Рішення № 132925037, 22.12.2025, Котелевський районний суд Полтавської області

Справа № 535/1133/25

Провадження № 2/535/586/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

22 грудня 2025 року селище Котельва

Котелевський районний суд Полтавської області у складі: головуючого судді Шолудько А.В., з участю секретаря судового засідання Коросташової К.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №535/1133/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (далі ТОВ «ВІН ФІНАНС») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

24.11.2025 директор ТОВ «ВІН ФІНАНС» Романенко Михайло Едуардович через систему «Електронний суд» подав до суду позовну заяву до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором №L8818206 від 21.11.2018 в розмірі 27857,98 грн, яка складається із суми заборгованості 21286,00 грн, суми інфляційних втрат 4654,49 грн, суми 3% річних 1917,49 грн, мотивуючи тим, що відповідачкою порушено договірні зобов`язання в частині своєчасного повернення кредиту, сплати відсотків у повному обсязі у строки та на умовах, передбачених договором (а.с. 1-49).

Ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області від 26.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 58).

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином (а.с. 63, 64). Представник позивача заявив у позовній заяві письмове клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, у разі неявки у судове засідання належним чином повідомленого відповідача провести заочний розгляд та ухвалити заочне рішення (а.с. 7).

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином відповідно до вимог п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 65, 66), про причини неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву та клопотання про відкладення розгляду справи до суду не подала.

На підставі ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2022 у справі №1519/2-5034/11 зазначено, що згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. З урахуванням розумності положення ч. 5 ст. 268 ЦПК України необхідно розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд вирішив можливим розглянути справу у спрощеному позовному провадженні за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у справі доказів.

З матеріалів справи, наявних у ній доказів, суд приходить до переконання, що позов необхідно задовольнити у повному обсязі, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.11.2018 між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» (далі ТОВ «ФК «Дінеро», кредитодавець) та ОСОБА_1 (далі позичальник), ІПН НОМЕР_1 , за допомогою дистанційних засобів на основі заяви позичальника, яка була подана через особистий кабінет на порталі позикодавця www.dinero.ua, було укладено договір кредитної лінії №AG9257820, який підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, за умовами якого кредитодавець зобов`язується надати кредит (кредити) позичальнику в межах ліміту кредитної лінії, і позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю суму наданого кредиту та сплатити відповідні договірні компенсації до останнього дня терміну оплати. Згідно п. 3.2 загальних умов договору кредитної лінії, якщо позичальник вирішив: збільшити суму позики на основі договору позики, позичальник повинен подати відповідний запит кредитодавцю, і сторони повинні переоформити договір позики шляхом укладання договору кредитної лінії; збільшити суму кредиту або одержати додатковий кредит (додаткові кредити), позичальник повинен подати відповідний запит кредитодавцю, і сторони повинні укласти відповідну додаткову угоду до спеціальних умов кредиту; продовжити дату оплати або дату повного погашення для кредиту, позичальник повинен подати відповідний запит кредитодавцю та/або здійснити оплату комісії за організацію продовження на рахунок кредитодавця, зазначивши у призначенні платежу: «Продовження, номер Договору». Відповідно до пунктів 1.2, 2, 3, 4 спеціальних умов для короткострокового кредиту договору кредитної лінії були створені лише тоді, коли позичальник прочитав, оцінив та прийняв умови користування порталом, політику конфіденційності, паспорт споживчого кредиту, загальні умови договору кредитної лінії та пропозицію кредитора щодо спеціальних умов для короткострокового кредиту договору кредитної лінії, що були надані позичальнику через особистий кабінет на порталі; включають терміни, які визначаються та регулюються загальними умовами договору кредитної лінії; є невід`ємною частиною договору кредитної лінії та виконуватимуться сторонами відповідно до загальних умов договору кредитної лінії; укладаються дистанційно та мають юридичну силу без будь-якого підпису на папері; умови договору кредитної лінії: 20000,00 грн, надана сума кредиту: 5700,00 грн, відсоткова ставка в день: 0,65%, реальна річна відсоткова ставка: 234,00%, дата повного погашення: 21.12.2018, комісія за підготовку та направлення документів/повідомлень у зв`язку з простроченою заборгованістю в день 85,50 грн, комісія за організацію продовження 7 днів 428,00 грн, 14 днів 656,00 грн, 30 днів 1077,00 грн, штраф, якщо є: 50% (далі - кредитний договір) (а.с. 36, 37, 41).

22 листопада 2018 року та 22 грудня 2018 між сторонами були укладені додаткові угоди №АМ4040446 та №АМ8429973 до Спеціальних умов до короткострокового кредиту Договору кредитної лінії AG9257820, які підписані відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, за умовами яких відповідно надана сума кредиту: 6800,00 грн, відсоткова ставка в день: 0,66%, реальна річна відсоткова ставка: 236,23%, дата повного погашення: 20.01.2019, комісія за підготовку та направлення документів/повідомлень у зв`язку з простроченою заборгованістю в день 16,50 грн, комісія за організацію продовження 7 днів 510,00 грн, 14 днів 782,00 грн, 30 днів 1285,00 грн, штраф, якщо є: 50%; та сума кредиту: 10000,00 грн, відсоткова ставка в день: 0,50%, реальна річна відсоткова ставка: 180,37%, дата повного погашення: 10.02.2019, комісія за підготовку та направлення документів/повідомлень у зв`язку з простроченою заборгованістю в день 48,00 грн, комісія за організацію продовження 7 днів 750,00 грн, 14 днів 1150,00 грн, 30 днів 1890,00 грн, штраф, якщо є: 50% (а.с. 42-47).

ТОВ «ФК «Дінеро» складено довідку про ідентифікацію особи позичальника ОСОБА_1 , РНОКПП/ІПН НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , прийняття останньою та підтвердження умов кредитного договору №AG9257820 від 21.11.2018, номер договору в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця L8818206, сума кредиту 10000,00 грн, строк кредиту 30 днів, його підписання позичальником шляхом використання електронних підписів одноразового ідентифікатора 138835, 63358 та 827119 (а.с. 29).

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано загальні умови договору кредитної лінії (а.с. 36, 37); паспорта споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма) (а.с. 38-40); Спеціальні умови для короткострокового кредиту договору кредитної лінії №AG9257820 (а.с. 41); додаткові угоди №АМ4040446, №АМ8429973 до спеціальних умов для короткострокового кредиту договору кредитної лінії № AG9257820 (а.с. 42-47).

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 Цивільного кодексу України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За правилом ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (частина 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

Аналізуючи викладене, можна прийти до висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, від 07.10.2020 року №127/33824/19; від 16.12.2020 року у справі №561/77/19 та від 22.11.2021 року у справі№ 234/7719/20.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем; суб`єкт електронної комерції - суб`єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.

За змістом частин 3, 4, 6, 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги», електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Між ТОВ «ФК «Дінеро» (надалі - кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (надалі новий кредитор) укладено Договір відступлення прав вимоги №01072019 від 01.07.2019, з врахуванням додаткових угод, відповідно до умов якого, кредитор передає (відступає) новому кредитору за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрах боржників, укладеними між кредитором і боржником (портфель заборгованості) (а.с. 16-27).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору відступлення прав вимоги №01072019 від 01.07.2019, до Реєстру внесено відомості про ОСОБА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , номер кредитного договору L8818206 від 21.11.2018, загальна сума заборгованості 21286,00 грн (а.с. 15).

25.07.2024 на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ФК «Довіра і Гарантія» №1706 та наказу №55-к перейменовано ТОВ «ФК «Довіра і Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (а.с. 48, 49).

Згідно з ч. 1 ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги по суті це договірна передача зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до виписки по рахунку, складеною ТОВ «ФК «Дінеро» за довіреністю, станом на 01.07.2019 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 21286,00 грн, із яких: 10000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1286,00 грн - заборгованість за процентами, 5000,00 грн - заборгованість за нарахованими штрафом/пеня, 5000,00 грн - заборгованість за комісією за підготовку та направлення документів/повідомлень у зв`язку з простроченою заборгованістю (а.с. 11-13).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі №489/2951/16-ц зазначено, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Застосуванням індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер, а тому не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем загальний розмір збитків від інфляції за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 року становить 4654,49 гривень, загальна сума 3% річних становить 1917,49 гривень.

Відтак, позовні вимоги ТОВ «ВІН ФІНАНС» в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми є такими, що підлягають задоволенню.

На час розгляду справи судом відповідачем не надано альтернативного розрахунку заборгованості за кредитним договором, а також даних, що свідчать про погашення заборгованості у повному обсязі та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку. Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідно до статті 617 ЦК України.

Щодо клопотання про поновлення строку позовної давності для подання позову.

Згідно з ч. 1 ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ст. 120 ЦПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Враховуючи вищевикладене, положення цивільного процесуального законодавства передбачає два види процесуальних строків - встановлені законом та встановлені судом. Строк позовної давності не є процесуальним строком, а тому на нього не поширюються правила ЦПК України.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони.

Отже, клопотання позивача про поновлення строку позовної давності для подання позову не підлягає задоволенню.

ТОВ «ВІН ФІНАНС» у позовній заяві зазначає ОСОБА_1 , мешканку АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , як відповідача по справі, з якою укладений кредитний договір, і відповідно до якого остання має заборгованість, однак під час судового розгляду справи судом було встановлено, що відповідно до адресної довідки Виконавчого комітету Котелевської селищної ради Полтавської області №1400 від 25.11.2025, та кредитного договору, боржником й відповідачем по справі є ОСОБА_1 , мешкана АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , тобто правильне написання прізвища відповідача - ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Належних та допустимих доказів, у розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України на підтвердження виконання у повному обсязі взятих на себе за кредитним договором зобов`язань відповідач не надав.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що позов ТОВ «ВІН ФІНАНС» про стягнення заборгованості за кредитним договором необхідно задовольнити у повному обсязі.

Згідно з ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 2 - 4 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Враховуючи зазначене вище, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критеріїв розумності та співмірності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, у рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Право кожного на професійну правничу допомогу гарантоване ст. 59 Конституції України.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно з ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно якої договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання глава 63 ЦК України.

Так, згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Положення глави 52 ЦК України передбачають загальні засади регулювання та принципи будь-якого договору, включаючи договір про надання послуг.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена, виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Водночас згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналогічні положення викладені в ч. 1-3 ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017.

Таким чином, системний аналіз вищенаведених положень законодавства дозволяє зробити такі висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч. 2 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг; крім того, на такий договір поширюється дія загальних норм та принципів договірного права, включаючи, але не обмежуючись, визначені главою 52 Цивільного кодексу України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним; ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата; вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні; вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і нормами Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»;

6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Отже, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Вищезазначені висновки випливають з правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованої у додатковій постанові від 30.06.2022 у справі №915/517/21.

На підтвердження понесених з розглядом даної справи витрат на професійну правничу допомогу директором ТОВ «ВІН ФІНАНС» Романенком М.Е. надані:

- договір про надання правової допомоги №36 від 25.04.2024, укладений між адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» (виконавець) і ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (замовник) (а.с. 30, 31);

- додаткова угода до договору про надання правової допомоги №36 від 25.04.2024, укладеного між адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» (виконавець) і ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (замовник), в якій адвокатське бюро зобов`язується здійснити представництво та захист інтересів клієнта у справі щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_3 , проте позовна заява подана до відповідачки ОСОБА_1 (а.с. 32);

- копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 35);

- детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» щодо стягнення кредитної заборгованості, де зазначено склад, обсяг та види виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом: підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості з додатками, загальна вартість робіт наданих послуг і виконаних робіт 5000,00 грн (а.с. 28);

- акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт надання послуг) від 21.11.2025 за договором про надання правової допомоги №36 від 25.04.2024 (а.с. 67).

Разом з тим, жоден із наданих стороною позивача документів безумовно не підтверджує надання адвокатом Міньковською А.В. юридичної допомоги ТОВ «ВІН ФІНАНС» в справі за позовом товариства саме до боржниці ОСОБА_1 , адже договір про надання правничої допомоги від 25.04.2024, детальний опис робіт та акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт надання послуг), є документами, які місять дані загального характеру без зазначення конкретизації стосовно якого контрагента (боржника)/судової справи надавалася правова допомога ТОВ «ВІН ФІНАНС», а додаткова угода взагалі вказує, що адвокатське бюро зобов`язується здійснити представництво та захист інтересів клієнта у справі щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_3 .

Отже, згідно з умовами наданого договору про надання правничої допомоги та на підставі наданих відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості та які підтверджують здійснення відповідних витрат, що сплачено або підлягає сплаті відповідачкою, а також щодо розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, неможливо встановити розмір витрат позивача на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, саме у справі №535/1133/25 за позовом ТОВ «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. А тому суд приходить до висновку, про необґрунтованість та недоведеність стороною позивача розміру витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому виходячи із змісту вище зазначеної норми, з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ВІН ФІНАНС» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн (подання до суду процесуальних документів в електронній формі) (а.с. 9).

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 89, 264, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» заборгованість за договором кредитної лінії №AG9257820 (номер договору в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця L8818206) від 21.11.2018 на загальну суму 27857,98 грн (двадцять сім тисяч вісімсот п`ятдесят сім грн 98 коп.)

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» судові витрати по сплаті судового збору на суму 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», код ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, офіс 306, м. Київ, 04112.

Відповідач ОСОБА_1 , мешканка АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено 25.12.2025.

Суддя А.В. Шолудько