Рішення № 13302159, 21.12.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" грудня 2010 р. Справа № 30/157-10-4348

За позовом: Фізична особа підприємець ОСОБА_1

До відповідача: Приватне підприємство „Ю-Г”

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2

Про визнання договору поновленим

Суддя Рога Н.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_3, ОСОБА_4- довіреність №5279 від 30.09.2010р., ОСОБА_1- згідно паспорту,

Від відповідача: Сидоренко В.М.- довіреність від 22.11.2010р., Шулятьєва В.І.- довіреність від 27.10.2010р.

Від третьої особи: ОСОБА_7- згідно паспорту

СУТЬ СПОРУ: Позивач, фізична особа підприємець ОСОБА_1 (далі - підприємць ОСОБА_1.), звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства (далі - ПП) „Ю-Г” про визнання поновленим до 01 липня 2017р. Договору оренди від 02 липня 2003р., укладеного між підприємцем ОСОБА_1 та ПП „Ю-Г”.

Представники позивача позовну заяву підтримують, наполягають на задоволенні позову.

Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

З метою повного та всебічного розгляду справи, до участі у справі у якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору судом залучено ОСОБА_2. Третя особа повністю підтримує заперечення відповідача у справі.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

01 липня 1996р. між гр. ОСОБА_2 (Орендодавець) та ПП “Ю-Г” (Орендар) було укладено договір оренди приміщення №1, згідно якого “Орендодавець” здає “Орендарю” приміщення у будівлі АДРЕСА_2 для використання його Орендарем в цілях, визначених статутом підприємства. Термін оренди сторонами було визначено з 01.07.1996р. по 01.07.2010р.

Умовами п. 3.7 договору оренди приміщення №1 від 01.07.1996р. сторонами була передбачена можливість передачі обєкту оренди в суборенду повністю або частково за письмовою згодою “Орендодавця”.

02 липня 2003р. між ПП “Ю-Г”, в особі директора - гр. ОСОБА_2 (Орендодавець) та підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) було укладено Договір №1, згідно якого Орендодавець здає у користування Орендарю (в суборенду) приміщення частину магазину у будинку АДРЕСА_2, а саме: приміщення під літерами А, А1, А2, В, загальною площею 121,5 кв.м., згідно додатку №1 до цього договору, для використання в цілях, що не суперечать законодавству України. Термін дії договору №1 від 02.07.2003р. з 02.07.2003р. по 01.07.2010р.

Позивач зазначає, що протягом строку дії Договору №1 від 02.07.2003р. від ПП “Ю-Г” на адресу підприємця ОСОБА_1 будь-яких претензій щодо порядку та умов використання останнім обєкту оренди у своїй господарській діяльності не надходило. Позивач зазначає, що він належним чином виконував всі зобовязання за Договором.

Крім того, на підставі рішення Ізмаїльського міськрайсуду від 16.02.2005р. ОСОБА_1 став співвласником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2. За таких обставин, позивач вважає, що питання припинення або продовження дії основного договору оренди приміщення №1 від 01.07.1996р. мало узгоджуватися із ним, як зі співвласником обєкта оренди, адже, в силу положень ст.770 Цивільного кодексу України вчинення будь-яких юридично значущих дій сторонами за цим договором неможливо без повідомлення про це наймодавця.

Після закінчення строку дії Договору №1 від 02.07.2003р. підприємець ОСОБА_1 продовжував, і на даний час продовжує, користування обєктом суборенди, вважаючи цей Договір поновленим на новий строк, але, ПП „Ю-Г” в усній формі та гр. ОСОБА_2 письмово та в усній формі неодноразово висловлювались претензії на адресу підприємця ОСОБА_1 щодо законності користування приміщеннями магазину під літерами А, А1, А2, В загальною площею 121,5 кв.м., розташованими у будинку АДРЕСА_2, у звязку з чим підприємець ОСОБА_1 був вимушений звернутися до суду за захистом та просить суд про визнання поновленим до 01 липня 2017р. Договору оренди від 02 липня 2003р., укладеного між підприємцем ОСОБА_1 та ПП „Ю-Г”.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідно до ст.764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Позивач не заперечує, що умовами п.5.1. та п.5.2 Договору оренди приміщення №1 від 01.07.1996р., що був укладений між гр. ОСОБА_2 та ПП “Ю-Г” передбачено право ПП „Ю-Г” на продовження договору шляхом укладення додаткової угоди до цього договору, але, зазначає, що в силу положень ч.3 ст.11 Цивільного кодексу України відповідні цивільні права та обовязки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, зокрема із змісту ст.764 Цивільного кодексу України, яка передбачає можливість продовження користування майном після закінчення строку дії договору без повторного його укладення за відсутності заперечень сторін. При цьому, при запереченні наймодавця проти автоматичного продовження договору він зобовязаний повідомити про це наймача.

Договір оренди приміщення №1 від 01.07.1996р., що був укладений між гр. ОСОБА_2 та ПП “Ю-Г” та Договір №1 від 02.07.2003р. між ПП „Ю-Г” та підприємцем ОСОБА_1 позивач вважає такими, що відповідають нормам чинного на той час законодавства, а саме Цивільного кодексу УРСР, який не передбачав необхідності нотаріального посвідчення та державної реєстрації договорів найму та піднайму.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що відповідно до умов п.5.2 Договору №1 від 02.07.2003р. продовження договору можливо за згодою обох сторін та оформлюється письмовою угодою, в якій зазначаються строки початку та закінчення дії договору , розміри та строки платежів, зміни щодо послуг , що надаються та обовязків сторін. Письмова угода між ПП „Ю-Г” та підприємцем ОСОБА_1 не укладалася, отже, Договір не продовжувався, у звязку із відсутністю згоди на це ОСОБА_2, який є наймодавцем за договором оренди приміщення №1 від 01.07.1996р.

Крім того, відповідач вважає, що договір оренди приміщення №1 від 01.07.1996р. припинив свою дію у звязку із закінченням строку, на який він був укладений, і сторонами не продовжувався. Відповідно ж до ст.774 Цивільного кодексу України строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. Листом від 29.06.2010р. ПП „Ю-Г” повідомило ОСОБА_2 про закінчення строку дії договору оренди приміщення №1 від 01.07.1996р. 01 липня 2010р. та відмову від його продовження.

Третя особа у справі - ОСОБА_2 повністю підтримує заперечення на позов ПП „Ю-Г” та вважає, що строк дії Договору №1 від 02.07.2003р. закінчився 01.07.2010р. Крім того , третя особа зазначає, що Договір оренди приміщення №1 від 01.07.1996р., що був укладений між гр. ОСОБА_2 та ПП “Ю-Г” та Договір №1 від 02.07.2003р. між ПП „Ю-Г” та підприємцем ОСОБА_1 не відповідають вимогам ст.ст.209,210,215, 793, 794 Цивільного кодексу України, так як підлягали нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Розглянув матеріали справи суд доходить до такого висновку :

Як вбачається з матеріалів справи, під час укладення договору оренди приміщення №1 від 01.07.1996р. гр. ОСОБА_2 у правовідносинах з ПП “Ю-Г” виступав одноособовим власником будинку АДРЕСА_2.

В подальшому, під час дії договору оренди приміщення №1 від 01.07.1996р., гр. ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28.03.1997р., було придбано у гр. ОСОБА_2 6/25 частин домоволодіння №62 по вул. Комсомольська у м. Ізмаїлі Одеської області, а також на підставі рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 05.08.2004р. №932 було здійснено реконструкцію житлового будинку. Крім того, гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 25.07.2001р. спільно було придбано у гр. ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу 1/5 частини вищевказаного домоволодіння.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16.02.2005р. по цивільні справі №2-1629-2005 було визначено рівність часток гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_2

Відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Крім того, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6757581 від 17.03.2005р., виданого КП “Ізмаїльське МБТІ”, право спільної часткової власності було зареєстроване за гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 у встановленому законом порядку.

Згідно ч. 1 ст. 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. При цьому, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом (ч. 1 ст. 357 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Враховуючи викладене, за відсутності між гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 домовленості про порядок володіння та користування приміщеннями будинку АДРЕСА_2, правомірним, на думку суду, вбачається висновок про те, що починаючи з 17.03.2005р. (дата державної реєстрації речових прав) у правовідносинах з третіми особами щодо порядку та умов користування вищевказаними приміщеннями гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2, як їх співвласники, користуються рівними правами.

В свою чергу, будь-які рішення, дії одного з співвласників приміщень будинку АДРЕСА_2 встановлюють, змінюють чи припиняють цивільні права та обовязки (мають юридичну силу) тільки у разі їх погодження з іншим співвласником.

Згідно положень ст. 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Таким чином, саме з 17.03.2005р. гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 у правовідносинах з ПП “Ю-Г” по договору оренди приміщення №1 від 01.07.1996р. спільно виступають орендодавцями приміщень будинку АДРЕСА_2

За таких обставин, надане ПП “Ю-Г” до господарського суду Одеської області повідомлення від 29.06.2010р. про відсутність намірів щодо подальшого продовження договору оренди приміщення №1 від 01.07.1996р., строк якого закінчується 01.07.2010р., не може бути прийняте судом в якості належного доказу повідомлення орендарем орендодавця за цим договором про свої наміри припинити правовідносини, оскільки “Орендодавцем” за договором оренди приміщення №1 від 01.07.1996р., починаючи з 17.03.2005р. є не тільки гр. ОСОБА_2, а також і гр. ОСОБА_1

Із змісту положень ст. 764 Цивільного кодексу України, договір найму вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений цим договором за наявністю двох юридичних фактів: по-перше, факту користуватися майном після закінчення строку договору найму; по-друге, факту відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору найму щодо подальшого користування обєктом оренди.

Як було встановлено під час розгляду справи, частина обєкту договору оренди приміщення №1 від 01.07.1996р., а саме приміщення магазину під літерами А, А1, А2, В загальною площею 121,5 кв.м., розташовані у будинку АДРЕСА_2 на підставі договору №1 від 02.07.2003р. (договору суборенди) до теперішнього часу знаходяться у користуванні підприємця ОСОБА_1

В свою чергу, ПП “Ю-Г” протягом місяця після закінчення 01.07.2010р. строку дії договору суборенди, незважаючи на наміри припинити правовідносини за договором оренди приміщення №1 від 01.07.1996р., не повідомило підприємця ОСОБА_1 про свої заперечення щодо подальшого користування суборендарем орендованим майном. Доказів, спростовуючих викладене, ПП “Ю-Г” до суду надано не було.

При цьому, судом не приймаються до уваги твердження ПП “Ю-Г” про порушення сторонами за договором №1 від 02.07.2003р. умов п. 3.7 договору оренди приміщення №1 від 01.07.1996р. щодо обовязкової згоди власника обєкту оренди на передачу його в суборенду, оскільки договір №1 від 02.07.2003р. від ПП “Ю-Г” було підписано його директором - гр. ОСОБА_2, який одночасно був одноособовим власником будинку АДРЕСА_2 Вищезазначене дозволяє дійти висновку про те, що гр. ОСОБА_2 знав та не міг не знати про передачу обєкту договору оренди приміщення №1 від 01.07.1996р. в суборенду за договором №1 від 02.07.2003р., який він сам підписав.

За таких обставин ПП “Ю-Г”, не вчинивши передбачених ст. 764 Цивільного кодексу України дій, спрямованих на припинення правовідносин з підприємцем ОСОБА_1 з подальшої суборенди частини обєкту договору оренди приміщення №1 від 01.07.1996р., у правовідносинах з “Орендодавцем” по вказаному договору не втратило статусу користувача орендованого майна.

Більш того, протягом місяця після закінчення 01.07.2010р. строку дії договору оренди приміщення №1 від 01.07.1996р. власники обєкту оренди - гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 також не звертались до ПП “Ю-Г” із запереченнями щодо подальшого користування обєктом оренди.

Підсумовуючи вищенаведене, приймаючи до уваги ті обставини, що протягом місяця після закінчення 01.07.2010р. строку дії договору оренди приміщення №1 від 01.07.1996р. “Орендар” не втратив статусу користувача орендованим майном, оскільки не вжив заходів щодо подальшого використання цього майна у суборенді, а гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 “Орендодавці” не заперечували щодо подальшого користування ПП “Ю-Г” обєктом оренди, відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України договір оренди приміщення №1 від 01.07.1996р. слід вважати поновленим на строк, який був раніше встановлений цим договором.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що саме по собі повідомлення про наміри щодо припинення договірних правовідносин за договором оренди приміщення №1 від 01.07.1996р., згідно листа ПП “Ю-Г” від 29.06.2010р. на адресу гр. ОСОБА_2, в контексті приведених вище вимог ст. 764 Цивільного кодексу України не є юридично значимою дією (юридичним фактом), яка припиняє відповідні права та обовязки сторін.

Також критично ставиться суд до висновків відповідача, третьої особи про те, що єдиною умовою продовження договірних правовідносин за договором оренди приміщення №1 від 01.07.1996р. є дотримання умов п. 5.1 та п. 5.2 цього договору.

Дійсно, умовами п. 5.1 та п. 5.2 договору оренди приміщення №1 від 01.07.1996р. сторонами було передбачено право ПП “Ю-Г” на продовження договору шляхом укладення додаткової угоди до цього договору.

Але, відповідно до положень ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства . Зокрема, саме запроваджена положеннями ст. 764 Цивільного кодексу України автоматична пролонгація договору найму, в силу ч. 3 ст. 11 цього Кодексу, створює для учасників договору оренди приміщення №1 від 01.07.1996р. відповідні цивільні права та обов?язки.

Не приймаються також судом до уваги доводи відповідача, третьої особи щодо невідповідності договору оренди приміщення №1 від 01.07.1996р. та договору №1 від 02.07.2003р. вимогам ст.ст. 793, 794 Цивільного кодексу України в частині нотаріального посвідчення та державної реєстрації договорів найму будівлі.

Відповідно до ст. 214 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, господарський суд зясовує питання відповідності змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатності сторін за угодою, протиправності дій сторони за угодою з метою встановлення обставин з якими закон повязує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків (п. 1 Розяснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними”).

Але, ані ПП “Ю-Г” від 29.06.2010р., ані гр. ОСОБА_2 під час розгляду справи не скористались наданим законом правом на оскарження договорів, які на їх думку були укладені сторонами в порушення тих або інших вимог законодавства України.

Більш того, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили (п. 10 Розяснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними).

Договір оренди приміщення №1 від 01.07.1996р. та договір №1 від 02.07.2003р. були укладені до набрання законної сили Цивільним кодексом України від 16.01.2003р. №435-ІV, у той час коли норми Цивільного кодексу УРСР не встановлювали вимог щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договорів найму нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства, у тому числі чинний Цивільний кодекс України, регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, та за загальним правилом не мають зворотної дії у часі.

Згідно ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Як зазначалось вище, договір №1 від 02.07.2003р., також як і договір оренди приміщення №1 від 01.07.1996р. , було укладено сторонами строком до 01.07.2010р.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що обєкт договору №1 від 02.07.2003р., а саме приміщення магазину під літерами А, А1, А2, В загальною площею 121,5 кв.м., розташовані у будинку АДРЕСА_2, знаходиться у фактичному використанні позивача. Вказана обставина не оспорюється ні відповідачем, ні третьою особою по справі.

З матеріалів справи не вбачається, що ПП “Ю-Г” орендодавець за договором №1 від 02.07.2003р., протягом місяця після закінчення 01.07.2010р. строку дії даного договору звертався на адресу підприємця ОСОБА_1 із запереченнями щодо подальшого використання позивачем обєкту оренди, як того вимагають положення ст. 764 Цивільного кодексу України. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем під час розгляду справи до суду надано не було.

Враховуючи викладене, договір №1 від 02.07.2003р. також слід вважати поновленим на строк, який був раніше встановлений його умовами, тобто до 01.07.2017р.

За таких обставин вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті держмита та витрат на забезпечення судового процесу покласти на відповідача згідно зі ст.ст.44,49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву фізичної особи підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

2.Визнати поновленим до 01 липня 2017р. Договір №1, укладений 02 липня 2003р. між Приватним підприємством „Ю-Г” та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1.

3.Стягнути з Приватного підприємства „Ю-Г” (Одеська обл.., м.Ізмаїл, вул. Комсомольська, 62, кв.1, код ЄДРПОУ 24775361) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) витрати по сплаті державного мита у сумі 85 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 236 грн.

Рішення набирає законної сили протягом після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення. якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписане 27 грудня 2010р.

Суддя Рога Н. В.