Рішення № 132914013, 25.12.2025, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/8499/25

Справа №754/13563/25

РІШЕННЯ

Іменем України

25 грудня 2025 року м.Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В. В.

за участю секретаря судового засідання Денисової К. А.

за участю представника відповідача - адвоката Гунченко І. Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

Позивач АТ «Сенс Банк» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Свої позовні вимоги обґрунтовують тим, що 17.10.2007 між ЗАТ «Альфа Банк» який в подальшому змінив свою назву на АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 490049265. Відповідно до умов кредитного договору Банк надав, а відповідачка отримала кредитні кошти в розмірі 22761,29дол. США. У подальшому відповідачка порушила умови кредитного договору, що змусило Банк подати до суду про стягнення заборгованості. Відповідно до виконавчого листа № 751/11501/14 виданий 02.12.2014 Новозаводським районним судом міста Києва на користь АТ «Альфа Банк» було стягнуто з відповідачки ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 490049265, в розмірі 132906,78грн. Виконавче провадження № НОМЕР_2, яке було відкрито на підставі зазначеного виконавчого листа, завершено на підставі постанови від 27.04.2021 про закінчення виконавчого провадження. Таким чином, в результаті не виконання рішення суду та умов договору у відповідачки виникла заборгованість розрахунку на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, яке станом на 23.02.2022 становить 80559,43грн, що складається з: 3% річних в розмірі 16473,16грн та інфляційних витрат в розмірі 64086,27грн. Тому просять задовольнити позов у повному обсязі.

10.09.2025 ухвалою Деснянського районного суму м. Києва, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження, визначено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

До суду від представника відповідача - адвоката Гунченко І. Ю. надійшов відзив на позов, з якого вбачається, що сторона відповідача не визнає позовні вимоги та просять відмовити. Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 27.04.2021, провадження було завершено на підставі повного виконання рішення суд. Тому зазначають, що кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3% та інфляційних витрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. Тому відсутні підстави для задоволення позову. Крім того вважають, що позивач пропустив строк звернення з позовом до суду. Обґрунтовують це тим, що укладений кредитний догові від 17.10.2007, строк дії якого закінчувався 17.10.2017. Виконавчий лист виданий на підставі рішення суду 02.12.2014 про стягнення суми в розмірі 132906,78грн, яку відповідачка повністю погасила, та 27.04.2021 виконавче провадження закінчено. Отже сума заборгованості встановлено в 2014 році, а до суду Банк звернувся лише в серпні 2025 року, що дає підстави вважати, що таке звернення відбулося після спливу строку позовної давності.

Представник АТ «Сенс Банк» в судові засідання не з`являвся. Матеріали справи містять заяву про розгляд справи без участі представника АТ «Сенс Банк». Позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.

Сторона відповідача в судове засідання не з`явилися. Від представника відповідача - адвоката Гунченко І. Ю. надійшла зава про розгляд справи у їх відсутності, підтримують свій відзив, та просять відмовити позивачу у задоволенні позову.

Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення у відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно із статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, з таких підстав.

Суд установив такі факти та їх правовідносини.

17.10.2007 між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 490049265, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти в розмірі 22761,39дол США. Позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміна та розмірі, що встановлені графіком погашення кредиту.

09.11.2020 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Фесик М. О., було постановлено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2. Підстава відкриття виконавчого провадження, виконавчий лист № 715/11501/14, виданий 02.12.2014 Новозаводським районним судом міста Чернігова ПАТ «АльфаБанк» виконавчий лист згідно рішення Постійного діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадський Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 28.08.2014 у справі за позовом ПАТ «АльфаБанк» до ОСОБА_2 про стягнення з останньої на користь ПАТ «АльфаБанк» заборгованість за кредитним договором № 490049265 від 17.10.2007 у розмірі 132906,78грн, а саме: за кредитом - 120590,30грн, по відсоткам - 5828,48грн, пеня - 6488,00грн, судові витрати по сплаті третейського збору в сумі 400,00грн та судові витрати в розмірі 243,60грн.

27.04.2021 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Фесик М. О., було постановлено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі фактичного виконання в повному обсязі.

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 07.06.2016, ОСОБА_2 змінила прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 ».

Стаття 129-1 Конституції України, регламентує, що судові рішення ухвалюються іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій. Посадових чи службових осіб та громадян в підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною 2 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

За вимогами ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі умов, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З огляду на вищенаведені норми, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого судовим рішенням.

Відповідно до ст. 258 ЦПК України судовими рішеннями є ухвали, рішення, постанови, судові накази.

Згідно із Глави 4. ЦПК України Провадження у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів, вбачається, що саме суд здійснює перевірку належного нарахування заборгованості за кредитним договором та встановлює належне повідомлення боржника про розгляд справи та ухвалення рішення третейським судом.

Зокрема за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду суд постановляє ухвалу про видачу виконавчого листа або про відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду за правилами, встановленими цим Кодексом для ухвалення рішення (ст. 487 ЦПК України).

Отже видача Новозаводським районним судом міста Чернігова виконавчий лист № 751/11501/14 02.12.2014, підтверджує беззаперечну встановлену судом суму заборгованості за не виконані зобов`язання за кредитним договором № 490049265 від 17.10.2007 у розмірі 132906,78грн відповідача ОСОБА_1 перед Банком.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Дані кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Положення ст. 625 ЦК України, застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов`язання в не залежності від наявності вини в його діях. Кредитор реально грошові кошти не отримав. Відтак, встановлені ст. 625 ЦК України відсотки річних та інфляційні витрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).

Суд установив, що відповідачка належним чином не виконала своїх зобов`язань за Кредитним договором. У зв`язку із чим кредитор звернувся до Третейського суду з вимогою про стягнення боргу за кредитним договором, та Ухвалою суду про видачу виконавчого листа підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальника перед кредитором за Договором кредиту № 490049265 від 17.10.2007 у розмірі 132906,78грн.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Судове рішення не є підставою для виникнення нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення відповідачем грошового зобов`язання, яке виникло до ухвалення судового рішення на підставі договору. Зазначене рішення суду не трансформує та не припиняє грошове зобов`язання.

У розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

При цьому, виходячи зі змісту правової позиції наведеної у постанові Верховного суду від 12 березня 2018 року № 914/712/16, базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.

Розрахунок суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції провадиться шляхом помноження суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

Розрахунок трьох процентів річних провадиться по формулі: сума заборгованості помножити на кількість днів прострочення та 3% і поділити на 365 днів.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть обміняти грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Частина перша статті 533 ЦК України передбачає, що грошове зобов`язання має бути виконане в гривнях.

Отже, гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частиною другої статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть застосовувати грошові зобов`язання в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. У разі такої суми, що підлягає сплаті за зобов`язаннями, надзвичайно в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року N 1282-XII "Про індекс грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Таким чином, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного в гривнях.

Отже внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Таким чином, суд вважає, що у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання, підтвердженого ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 27.11.2014.

Однак сторона відповідача просить суд врахувати Постанову Верховного Суду від 23.11.2022 по справі № 285/3536/20 та застосувати позовну давність до стягнення заборгованості, вважають, що вимоги заявлені після спливу позовної давності, оскільки сума заборгованості встановлена ще в 2014 році, а банк звернувся до суд в серпні 2025 року.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).

Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Частини третя та четверта статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Указаний висновок щодо строку позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Згідно із пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 2 квітня 2020 року.

Постановами КМУ від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Враховуючи постанову КМУ від 22 липня 2020 року № 641, постанову КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, карантин на території України, установлений 12 березня 2020 року, неодноразово продовжувався та діє станом на час розгляду цієї справи.

Згідно із п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який діяв до 04.09.2025, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Статтею 58 Конституції України, статтею 3 ЦПК України закріплено принцип права, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, з 02.04.2020 визначений статтею 257 ЦК України строк позовної давності продовжений до 04.09.2025, а вимоги позивача підлягають задоволенню у період з квітня 2017 року.

У той же час враховуючи, що сума заборгованості за кредитним договором № 490049265 від 17.10.2007 у розмірі 132906,78грн повністю сплачена відповідачкою, на підтвердження повного розрахунку приватним виконавцем була постановлена постанова від 27.04.2021 про закінчення виконавчого провадження. Тобто кредитні правовідносини між Банком та відповідачкою повністю закінчені, що також випливає з розрахунку заборгованості доданого стороною позивача до позовної заяви.

Таким чином до стягнення відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦПК України підлягає період з 01.04.2017 по 27.04.2021 в загальному розмірі 65968,65грн, з якого, 3% річних - 16243,76грн та інфляційних витрат - 49724,89грн.

До того ж враховуючи всі встановлені фактичні обставини справи, суд зауважує, що посилання представника відповідача на Постанову Верховного Суду від 23.11.2022 по справі № 285/3536/20 не може бути застосовано судом під час розгляду цієї справи, оскільки фактичні обставини та правовідносини між справою яка розглядалася Верховним Судом не є тотожними.

Таким чином, аналізуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що період, за який з відповідача на користь позивача, підлягає стягнення заборгованості за невиконання грошового зобов`язання встановлене судовим рішення, розпочинається з 01.04.2017 по 27.04.2021. А тому суд вважає, що розмір заборгованості на підставі ст. 625 ЦПК України в загальному розмірі 65968,65грн підлягає до стягненню з відповідачки.

Стороною відповідача розрахунок наданий позивачем жодними доказами не спростований, суду не надано своїх розрахунків які б свою чергу мали противагу розрахункам позивача. Крім того, заявленим клопотанням про застосування строків позовної давності, відповідачка фактично визнала, а суд встановив дійсну наявну заборгованість за невиконання грошового зобов`язання встановлене судовим рішення.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Аналізуючи всі зазначені норми законів, приймаючи до уваги викладене вище, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

У зв`язку з задоволенням позову частково, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2422,40грн, відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

Керуючись Конституцією України, статтями 11, 207, 525-526, 530, 536, 549, 551, 610, 625, 626, 629, 1046-1056 ЦК України, статтями 7, 10, 75-79, 81, 133, 141, 265-268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість в загальному розмірі 65 968,65грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судовий збір в розмірі 2422,040грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Акціонерного товариства «Сенс Банк», ЄДРПОУ 23494714, адреса місцезнаходження: м. Київ, вулиця Велика Васильківська, 100.

Відповідачі: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено та підписано 25.12.2025, відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України.

Суддя В. В. Бабко