Рішення № 132661892, 15.12.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2025 року м. Київ справа №320/22099/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур в особі голови комісії Коваленка Анатолія про визнання протиправним та скасування рішення, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Київської міської прокуратури, Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур в особі голови комісії Коваленка Анатолія про визнання протиправним та скасування рішення, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №1 Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур від 16.09.2024 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації;

- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. керівника Київської міської прокуратури Вдовиченко Марії №491 к від 01.04.2025 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №6 м.Києва та органів прокуратури у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі п.п. 2 п.19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін та деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" з 01.04.2025;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури №6 м.Києва;

- виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2025 по день поновлення на роботі, зарахування час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України;

- допустити до негайного виконання рішення суду у частині поновлення та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує про відсутність обставини, з якими Закон України «Про прокуратуру» обумовлює звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону. Також позивач зазначає про відсутність факту ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, станом на час звільнення з посади, стверджуючи, що у зв`язку з цим, умови та наслідки, передбачені ст. 40 КЗпП України, не підлягають застосуванню в силу Закону № 113-IX. Позивач також просить суд визнати протиправним та скасувати оскаржуваний наказ № 491к від 01.04.2025, поновити на посаді прокурора місцевої прокуратури та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з відсутністю для його звільнення законних підстав, передбачених пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Київська міська прокуратура, заперечуючи проти позовних вимог, зазначила, що доводи позивача щодо відсутності факту ліквідації та реорганізації органу прокуратури, відсутності підстав звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є необґрунтованими з огляду на те, що позивач звільнений у зв`язку з неуспішним проходженням атестації на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, який є самостійною підставою звільнення. На переконання зазначеного відповідача, оспорюваний наказ № 491к від 01.04.2025 виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. Підстави для його скасування відсутні, а отже, позов у цій частині не підлягає задоволенню. Щодо вимог про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то, на думку відповідача, такі є похідними від вимоги про скасування спірного наказу, а тому задоволенню також не підлягають.

Чотирнадцята кадрова комісія з атестації прокурорів місцевих прокуратур правом на надання відзиву на позовну заяву не скористалася, про відкриття провадження у справі була поінформована шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі на електронну адресу, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням Діловодство спеціалізованого суду.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2025 подану позовну заяву залишено без руху, позивачеві визначено строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.08.2025 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом, відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Вказаною ухвалою суду також витребувано від Київської міської прокуратури довідку про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні повні два місяці її робити, що передували звільненню, та розрахунок середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 , відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

На виконання вимог ухвали суду Київською міською прокуратурою надано витребувані докази.

Також, позивач направив до суду клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження

Розглянувши вказане клопотання позивача суд зазначає таке.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу

Оскільки дана справа не віднесена до імперативно визначеного переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, процесуальні перешкоди для розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження відсутні.

Позивач не навів мотивів необхідності розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Враховуючи викладене, не є переконливими твердження відповідача про необхідність розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

У зв`язку з цим, підстави для здійснення розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження відсутні.

Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.

З 15.12.2015 позивач призначений прокурором Київської місцевої прокуратури №6 міста Києва.

19 вересня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності з 25.09.2019 і яким передбачено реформування органів прокуратури та проведення атестації прокурорів та слідчих органів прокуратури.

11 жовтня 2019 року позивач звернувся до Генерального прокурора із заявою про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та намір пройти атестацію, якою підтвердила, що усвідомлює, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченої Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, її буде звільнено з посади прокурора.

Вказаною заявою позивач підтвердив, що усвідомлює, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченої Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, його буде звільнено з посади прокурора.

За результатами проходження позивачем іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички із використанням комп`ютерної техніки Чотирнадцятою кадровою комісією прийнято рішення від 16.09.2024 №1 про неуспішне проходження позивачем атестації.

Наказом Генерального прокурора № 39 від 17.02.2021 «Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур» затверджено перелік і територіальну юрисдикцію окружних прокуратур. Також наказом Генерального прокурора № 40 від 17.02.2021 № 40 «Про день початку роботи окружних прокуратур» днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15 березня 2021 року.

З урахуванням наказу Генерального прокурора № 45ш від 19.08.2020 «Про встановлення граничної штатної чисельності обласних прокуратур та спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)» наказом Генерального прокурора № 2ш від 17.02.2021, який набрав чинності 15.03.2021, у зв`язку з утворенням з 15.03.2021 окружних прокуратур і припиненням діяльності місцевих прокуратур, місцеві прокуратури міста Києва, зокрема, Київську місцеву прокуратуру № 3 міста Києва, виключено зі структури та штатних розписів Київської міської прокуратури. Цим же наказом в структурі та штатних розписах Київської міської прокуратури встановлені окружні прокуратури та затверджено структуру та штатну чисельність Київської міської прокуратури, яка була введена з 15.03.2021.

ОСОБА_1 з 29.06.2022 до 04.07.2024 перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 05.07.2024 приступила до виконання службових обов`язків на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 міста Києва.

Наказом виконувача обов`язків керівника Київської міської прокуратури №1389к від 05.07.2024 позивачу тимчасово визначено робоче місце в Печерській окружній прокуратурі міста Києва.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю позивача у зв`язку з вагітністю та пологами з 03.10.2024 до 31.03.2025, наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX не видавався.

Листом Офісу Генерального прокурора від 11.10.2024 № 07/1/1456вих-24 до Київської міської прокуратури надійшли рішення кадрових комісій, серед яких рішення № 1 чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 16.09.2024 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

З наступного дня після закінчення тимчасової непрацездатності позивача наказом виконувача обов`язків керівника Київської міської прокуратури № 491к від 01.04.2025 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 міста Києва та органів прокуратури, у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX з 01.04.2025.

Підставою наказу зазначено рішення чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 1 від 16.09.2024.

Вважаючи рішення кадрової комісії та наказ про звільнення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює:

1) підтримання публічного обвинувачення в суді;

2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Стаття 131-1 Конституції України вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.

У Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов`язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов`язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обов`язків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, що відповідають особливим кваліфікаційним вимогам. Вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар`єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська Комісія зазначала: «Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів» (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD(2010)040, § 19).

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 4 Закону №1697-VII передбачено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону №1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до вимог частини третьої статті 16 Закону №1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначені статтею 51 Закону №1697-VII.

У цій справі спір виник у зв`язку із прийняттям рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, яке стало підставою для прийняття наказу в.о. керівника Київської міської прокуратури Вдовиченко Марії №491к від 01.04.2025 про звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

У контексті доводів касаційних скарг Суд зазначає, що Верховним Судом неодноразово, зокрема, у постановах від 28.07.2022 у справі №540/1432/20, від 14.07.2022 у справі №200/991/21-а, від 28.04.2022 у справі №640/257/20, від 02.10.2023 у справі №200/5474/20-а, досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного регулювання підстав звільнення прокурорів (слідчих органів прокуратури) з посади прокурора, що міститься в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX.

В означених справах Верховний Суд підкреслив, що з огляду на зміст включеної до Конституції України Законом №1401-VIII статті 131-1 Основного Закону, новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно «вмонтовано» в загальну систему правосуддя. При цьому, Конституція України віднесла прокурорів у розділ «Правосуддя», змінила характер їхньої діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.

Дослідження змісту Закону №1401-VIII, а також пояснювальної записки до відповідного законопроєкту вказує на те, що його метою є удосконалення конституційних основ правосуддя для практичної реалізації принципу верховенства права, яке повинно забезпечуватися, зокрема, і шляхом належного функціонування прокуратури як органу, уповноважено виконувати функції з підтримання публічного обвинувачення в суді; процесуального керівництва досудовим розслідуванням; вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження; нагляду за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку.

Верховний Суд взяв до уваги, що згідно з частиною другою статті 131-1 Конституції України організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом, яким наразі є Закон №1697-VII. Стаття 4 цього ж Закону встановлює, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Черговим етапом процесу реформування прокуратури стало прийняття Верховною Радою України Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі по тексту також Закон № 113-ІХ), яким внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Встановлена Законом переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою.

У Пояснювальній записці до цього законопроекту було зазначено, що він спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.

Отже, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ).

Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Відповідно до пункту 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» №113-ІХ атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Пунктом 14 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

Відповідно до пункту 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

Зі змісту пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ випливає, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

На виконання вимог Закону №113-ІХ наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі по тексту також - Порядок № 221).

За визначенням, що міститься у пункті 1 розділу I Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

За змістом пунктів 2, 4 розділу I Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.

Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Згідно з пунктом 6 розділу I Порядку № 221 атестація включає такі етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Пунктом 8 розділу I Порядку № 221 передбачено, що за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:

1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;

2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Спір у цій справі виник у зв`язку із прийняттям Чотирнадцятою кадровою комісією рішення від 16.09.2024 №1 Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, яке, у свою чергу, стало підставою для винесення наказу Київської міської прокуратури в.о. керівника Київської міської прокуратури Вдовиченко Марії від 01.04.2025 №491к про звільнення позивача із займаної посади та з органів прокуратури.

В свою чергу, оскаржуване рішення від 16.09.2024 №1 про неуспішне проходження позивачем атестації Чотирнадцята кадрова комісія ухвалила у зв`язку з тим, що позивач за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки набрав 90 балів, що є меншим прохідного балу (93) для успішного складання іспиту, він не допускається до етапу проходження співбесіди та припиняє участь в атестації.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи проходження позивачем 12.09.2024 іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, за результатами якого, відповідно до відомості про результати його складання, позивач отримав 90 балів.

З наведених обставин вбачається, що позивачем було завершено іспит 12.09.2024, за результатами якого він отримав непрохідний бал, що, в свою чергу, має наслідком безальтернативне прийняття рішення комісією про неуспішне проходження атестації.

Крім того, як встановлювалось судом вище, підставою спірного наказу зазначено саме рішення чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 1 від 16.09.2024.

При цьому, згідно з пунктом 19 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ (в редакції на момент звільнення позивача), прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї із таких підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Отже, відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IX (в редакції на момент звільнення позивача) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

При цьому дані положення закону не встановлюють дискреційні повноваження керівника обласної прокуратури щодо звільнення прокурорів з підстав, передбачених указаним пунктом, не надають права діяти на власний розсуд, а встановлюють відповідний обов`язок.Дана норма носить імперативний характер, є самостійною підставою звільнення та чітко визначена положеннями підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ.

Ні Закон № 113-ІХ, ні Порядок проходження прокурорами атестації, не передбачають повноважень/компетенції керівника обласної прокуратури на власний розсуд приймати рішення стосовно звільнення або переведення прокурора, який проходив атестацію, натомість нормативно врегульовано, що керівники прокуратури відповідного рівня мають обов`язок вчинити таку дію виключно на підставі результатів проведеної атестації та прийнятого кадровою комісією рішення. Така позиція також узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у п. 63 постанови від 29.09.2021 у справі № 640/1218/20 та інших справах.

Закон № 113-IX пов`язує звільнення з посади прокурора на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» цього Закону з процедурою проходження прокурорами атестації як складовою частиною процесу реформування органів прокуратури, введеного в дію Законом України № 113-IX.

Саме законодавець визначив формулювання звільнення у разі неуспішного проходження атестації окремою нормою: підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX.

Суд звертає увагу, що вказана норма містить імперативний характер, а тому ні Генеральний прокурор, ні керівник регіональної (обласної) прокуратури не наділені дискреційними повноваженнями формулювати стосовно працівників, які неуспішно пройшли атестацію та звільнені відповідно до вимог підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, іншу підставу звільнення, ніж визначену в цьому підпункті. Положення підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, який передбачає, що прокурори у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором підлягають звільненню, є конкретно визначеними і зрозумілими.

Підстава звільнення прокурора у зв`язку з прийняттям кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації передбачена саме підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, який і зазначено в наказі № 491к від 01.04.2025 про звільнення ОСОБА_1 .

Враховуючи вищевикладене, оскаржуване рішення Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур від 16.09.2024 №1 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації прийняте на підставі, в межах повноважень та у законний спосіб.

Належних доказів щодо підстав для його скасування позивачем не надано.

Стосовно доводів позивача щодо відсутності підстав звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» суд вказує про їх помилковість, оскільки позивач звільнений у зв`язку з неуспішним проходженням атестації на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, який є самостійною підставою звільнення.

Пункт 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) не містить жодних посилань щодо необхідності звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з підстав, визначених у цьому пункті.

Також відповідні норми не містять жодних положень щодо залежності звільнення з підстав, передбачених цим пунктом, від факту наявності ліквідації чи реорганізації органу прокуратури.

Норми Закону № 113-IX, які визначають першочергові заходи із реформи органів прокуратури та окремі підстави звільнення у зв`язку з проходженням атестації та особливості звільнення за цих підстав, є спеціальними до правовідносин щодо атестації прокурорів.

З викладеного вбачається, що оспорюваний наказ № 491к від 01.04.2025 виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

Крім того, наказ про звільнення позивача має похідний характер від рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, оскільки юридичним фактом, який зумовив звільнення позивача на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX було рішення чотирнадцятої кадрової комісії № 1 від 16.09.2024 неуспішне проходження атестації.

Позовні вимоги про поновлення позивача на посаді та в органах прокуратури, а також про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, також не підлягають задоволенню як похідні.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.

Відповідно до положень частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.