Голуб В.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Савін О.С. за дов.№ 963 від 29.09.2010 року,

1-го відповідача - не з"явився,

2-го відповідача - Ізмайлов В.О. за дов.№ 15-15/154-8283 від 30.12.09 року,

розглянувши справу за позовом Ізюмське комунальне виробниче водопроводно-каналізаційне підприємство (водоканал) м. Ізюм

до Відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області м. Ізюм

Головного управління Державного казначейства України,

про стягнення 31562,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ізюмське комунальне виробниче водопроводно-каналізаційне підприємство (водоканал) м. Ізюм (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області м. Ізюм (1-й відповідач) та Головного управління Державного казначейства України (2-й відповідач) про стягнення 31562,93 грн. В обгрунтування позовних вимог, позивач посилається на не правомірного стягнення виконавчого збору в сумі 31562,93 грн. на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області м. Ізюм від 11.10.2002 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 листопада 2010 року було прийнято позовну заяву до рогляду та порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 08 грудня 2010 року о 10:00.

У судовому засіданні 08 грудня 2010 року оголошувалась перерва до 23 грудня 2010 року о 11:45.

Представник позивача у судовому засіданні наполягає на заявлених позовних вимогах, просить суд задовольнити позов в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві. Надав пояснення по суті справи.

Представник 1-го відповідача у судове засідання не з"явився, відзив на позов та витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Відповідач не скористався своїми правами, наданими йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на участь його представника в судовому засіданні, на спростування позовних вимог позивача.

Представник 2-го відповідача у судовому засіданні проти позову заперечує. Надав пояснення по суті справи, відзив на позов та витребуваних судом документів не надав.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також з огляду на те, що сторони були попередженні про розгляд справи за наявними матеріалами у разі їх нез’явлення в засідання суду, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача та 2-го відповідача, суд встановив наступне.

04 жовтня 2002 року Відділом Державної виконавчої служби ізіомського міського управління юстиції (1-й відповідач) була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження по примуси тому виконанню претензії Ізюмської об'єднаної податкової інспекції в Харківській області № 5596/10/24-213 від 04 червня 2002 року про стягнення з Ізіомського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства (Позивач) заборгованості перед Державним бюджетом на суму 631258,61 грн.

11 жовтня 2002 року 1-м відповідачем винесена постанова про стягнення з Позивача виконавчого збору в сумі 31562,93 грн.

24 жовтня 2010 року Ізюмською ОДПІ в Харківській області подається заява № 9951/10/24-011 про відкликання претензії № 5596/10/24-213 від 04 червня 2002 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, незважаючи на відкликання претензії 1-м відповідачем не була скасована постанова про стягнення виконавчого збору від 11 жовтня 2002 року.

Як вбачається з матеріалів справи, з Позивача було стягнуто виконавчий збір в розмірі 31562,93грн., що підтверджується меморіальними ордерами, які містяться в матеріалах справи, а саме: №1 від 24 жовтня 2002 року на суму 9273,65 грн., №1 від 30 жовтня 2002 року на суму 9694,37 грн., №1 від 29 жовтня 2002 року на суму 6755,02 грн., №1 від 28 жовтня 2112 року на суму 5980,81 грн.

30 жовтня 2002 року позивач звернувся до Ізюмського міського суду Харківської області зі скаргою на дії 1-го відповідача, в якій просив суд скасувати постанову про стягнення виконавчого збору № 21015 від 11 жовтня 2002 року.

Як вбачається з матеріалів справи, справа слухалась не обноразово та Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 січня 2010 року по справі № 2-168/2010, скаргу Позивача було задоволено, відповідно до якої визнано дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції неправомірними і скасувано постанову відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції від 11.10.2002 року про стягнення виконавчого збору з Ізюмського комунального виробничого водопровідно -каналізаційного підприємства. (а.с.17)

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 серпня 2010 року залишено без змін ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 січня 2010 року по справі №2-168/2010 рік.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 червня 2010 року Позивачем па адресу 1-го відповідача була направлена вимога в порядку ст. 530 ЦК України з вимогами повернути стягнуті 31562, 93 грн.

Проте, 1-й відповідач на вимогу не відреагував та стягнуті гроші в сумі 31562, 93 грн. не повернув.

Законом № 2181 -III від 21.12.2000 року « Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами», в редакції від 10.01.2002 року, яка діяла на час спірних правовідносин, підпунктом 3.1.1. пункту 3.1. ст. З передбачено, що активи платника податків можуть бути примусово стягненні в рахунок погашення його податкових зобов'язань виключно за рішенням суду (арбітражного суду). В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів вільних від заставлених зобов'язань забезпечення боргу.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 « Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби, та звернень учасників виконавчого провадження» передбачено, що відповідно до ст.ст. 45, 46 Закону № бОб-ХГУвитрати на виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконано примусово.

У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише па підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно положень ст. 1173 Цивільного Кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим, або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1166 Цивільного Кодексу України визначені загальні підстави деліктної відповідальності за завдану майнову шкоду, наявність якої необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди. Такими підставами є: протиправність дій особи, збитки (майнова шкода, якої зазнала потерпіла сторона), причинно-наслідковий зв'язок між діями та наслідками (щсаме збитками), вина особа яка вчинила правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст. 43 Бюджетного кодексу України, При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Державне казначейство України, що діє у складі Міністерства фінансів України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного Кодексу України, Державне казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Відповідно до ст. 29 Бюджетного кодексу України, до доходів Державного бюджету України включаються доходи бюджету, за винятком тих, що згідно із статтями 64, 66, 69 та 71 цього Кодексу закріплені за місцевими бюджетами.

ч.2 п. 23 ст. 29 Бюджетного кодексу України, до доходів загального фонду Державного бюджету України належать: виконавчий збір, стягнутий органами державної виконавчої служби (крім частини збору, що зараховується до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України).

Таким чином, враховуючи вищевикаадене, 2-й відповідач - Головне управління Державною казначейства України в Харківській області, повинно повернути з державного бюджету заявлену суму позову в розмірі 31562,93 грн., оскільки вона була зарахована в дохід державного бюджету.

Відповідно до ч. 4 от. 35 Господарського процесуального кодексу України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач не надав суду доказів повернення грошових коштів на рахунок позивача або обґрунтованих заперечень проти позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.124,129 Конституції України, ст. ст. 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Головного управління державного казначейства України в Харківській області (61166, м. Харків, вул. Бакуліна, 18, код ЄДРПОУ 23911595) на користь Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства (64300, Харківська область, м. Ізюм, вул. Каліпіна, буд. 11, п/р 26009301760109 в Філії "Відділенні ПАТ Промінвест банк, МФО 351492, код ЄДРПОУ 24673063) завдану шкоду в сумі 31562,93 грн., сплачене державе мито в розмірі 315,62 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в ромірі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Буракова А.М.

Повний текст рішення по справі №67/157-10 підписано 27 грудня 2010 року.