Рішення № 13284000, 31.08.2010, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого Ткач О.І.

Суддів: Бахметової В.Х, Гірського Б.О.

при секретарі Танцюрі О.В.

з участю ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, представника Кременецького відділення №6351 ВАТ “Ощадбанк України”,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Кременецького районного суду від 3 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідача - філія Кременецького відділення № 6351 ВАТ “Ощадбанк України” про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИЛА:

В вересні 2009 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з 12 липня 2002 року по 26 травня 2009 року, від якого мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ними було нажито майно, а саме побудований житловий будинок АДРЕСА_1 На будівництво вказаного житлового будинку 24 липня 2007 року він взяв кредит в сумі 60000 грн. на споживчі цілі в філії Кременецького відділення № 6351 ВАТ “Державний ощадний банк України”.

Просив здійснити ідеальний поділ житлового будинку АДРЕСА_1 без виділення часток в натурі, визнати за ним право власності на ? частину вказаного житлового будинку, який є спільною сумісною власністю подружжя. Крім цього, ОСОБА_4 просив суд провести поділ майнового зобовязання у вигляді кредиту в філії Кременецького відділення № 6351 ВАТ “Ощадбанк України”, визнавши та виділивши ОСОБА_5 і ОСОБА_4 по ? частині даного майнового зобовязання та стягнути з відповідачки в його користь 2566,44 грн. за погашення спільного майнового зобовязання у вигляді кредиту.

Рішенням Кременецького районного суду від 3 березня 2010 року позов задоволено частково.

Проведено поділ житлового будинку в ідеальних долях, який розташований в АДРЕСА_1 по ? частині між ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частину житлового будинку в АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на ? частину житлового будинку в АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір в сумі 1267,91 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким провести ідеальний поділ житлового будинку з врахуванням дітей.

В судовому засіданні апелянти ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали, пославшись на обставини викладені в них і не погоджуються з доводами апеляційної скарги ОСОБА_4

Представник банку не погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_4, заперечує щодо розподілу майнового зобовязання між колишнім подружжям ОСОБА_4, зазначаючи при цьому, що за договором іпотеки ОСОБА_5 несе майнову відповідальність по забезпеченню кредитного зобовязання позивача ОСОБА_4

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_3, представника банку, перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_4 до задоволення не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_4, щодо ідеального поділу житлового будинку в рівних частках, суд першої інстанції виходив з вимог частини 1 статті 60 СК України.

Однак з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів, оскільки неповно зясовано судом обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо ) самостійного заробітку ( доходу ). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 12 липня 2002 року по 26 травня 2009 року, від цього шлюбу мають двоє неповнолітніх дітей, а сама сина ОСОБА_1, 9 лютого2003 року народження та дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що нерухоме майно, а саме житловий будинок побудований сторонами за час перебування шлюбу і є їх спільною сумісною власністю.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, ... за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

В суді апеляційної інстанції апелянт ОСОБА_5, зазначила, що в неї на утримання двоє неповнолітніх дітей, із них син ОСОБА_1 шкільного віку і ті аліменти які виплачує ОСОБА_4, є недостатньо для забезпечення дітей та їх духовного, фізичного розвитку. В даний час існує заборгованість зі сплати аліментів в сумі більше 4000 грн., просила збільшити її частку в житловому будинку враховуючи інтереси дітей, надавши при цьому письмові докази, щодо цього.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, що стосується ідеального поділу житлового будинку слід змінити і збільшити ідеальну частку ОСОБА_5 з врахування інтересів дітей, які проживають разом з нею і визнати за нею право власності на 2/3 частини житлового будинку, а за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину цього будинку.

Посилання в апеляційній скарзі та апеляційній інстанції ОСОБА_5 та її представника про те, що частину коштів в сумі 31600 грн. подарував її батько готівкою на будівництво житлового будинку і що саме за ці кошти було придбано систему опалення для будинку, вікна та використані на будівельні роботи не підтвердила доказами, не надала договір дарування цієї суми та що саме ці кошти були витрачені на будівництво житлового будинку.

Що стосується посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_4 на те, що кредит, який він взяв на споживчі цілі в сумі 60000 грн. в філії Кременецького відділення № 6351 ВАТ “Державний ощадний банк” 24 липня 2007 року. України” використано на будівництво житлового будинку і відповідно до вимог ст. 65 ч. 4 СК України при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобовязаннями, що виникли в інтересах сімї, то ці його твердження є безпідставними і не відповідають матеріалам справи.

Як вбачається з матеріалів справи, що 26 липня 2007 року між ВАТ “Державний ощадний банк України” в особі Кременецького відділення ощадного банку № 6351 та ОСОБА_4 був укладений договір кредиту відповідно до якого ОСОБА_4 отримав кредит в сумі 60000 грн. на споживчі цілі на строк до 23 липня 2017 року зі сплатою за користування кредитом у розмірі 16,5 відсотків річних.

В забезпечення виконання даного зобовязання 24 липня 2004 року було укладено договір іпотеки: за яким колишня дружина ОСОБА_5 передала в іпотеку житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 Цей житловий будинок з надвірними будівлями належав їй на праві власності згідно свідоцтва на право власності на нерухоме майно виданого виконкомом Почаївської міської ради Кременецького району Тернопільської області 2 липня 2007 року.

Таким чином посилання апелянта ОСОБА_4, що на будівництво спірного житлового будинку були використані кошти, які він отримав по кредиту не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Так, з матеріалів справи вбачається, що колишнє подружжя ОСОБА_4 почало будівництво житлового будинку в 2007 році ( генплан за квітень 2007 року, проектна документація, технічний паспорт на будинок за червень 2007 року) і згідно акту державної технічної комісії від 14 червня 2007 року був прийнятий в експлуатацію житловий будинок, і відповідно до свідоцтва на право власності на нерухоме майно виданого виконкомом Почаївської міської ради Кременецького району Тернопільської області 2 липня 2007 року власником є ОСОБА_5

Таким чином, проаналізувавши наявні докази, колегія суддів приходить до висновку, що кредит, який був взятий позивачем ОСОБА_4 не був використаний на будівництво житлового будинку, а тому не може колишня дружина відповідати по зобовязаннях по поверненню кредиту за кредитним договором.

Крім цього представник банку заперечує проти розподілу майнового зобовязання між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 57 УПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 60 ЦПК України - кожна сторона зобовязана довести ті вимоги, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Апелянт ОСОБА_4 суду першої інстанції не надав будь-яких доказів що саме, кредит взятий ним на споживчі цілі був використаний на будівництво житлового будинку.

В звязку з вищезазначеним колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_4 в проведенні поділу майнового зобовязання у вигляді кредиту між ним та колишньою дружиною по ? частині даного зобовязання та стягнення з неї в його користь 2566,44 грн. за погашення спільного майнового зобовязання вже раніше виплаченого ним після розірвання шлюбу є законним і ґрунтується на доказах які надані сторонами, а тому рішення суду в цій частині залишається без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 309 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 частково задовольнити.

Рішення Кременецького районного суду від 3 березня 2010 року в частині ідеального поділу житлового будинку змінити.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на 2/3 частину житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1

В решті рішення залишити без змін.

Повернути ОСОБА_4 судовий збір в сумі 633 грн. 95 коп. сплаченого при подачі апеляційної скарги з р/рахунку 31214259700002, код одержувача 02893456 у ГУДК України в Тернопільській області, код банку отримувача 838012, сплаченого згідно квитанції від 023060817 від 31 березня 2010 року.

Судові витрати по сплаті витрат з інформаційно- технічного забезпечення покласти на сторони в межах сум ними понесених.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий підпис

Судді два підписи

З оригіналом вірно: Суддя апеляційного суду Тернопільської області Бахметова В.Х.