Рішення № 132810564, 19.12.2025, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/7155/25 2/335/3136/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2025 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Гашук К.В.

за участю секретаря судового засідання Куян О.С.,

представника позивача адвоката Стариченка М.П.

представника відповідача Пацалюк О.Р.,

розглянувши у відкритому судового засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Стариченка Миколи Петровича, до Запорізької обласної прокуратури про скасування арешту з майна,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в особі свого представника адвоката Стариченка М.П., звернулася до суду з позовом до Запорізької обласної прокуратури про скасування арешту з майна.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач є рідною донькою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_2 належала частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 80611725 від 26.03.2025, було зареєстровано спадкову справу за номером 115/2025, заведену після смерті ОСОБА_2 . До складу спадщини померлого ОСОБА_2 увійшла в тому числі і частини квартири АДРЕСА_2 .

Позивач, з метою отримання свідоцтва про право на спадщину, звернулась до Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори, однак, отримати свідоцтво Савела Т.В. не змогла, оскільки на частину квартири накладено обтяження у вигляді арешту, яке було зареєстровано 08.07.2005 за № 2167811 Третьою Запорізькою державною нотаріальною конторою. Підставою обтяження зазначеного вище об`єкту нерухомого майна вказано постанову про арешт від 29.06.2005 прокуратури м. Запоріжжя.

Зокрема, відповідно до постанови слідчого прокуратури м. Запоріжжя Шустова В.В. арешт було накладено під час досудового розслідування за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, у кримінальній справі № 330214-пр, порушеної проти батька позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На адвокатський запит, 17.07.2025 від Запорізької обласної прокуратури надійшла відповідь, згідно з якою встановлено, що згідно з даними з програмного комплексу «Єдина система статистики та аналізу роботи органів прокуратури України», у період з 2012-2015 років довідка про результати розгляду кримінальної справи № 330214-пр у суді відносно ОСОБА_2 до Запорізької обласної прокуратури не надходила та у вищезазначеній системі не реєструвалася.

Згідно з актом приймання-передачі справ, документів і майна прокуратури м. Запоріжжя від 09.06.2015 №32дск, кримінальна справа № 330214-пр відносно ОСОБА_2 та наглядове провадження за нею до Запорізької обласної прокуратури не передавались та в архіві прокуратури не зберігаються.

У зв`язку з викладеним, можливість надати запитувану інформацію про прийняте судом рішення у кримінальній справі № 330214-пр, у тому числі щодо арешту майна обвинуваченого, у Запорізької обласної прокуратури відсутня.

Відповідно до даних Єдиного реєстру досудових розслідувань, до яких мається доступ у Запорізької обласної прокуратури, з огляду на наявні обмеження та відповідно до наданих повноважень повідомлено, що ОСОБА_2 за здійсненим автоматичним пошуком не значиться у Реєстрі в якості підозрюваного.

Згідно з відповіддю Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 11.07.2025, відповідно до даних контрольного журналу та алфавітних покажчиків судових справ в період 2005-2006 років встановлено, що в провадженні судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Коваль П.Ю. перебувала кримінальна справа № 673/2005 відносно ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. У 2006 році справу перереєстровано за номером 1-108/2006. Відповідно до контрольного журналу, 26.10.2006 справу стосовно ОСОБА_2 закрито провадженням. Інших кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_2 у Вознесенівському районному суді м. Запоріжжя не перебувало.

Тобто, за наявної інформації щодо закриття кримінального провадження № 330214-пр відносно ОСОБА_2 , відсутності інших кримінальних проваджень відносно нього, а також того, що ОСОБА_2 за здійсненим автоматичним пошуком не значиться у Реєстрі в якості підозрюваного, питання щодо зняття обтяження у вигляді арешту майна, накладеного постановою прокуратури м. Запоріжжя на частину житлового приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , залишається неврегульованим.

Наявність обтяження у вигляді арешту на нерухоме майно, яке належало батьку, унеможливлює процес спадкування для позивачки, порушуючи цим її права, як спадкоємця.

Посилаючись на вказані обставини, а також на положення ст. 41 Конституції України, ст. 16, ст. 1268 ЦК України, позивач просить скасувати арешт на нерухоме майно (частину квартири), що належало померлому ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, за адресою: АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови слідчого прокуратури міста Запоріжжя про накладення арешту на частину квартири від 29 червня 2005 року, внесений Третьою Запорізькою державною нотаріальною конторою до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 2167811 від 08 липня 2005 року.

14.10.2025 судом зареєстровано відзив Запорізької обласної прокуратури, який сформований у підсистемі «Електронний суд» 13.10.2025. У відзиві зазначено, що на даний час в органах досудового розслідування відсутні будь-які кримінальні провадження стосовно позивача та/або спірного нерухомого майна.

Ухвалою суду від 20.11.2025, закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Стариченка Миколи Петровича, до Запорізької обласної прокуратури про скасування арешту з майна, та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 11.12.2025.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник Запорізької обласної прокуратури у судовому засіданні підтримала викладену у відзиві позицію, заперечень проти позовних вимог не мала.

Заслухавши представників сторін у справі, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення до 19.12.2025.

Судом встановлено, що частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Інша частка цієї квартири на праві власності належить ОСОБА_3 .

Постановою слідчого по особливо важливим справам прокуратури м. Запоріжжя Шустова В.В. про накладення арешту на майно обвинуваченого від 29.06.2005, в рамках кримінальної справи № 330214-пр, накладено арешт на належну ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , частину квартири АДРЕСА_2 .

Позивач у справі ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно із відомостями зі спадкового реєстру, 26.03.2025 Четвертою Запорізькою державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 115/2025 щодо майна померлого ОСОБА_2 .

Виходячи із встановлених обставин справи та положень ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини після померлого ОСОБА_2 входить, у тому числі частина квартири АДРЕСА_2 , на якій наявне обтяження реєстр. № 2167811 від 08.07.2005, зареєстроване Третьою Запорізькою державною нотаріальною конторою на підставі постанови про арешт нерухомого майна прокуратури м. Запоріжжя від 29.06.2005.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України в редакції 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України, завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України в редакції 1960 року.

Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття під час закриття кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, в означеній ситуації кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Судом встановлено, що арешт на частину квартири, яка належала померлому ОСОБА_2 , був накладений під час проведення досудового слідства у кримінальній справі № 330214-пр, за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, з метою забезпечення можливого в майбутньому цивільного позову, під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Разом з тим, згідно відповіді Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 11.07.2025, у провадженні судді цього суду Коваля П.Ю. перебувала кримінальна справа № 673/2005 (перереєстровано у 2006 році за № 1-108/2006) відносно ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. 26.10.2006 справу стосовно ОСОБА_2 закрито провадженням. При цьому, матеріали даної справи на час надання відповіді не збереглись. Інших кримінальних справ та проваджень відносно ОСОБА_2 у Вознесенівському районному суді м. Запоріжжя не перебувало.

Як було передбачено ч. 6 ст. 404 КПК України в ред. 1960 року, якщо у виправданого або у особи, щодо якої справа закрита, були вилучені документи, цінності та інші предмети чи був накладений арешт на майно, копія вироку, що набрав законної сили, або ухвала апеляційної чи касаційної інстанції направляються відповідним органам для повернення вилучених документів, цінностей та інших предметів, а також для зняття арешту з майна.

Судом встановлено, що кримінальну справу відносно ОСОБА_2 за ч. 5 ст. 191 КК України було закрито, інші кримінальні справи відносно обвинуваченого, у провадженні суду чи у провадженні органу досудового розслідування відсутні, що також було підтверджено відповіддю Запорізької обласної прокуратури від 15.07.2025, проте, арешт з нерухомого майна не було знято у порядку, визначеному чинним на той час законодавством.

Вказані обставини свідчать про те, що станом на час своєї смерті ОСОБА_2 статусу підозрюваного чи обвинуваченого не мав, а тому такий вид обтяження, як арешт належного йому майна, є безпідставним, та позбавляє спадкоємців померлого можливості оформити право власності на майно в порядку спадкування за законом.

Зважаючи на встановлені судом обставини та вищезазначені вимоги чинного законодавства, враховуючи, що кримінальна справа відносна ОСОБА_2 закрита судом, однак одночасно із винесенням постанови про закриття провадження у справі не прийнято рішення про зняття арешту, за відсутності у спадкоємців іншого способу захисту своїх прав, суд доходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про зняття арешту з нерухомого майна, що належало померлому ОСОБА_2 на праві власності, підлягають задоволенню, оскільки у зазначеному арешті наразі відпала потреба, а його існування порушує права позивача, як спадкоємця після померлого батька.

Вимог про стягнення з відповідача витрат зі сплати судового збору позивач не заявляв.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Стариченка Миколи Петровича, до Запорізької обласної прокуратури про скасування арешту з майна задовольнити.

Зняти (скасувати) арешт на нерухоме майно (частину квартири), що належало померлому ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на праві спільної сумісної власності, за адресою: АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови слідчого прокуратури міста Запоріжжя про накладення арешту на частину квартири від 29 червня 2005 року, внесений Третьою Запорізькою державною нотаріальною конторою до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за реєстраційним номером обтяження 2167811 від 08 липня 2005 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: К.В. Гашук