Вирок № 132786305, 19.12.2025, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/12279/21

Провадження № 1-кп/947/188/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2025 року

Київський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9

обвинуваченого ОСОБА_10

потерпілої ОСОБА_11

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду у м. Одесі обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12021161480000007 від 14.01.2021 року відносно:

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, українця, з вищою освітою, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 194 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_10 обвинувачується у тому, що 04.01.2021 року близько 08 годин 14 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп?яніння, на ґрунті особистих неприязних стосунків з ОСОБА_11 , прийшов до належної останній, тимчасової споруди (кіоску) загальною площею 7,36 кв.м., вартістю 120 000 гривень, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , з метою умисного знищення вищевказаної споруди шляхом підпалу.

Реалізуючи свій злочинний намір, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_10 , знаходячись біля тимчасової споруди (кіоску), розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 11 А, умисно облив з залізної каністри заздалегідь заготовленим ним нафтопродуктом бензинової фракції нафти, зовнішню сторону вказаної споруди та намагався підпалити її запальничкою, яку останній заздалегідь мав при собі, для досягнення свого злочинного наміру.

Однак свій злочинний умисел, направлений на знищення майна, вчинене шляхом підпалу, яке належить ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , не зміг довести до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був помічений та зупинений громадянами.

Дії обвинуваченого кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 194 КК України за кваліфікуючими ознаками: закінчений замах на умисне знищення чужого майна, вчинене шляхом підпалу.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_10 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав та пояснив суду, що 04.01.2021 року зранку напередодні подій за даним кримінальним провадженням у нього з ОСОБА_11 та свідком ОСОБА_12 відбувся конфлікт, в ході якого свідок висловлював на його адресу погрози. У подальшому, через наявність несправності охолоджувальної системи його автомобіля та необхідності постійного доливу дистілату, він узявши з собою нещодавно придбану металеву каністру, в якій знаходилася вода, пішов до аптеки. В свою чергу, аптека в його будинку, де він постійно купляв дистілат була ще закрита, і він вирішив піти до іншої аптеки через дорогу, яка знаходиться за кіоском, належним ОСОБА_11 . Він перебував у стані алкогольного сп`яніння, через святкування новорічних свят. Рухаючись у напрямку аптеки та перебуваючи біля належного ОСОБА_11 кіоску, він почув крики ОСОБА_12 , з яким напередодні був конфлікт. Злякавшись, він почав тікати від ОСОБА_12 , каністру з водою залишив на асфальті через дорогу від кіоска ОСОБА_11 , біля магазину «АТБ». Коли ОСОБА_12 наздогнав його, повалив, скрутив і зламав йому руку, при цьому ОСОБА_12 кричав, що він намагався підпалити їх кіоск, на що він пояснював, що в каністрі вода. Також прибігла потерпіла ОСОБА_11 , яка нанесла йому удари ногою по голові, після чог він втратив свідомість та прийшов до тями вже у кареті швидкої медичної допомоги. За фактом спричинення йому свідком тілесних ушкоджень зареєстроване кримінальне провадження.

Також пояснив, що він не обливав кіоск ОСОБА_11 , як стверджує свідок, вважає, що свідок дівчина з сусіднього кіоску його обмовила.

Потерпіла ОСОБА_11 пояснила суду, що обвинуваченого вона знає як постійного покупця. До 04.01.2021 року з обвинуваченим конфліктів не було. 04.01.2021 року у нічний час близько 03 годин ОСОБА_10 приходив у нетверезому стані до кіоску за покупками, стукав у скло, потім близько 6 години ще раз прийшов та розбив скло, через що вона викликала до кіоску свого чоловіка ОСОБА_13 ОСОБА_10 ще раз прийшов до кіоску з залізною каністрою, з якої, на її думку, облив кіоск зі всіх сторін, особливо двері, хоча особисто вона не бачила, що ОСОБА_10 облив кіоск, просто вона відчула запах. Потім ОСОБА_10 кинув каністру, перебіг через дорожню частину, взяв щось у своєму автомобілі та побіг. ОСОБА_14 наздогнав ОСОБА_10 і затримав його. На місце за викликом прибули поліцейські, рятувальники та швидка медична допомога. По приїзду слідчо-оперативної групи, на прохання слідчого вона взяла каністру, яку ОСОБА_10 кинув біля магазину АТБ та принесла на місце, де ОСОБА_10 лежав на землі. Також зазначила, що кіоск був повністю облитий бензином, а саме багато бензина було на дверях, а також на рекламних скляних поверхнях та холодильнику, на бокових стінах кіоску, а також килимок біля входу у кіоск був повністю залитий, тому вона викинула у його у траву. Кіоск вона помила водою коли на місці вже були поліцейські, які дозволили їй це зробити, а також їй так порекомендували рятувальники. У її присутності поліцейські все вилучили. Вона заяву до поліції не писала, на місці події пояснення не надавала. Приблизно через тиждень або місяць вона у поліції дала показання, які вона підписала.

Вона підтримує цивільний позов в сумі 55 тисяч гривень, з яких 5 тисяч матеріальна шкода за розбите скло.

Свідок ОСОБА_12 надав суду показання, аналогічні показанням ОСОБА_11 про те, що 07.01.2021 року близько 7 години ранку він перебував у кіоску, куди прийшов за викликом ОСОБА_11 . Він почув стук, відкрив двері і побачив ОСОБА_10 з каністрою, в якій на його думку, був бензин, яким ОСОБА_10 облив кіоск та побіг, кинувши каністру під автомобіль. Він наздогнав ОСОБА_10 , зробив підсічку, від чого ОСОБА_10 впав на землю, після чого він забрав у нього ніж, зняв з нього ремень, яким зв`язав його. Потім на місце приїхала поліція. Також зазанчив, що він особисто бачив, що кіоск був облитий бензином. Запальничку у ОСОБА_10 він не бачив, оскільки ОСОБА_10 відразу почав тікати від кіоску. Зі слів ОСОБА_11 йому відомо, що до події ОСОБА_10 розбив скло у кіоску.

Свідкі ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 які є працівниками поліції, надали суду аналогічні пояснення щодо їх прибуття за викликом на місце події, де перебував ОСОБА_10 , а також підтвердили наявність каністри біля кіоску, яка в подальшому була вилучена СОГ.

Свідкок ОСОБА_18 пояснила суду, що вона із сусіднього павільону, розташованого приблизно в 5 метрах від кіоску потерпілої. Вона бачила, що ОСОБА_10 облив кіоск, належній ОСОБА_11 рідиною з каністри, яка була відкрита та з неї витікала рідина, оскільки ОСОБА_10 розмахував нею, після чого з кіоску вибігла ОСОБА_11 та ОСОБА_14 , які почали кричати.

Судом досліджені докази, на які посилається сторона обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч .2 ст. 15, ч. 2 ст. 194 КК України, а також процесуальні документи, а саме:

-Витяг з ЄРДР, відповідно до якого 04.01.2021 року в ЄРДР за номером 12021161480000007, внесено відомості про кримінальне правопорушення за кваліфікацією ст. 15 ч. 2, ст. 194 ч. 2 КК України за заявою ОСОБА_11 ;

-Ухвала слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 19.02.2021 року по справі 947/473/21, про обрання запобіжного заходу та застосування шодо ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді нічного домашнього арешту з покладанням відповідних обов`язків передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, в межах строку досудового розслідування до 16.04.2021 року;

-Копія посвідчення водія серії НОМЕР_1 , виданого на ім`я ОСОБА_10 ;

-Вимога ОСК МВС України в Одеській області про судимість ОСОБА_10 , відповідно до якої ОСОБА_19 станом на 18.01.2021 року до кримінальної відповідальності не притягувався;

-Протокол медичного огляду для встановлення факту вживання психотропної речовини та факту сп`яніння, складеним КНП «ООМЦПЗ» ООР №000005 від 04.01.2021 року, відповідно до якого ОСОБА_10 перебуває у стані алкогольного сп`яніння;

-Рапорт про прийняття та реєстрацію в ЄО повідомлення зі служби 102 щодо події, замаху на підпал;

-Рапорт про прийняття та реєстрацію в ЄО повідомлення зі служби 102 щодо реєстрації події, спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 ;

-Рапорт інспектора 5 роти 1 батальйону полку УПП в Одеській області щодо вказаних подій замаху на підпал та спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 ;

-Заява ОСОБА_11 на ім`я начальника Таїровського ВП Київського ВП в місті Одесі ГУНП в Одеській області щодо вжиття заходів до невстановленої особи, яка 04.01.2021 року намагалася підпалити належний їй магазин;

-Посвідка на постійне місце проживання, серії НОМЕР_2 , виданої на ім`я ОСОБА_11 ;

-Документи про право власності та користування ОСОБА_11 об`єктом - кіоском, а саме: паспорт прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (існуючої-кіоск (загальна площа твердого покриття 7,36 м2) АДРЕСА_2 (Київський район, реєстровий №01-06/2157 на ім`я ФОП ОСОБА_11 ), договір ТС-8/15 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 12.01.2015 року між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та ФОП ОСОБА_11 з додатками, лист Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради № 01-06/2157 від 05.01.2016 року на ім`я ФОП ОСОБА_11 , висновок Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради №0113/1244/в від 06.07.2020 року на ім`я ФОП ОСОБА_11 з додатками, розписка ОСОБА_11 щодо купівлі-продажу кіоску від 24.02.2015 року та актом прийому-передачі до Договору купівлі-продажу від 24.02.2015 року;

-Постанова про відібрання біологічних зразків для проведення експертизи від 04.01.2021 року та протокол отримання зразків для експертизи від 04.01.2021 року, відповідно до якої у ОСОБА_10 відібрано змиви з правої та лівої рук;

-Ухвала слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 06.01.2021 року про накладення арешту;

-Висновок експерта №СЕ-19/116-21/887-МРВ від 01.02.2021 року, відповідно до якого встановлено наступне: надана на експертизу рідина в каністрі, яка згідно постанови про призначення експертизи була вилучена за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 11А, є світлим нафтопродуктом бензинової фракції нафти. На наданому на експертизу марлевому тампоні, на який згідно постанов про призначення екепертизи був зроблений змив з периметра стіни кіоску, вилученого за адресою: вул. Ільфа і Петрова, 11А, сліди нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів відсутні. На наданій на експертизу запальничці чорного кольору «ВІС», яка згідно постанови про призначення експертизи була вилучена за адресою: вул Ільфа і Петрова, 11А, сліди нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів відсутні. На наданому на експертизу полімерному килимі, який згідно постанови про призначення експертизи був вилучений за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 11А, містяться сліди змінених світлих та залишкових нафтопродуктів. Встановити конкретну марку нафтопродуктів не надається можливим у зв?язку із значною зміною хімічного складу вуглеводнів, пов?язаних процесами значного випаровування. На наданій на експертизу куртці чорного кольору, яка згідно постанови про призначення експертизи була вилучена за адресою: м. Одеса, вул. Люстлорфська дорога, 170 А, в каб. 29 Таїровського ВП Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області сліди нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів відсутні. На наданих на експертизу марлевих тампонах, які згідно постанови про призначення експертизи є змивами відібраними у ОСОБА_10 , за адресою: м.Одеса, вул. Люстлорфська дорога, 170 А, в каб. 29 Таїровського ВП Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області, вилучених на марлевих тампонах з обох рук, сліди нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів відсутні. Відповісти на питання: «Якщо на вищевказаних об?єктах є сліди нафтопродуктів та паливно-мастильні матеріали, то чи мають вони спільну родову чи групову належність із рідиною, яка міститься в вилученої за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 11 А, не надається можливим у зв?язку з різним та відносним кількісним вмістом виявлених вуглеводнів, що може бути пов?язане зі значною зміною хімічного складу вуглеводнів в процесі ступенів випаровування, змішування та різницями фракційних вуглеводнів;

-Заява ТОВ «АТБ Маркет» (код 30467219), магазин «Продукти-1204», відповідно до якої органу досудового розслідування надано диск з відеозаписом від 04.01.2021 року з камер спостереження магазину АТБ-Маркет, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 10/1, від 03.02.2021 року;

-Протокол огляду відеозапису від 12.02.2021 року, відповідно до якого проведено огляд диску з камер спостереження магазину АТБ-Маркет, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 10/1 з додатком у вигляді диску з відеозаписом, відтвореним в судовому засіданні.

-Протокол огляду відеозапису від 09.02.2021 року, відповідно до якого проведено огляд відеозапису з нагрудного відеореєстратора поліцейських на яких зафіксовані події, що мали місце 04.01.2021 року, за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 11А, з диском відеозапису, відтвореним в судовому засіданні;

-Протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 05.02.2021 року, відповідно до якого ОСОБА_18 вказала на ОСОБА_10 , зображеного на фотознімку під № 3, зазначивши, що 04.01.2021 року за адресою: АДРЕСА_3 , з каністри, рідиною саме він облив кіоск; довідка до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 05.02.2021 року, відповідно до якого під № 3 на фотознімку зображений ОСОБА_10 ;

-Протокол огляду місця події від 04.01.2021 року, відповідно до якого в приміщенні Таїровського ВП Київського ВП ГУНП в Одеській області у ОСОБА_10 оглянуто та вилучено куртку чорного кольору;

-Протокол огляду місця події від 24.02.2021 року, з фото таблицями, на яких зображена потерпіла ОСОБА_11 , яка вказує рукою на різні частини периметра кіоску, а також під фотознимками рукописним текстом зазначено, що потерпіла вказує місця, які ОСОБА_10 облив бензином 04.01.2021 року із каністри;

-Протокол огляду місця події від 04.01.2021 року з фототаблицями, відповідно до якого в ході огляду ділянки місцевості біля кіоску, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 11 А, виявлено та вилучено: ніж розкладний з рукояткою чорного кольору, металеву каністру зеленого кольору об?ємом 5 літрів з залишками рідини із різким запахом паливно мастильних матеріалів, запальничка чорного кольору із надписом «Віg», полімерний килим, один змив з периметру стіни кіоску та Додаток 1 - таблиця ілюстрацій;

-Постанова про визнання речових доказів та їх передачею на зберігання від 25.01.2021 року, в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12021161480000007 від 04.01.2021 року;

-Постанова про визнання речових доказів та їх передачею на зберігання від 08.02.2021 року, відповідно до якої в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12021161480000007 від 04.01.2021 року - металева каністра зеленого кольору об`ємом 0,5 літра визнана речовим доказом та передана на зберігання до камери зберігання до ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області;

-Постанова про визнання речових доказів та їх передачею на зберігання від 08.02.2021 року, відповідно до якої в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12021161480000007 від 04.01.2021 року - полімерний килим, запальничка куртка чорного кольору визнані речовими доказами та передані на зберігання до камери зберігання до ОРУП №1 ГУНП в Одеській області;

-Постанова про визнання речових доказів та їх передачею на зберігання від 12.02.2021 року, відповідно до якої в рамках кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №12021161480000007 від 04.01.2021 року, оглянутий диск з відеозаписом визнано речовим доказом;

-Повідомлення Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Одеській області від 04.02.2021 року, відповідно до якого органу досудового розслідування видано відеозаписи з нагрудного відеореєстратора поліцейських на яких зафіксовані події, що мали місце 04.01.2021 року, за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 11А;

-Постанова про визнання речових доказів та їх передачею на зберігання від 09.02.2021 року, відповідно до якої в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12021161480000007 від 04.01.2021 року - оглянутий диск з відеозаписом з нагрудного відеореєстратора поліцейських визнано речовим доказом;

-Постанова про виправлення описки анкетних даних згідно паспорту громадянина України НОМЕР_3 свідка ОСОБА_18 серії НОМЕР_3 ;

-Довідка Житлово-будівельного кооперативу «Київський-10» № 003 від 11.02.2021 року з місця проживання ОСОБА_10 .

Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Учасники судового провадження проти закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами не заперечували.

На підставі досліджених доказів, показань учасників судового провадження, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до положень ст. 2 КПК України, одним із завдань кримінального провадження - є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.

Згідно припису ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України в кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед іншого, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

Поняття доказів та доказування у кримінальному провадженні регламентовано Главою 4 КПК України.

Складовою процесу доказування у кримінальному провадженні є «предмет доказування», який визначається як коло закріплених у законі обставин, що повинні бути встановлені чи спростовані під час доказування у кожному кримінальному провадженні.

У кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат (ст. 91 КПК України).

Законодавець в ст. 94 КПК України вказує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке є основою для прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні (постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17).

Водночас, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно (ч. 1 ст. 23 КПК України).

Саме кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, позаяк сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, що встановлено ст. 22 КПК України, адже вони, в силу ст. 26 КПК України, є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Судом ретельно перевірені доводи сторони захисту щодо визнання недопустимими доказів, зібраних органом досудового розслідування, досліджених судом в ході розгляду кримінального провадження.

Згідно зі ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Частина 1 статті 87 КПК України передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Тоді як частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.

Вищеназвані норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 01 грудня 2020 року у справі № 318/292/18).

Вирішуючи питання про застосування правил ст. 87 КПК України до наданих сторонами доказів, суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті (правова позиція, викладена у постановах ВС від 28 січня 2020 року у справі № 359/7742/17 та від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к).

Визнаючи доказ недопустимим відповідно до ч. 2 або ч. 3 ст. 87 КПК України, суд має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення. Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК України, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції України та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми. Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору ч. 1 ст. 87 КПК України, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим (правова позиція, викладена у постанові ВС від 8 жовтня 2019 року у справі №639/8329/14-к).

Тобто, будь-яке процесуальне порушення, допущене в ході збирання доказів, саме по собі не може бути підставою для визнання їх недопустимими. У зв`язку із цим, за наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду (правова позиція, викладена у постанові ВС від 06 липня 2021 року у справі № 720/49/19).

Суд зауважує, що такий підхід є правильним, оскільки він ґрунтується на розумінні, що для прийняття рішення у справі суд має отримати якомога більшу інформацію щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та заперечити цю інформацію. Виключення доказів, які можуть мати стосунок до важливих фактів справи, є крайнім заходом, який має застосовуватися у разі, якщо іншими засобами неможливо усунути фактори, які перешкоджають забезпеченню справедливого судового розгляду.

Безумовно, істотне порушення фундаментальних прав і свобод особи отримання доказів внаслідок поганого поводження, порушення права не свідчити проти себе та на правову допомогу захисника тощо не може бути терпимим у правосудді, і суди мають протистояти таким порушенням для того, щоб органи правопорядку не перетворили такі методи у звичайну практику.

Водночас порушення тих чи інших численних формальностей, які регулюють порядок проведення кримінального розслідування чи окремих процесуальних дій і які жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті злочину і покаранні злочинця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.

Суд здійснює встановлення достовірності доказу шляхом дослідження та аналізу його змісту, перевірки та співставлення з іншими доказами на предмет об`єктивного взаємозв`язку та взаємоузгодження.

На підставі викладеного, суд вважає, що посилання сторони захисту щодо визнання долучених до кримінального провадження речових доказів, показань свідка ОСОБА_18 та ОСОБА_17 допитаних в ході судового розгляду із застосування власних засобів зв`язку через застосунок «Viber», протоколу огляду місця події від 04.01.2021 року, ділянки місцевості біля кіоску, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ільф і Петрова, 11А, диску з відеозаписом з нагрудного відео реєстратора поліцейських, висновку експертизи, а саме в п. 1 зазначеного висновку щодо вмісту рідини в каністрі, неналежними та недопустимими доказами, є неспроможними, оскільки такі процесуальні документи містять усі дані, передбачені статтями КПК, порушень, що б вказували на недотримання органами досудового розслідування вимог щодо проведення таких слідчих та процесуальних дій, з матеріалів кримінального провадження не вбачається.

Верховний Суд раніше зазначав, що порушення порядку отримання доказів, яке призводить до їх недопустимості, визначається правилами допустимості доказів, передбаченими главою 4 § 1 КПК та іншими статтями КПК, в яких такі правила сформульовані (постанова від 02 березня 2021 року у справі № 480/100/17 (провадження № 51-8346км18), 05 листопада 2019 року у справі № 211/7136/14-к (провадження № 51-5367км18. Також суд визнавав, що не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК України істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи (постанова від 01 грудня 2020 року у справі № 318/292/18 (провадження № 51-2753 км 20).

Таким чином, сторона, яка стверджує про процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати, що ці порушення позначилися або могли позначитися на результаті судового розгляду (постанова від 26 січня 2021 року у справі № 236/4268/18 (провадження № 51-3124 км 20), у тому числі на допустимості доказів, використаних у судовому розгляді.

Зазначені встановлені судом обставини, з огляду на положення статей 85 - 87 КПК України, враховуючи, що збирання й закріплення доказів у кримінальному провадженні, які сторона захисту просить визнати недопустимими, відбулося без порушення гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінальним процесуальним законодавством порядку, вони походять із належного процесуального джерела, отримані належним суб`єктом, у належному процесуальному порядку з належним оформленням джерела фактичних даних, а також з урахуванням проведення судового розгляду в період воєнного стану, не викликають у суду та стороннього спостерігача сумнівів, а будь які доводи не можуть вважатися належно обґрунтованими, а докази визнано недопустимими, тому підстав для визнання неналежними і недопустимими доказами, судом не встановлено, оскільки доводи сторони захисту та особисто обвинуваченого, які він вважає підставами для визнання доказів недопустимими, необґрунтовані та безпідставні.

Суд аналізуючи дотримання в цілому порядку визначеного КПК України, зауважує, що Верховний Суд у постанові від 20 березня 2018 року в справі № 753/11828/13-к вказав, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.

У ракурсі того, що порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура) - це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (див. постанову Верховного суду України від 16 березня 2017 року у справі № 671/463/15-к).

У цій справі порядок, встановлений КПК України дотримано.

Внесення відомостей до ЄРДР та початок досудового розслідування відповідає вимогам ст. 214 КПК України, вимоги ст. 219 КПК України дотримані. Слідчі дії (огляди) проведені о/у на підставі відповідних доручень. Експертизи проведені на підставі відповідних постанов про їх призначення.

Дослідивши надані докази, керуючись своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, безпосередньо дослідивши та оцінивши кожен доказ окремо, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд приходить до висновку, що зібрані докази за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194 КК України, є належними, допустимими, достовірними, але у своїй сукупності є не достатніми для підтвердження факту вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.

Водночас, суд зауважує, що сторона обвинувачення, вважаючи вину обвинуваченого ОСОБА_10 повністю доведеною за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194 КК України, посилалась на вищевказані досліджені докази, та вважала їх достатніми для підтвердження провини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому злочинах.

Проте, із зазначеною позицією сторони обвинувачення суд не погоджуться, виходячи із наступного.

Як свідчить аналіз представлених суду доказів та позиції прокурора, обвинувачення ОСОБА_10 головним чином грунтується на наявності у нього особистих неприязних відносин з потерпілою ОСОБА_11 , які виникли раптово через те, що ОСОБА_10 , зі слів потерпілої, нібито розбив скло у кіоску, що не встановлено протоколом огляду місця події та не інкримінується ОСОБА_10 та мотивом помсти останній шляхом підпалу належного їй приміщення кіоску.

Разом з цим, наявність лише неприязних відносин між потерпілим та обвинуваченим, не може бути доказом винуватості останнього у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

За версією обвинувачення дії ОСОБА_10 були умисними, направленими на умисне знищення вищевказаної споруди шляхом підпалу.

Відеозаписами, дослідженими судом, встановлено та доведено факт перебування ОСОБА_10 біля кіоску з каністрою, його рух навколо кіоску. Проте, відеозаписом не зафіксовано здійснення будь-яких рухів з каністрою у руках, які б підтверджували, що він умисно облив з залізної каністри заздалегідь заготовленим ним нафтопродуктом бензинової фракції нафти, зовнішню сторону вказаної споруди, а також не зафіксовані дії та рухи ОСОБА_10 , які б свідчили та підтверджували його спробу підпалити споруду запальничкою.

Навпаки відеозаписом зафіксовано, що ОСОБА_10 о 08.14 годин перебіг через дорогу від кіоску та на території автостоянки кинув каністру, після чого зафіксований фізичний конфлікт між ОСОБА_10 та свідком ОСОБА_20 , в результаті якого ОСОБА_10 впав на землю, звідки в подальшому близько 08.22 години по приїзду бригади швидкої медичної допомоги, рятувальників та поліції, ОСОБА_10 покинув територію автостоянки на кареті швидкої медичної допомоги.

Суд зауважує, що за весь період часу з 08.14 годин до моменту коли ОСОБА_10 перебував у кареті швидкої допомоги, відеозаписом зафіксовано перебування у безпосередній близькості від місця конфлікту між ОСОБА_10 та ОСОБА_20 , трьох невстановлених осіб, один з яких переміщує каністру, покинуту ОСОБА_10 , яку в подальшому вказана каністра була доставлена на місце огляду особисто потерпілою до кіоску, звідки в ході огляду місця події зазначена каністра була вилучена о 09.15 годин.

Суд враховує, що речовий доказ - каністра, в якій відповідно до висновку експерта, виявлена рідина, яка є світлим нафтопродуктом бензинової фракції нафти, є єдиним доказом, на які посилається сторона обвинувачення на підтвердження обвинувачення в здійсненні замаху на умисне пошкодження чужого майна, вчинене шляхом підпалу.

Зазначений речовий доказ, не був наданий стороною обвинувачення для огляду у судовому засіданні, що на думку сторони захисту є порушенням права на захист. Проте, суд враховує, що суду не надано документально підтвердженої інформації щодо втрати речового доказу, а надання доказів суду на підтвердження винуватості особи є правом прокурора, а не його обов`язком.

При цьому суд констатує, що в ході огляду місця події від 04.01.2021 року, окрім каністри, яка протягом години перебувала у невстановленому місці та у розпорядженні невстановлених осіб, тобто не перебувала безпосередньо біля місця події інкримінованого кримінального правопорушення, одночасно виявлено та вилучено: ніж розкладний з рукояткою чорного кольору, запальничка чорного кольору із надписом «Віg», полімерний килим, один змив з периметру стіни кіоску.

Висновком експерта зі всіх вищезазначених предметів, вилучених одночасно, які були предметом експертного дослідження, сліди нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів відсутні, в тому числі відсутні на одязі ОСОБА_10 та змивах з обох рук ОСОБА_10 , який враховуючи обставини, при яких він покинув місце події, був позбавлений можливості знищити та приховати сліди інкримінованих йому дій із застосуванням бензину, з одягу та рук.

Тому, враховуючи встановлені судом обставини вилучення речових доказів з місця події, а також той факт, що на полімерному килимі, який зі слів потерпілої був нею викинутий у траву, а в подальшому вилучений безпосередньо біля кіоску, містять сліди змінених світлих та залишкових нафтопродуктів, марка яких не встановлена у зв?язку із значною зміною хімічного складу вуглеводнів, пов?язаних процесами значного випаровування, викликають обґрунтовані сумніви в їх достовірності та з точки зору достатності та взаємозв`язку з іншими доказами для прийняття відповідного процесуального рішення.

Показаннями свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 які є працівниками поліції та перебували на місці події за викликом, тобто не були очевидцями подій, суду підтверджено факт перебування ОСОБА_10 неподалік від кіоску, наявність каністри біля кіоску, яка в подальшому була вилучена СОГ. Проте, показання зазначених свідків жодним чином не доводять обставини вчинення кримінального правопорушення, які підлягають доказуванню відповідно до ст. 91 КПК України.

Суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_18 в частині її твердження про те, що вона із сусіднього павільону, розташованого приблизно в 5 метрах від кіоску потерпілої бачила, що ОСОБА_10 облив кіоск, належній ОСОБА_11 рідиною з каністри, яка була відкрита та з неї витікала рідина, оскільки ОСОБА_10 розмахував нею, оскільки такі твердження у показаннях свідка не підтверджені жодними іншими доказами, спростовані дослідженим відеозаписами та не узгоджуються з показаннями потерпілої ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_12 , які особисто перебуваючи у кіоску зі скляною вітриною, не бачили, що ОСОБА_10 облив кіоск з каністри, тобто дані показання не підтверджують елемент об`єктивної сторони - спосіб вчинення злочину (підпал/загальнонебезпечний спосіб), а отже і кваліфікуючої ознаки ч. 2 ст. 194 КК України.

Згідно заяви про вчинення кримінального правопорушення вбачається, що потерпіла ОСОБА_11 04.01.2021 року звернулась із заявою до поліції, в тексті якої просила прийняти міри до невідомої особи, яка намагалась вчинити підпал приміщення.

В свою чергу, допитом потерпілої встановлено, що 04.01.2021 року вона особисто із заявою до поліції не зверталась, протягом періоду часу 1 тиждень 1 місяць вона прийшла до поліції, де підписала показання, які поліцейський склав українською мовою, яку вона не розуміє.

Зазначені показання потерпілої підтверджені відсутністю на бланку заяві від її імені датованої 04.01.2021 року, будь-яких реквізитів, які б свідчили про належну реєстрацію такої заяви із зазначенням номеру та дати її реєстрації та подальшого руху.

Крім того, відповідно до протоколу огляду місця події з фото таблицями від 24.02.2021 року, на яких зображена потерпіла ОСОБА_11 , яка вказує місця, які ОСОБА_10 облив бензином із каністри 04.01.2021 року, встановлено, що дана процесуальна дія проведена майже через 2 місяці після події, та крім зображення потерпілої біля належного їй кіоску, жодного доказового значення не має.

Розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, оцінивши кожний досліджений та перевірений у судовому засіданні доказ за своїм внутрішнім переконанням із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов висновку, що висунуте ОСОБА_10 обвинувачення не є єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, встановлених у суді, а тому не є версією подій, яка дає підстави для визнання поза розумним сумнівом обвинуваченого винуватим.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1), а такожст. 370 КПК України зобов`язують суд обґрунтовувати своє рішення, проте їх не можна тлумачити як такі, що вимагають детальної відповіді на кожен аргумент. Є міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування. У даному кримінальному провадженні суд відповів на основні аргументи сторін.

Згідно із ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Обов`язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст. 62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Про недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини зазначив, зокрема у справах «Тельфнер проти Австрії» від 20 березня 2001 року, «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 08 лютого 1996 року, «Капо проти Бельгії» від 13.01.2005.

Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Європейський Суд неодноразово зазначав, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (справа «Нечипорук і Йонкало проти України», п. 150).

Застосовуючи викладені вище положення у даному кримінальному провадженні, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено, що в діянні ОСОБА_10 є склад вказаного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194 КК України, тобто не доведено його вина поза розумним сумнівом, що означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Отже, суд приходить до висновку, що ОСОБА_10 слід визнати невинуватиму пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194 КК України та виправдати через не доведення, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_10 не застосований.

Питання про процесуальні витрати суд вирішує в порядку ст. 124 КПК України.

Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 06.01.2021 року підлягає скасуванню.

Долю речових доказів суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 КПК України у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає цивільний позов без розгляду.

За викладених обставин, цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 до ОСОБА_10 про стягнення матеріальної і моральної шкоди у розмірі 55000 гривень необхідно залишити без розгляду.

Керуючись ст.2, 17, 84-87, 91, 92, 94, 100, 124, 129, 373, 374, 377 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_10 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194 КК України та виправдати на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК Україничерез не доведення, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_10 у даному кримінальному провадженні не застосований.

Процесуальні витрати на залучення експертів, які складають 7028 гривень 35 копійок - відшкодувати за рахунок держави.

Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 06.01.2021 року - скасувати.

Речові докази: ніж, металеву каністру, запальничку знищити; полімерний килим, куртку чорного кольору повернути за належністю власникам; диск з відеозаписом та диск DVD-R з відеозаписом з нагрудного відеореєстратора зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Цивільний позов ОСОБА_11 до ОСОБА_10 про стягнення матеріальної і моральної шкоди у розмірі 55000 гривень залишити без розгляду.

Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту його проголошення через Київський районний суд м. Одеси.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1