Рішення № 132922902, 28.11.2025, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/2615/25

Провадження № 2/456/1338/2025

РІШЕННЯ

іменем України

28 листопада 2025 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Шрамка Р. Т. ,

з участю секретаря: Сімонової-Мацигін А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Стрию в порядку загального позовного провадження справу №456/2615/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог Стрийської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

встановив:

Представник позивача ОСОБА_1 , - ОСОБА_3 , звернувся до суду із позовом ОСОБА_2 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог Стрийської міської ради та просив. встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , однією сім`єю разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , на час відкриття спадщини та визнати за ним право власності на житловий будинок «А-1» з прилеглими до нього господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , батько позивача та відповідача у справі. Після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно, що включає в себе житловий будинок з прилеглими до нього господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_4 заповіту не складав. Дружина померлого ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , син померлого ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Син померлого - ОСОБА_2 , відповідач у справі, спадщину не приймав. Інші спадкоємці за законом до майна померлого ОСОБА_4 відсутні. В свою чергу, позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину відповідно до ст.1268 ЦК України, постійно проживаючи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок разом з належними до нього господарськими спорудами після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 гр. ОСОБА_4 . Приватний нотаріус відмовив у видачі свідоцтва у зв`язку з ненаданням спадкоємцем доказів постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Водночас правовстановлюючий документ визначає приналежніть будинку до колгоспного двору, до і після смерті ОСОБА_4 не було здійснено його переоформлення з видачею правовстановлюючого документа відповідно до чинного законодавства. З вище наведеного вбачається, що позивач позбавлений можливості прийняти спадщину в нотаріальному порядку на житловий будинок, у зв`язку з відсутністю належних правовстановлюючих документів, а також необхідністю встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст.174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Процесуальні рішення, постановлені по справі.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 12.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання для розгляду справи призначено на 21.07.2025. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21.07.2025 року підготовче провадження у цій справі закрито та призначено її судовий розгляд по суті у судовому засіданні.

Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.

Представник позивача ОСОБА_7 , в судовому засіданні позов підтримав та просив його задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явився, однак подала до суду заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримав.

Представник третьої особи без самостійних вимог Стрийської міської ради Львівської області будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового розгляду, повторно на виклик суду не з`явився, однак подав до суду заяву, згідно якої просив розгляд справи проводити за їхньої відсутності та прийняти рішення згідно чинного законодавства України.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що неявка відповідача не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін, і позов слід задовольнити.

Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположих свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід`ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.

Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Свідок ОСОБА_8 , в судовому засіданні пояснила, що є сусідкою сім`ї ОСОБА_9 . Позивач ОСОБА_1 , постійно проживав разом із батьками, аж до їхньої смерті та піклувався за ними, допомагав по господарству і на даний час продовжує в ньому проживати.

Свідок ОСОБА_10 , надала суду аналогічні пояснення.

25 січня 1988 року виконком Стрийської районної ради народних депутатів видав Свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений житловий будинок належить на праві особистої власності колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_11 .

Згідно запису погосподарської книги №6, що зберігається в Нежухівському старостинському окрузі Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області за 1991-1995 роки станом на 15.04.1991 року житловий будинок в господарстві під особовим рахунком № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_11 , 1936 р.н. В господарстві були зареєстровані: ОСОБА_11 голова двору, 1936 р.н., помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_5 дружина, 1932 р.н., померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 син, 1959 р.н., помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 син, 1962 р.н.

Згідно довідки №104 від 27.02.2025, виданої Нежухівським старостинським округом виконавчого комітету Стрийської міської ради, вбачається, що ОСОБА_1 , дійсно проживав без реєстрації разом з батьком ОСОБА_11 , до дня його смерті та здійснював за ним догляд.

27 лютого 2025 року на замовлення позивача ФОП ОСОБА_12 було виготовлено Технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно технічного паспорта житловий будинок має наступні характеристики: житловий будинок «А-1» складається з двох житлових кімнат, житловою площею 29,1 кв.м., загальна площа якого становить 62,6 кв.м. До зазначеного житлового будинку належать позначені на плані: сарай «Б», сарай «В», ворота «№1», огорожа «№2».

Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості за даними Фонду державного майна України від 28.02.2025 оціночна вартість житлового будинку складає 192928,37 грн.

Згідно постанови приватного нотаріуса Стрийського районного нотаріального округу Бораковської О.Я., від 25.02.2025, ОСОБА_1 , було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом по смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у зв`язку з відсутністю доказів проживання із спадкодавцем на час смерті.

Правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з відсутністю документального підтвердження факту постійного проживання позивача разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що унеможливлює юридичне оформлення позивачем спадщини після смерті спадкодавця у позасудовому порядку.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з наявністю у позивача права власності на майно у порядку спадкування за законом та перешкоди у належному юридичному оформленні цього права у позасудовому порядку через невизнання його нотаріусом, який відмовив позивачу у видачі відповідного свідоцтва про право на спадщину.

Норми права, які застосував суд.

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу Української РСР (далі ЦК УРСР), Закону України «Про власність» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 697-XII) та Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Так, відповідно до статті 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь в його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору у складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини.

Згідно з частиною 2 статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

15 квітня 1991 року набув чинності Закон № 697-XII, яким було передбачено право спільної власності громадян, гарантії захисту права власності, правомірності володіння майном.

Положення статей 17, 18 Закону № 697-XII щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітні та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15.04.1991, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

Нормою частини 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Крім цього, суд застосував норми статей 293 та 294 ЦПК України, які визначають зміст окремого провадження та встановлюють порядок розгляду справ даної категорії.

Також, суд зважає на роз`яснення, викладені у пунктах 1, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31.03.1995.

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами щодо спадкування, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Так, згідно з приписами частини 2 статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно із ст.1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Як вказує ч.1, ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до положень частини 1, 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Також, суд застосував норми статей 1216, 1218, 1220, 1225, 1258 ЦК України, які передбачають поняття спадкування, склад спадщини та її відкриття, спадкування права на земельну ділянку та черговість спадкування за законом.

Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності підстав для задоволення позову.

Щодо наявності підстав для встановлення факту, що має юридичне значення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , постійно проживала разом із батьком ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини (день смерті ОСОБА_4 ). Ця обставина повністю підтверджується безпосередньо дослідженими судом письмовим доказом, а саме: довідкою Нежухівського старостинського округу виконавчого комітету Стрийської міської ради, який узгоджуються з іншими дослідженими судом письмовими доказами. Ці докази містять у собі інформацію щодо предмета доказування, одержані від уповноваженого органу та з дотриманням порядку, встановленого законом, відтак відповідають критеріям належності та допустимості. Підстав сумніватися у достовірності викладеної у письмових доказах інформації суд не вбачає. Безпосередньо досліджені судом докази у своїй сукупності є достатнім для встановлення зазначеного стороною позивача юридичного факту.

Суд зауважує, що перелік юридичних фактів, які підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частині 1 статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суд зазначає, що встановлення зазначеного у позові факту породжує дляпозивача юридичні наслідки, оскільки усуне перешкоди у реалізації нею права на спадкування за законом після смерті батька.

Щодо наявності підстав для визнання за позивачем права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що ОСОБА_4 , на час відкриття спадщини (день його смерті) належало право власності на житловий будинок з прилеглими до нього господарськими будівлями та спорудами на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок від 25.01.1989р..

За життя ОСОБА_4 , особистого розпорядження на випадок своєї смерті не зробив. Брат позивача відповідач ОСОБА_2 , не заперечив, щодо спадкуваня позивача майна померлого ОСОБА_4 . Брат позивача ОСОБА_6 , та мати ОСОБА_5 , померли швидше. Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина, до складу якої входили належні йому права та обов`язки, які не припинилися внаслідок його смерті, зокрема і право власності на згаданий житловий будинок. З огляду на час смерті ОСОБА_4 , спадкування відбулося за законом за правилами, встановленими ЦК України. Позивач ОСОБА_1 , є спадкоємцем за законом першої черги, і в силу приписів частини 3 статті 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки на час її відкриття постійно проживала разом з спадкодавцем і не заявляла про відмову від спадщини. Фактичних даних про наявність інших спадкоємців за законом, які б прийняли спадщину або претендували на неї з встановлених законом підстав, матеріали справи не містять.

За наведених обставин, суд доходить переконання, що ОСОБА_1 , має обґрунтоване право на згаданий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , однак позбавлений можливості юридично оформити це право у визначений законом позасудовий спосіб у нотаріуса через відмову останнього у вчиненні нотаріальних дій.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, а також зважаючи на те, що особисте майнове право ОСОБА_1 , не визнається, відтак позивач має законні сподівання на судовий захист цього права в силу приписів статті 16 ЦК України, у зв`язку з чим його представник і звернувся до суду, тому суд, з огляду на обґрунтованість та підставність позову, вважає, що позов слід задовольнити повністю.

Керуючись ст..7, 10, 12, 13, 18, 76-82, 133, 141, 244, 245, 259, 263-268, 279 ЦПК України суд, -

вирішив:

Позовні вимоги задоволити.

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 постійно проживав однією сім`єю на час відкриття спадщини за адресою АДРЕСА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 право власності на житловий будинок «А-1» з прилеглими до нього господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_1 , який складається з двох житлових кімнат, житловою площею 29.1 кв.м., загальна площа якого становить 62.6 кв.м. до якого належать позначені на плані сарай «Б», сарай «В», ворота «№1», огорожа «№2», в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 08.12.2025.

Суддя Р. Т. Шрамко