Рішення № 132952548, 22.12.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2025 рокуСправа №160/29291/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/29291/25 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (49001, м. Дніпро, вул. Короленко, 4, код ЄДРПОУ: 38598371) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

09 жовтня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (далі відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/29291/25 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали виконати вимоги, що в ній викладені, та усунути недоліки позовної заяви.

16 жовтня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву про усунення недоліків позовної заяви, яка надійшла від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». Позивач уточнює виклад позовних вимог наступним чином:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 24 квітня 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 30 вересня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 24 квітня 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 30 вересня 2025 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стверджує, що наявні підстави для стягнення з відповідача відповідних коштів, адже відповідач остаточний розрахунок при звільненні провів лише на виконання рішення суду і значно пізніше, ніж було звільнено позивача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/29291/25, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

30 жовтня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив, в якому відповідач проти позову заперечує в повному обсязі. Зазначає, що не відмовляв позивачу у виплаті компенсації втрати доходів громадян, добровільно виконав рішення суду. Щодо середнього заробітку зазначає, що підстави для його виплати відсутні, також посилається на положення про розумність і пропорційність розміру таких сум.

15 грудня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано клопотання про долучення доказів, яке надійшло від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». До клопотання долучено наказ про звільнення позивача зі служби.

У відповідності до ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом відповідача від 07.04.2021 року №124 позивача звільнено зі служби цивільного захисту, виключено з кадрів 24.04.2021 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі №160/31912/24:

- зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38598371) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

30 вересня 2025 року відповідач виплатив позивачу 62904,68 грн на виконання вищевказаного рішення суду.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне

Строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначено у ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України та складає місяць.

Такий правовий висновок сформовано Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 року у справі № 240/532/20 та дотепер застосовується Верховним Судом (постанови від 31.10.2023 року у справі №240/15141/22, від 28.09.2023 року у справі №420/5436/22).

Розрахунок з позивачем здійснено 30.09.2025 року, позов подано 07.10.2025 року. Отже, строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Щодо права позивача на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції з 19.07.2022 року) У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з ст.47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.09.2023 року у справі №640/36441/21.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні категорії осіб, до якої належить позивач, не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані Кодексу законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд зазначає про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Такий правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.07.2023 року у справі №420/436/22, від 18.11.2022 року у справі №1.380.2019.005781.

Вказаний правовий висновок застосовується до спірних правовідносин за аналогією.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19, постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 року у справі №160/171/20.

Незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.

Оскільки відповідач лише 30.09.2025 року здійснив виплату позивачу суми, яка належала до сплати ще при звільненні 24.04.2021 року, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо розміру відшкодування в цій справі.

Встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.02.2024 року у справі №24023771/21, від 07.11.2023 року у справі №380/13906/21.

Компенсація відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці. З огляду на правила й умови нарахування її розміру, повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.

Закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.

Першим днем, з якого слід обраховувати середній заробіток за час затримки розрахунку є [день] наступний за днем виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2023 року у справі №240/9951/19.

Вказаний правовий висновок застосовується до спірних правовідносин за аналогією.

В цій справі позивача звільнено 24.04.2021 року, остаточний розрахунок проведено 30.09.2025 року. Отже, період затримки розрахунку при звільненні складає з 25.04.2021 року по 29.09.2025 року.

Суд зауважує, що до 18.07.2022 року включно період затримки розрахунку при звільненні законодавчо не був обмежений жодним чином, натомість з 19.07.2022 року встановлено обмеження такого періоду шістьма місяцями.

Водночас, слід враховувати зміни, яких зазнала редакція ст. 117 Кодексу законів про працю України, на підставі якої здійснюються нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, до 18.07.2022 року включно період затримки розрахунку при звільненні законодавчо не був обмежений жодним чином, натомість з 19.07.2022 року встановлено обмеження такого періоду шістьма місяцями.

Відповідно, в силу принципу прямої дії норми права на ту частину спірних правовідносин, яка тривала до 18.07.2022 року, поширюється редакція ст. 117 Кодексу законів про працю України, яка не передбачала обмеження періоди затримку розрахунку при звільненні, в той час як до періоду з 19.07.2022 року належить застосувати шестимісячне обмеження для такого періоду.

Аналогічним чином правозастосування щодо періоду, який тривав в період дії двох різних редакцій норми права, здійснено у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.04.2023 року у зразковій справі №260/3564/22.

Необхідність виокремлення двох періодів є правовим висновком, що міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22, а також у постановах від 23.05.2024 року у справі № 560/11616/23, від 22.02.2024 року у справі №560/831/23.

Суд окремо підкреслює, що шестимісячне обмеження не застосовується до тієї частини спірних правовідносин, що тривала до 18.07.2022 року включно. Водночас, починаючи з 19.07.2022 року таке обмеження належить застосувати, оскільки правовідносини тривали, а нормативно-правове регулювання зазнало змін, при цьому ультраактивної (переживаючої) дії для попереднього правового регулювання не передбачено.

Відповідне правозастосування міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23, від 20.06.2024 року у справі №120/10686/22 (п. 55).

Отже, в наявності період з 25.04.2021 року по 18.07.2022 року, а також період з 19.07.2022 року по 29.09.2025 року, при цьому останній період обмежений шістьма місяцями.

Тривалість першого періоду складає 450 дні.

Тривалість другого періоду складає 183 дні, що підтверджується правозастосуванням, яке міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.05.2024 року у справі № 580/9003/23 (п. 27), а також постановах Третього апеляційного адміністративного суду від 12.07.2024 року у справі №160/16681/23, від 01.10.2025 року у справі №160/1832/25, від 23.09.2025 року у справі №340/7425/24, від 11.06.2025 року у справі №160/31305/24, від 04.06.2025 року у справі №340/5500/24, від 13.05.2025 року у справі №160/31393/24, від 28.04.2025 року у справі №160/7703/24, від 17.04.2025 року у справі №340/1795/24.

Загальна тривалість 633 днів.

Щодо принципу пропорційності, який належить застосувати в спірних правовідносинах, суд зауважує наступне.

Суд звертає увагу на те, що існує актуальний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду з цього питання, викладений у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23.

Серед іншого, зроблено відступ від правових висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, а також вказано наступне.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Отже, співмірність застосовується до обох періодів, за які нараховується середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо середньоденного грошового забезпечення позивача слід зазначити наступне.

Згідно довідки відповідача від 29.10.2025 року №242 середньоденне грошове забезпечення позивача складає 395,30 грн. Позивач не навів заперечень проти такої величини.

Водночас, сума 395,30 грн виходить при діленні заробітку за останні два місяці перед місяцем звільнення на 60, хоча в лютому 2021 року було 28 днів, в березні 2021 року 31 день. Тобто, відповідач мав ділити 11859*2 на 59 днів, а не 60.

Відповідно, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 402,00 грн.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється наступним чином:

1) за перший період: 402,00*450= 180900,00 грн

До цього періоду належить застосувати принцип співмірності.

Затримана виплата склала 62904,68 грн.

Згідно довідки відповідача від 29.10.2025 року №241 при звільненні позивачу виплачено 128492,26 грн.

Таким чином, належало при звільненні 62904,68+128492,26 =191396,94 грн.

Як наслідок, протиправно не виплачено: 62904,68/191396,94 = 32,87% від сум, що мали бути виплачені.

Отже, позивачу до виплати за перший період належить 180900,00 *32,87% = 59461,83 грн.

Подібне правозастосування здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 22.01.2025 року у справі №160/18560/24, від 16.01.2025 року у справі №160/10319/24, від 14.01.2025 року у справі №160/13780/24 та ін.

Оскільки принцип пропорційності хоч і не має нормативного визначення, однак сформований в судовій практиці виходячи з принципів права, суд застосовує його у спосіб, що відповідає правозастосуванню Верховного Суду. Такі дії є втіленням законності та обґрунтованості, позиція позивача на їх дотримання не впливає, оскільки відповідні вимоги мають об`єктивний характер.

2) за другий період: 402,00*183 = 73566,00 грн.

Застосовуючи принцип співмірності до спірних правовідносин аналогічним чином, з цієї суми позивачу належить 73566,00 *32,87% = 24181,14 грн.

Отже, стягненню на користь позивача підлягає 59461,83 +24181,14 = 83642,97 грн.

Суд також звертає увагу на те, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а. Тотожне правозастосування здійснено і Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 12.07.2024 року у справі №160/16681/23.

В т.ч. суд зауважує, що ефективним способом захисту прав в спорах даної категорії є стягнення коштів з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Тотожне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 24.09.2025 року у справі №160/14452/24, від 12.08.2025 року у справі №160/6450/25, від 30.07.2025 року у справі №280/11061/24.

Належним та ефективним способом захисту порушеного права є поновлення прав позивача шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Тотожне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 11.06.2025 року у справі №160/7947/24.

Щодо доводів відповідача суд зауважує, що виключно результатом його протиправної поведінки, що вже встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, є виникнення періоду затримки розрахунку як такого. Відповідач згідно принципу законності мав здійснювати позивачу нарахування, на які він мав право, така поведінка є обов`язком відповідача, який він не виконав, що вже підтверджено рішенням суду.

Також позивачем заявлено позовні вимоги про виплату компенсації втрати частини доходу.

Суд підкреслює, що позивач заявив вимоги щодо компенсації не відносно середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (така виплата лише буде здійснена), а щодо індексації грошового забезпечення (вже проведена виплата 30.09.2025 року).

Отже, такі вимоги не є передчасними та вирішуються судом по суті.

Відповідно до ст. 1 Закону Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з ст. 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону №2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно ст. 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі Порядок) проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затв. постановою КМ України № 159 від 21.02.2001р., компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Згідно з п. 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2024 року у справі №520/2674/2020.

Щодо спірних правовідносин в наявності наступні правові висновки, сформований Судовою палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.04.2024 року у справі №560/8194/20:

Умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

Крім того, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати.

Отже, в цій справі не має визначального значення чи здійснив відповідач відмову у виплаті позивачу спірної компенсації, оскільки така виплата є імперативним обов`язком відповідача, який має встановлений порядок виконання компенсація сплачується в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Як наслідок, виплативши позивачу заборгованість відповідач в силу закону та незалежно від подання позивачем окремої заяви з цього приводу мав обов`язок в тому ж місяці здійснити виплату позивачу відповідної компенсації. Проте, докази виплати такої компенсації відсутні.

Таким чином, в цій справі позивач має право на отримання заявленої компенсації.

Аналогічне правозастосування здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 12.07.2024 року у справі №160/23165/23.

Суд повторно підкреслює, що компенсація заявлена не щодо середнього заробітку, а саме щодо індексації, яка виплачена позивачу на виконання рішення суду (є затриманою сумою). Факт виплати відповідної суми є підставою для компенсації втрати частини доходів громадян.

Тобто, позивач фактично заявив два різнорідних позови (компенсація втрати частини доходів громадян відносно індексації, а також середній заробіток відносно індексації), які обґрунтовано та правомірно об`єднані в зв`язку з подібністю підстав позову та тотожності відповідача.

Також суд зазначає, що правовідносини щодо розміру компенсації між сторонами ще не виникли, в зв`язку з чим передчасним є зобов`язання здійснити виплату такої компенсації в конкретному розмірі.

Окремо суд наголошує на тому, що компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.09.2025 року у справі №420/16557/24, від 04.09.2025 року у справі №380/8640/24.

У справі №420/16557/24 Верховний Суд взагалі був судом, який вперше задовольнив позовні вимоги і таке задоволення здійснено саме відносно дати, в яку дохід мав бути виплачений (безвідносно дати рішення суду, на виконання якого дохід був виплачений).

Тобто, вирішувати чи наявне прострочення виплати доходу для цілей права на компенсацію треба відносно дати, коли дохід первинно мав бути виплачений, а не відносно рішення суду, на виконання якого такий дохід в підсумку і було сплачено.

Тотожне правозастосування підтримано і Касаційним адміністративним судом у постанові Верховного Суду від 30.09.2025 року у справі №160/10768/24.

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє частково позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача.

Щодо розподілу судових витрат.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (49001, м. Дніпро, вул. Короленко, 4, код ЄДРПОУ: 38598371) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 83642,97 гривень (вісімдесят три тисячі шістсот сорок дві гривні 97 копійок), з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати щодо суми 62904,68 гривень, виплаченої 30.09.2025 року.

Зобов`язати Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати щодо суми 62904,68 гривень, виплаченої 30.09.2025.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювався.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко