Постанова № 13240341, 21.12.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2010 р.Справа № 9/53/10

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Мирошниченко М.А., Шевченко В. В.,

при секретарі - Риковій О.М.,

за участю представників:

Від позивача: Андрєєнко С.В.,

Від 1 відповідача: Маліченко Л.Т.

Від 2 відповідача: не зявився

Від ІІІ осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу приватного підприємства „Герань”

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 22.09.2010 року

по справі № 9/53/10

за позовом: Приватного підприємства „Фірма „Емія”

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1.Приватного підприємця ОСОБА_1;

2.Приватного підприємця ОСОБА_3

до відповідачів:

1.Приватного підприємства „Герань”;

2.Товариства з обмеженою відповідальністю „Ангел - А”,

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Публічного акціонерного товариства „Альфа Банк”

про визнання недійсними договорів купівлі - продажу

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2010 року ліквідатор приватного підприємства „Фірма „Емія” звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до приватного підприємства „Герань”, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та фізичної особи підприємця ОСОБА_3, про визнання договору купівлі-продажу від 07.02.2008р. земельної ділянки між ПП „Фірма „Емія” та ПП „Герань” загальною площею 1833 кв.м., яка розташована за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, 1-б, недійсним з дня його укладення, а саме з 07.02.2008р., застосувавши двосторонню реституцію.

На обґрунтування предявлених вимог ліквідатор посилався на те, що постановою господарського суду Миколаївської області від 19.01.2010 року у справі № 2/437/08 ПП „Фірма „Емія” визнано банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура. Підприємці ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є єдиними кредиторами боржника з загальними грошовими вимогами затвердженими ухвалою суду від 05.11.2009 року в сумі 720177,95 грн. Відповідно до ч. 11 ст. 17 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною, якщо угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки. 07.02.2008 року керівник органу управління позивача уклав з відповідачем договір купівлі продажу земельної ділянки загальною площею 1833 кв.м., яка розташована за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, 1-б, цільове призначення якої для обслуговування торговельного комплексу. Ліквідатор вважає цей договір таким, що порушує інтереси кредиторів і такими діями колишнього керівництва позивача кредиторам нанесені збитки. Керівник органу управління позивача не виконуючи своїх зобовязань по боргам і незважаючи на звернення кредиторів до суду за захистом своїх прав здійснив правочин, яким унеможливив подальше виконання рішення суду і виконання своїх функцій ліквідатором боржника. За вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття. Але, із банківських виписок можна зробити висновок про те, що гроші в сумі 253101 грн. на рахунок позивача не надходили. Окрім того, засновником і директором ПП „Фірма „Емія” був і є громадянин ОСОБА_5 Засновником ПП „Герань” є громадянин ОСОБА_6, а директором ОСОБА_5 Таким чином, відчуження земельної ділянки не створювало для сторін правових наслідків, а тільки керівні органи управління позивача ухилилися від виконання своїх боргових зобовязань і договір фактично був спрямований на ухилення від майнової відповідальності, а не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором.

Вказуючи те, що стаття 203 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, ліквідатор на підставі ст. 234 ЦК України просив задовольнити позов.

В процесі розгляду даної справи ліквідатор ПП „Фірма „Емія” заявою від 12.07.2010 року уточнив свої вимоги і посилаючись на ті ж самі обставини просив господарський суд на підставі ст. 234 ЦК України визнати договір купівлі продажу від 07.02.2008р. земельної ділянки між ПП „Фірма „Емія” та ПП „Герань” загальною площею 1833 кв.м., яка розташована за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, 1-б, недійсним з дня його укладення, а саме з 07.02.2008р., а також застосувати двосторонню реституцію, визнавши право власності на земельну ділянку загальною площею 1833 кв.м., яка розташована за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, 1-б, за ПП „Фірма „Емія”.

В процесі розгляду даної справи ліквідатор ПП „Фірма „Емія” заявою від 20.08.2010 року доповнив свої позовні вимоги і посилаючись на те, що в судовому засіданні 13.07.2010 року було встановлено, що відповідач уклав договір купівлі продажу спірної земельної ділянки з ТОВ „Ангел - А”, просив господарський суд визнати договір купівлі продажу земельної ділянки укладений між ПП „Герань” та ТОВ „Ангел - А” від 05.11.2009р. також недійсним з моменту його укладення, як такий, що укладений із заінтересованими особами і в результаті чого були завдані збитки кредиторам.

ПП „Герань” не визнало позов посилаючись на те, що викладені у позовній заяві доводи не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки сторонами оспорюваного договору купівлі продажу були виконані всі умови договору в повному обсязі, що підтверджується фактом сплати всієї суми грошових коштів за договором та переходу права власності на спірну земельну ділянку до ПП „Герань”, яке здійснювало свою підприємницьку діяльність з використанням земельної ділянки протягом певного проміжку часу, а саме з 07.02.2008 року по 05.11.2009 року, до моменту її продажу ТОВ „Ангел - А”.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 13.07.2010 року до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено ТОВ „Ангел - А” та публічне акціонерне товариство „Альфа Банк”.

ТОВ „Ангел - А” заперечувало проти позову посилаючись на те, що придбало земельну ділянку у ПП „Герань” 05.11.2009 року для здійснення своєї господарської діяльності і на момент укладення договору купівлі - продажу права ПП „Фірма „Емія” жодним чином не були порушені, оскільки останнє понад рік вже не було власником цієї земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.09.2010 року (суддя Філінюк І.Г.) позов задоволено повністю, визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 07.02.2008р. земельної ділянки площею 1833 кв. м. за адресою м. Миколаїв, проспект Миру 1-б, укладений між ПП “Фірма „Емія” та ПП “Герань”, визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1833 кв. м. за адресою м. Миколаїв, проспект Миру 1-б, укладений 05.11.2009р. між ПП “Герань” та ТОВ “Ангел - А”, зобовязано повернути ТОВ “Ангел -А” на користь ПП “Фірма “Емія” земельну ділянку площею 1833 кв. м. за адресою м. Миколаїв, проспект Миру 1-б, стягнуто з ПП “Герань” на користь ПП “Фірма “Емія” 1308 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу, стягнуто з ТОВ “Ангел-А” на користь ПП “Фірма “Емія” - 1308 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В апеляційній скарзі ПП „Герань” вважаючи зазначене рішення таким, що прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, без надання належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та з наданням переважної оцінки необґрунтованим доказам позивача, просить його скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому скаржник вказує те, що процедура санації ПП “Фірма “Емія” не розпочиналася і особа, яка звернулася до суду з даним позовом, є ліквідатором, а не керуючим санацією, а тому посилання суду на ч. 11 ст. 17 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” є безпідставним. Як зазначено в судовому рішенні підприємець ОСОБА_1 07.02.2008 року звернувся до виконавчої служби про прийняття наказу господарського суду від 31.01.2008 року по справі № 11/711/07 до виконання і 08.02.2008 року органом ДВС була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження. Але на момент укладення спірної угоди її сторонам не було відомо про надання наказу суду до виконання, окрім того, станом на день укладання угоди та на момент розгляду даної справи відсутнє судове рішення про зміну способу стягнення з грошових коштів на майно. Висновок суду по те, що ПП “Фірма “Емія” та ПП „Герань” при укладенні спірного договору купівлі продажу передбачили форму розрахунку, яка суперечить положенням чинного законодавства безпідставний та такий, що зроблений з невірним тлумаченням норм чинного законодавства. Окрім того, уточнивши позовні вимоги ліквідатор просив суд застосувати двосторонню реституцію визнавши право власності на земельну ділянку за ПП “Фірма “Емія”. Приймаючи рішення по справі суд зобовязав ТОВ „Ангел-А” повернути ПП “Фірма “Емія” спірну земельну ділянку. Таким чином, ухвалюючи рішення суд вийшов за межі позовних вимог.

У відзивах на апеляційну скаргу ліквідатор ПП “Фірма “Емія” та підприємець ОСОБА_1 заперечують проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просять оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.10.2007 року між ПП “Фірма “Емія” (продавець) та ПП „Герань” (покупець) було укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу комплексу торговельного, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, 1-б, який складається з: літ. А загальною площею 984,1 кв. м. та споруди 1 площею 346,1 кв. м.

07.02.2008 року між ПП “Фірма “Емія” (продавець) та ПП „Герань” (покупець) було укладено та нотаріально посвідчено і зареєстровано в реєстрі за № 655 договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1833 кв. м., яка розташована за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, 1-б, цільове призначення якої для обслуговування торговельного комплексу.

Умовами даного договору сторони встановили, що договірна ціна земельної ділянки визначається із урахуванням вартості такої земельної ділянки, визначеної на підставі її експертної грошової оцінки 253101 грн. з ПДВ; загальна сума договору складає 253101 грн. з ПДВ; оплата покупцем вартості земельної ділянки відбулася шляхом перерахування покупцем обумовленої суми на рахунок продавця, що підтверджується прибутковим касовим ордером № 66 від 07.02.2008р.; передача земельної ділянки у власність здійснюється продавцем покупцю протягом 3 робочих днів з дати зарахування грошових коштів на рахунок продавця в повному обсязі; передача земельної ділянки продавцем та її приймання покупцем посвідчується відповідним актом приймання - передачі, який підписується сторонами та скріплюється печатками; право власності на земельну ділянку виникає у покупця після повного розрахунку та підписання акту приймання - передачі земельної ділянки.

Зазначена в даному договорі земельна ділянка була передана покупцеві від продавця за актом приймання передачі від 07.02.2008 року.

На підставі вказаного договору купівлі - продажу земельної ділянки від 07.02.2008 року № 655 приватному підприємству „Герань” Управління земельних ресурсів у м. Миколаєві Миколаївської області Держземагенства України 27.05.2008 року видало державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 927975, площею 1833 кв.м., цільове призначення земельної ділянки обслуговування торговельного комплексу.

Наявна в справі копія квитанції до прибуткового касового ордера № 66 від 07.02.2008р. свідчить про те, що керівник ПП „Герань” сплатив ПП “Фірма „Емія” грошові кошти в сумі 253101 грн. в якості оплати за придбання земельної ділянки розташованої за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, 1-б для обслуговування торговельного комплексу.

05.11.2009 року між ПП „Герань” (продавець) та ТОВ „Ангел -А” (покупець) було укладено та нотаріально посвідчено і зареєстровано в державному реєстрі правочинів за № 3694667 договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1833 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, 1-б, цільове призначення якої для обслуговування торговельного комплексу.

Умовами даного договору сторони встановили, що продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 195360 грн., які були одержані продавцем від покупця до оформлення цього договору; сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану земельну ділянку.

Зазначена в даному договорі земельна ділянка була передана покупцеві від продавця за актом приймання - передачі від 05.11.2009 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.10.2008 року за заявами приватного підприємця ОСОБА_1 та приватного підприємця ОСОБА_3 порушено провадження у справі № 2/437/08 про банкрутство приватного підприємства „Фірма “Емія”.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 12.06.2009 року у справі № 2/437/08 визнано грошові вимоги ініціюючих кредиторів: підприємця ОСОБА_1 на суму 81608 грн. та підприємця ОСОБА_3 на суму 638569,95 грн.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 19.01.2010 року у справі № 2/437/08 визнано ПП “Фірма “Емія” банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором підприємства - банкрута Кияновську Л.В.

Предметом даного спору є вимога ліквідатора ПП “Фірма “Емія” визнати недійсним договір купівлі - продажу земельної ділянки від 07.02.2008 року, укладений між ПП “Фірма “Емія” та ПП „Герань”, з моменту його укладення, застосувати двосторонню реституцію та визнати право власності на земельну ділянку загальною площею 1833 кв. м. розташовану в м. Миколаєві, пр. Миру, 1-б за ПП “Фірма “Емія”, а також визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі - продажу земельної ділянки від 05.11.2009 року, укладений між ПП „Герань” та ТОВ „Ангел - А”. Обґрунтовуючи підстави позову, ліквідатор посилається на те, що постановою господарського суду Миколаївської області від 19.01.2010 року по справі № 2/437/08 ПП “Фірма “Емія” визнано банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура. Відповідно до ч. 11 ст. 17 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною, якщо угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки. Оспорюваний договір порушує інтереси кредиторів боржника підприємців ОСОБА_1та ОСОБА_3, яким нанесені збитки, оскільки звернення стягнення на земельну ділянку, яка є предметом спірного договору, є єдина можливість для виконання рішень суду, тому кредитори вважають себе особами, відносно прав на земельну ділянку. Грошові кошти в сумі 253101 грн. за продаж земельної ділянки, які повинні бути розподілені на користь кредиторів, на рахунок позивача не надходили. Підставами для визнання оспорюваного договору купівлі - продажу земельної ділянки від 07.02.2008р. недійсним ліквідатор вказує наступні обставини: уклавши договір купівлі - продажу свого майна з відповідачем позивач реального становища не змінив, але звернути стягнення на земельну ділянку і задовольнити вимоги кредиторів неможливо. Таким чином, відчуження земельної ділянки не створювало для сторін правових наслідків, а тільки позивач ухилився від виконання своїх боргових зобовязань і договір від 07.02.2009р. фактично був спрямований на ухилення від майнової відповідальності, а не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором. Правовими підставами свого позову ліквідатор вказує п. 5 ст. 203 ЦК України, згідно з яким правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та ст. 234 ЦК України, якою передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Підставами для визнання оспорюваного договору купівлі - продажу земельної ділянки від 05.11.2009р. недійсним ліквідатор вказує наступні обставини: договір укладений із заінтересованими особами, в результаті чого були завдані збитки кредиторам, оскільки керівником ТОВ „Ангел - А” є ОСОБА_5, який також є директором ПП “Фірма “Емія” та ПП „Герань”. Правових підстав для визнання цього договору недійсним ліквідатор не вказав.

Приймаючи рішення про задоволення позову повністю, місцевий суд на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що договір купівлі - продажу від 07.02.2008р. фактично був спрямований на ухилення від майнової відповідальності, а не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а в частині порядку розрахунків укладений з порушенням діючого законодавства, а тому його слід визнати недійсним з моменту укладення на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України. Оскільки на момент укладення договору від 05.11.2009р. продавець ПП „Герань” не набуло право власності на спірну земельну ділянку у встановлений законом спосіб, зазначений договір суперечить вимогам ч. 1 ст. 656 ЦК України, що є підставою визнання його недійсним з моменту його укладення на підставі вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України. На підставі вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України вимоги позивача щодо повернення спірної земельної ділянки підлягають задоволенню.

Проте, з такими висновками місцевого суду колегія суддів погодитися не може, оскільки вони зроблені без аналізу та врахування даних, що містяться в справі, без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, які підлягають зясуванню, оскільки входять до предмету доказування у даній справі, та без врахування вимог закону, що регулює спірні правовідносини.

Як вбачається з матеріалів даної справи, в процесі розгляду господарським судом Миколаївської області справи № 2/437/08 про банкрутство ПП “Фірма “Емія” ухвали про проведення санації боржника та, відповідно, призначення керуючого санацією господарським судом не виносилося. На момент звернення ліквідатора ПП “Фірма “Емія” до господарського суду з даним позовом боржник перебуває на стадії ліквідаційної процедури. Повноваження ліквідатора підприємства банкрута вичерпно визначені статтею 25 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, в якій, зокрема, встановлено, що ліквідатор з підстав, передбачених частиною 10 статті 17 цього Закону подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника.

Частиною 10 статті 17 вказаного Закону передбачено, що керуючий санацією в трьохмісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо: виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Сторона договору, щодо якого прийнято рішення керуючим санацією про відмову від його виконання, має право в тридцятиденний строк з дня прийняття рішення керуючим санацією вимагати в установленому порядку відшкодування збитків, які виникли у зв'язку з відмовою від виконання договору, в процедурі провадження у справі про банкрутство.

За змістом вказаної статті Закону, для поповнення ліквідаційної маси майном, яке вибуло, ліквідатор наділений правом подання заяви про визнання недійсними угод боржника з спеціальних підстав, передбачених ч. 10 ст. 17 названого Закону. При цьому, розгляд заяви ліквідатора здійснюється у провадженні справи про банкрутство.

Ліквідатор ПП “Фірма “Емія” звернувся до суду з даним позовом в порядку позовного провадження на підставі частини 11 статті 17 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, яка відноситься виключно до повноважень керуючого санацією, та фактично, що вбачається із змісту позовної заяви, в інтересах кредиторів. Наведене залишилося поза увагою місцевого суду.

Беручи до уваги зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що не можна стверджувати, що ліквідатор є належним позивачем по справі.

Вирішуючи спір у даній справі по суті заявлених вимог місцевий суд не дав оцінки тому, що предметом позову було визнання договору купівлі - продажу недійсним з підстав, передбачених статтею 234 ЦК України, а не з інших підстав. Приймаючи рішення суд виходив із того, що договір від 07.02.2008 року укладений з порушенням діючого законодавства, а договір від 05.11.2009р. суперечить вимогам ч. 1 ст. 625 ЦК України, а тому їх слід визнати недійсними з моменту укладення на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Між тим, вимоги про визнання договорів недійсними з відповідних підстав ліквідатор не заявляв.

Відповідно до ст. 22 ГПК України зміна підстави або предмета позову є виключним правом позивача. Передбачене ст. 83 ГПК України право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог може бути здійснено для захисту прав та інтересів позивача за наявності відповідного клопотання. Можливість зміни судом заявлених позовних вимог на власний розсуд чинним процесуальним законодавством не передбачена і суперечить конституційному принципу диспозитивності сторін судового процесу, закріпленому у ст. 129 Конституції України.

А тому, вихід місцевого суду за межі позовних вимог і застосування без законних підстав ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України призвело до того, що позовні вимоги по суті не вирішені.

Окрім того, предметом спору у справі є вимоги ліквідатора у разі визнання недійсним договору купівлі - продажу від 07.02.2008р. укладеного між ПП „Фірма „Емія” та ПП „Герань”, застосувати двосторонню реституцію та визнати право власності на земельну ділянку загальною площею 1833 кв. м. за ПП „Фірма „Емія”. Місцевий суд фактично ухилився від розгляду зазначених вимог по суті, натомість з безпредметним посиланням на ч. 1 ст. 261 ЦК України, яка регулює початок перебігу позовної давності, зобовязав ТОВ „Ангел - А”, яке не є стороною договору від 07.02.2008р., повернути спірну земельну ділянку ПП „Фірма „Емія”.

Разом з тим, з ухвали місцевого суду від 02.09.2010 року вбачається, що на момент прийняття судом оскаржуваного рішення ТОВ „Ангел - А” перебувало у процесуальному статусі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Але, зазначена особа є стороною оспорюваного договору купівлі - продажу від 05.11.2009 року, в результаті укладення якого нею набуваються певні права та обовязки. Отже, ТОВ „Ангел - А” є особою, яка також повинна відповідати за предявленим позовом. При цьому, статус третьої особи без самостійних вимог на предмет спору передбачає інший обсяг процесуальних прав, який є значно меншим, ніж у такого учасника судового процесу, як відповідач.

Відповідно до ст. 24 ГПК України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

Між тим, такої ухвали про залучення ПП „Герань” в якості іншого відповідача у даній справі до прийняття рішення, що оскаржується, місцевий суд не виносив.

Допущене порушення норм процесуального права призвело до прийняття місцевим судом рішення щодо прав та обовязків особи, яка не була залучена до участі у справі в якості учасника з відповідним статусом.

Прийнявши рішення про визнання спірного договору від 05.11.2009р. недійсним, місцевий суд фактично визначив, що такий договір не є підставою для виникнення у його сторін, у тому числі ТОВ „Ангел - А”, прав та обовязків, визначених цим договором.

Окрім того, із змісту оскаржуваного рішення місцевого суду вбачається, що його мотивувальна частина практично дослівно переписана з мотивувальної частини постанови Одеського апеляційного господарського суду від 11.09.2008 року у справі 10/257/08, яка у наступному була скасована постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2008 року.

Наведені істотні порушення норм процесуального права згідно з п. 3 ч. 3 ст. 104 ГПК України є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення місцевого суду.

За вимогами ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з розясненнями, що містяться в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, до предмета доказування у справі входить встановлення обставин, які підтверджують або спростовують наявність наміру у його сторін на створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Зокрема, оспорювані договори купівлі - продажу направлені на оплатне відчуження земельної ділянки, а тому суду слід зясувати: чи була передана ця земельна ділянка від продавця покупцеві, чи відбувся перехід права власності до останнього на цю земельну ділянку, чи були сплачені покупцем чи ні грошові кошти за земельну ділянку.

В матеріалах справи містяться письмові докази, які беззаперечно свідчать про те, що ПП „Фірма „Емія” та ПП „Герань” здійснили всі необхідні дії спрямовані на виконання своїх зобовязань за оспорюваним договором від 07.02.2008р. Так в матеріалах справи містяться копія акту приймання - передачі земельної ділянки від продавця покупцеві; копія квитанції до прибуткового касового ордера № 66 від 07.02.2008р., з якого вбачається, що покупець сплатив продавцеві грошові кошти в сумі 253101 грн. в якості оплати за придбану земельну ділянку; копія державного акту на право власності на земельну ділянку площею 1833 кв. м., виданого 27.05.2008 року Управлінням земельних ресурсів у м. Миколаєві Миколаївської області Держземагенства України приватному підприємству „Герань” на підставі спірного договору купівлі продажу від 07.02.2008р.; копії податкових розрахунків земельного податку та банківських виписок, котрі свідчать про те, що після набуття права власності на земельну ділянку ПП „Герань” протягом 2008-2009р.р. сплачувало за неї земельний податок.

Всі вищевказані документи відповідно до ст. 34 ГПК України є належними і допустимими доказами у даній справі.

Таким чином, фактичні дії сторін за оспорюваним договором були спрямовані на досягнення певного юридичного результату: передачу земельної ділянки у власність від продавця покупцеві та набуття останнім права власності на це нерухоме майно і сплату за нього обумовленої суми грошових коштів.

Слід зазначити, що місцевий господарський суд фактично ухилився від дослідження та правої оцінки вказаних обставин, які мають істотне значення для справи.

Окрім того, місцевий суд встановлюючи фактичні обставини даної справи, у тому числі і дату укладення, зокрема, оспорюваного договору купівлі продажу від 07.02.2008р., не звернув увагу на те, що оспорюваний ліквідатором договір купівлі - продажу спірної земельної ділянки був укладений взагалі ще задовго до того, як ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.10.2008 року було порушено провадження у справі про банкрутство ПП „Фірма „Емія” та ухвалою суду від 12.06.2009 року визнано грошові вимоги кредиторів: підприємця ОСОБА_1 на суму 81608 грн. та підприємця ОСОБА_3 на суму 638569,59 грн., внаслідок чого в межах провадження даної банкрутної справи вони набули право на задоволення своїх грошових вимог після реалізації майна банкрута, що відповідно свідчить про те, що на момент укладення оспорюваного договору права та охоронювані законом інтереси вказаних кредиторів не були і не могли бути порушеними оспорюваним договором купівлі продажу.

Не може бути прийнято до уваги і безпредметне посилання ліквідатора в обґрунтування своїх доводів на те, що директором ПП „Фірма „Емія” та ПП „Герань” є одна і та ж сама особа, оскільки ця обставина сама по собі не свідчить про наявність умислу сторін на укладення фіктивного договору купівлі - продажу, а чинне законодавство України не містить заборони, щоб одна і та ж сама особа займала керівні посади на декількох підприємствах.

Таким чином, розглянувши в судовому засіданні всі обставини даної справи в їх сукупності, дослідивши та оцінивши належним чином наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що матеріалами справи встановлено факт укладення та повного виконання сторонами оспорюваного договору купівлі продажу від 07.02.2008 року, а ліквідатором не доведено обставин, що цей договір було укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим договором.

За змістом ст. 234 ЦК України не може бути визнаний фіктивним договір, на виконання якого були створені правові наслідки та за яким сторони вчинили юридично значимі дії.

За таких встановлених судом апеляційної інстанції обставин, правові підстави для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі - продажу від 07.02.2008р., укладеного між ПП „Фірма „Емія” та ПП „Герань”, відсутні, а відповідно, відсутні також підстави для застосування двосторонньої реституції в порядку передбаченому частиною 1 ст. 216 ЦК України, тим більше, що застосування такої реституції є неможливим, оскільки за нотаріально - посвідченим договором купівлі - продажу від 05.11.2009р., укладеним між ПП „Герань” та ТОВ „Ангел - А”, спірна земельна ділянка перейшла у власність ТОВ „Ангел - А”, що підтверджується наявними в справі витягом з державного реєстру правочинів за № 7917277 від 05.11.2009р. та витягом з державного реєстру земель за № 152 від 11.11.2009р., якими зареєстровано перехід права власності на земельну ділянку від ПП „Герань” до ТОВ „Ангел - А”.

Стосовно вимоги ліквідатора про визнання права власності на земельну ділянку загальною площею1833 кв. м., розташовану в м. Миколаєві, пр. Миру, 1-б, за ПП „Фірма „Емія”, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права власності. Статтею 392 ЦК України унормовано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідно до приписів статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Обєктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Таким чином, до предмету доказування у даній справі входить встановлення цивільно-правових підстав набуття права власності на земельну ділянку. Як вбачається з матеріалів справи, підстави позову в цій частині ліквідатор не вказав. За приписами статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до приписів статей 33, 34 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що жодного належного доказу на підтвердження факту приналежності ПП „Фірма „Емія” спірної земельної ділянки на праві власності на момент вирішення даного спору ліквідатором до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься, що унеможливлює задоволення позову в цій частині.

Стосовно вимоги ліквідатора про визнання договору купівлі - продажу земельної ділянки від 05.11.2009 року, укладеного між ПП „Герань” та ТОВ „Ангел - А”, недійсним з моменту його укладення, колегія суддів відзначає наступне.

При зверненні до господарського суду із позовом в цій частині ліквідатором не враховано, що на відміну від ч. 1 ст. 216 ЦК України, норми Глави 29 ЦК України є спеціальними. В них закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема, з метою повернення майна в натурі, переданого за недійсним правочином (наприклад, віндикація).

Статтею 330 ЦК України чітко розмежовано випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має предявлятися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто, якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним.

Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатись з віндикаційним позовом.

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у набувача.

Згідно з розясненнями, що містяться в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Отже, в даному випадку у разі визнання недійсним договору купівлі продажу від 05.11.2009р. майно буде повернуто ПП „Герань”, а не до ПП „Фірма „Емія”.

Таким чином, обраний ліквідатором спосіб захисту порушеного права не призведе до відновлення порушеного права.

Окрім того, як вбачається із змісту заяви про доповнення позовних вимог від 20.08.2010р., ліквідатор взагалі не обґрунтував належним чином підстави позову в цій частині та не вказав правову підставу позову, що з урахуванням вищевикладеного унеможливлює його задоволення.

З урахуванням вищенаведених правових положень та встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що ліквідатор ПП „Фірма „Емія” необґрунтовано звернувся до господарського суду із даним позовом, а відтак позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення місцевого суду з підстав неповного зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності викладених у ньому висновків фактичним обставинам справи, істотного порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Згідно з ст.ст. 44, 49 ГПК України за рахунок позивача відповідачеві підлягають відшкодуванню витрати зі сплати державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 654 грн.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105, 122 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Герань” задовольнити.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 22.09.2010 року у справі № 9/53/10 скасувати, стягнення за ним припинити.

У задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства „Фірма „Емія” (54034, м. Миколаїв, пр. Миру, 1-б, код ЕДРПОУ 20919981) на користь Приватного підприємства „Герань” (54020, м. Миколаїв, вул. Образцова, 1, код ЕДРПОУ 31096405) витрати зі сплати державного мита в сумі 654 грн.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Шевченко В. В.