Рішення № 132952549, 22.12.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2025 рокуСправа №160/29942/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу №160/29942/25 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» (50041, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Шиферна, буд. 3, код ЄДРПОУ: 08562915) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

16 жовтня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. за період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року із розрахунку 30000,00 грн. на місяць;

- зобов`язати Державну установу «Криворізька виправна колонія (№80)» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. за період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року, із розрахунку 30000,00 грн. на місяць, із врахуванням фактично виплачених сум;

- визнати протиправними дії Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за період з 01.06.2022 року по 18.10.2022 року із розрахунку 30000,00 грн. на місяць відповідно до відпрацьованого часу;

- зобов`язати Державну установу «Криворізька виправна колонія (№80)» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за період з 01.06.2022 року по 18.10.2022 року, із розрахунку 30000 грн на місяць відповідно до відпрацьованого часу.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди за період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року та 01.06.2022 року по 18.10.2022 року, відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168 (далі Постанова №168).

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/29942/25 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/29942/25, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

11 листопада 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відповідь на відзив, яка надійшла від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». Позивач повторює доводи позовної заяви.

12 листопада 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив, в якому відповідач проти позову заперечує в повному обсязі. Зазначає, що позивач набула право на отримання додаткової винагороди з 11.03.2022 року. З 01.06.2022 року позивач не мала правових підстав для отримання додаткової винагороди. Отже, позивач могла претендувати на додаткову винагороду лише з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року. Листом Міністерства юстиції України від 20.05.2022 року №38144/16.3.2./32-22 доведено інформацію про те, що нарахування додаткової винагороди необхідно здійснювати у годинах пропорційно часу несення служби. Такі виплати позивачу здійснені в повному обсязі за період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року. Щодо іншої частини заявленого позивачем періоду відповідач вказує, що з огляду на зміни нормативно-правового регулювання, право позивача на додаткову винагороду відсутнє, оскільки відповідач не знаходився на території, що розташована в районі проведення воєнних (бойових) дій та не перебував в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Сторони визнавали наступні обставини:

1) позивач проходила у відповідача службу весь спірний період (з 11.03.2022 року по 18.10.2022 року);

2) за період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року позивачу виплачено додаткову винагороду пропорційно відпрацьованим годинами, а за період з 01.06.2022 року по 18.10.2022 року не виплачено взагалі.

Ці обставини судом встановлено згідно ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, а також зважаючи на те, що вони підтверджуються матеріалами справи.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу додаткової винагороди, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд застосовує до спірних правовідносин законодавство станом на момент виникнення таких правовідносин.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 №2713-IV (далі - Закон №2713-IV)

Згідно з ч. 4 ст. 21 Закону №2713-IV особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону №2713-IV умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

За ч. 5 ст. 23 Закону №2713-IV передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Спірні правовідносини врегульовано в т.ч. постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168 (далі Постанова №168), яка застосовується в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин.

Згідно п. 1 Постанови №168 установлено на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року №350 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Постанова №350) до Постанови №168 були внесені зміни, згідно яких, абзац перший пункту 1 після слів «та поліцейським» доповнено словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка». Зміни набули чинності 24 березня 2022 року.

Згідно з пунктом 2 Постанови №350 указана постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 липня 2022 року №754 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Постанова №754) до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці 1 пункту 1 слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»; після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)». Зазначені зміни набули чинності 08 липня 2022 року.

Згідно з пунктом 2 Постанови №754 указана постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01 червня 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Постанова №793) до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких: у пункті 1 в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.».

Згідно з пунктом 2 Постанови №793 указана постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 204-р від 06.03.2022 року «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми єПідтримка», затверджено Перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка згідно з додатком, до якого включено, в тому числі, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 213-р від 11.03.2022, Дніпропетровську область.

З метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерством юстиції України 28.03.2018 наказом № 925/5 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Порядок №925/5).

Згідно з п. 3 Порядку №925/5 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Щодо позовних вимог за період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року.

Обидві сторони фактично виокремлювали цей період, оскільки за нього додаткова винагорода позивачу виплачена, в наявності спір лише про спосіб її обчислення в годинах пропорційно відпрацьованому часу або в повному обсязі.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 року у справі №260/3564/22 Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що зміст внесених Постановою №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Фактично розбіжність позицій сторін ґрунтується на різному тлумаченні вищевказаного правового висновку.

Суд констатує, що доводи позивача про те, що зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу прав позивача на отримання додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн на місяць, ґрунтуються на помилковому трактуванні висновків Верховного Суду, висловлених у справі №260/3564/22, та, фактично, їм (висновкам) не відповідають.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.08.2024 року у справі №280/5806/22.

В цій постанові Верховного Суду фактично підтримано позицію суду апеляційної інстанції про те, що за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця. Як наслідок, додаткова винагорода правомірно нарахована та виплачена позивачу за фактично відпрацьований період згідно з табелем обліку робочого часу.

Обставини справи №160/29942/25 є цілком подібними, в зв`язку з чим суд враховує вищевказаний правовий висновок Верховного Суду згідно положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тотожне за змістом правозастосування також здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 24.07.2024 року у справі №160/3389/24, від 16.12.2024 року у справі №160/27672/23, від 15.04.2025 року у справі №160/27902/24, від 25.11.2025 року у справі №160/14035/25.

Отже, відповідач правомірно виплачував позивачу додаткову винагороду в період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року пропорційно відпрацьованому робочому часу, а посилання позивача на невірний характер підходу відповідача до виплати додаткової винагороди є помилковими.

З цих підстав у задоволенні позовних вимог в цій частині належить відмовити.

Щодо позовних вимог за період з 01.06.2022 року по 18.10.2022 року.

За цей період позивачу додаткова винагорода не виплачувалася в жодному розмірі, така поведінка відповідача ґрунтується на положеннях Постанови №754. Так, відповідач стверджував, що згідно цієї постанови, яка застосовується з 01.06.2022 року, право на додаткову винагороду мають лише ті працівника, що несуть службу на певній території, на якій відповідач не перебував.

Позивач в тексті позовної заяви також вказував, що з 01.06.2022 року відповідне право пов`язане з несенням служби в районах проведення бойових дій або окупації, при цьому не стверджував, що проходив службу на таких територіях.

Так, положення Постанови №754 замінили слова які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка словами які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Тобто, значення Постанови №754 стосується не лише введенням пропорції в оплату праці відповідних осіб (про що позивач вказував), а й зміною територіальної ознаки щодо права на додаткову винагороду.

В подальшому вже постанова Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 року №1146 змінить спірні правовідносини та фактично замість змін, що внесені Постановою №754, повністю по-новому врегулює спірні правовідносини, що позбавить права позивача на спірну додаткову винагороду згідно її власної позиції.

При цьому дійсно згідно Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 року №75 (далі - Перелік), територіальна громада міста Дніпро - відсутня.

Отже, спірне питання полягає в оцінці приписів Постанови №754 та їх значущості.

Суд констатує, що Постанова №754 дійсно пов`язала право на додаткову винагороду з Переліком, в зв`язку з чим змінила спірні правовідносини. Як наслідок, оскільки в ході судового розгляду не встановлено проходження позивачем служби на відповідній території, він не має права на отримання спірної додаткової винагороди в період дії нової редакції Постанови №168.

Водночас, дія Постанови №754 для спірних правовідносин має характер погіршення правового становища позивача, адже фактично позбавляє її права на таку додаткову винагороду через звуження критеріїв для отримання такої винагороди.

Частиною 1 статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом Доповіді «Верховенство права», схваленої Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційська комісія) на 86-му пленарному засіданні (25-26.03.2011), одним із складових елементів принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, згідно з яким держава зобов`язана дотримуватись законів, які запровадила і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (пункт 44). Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія юридичних норм також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві, позаяк суб`єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки, але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси особи (пункт 46). На додачу до цього, парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів. Цим досягається істотно важливий юридичний захист особи супроти держави та її органів і посадових осіб. Юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань») (пункти 47-48).

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Ольссон проти Швеції №1» (Olsson v. Sweden №1) від 24.03.1988 (заява №10465/83), норма національного закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки (п. 61).

За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб надати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення у справі "С.G. та інші проти Болгарії" (С.G. and Others v. Bulgaria) від 24.04.2008, п. 39, у справі "Олександр Волков проти України" від 09.01.2013, п. 170).

Окрім того, Європейський Суд з прав людини у п. 65 свого рішення у справі «Вєренцов проти України» від 11.04.2013 зауважив, що у зв`язку із тим, що багато законів неминуче сформульовані у термінах, що тією чи іншою мірою є нечіткими, їх тлумачення й застосування є питанням практики (див., mutatis mutandis, вищенаведені рішення у справах "Газета "The Sunday Times" проти Сполученого Королівства (№1)" (The Sunday Times v. United Kingdom (no. 1)), n. 49, та "Коккінакіс проти Греції" (Kokkinakis v. Greece), п. 40). Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, що залишаються (див., mutatis mutandis, вищенаведене рішення у справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France)).

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо встановленої цією нормою заборони зворотної дії законів у часі.

Зокрема, у рішенні від 13.05.1997 №1-зп Конституційний Суд України зауважив, що норма статті 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України вказав на те, що принцип закріплений у статті 58 Конституції України треба розуміти так, що дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Крім того, у рішенні від 05.04.2001 №3-рп/2001 Конституційний Суд України зазначив, що закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України принцип означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Варто наголосити, що Постанова №754 була офіційно опублікована 08.07.2022 року, тобто безпосередньо в день набрання нею чинності, а отже зміст цієї постанови не був проголошений наперед (з 01.06.2022 року), а сама Постанова №754 не могла вважатись такою, що відповідає критерію передбачуваності на час виникнення у відповідача обов`язку виплачувати позивачу додаткову винагороду з 01.06.2022 року, яка в свою чергу є складовою грошового забезпечення та повинна виплачуватися за кожен місяць проходження служби.

На підставі зазначеного, суд приходить до висновку про необхідність застосування положень Постанови №754 починаючи з 08.07.2022 року.

Тотожне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 03.10.2024 року у справі № 160/18005/22, від 21.03.2025 року у справі №280/2344/24 та ін.

Враховуючи зазначене, суд констатує, що відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди визначеної Постановою №168 за період з 01.06.2022 року по 07.07.2022 року.

Тотожне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 18.06.2024 року у справі №160/25533/23 за участі цього ж відповідача у справі та за подібних обставин справи.

Також суд звертає увагу на те, що такі ж правові висновки містяться у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.05.2024 року у справі №160/14647/22, від 15.05.2024 року у справі №320/10002/22, від 02.05.2024 року у справі №160/14528/22, від 07.03.2024 року у справі №420/715/23.

Подібне правозастосування здійснено і Сьомим апеляційним адміністративним судом у постановах від 30.09.2024 року у справі №240/5299/24, від 17.04.2024 року у справі №240/21948/22, а також Першим апеляційним адміністративним судом у постановах від 30.11.2023 року у справі №200/5154/22, від 29.11.2023 року у справі №200/4975/22.

При цьому право на таку додаткову винагороду позивач має саме пропорційно відпрацьованому робочому часу, що визнавалось позивачем і в позовній заяві.

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє частково позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства та у спосіб, що забезпечить ефективний захист прав позивача.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» (50041, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Шиферна, буд. 3, код ЄДРПОУ: 08562915) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168 за період з 01.06.2022 року по 07.07.2022 року пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.

Зобов`язати Державну установу «Криворізька виправна колонія(№80)» здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» № 168 від 28.02.2022 року за період з 01.06.2022 року по 07.07.2022 року пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювався.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко