Ухвала суду № 1325054, 13.11.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД  УКРАЇНИ

01010 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

13.11.2007№К-7608/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого),  

БрайкаА.І.,  ГолубєвоїГ.К.,  РибченкаА.О.,  ФедороваМ.О.

при секретарі: МіненкоО.М.

за участі представників: позивача–ЧулойІ.С., ЩербаняВ.В. та

відповідача: ВапіроваІ.В., ЖечевоїА.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекціїпо роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі на рішення Господарського суду Запорізької області від25.10.2004 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від21.06.2005 посправі№5/204

за позовом   Відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний завод «Запоріжсталь»

до                               Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі

третяособаТовариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельне підприємство «Запоріжсталь-інвестТоргпром»

про                 визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від04.08.2004 №0000570201/0, яке винесене за результатами проведеної позапланової тематичної перевірки правильності визначення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету за квітень, травень 2004року (з 01.04.2004 по 31.05.2004), про що складено Акт від02.08.2004 №15-32/1-00191230 про встановлене порушення п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки підприємство не включило до складу податкових зобов'язань у квітні 2004року операції з продажу (передачі власності) корпоративних прав-пайову частку у ТОВ«Виробничо-торгове підприємство «Запоріжсталь-Інвест Торгпром» у сумі 1204818,72грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від25.10.2004 залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від21.06.2005 по справі№5/204 – позов задоволено.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що 07.04.2004 між ВАТ«Запоріжсталь» (Продавець) та ТОВ«Виробничо-торгове підприємство «Запоріжсталь-ІнвестТоргпром» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу пайової частки №500 (20/2204/27к), предметом якого стала передача у власність Покупця пайової частки Продавця. Статутний фонд товариства складає 6066593,60грн., частка Продавця – 6024093,60грн., що становить 99,3%. Покупець вважається повноправним власником цієї частки з моменту повної оплати вартості частки, договірна вартість якої становить 6024093,60грн.

07.04.2004 ТОВВТП«Запоріжсталь-ІнвестТоргпром» платіжним дорученням №1795 були перераховані грошові кошти на користь ВАТ«Запоріжсталь» по договору від07.04.2004 №500 у сумі 6024093,60грн. (без ПДВ).

На думку СДПІ позивачем порушено п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки підприємство занизило податкове зобов'язання по податку на додану вартість за квітень 2004року у сумі 1204818,72грн.

Відповідно враховуючи встановлені обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій мотивували своє рішення тим, що операції з продажу корпоративних прав не відносяться до операцій з продажу товарів (робіт, послуг) та відсутні в переліку операцій, які є об'єктом оподаткування згідно з пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Не погодившись із рішенням Господарського суду Запорізької області від25.10.2004 та постановою Запорізького апеляційного господарського суду від21.06.2005 по справі№5/204 відповідач (СДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та в задоволенні позову відмовити, оскільки рішення винесені із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права. Скарга обґрунтована тим, що судами неналежним чином застосовані норми Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств». Тобто скаржник наголошує на тому, що саме застосування судом приписів Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» до питання пов’язаного з оподаткуванням податком на додану вартість призвело до сумнівного висновку про те, що під продажем послуг можуть розумітись лише надання у користування або розпорядження за компенсацію товарів або інших ні товари об'єктів права власності.

Таким чином, на думку скаржника, суд припустився порушення приписів норм матеріального права, яке полягає у неправильному застосуванні п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість». Також судом невірно застосовано приписи ст.3 Закону «Про податок на додану вартість», що полягає у обмеженні переліку операцій то становлять об'єкт оподаткування, виходячи зі змісту п.3.2 цієї статті, яка визначає винятки із загальних правил.

Відповідно скаржник дійшов висновку, - оскільки суд в обґрунтування винесеної постанови вдається до порівняльного аналізу норм Закону «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також вбачає тотожність між корпоративними правами та цінними паперами в законодавстві про оподаткування, СДПІ вважає доцільним окремо звернути увагу на те, що корпоративні права за своїм змістом мають багато спільного не лише з цінними паперами, але і з товарами, зазначаючи п.1.6 ст.1 Закону«Про оподаткування прибутку підприємств» і з урахуванням викладеного, СДПІ вважає, що судом невірно застосовано приписі норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.3.2.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягає у застосуванні цих норм до відносин, які ними не регламентуються.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу яке в судовому засіданні повністю підтримав, проти скарги заперечив та просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї, пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.1.8 ст.1 Закону України від22.05.1997 №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» - корпоративні права визначені як право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

В силу пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України від03.04.1997 №168 «Про податок на додану вартість» - об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.

База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку (п.4.1 цього Закону).

Продажем послуг (робіт), відповідно до п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визнаються будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг (результатів робіт), надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання послуг (робіт). Продаж послуг (результатів робіт), зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), продаж, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, у тому числі промислової, власності.

Пунктом1.31 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

За своїм змістом обидві зазначені норми при тлумаченні терміну "продаж послуг (робіт)" однозначно вказують на те, що при продажу робіт (послуг) об'єкти права власності чи товари мають надаватися у користування або розпорядження за компенсацію, а повного переходу права власності на вказані об'єкти не відбувається. Тобто, в розумінні цих законів, є, в т.ч. ситуація, коли власник надає іншим суб'єктам за компенсацію належні йому інші ніж товари об'єкти власності для використання їх корисних властивостей, але залишається їх власником.

Вказані норми безпосередньо не містять вказівок на те, що такими об'єктами власності є корпоративні права, які відповідно до п.1.11 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» розуміються у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Наведені норми свідчать про те, що частка у статутному фонді (корпоративні права) не є товаром з точки зору оподаткування податком на додану вартість, а тому операції з їх продажу за цивільно-правовими угодами не є об'єктом оподаткування цим податком. А оскільки така операція взагалі не є об'єктом оподаткування за змістом ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», вона відсутня і серед виключень з цієї статті, визначених у п.3.2 як операції, що не є об'єктом оподаткування.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на помилковість міркувань скаржника, оскільки відповідно до норм ст.53 Закону України від19.09.1991 №1576 «Про господарські товариства», в редакції, чинній в період, коли позивачем здійснені спірні операції - частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю після повного внесення ним вкладу може бути придбана самим товариством. У цьому разі воно зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам у строк, що не перевищує одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі провадяться без урахування частки, придбаної товариством.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно протоколу від07.04.2004 №36 зборів учасників ТОВ«ВТП«Запоріжсталь-Інвест Торгпром», вирішили надати згоду ВАТ«Запоріжсталь» на вихід зі складу учасників ТОВ«ВТП«Запоріжсталь-Інвест Торгпром».

У зв'язку з відсутністю пропозицій щодо придбання частки ВАТ«Запоріжсталь» іншими учасниками або третіми особами Товариству придбати у ВАТ«Запоріжсталь» його частку. ВАТ«Запоріжсталь» уступило свою частку учасника в ТОВ«ВТП«Запоріжсталь-Інвест Торгпром», за ціною, що не перевищувала вартість вкладу, оціненого у грошових коштах.

Таким чином, ВАТ«Запоріжсталь», яке внесло свою частку до статутного фонду ТОВ«ВТП«Запоріжсталь-Інвест Торгпром», у вигляді основних фондів, тобто без ПДВ, уступило свою частку самому товариству - отримало її назад у вигляді грошової суми, а отже і без ПДВ.

Відповідно беззаперечним є те, що договір купівлі-продажу корпоративних прав характеризується переходом права власності на них від власника (продавця) до іншої особи (покупця), а отже не відповідає ознакам, встановленим у п.1.4 Закону України «Про податок на додану вартість» і дана операція не підпадає під перелік оподатковуваних операцій, визначених ст.3 цього Закону.

При цьому пп.4.2.5 п.4.2 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що не входять до складу валового доходу суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.

Тобто, висновок судів про те, що цей Закон не робить будь-яких виключень щодо організаційно-правової форми емітента корпоративних прав (АТ чи ТОВ, тощо) при визначенні об'єкту оподаткування є повністю обґрунтований.

Крім того, колегія суддів правомірно зазначила, що доводи СДПІ відносно того, що операції з продажу корпоративних прав є об'єктом оподаткування ПДВ, не відповідає загальним принципам оподаткування зазначеним податком. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що в спірному випадку, у продавця корпоративних прав податковий кредит не може виникнути, а відтак суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність у позивача обов’язку оподаткувати зазначену операцію.

Правила формування податкового кредиту встановлені п.7.4 та п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Останнє дає підстави для висновку, що встановлене абз.3 пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону в редакції Закону України від25.03.2005 №2505 правило визначає - якщо у подальшому товари (послуг)починають використовуватися в операціях, які не об’єктом оподаткування згідно зі ст.3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст.5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих активів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно ч.1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Отже, відсутність у Законі України «Про податок на додану вартість» прямого припису щодо коригування податкового кредиту в разі використання в подальшому товарів (робіт, послуг) в операціях, які не є об’єктом оподаткування або звільнені від оподаткування, не давало підстав контролюючому органу для зменшення суми податкового кредиту в податковій декларації ВАТ за квітнень2004року.

Таким чином суд касаційної інстанції повністю погоджується із обґрунтуванням судами першої та апеляційної інстанцій своїх рішень, що СДПІ неправомірно винесено податкове повідомлення-рішення від04.08.2004 №0000570201/0. Відповідно враховуючи зазначене, рішення Господарського суду Запорізької області від25.10.2004 та постанова Запорізького апеляційного господарського суду від21.06.2005 по справі№5/204 скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права.

Керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекціїпо роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від25.10.2004 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від21.06.2005 посправі№5/204 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий                                                           О.В.Карась

Судді                                                                        А.І.Брайко

                                                                                  Г.К.Голубєва

                                                                                  А.О.Рибченко

                                                                                  М.О.Федоров