Постанова № 13240217, 22.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2010                                                                                           № 46/440

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Смірнової Л.Г.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Волошин О.І. (довіреність №03/01 від 11.01.2010 р.)

від відповідача – Куліш Н.П. (довіреність б/н від 25.10.2010 р.)

від третьої особи – не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна"

на рішення Господарського суду м.Києва від 18.10.2010

у справі № 46/440 ( .....)

за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна"

до                                                   Київська регіональна митниця

третя особа позивача           

третя особа відповідача           Головне управління Державного казначейства

України

про                                                   стягнення 325953,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської регіональної митниці про стягнення суми витрат на зберігання товару в розмірі 325953,26 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2010 р. в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що судом під час розгляду справи було встановлено обставини стосовно відсутності наявності повного складу цивільного правопорушення для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, зокрема, як-то: шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника, тому суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Скаргу мотивовано тим, що позивач не заявляв до суду першої інстанції ані позов про відшкодування шкоди, ані позов про відшкодування збитків, в зв’язку з чим судом першої інстанції було помилково застосовано до спірних правовідносин норми права, які регулюють порядок відшкодування таких шкоди та збитків, а також неповно досліджено матеріали справи. Тому вважає, що вказане рішення прийнято з порушенням норм матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення відповідач обґрунтовує положеннями ст.ст. 1166, 1173, 1174 ЦК України, відсутністю вини митниці (як однієї із складової порушення) в понесених позивачем збитків під час виконання останнім господарського договору безоплатного зберігання товару №8/04 від 09.10.2007 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 р. залучено, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державного казначейства України у місті Києві.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, про причини суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

09.10.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (як зберігачем) та Київською регіональною митницею (як поклажодавцем) було укладено договір складського зберігання №8/04 в порядку та на умовах, визначених цим договором, зберігач зобов’язався прийняти від поклажодавця і безоплатно зберігати майно - Пальмова олія РДО марки «RBD Palm Oil» виробництва Малайзії, вилучене в порядку провадження у справі про порушення митних правил на підставі протоколу про ПМП №891/10000/07 від 04.10.2007 р., а також повернути поклажедавцеві відповідне майно в схоронності в обумовлений договором строк.

Пунктами 1.3, 1.4, 1.5 договору встановлено строк зберігання товару 1 рік з моменту підписання даного договору, а також місце його зберігання: м. Київ, вул. Ст. Сагайдака, 114-А. Порядок передачі майна на зберігання та його повернення оформлюється актом приймання-передачі майна.

Пунктами 3.3, 3.4 договору встановлено, що у випадку коли для забезпечення схоронності майна необхідною є термінова зміна умов зберігання, зберігач зобов’язаний вжити термінових заходів, які вимагаються, та сповістити про них поклажодавця, а також вжити всіх заходів для забезпечення схоронності майна.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що зберігач несе повну матеріальну та іншу, передбачену чинним законодавством України відповідальність за збереження майна, зберігання якого є предметом даного договору.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що строк дії договору встановлено з моменту його підписання та до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за цим договором.

У відповідності до акту про передачу-прийомку товарів від 10.10.2007 р. відповідач передав, а позивач прийняв на зберігання товар у кількості 168000 кг.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, для зберігання товару (Пальмова олія РДО марки «RBD Palm Oil») позивачем в період з жовтня 2007 р. по січень 2009 р. було укладено з Відкритим акціонерним товариством «Холодокомбінат № 3» договір оренди холодильної камери №04, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ст. Сагайдака, 114-А.

Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок оренди холодильної камери №04 для зберігання переданого Київською регіональною митницею товару, позивач сплачував орендну плату за оренду вищевказаної камери в період з жовтня 2007 р. по січень 2009 р., що складає 325953,26 грн., які стали витратами ТОВ «Аскоп-Україна» на зберігання вищевказаного товару, що підтверджується відповідними договорами оренди, рахунками-фактури, платіжними дорученнями, актами здачі-прийняття робіт, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до Загальних технічних умов ДСТУ 4306:2004 строки придатності до споживання рафінованої, вибіленої, дезодорованої пальмової олії становлять: від мінус 20 до 0 градусів за Цельсієм - 2 роки; від 0 до 15 градусів за Цельсієм – 1,5 роки; понад 15 до 25 градусів за Цельсієм - 1 рік.

Частиною 3 ст. 947 ЦК України передбачено, що при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи безоплатний характер зберігання переданого Київською регіональною митницею товару, а також здійснені позивачем на зберігання даного товару витрати у вигляді сплачених сум орендної плати за оренду холодильної камери, в якій здійснювалось зберігання вищевказаного товару, такі витрати є витратами позивача на зберігання товару, що підлягають відшкодуванню відповідачем відповідно приписів вищенаведеної норми.

Як вбачається з листа №164/07 від 20.07.2010 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою відшкодувати витрати на зберігання вищезазначеного товару в загальній сумі 325953,26 грн..

Листом від 18.08.2010 р. за №35/4-36/8178 Київська регіональна митниця відмовила позивачу у відшкодуванні витрат на зберігання вищезазначеного товару.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не було доведено як факту заподіяння йому шкоди, так і обґрунтування завданих Київською регіональною митницею збитків у розмірі 325953,26 грн., що на думку останнього унеможливлює, як дослідження причинного зв'язку між діями відповідача та його виною, так і доведення позивачем факту завдання йому матеріальної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було заявлено позову ні про відшкодування шкоди, ні про відшкодування збитків, в зв'язку з чим суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норми права, які регулюють порядок відшкодування таких шкоди та збитків, а саме ст. ст. 22, 611, 623, 1166 ЦК України, ст. ст. 224, 225 ГК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини або завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Отже, відшкодування шкоди є недоговірним зобов'язанням, яке пов’язане із заподіянням шкоди іншій, сторонній особі, а не з договорів чи інших правочинів. Про дану обставину свідчить також і назва Підрозділу II «Недоговірні зобов'язання» ЦК України, який безпосередньо регулює порядок відшкодування шкоди та Розділу III «Окремі види зобов'язань» ЦК України.

В даному випадку, між сторонами існували договірні правовідносини, а саме з договору зберігання товару, що також було встановлено судом першої інстанції, в зв'язку з чим застосування до спірних правовідносин норм права, які регулюють недоговірні зобов'язання (зокрема, відшкодування шкоди), є необґрунтованим та неправомірним.

Таким чином, за правилами Цивільного та Господарського кодексів України та за загальними принципами цивільного права (ст.ст. 610, 611, ч. 1 ст. 623 ЦК України, ст.ст. 224, 225 ГК України), збитки можуть бути завдані лише внаслідок порушення зобов'язання учасником цивільних чи господарських відносин, а не внаслідок належного виконання добросовісним учасником таких відносин своїх зобов'язань за договором.

В зв'язку з цим зауваження суду першої інстанції про те, що предметом спору у даній справі є відшкодування збитків, заподіяних позивачу внаслідок виконання останнім умов укладеного між ним та відповідачем договору складського зберігання товару №8/04 від 09.10.2007 року є необґрунтованим.

Так само є необґрунтованим та неправомірним висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог, в зв'язку з відсутністю наявності повного складу цивільного правопорушення до застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків.

Як було зазначено вище, позивачем не заявлялось позовних вимог про відшкодування збитків.

Таким чином, судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було застосовано до спірних правовідносин норми права, які не регулюють такі правовідносини, і в той же час не застосовано до таких правовідносин правові норми, які безпосередньо регулюють такі правовідносини, а саме ч. 3 ст. 947 ЦК України, в зв'язку з чим таке рішення є необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а отже підлягає скасуванню.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач обґрунтував апеляційну скаргу належним чином, у зв’язку з чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2010 р. у справі №46/440 не відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, а тому повинно бути скасоване з прийняттям нового рішення, про задоволення позовних вимог. Відповідно до розрахунку позивача, що перевірений апеляційним господарським судом, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 325953,26 грн. – сума витрат на зберігання товару.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 3 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2010 р. у справі №46/440 задовольнити повністю.

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2010 р. у справі №46/440 скасувати.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Київської регіональної митниці (03680, м. Київ-680, бул. І. Лепсе, 8-а, ідентифікаційний код 00137331), а у випадку відсутності коштів, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 11, оф. 600, код ЄДРПОУ 30579869) витрат на зберігання товару у розмірі 325953 (триста двадцять п’ять тисяч дев’ятсот п’ятдесят три) грн. 26 коп..

Стягнути з Київської регіональної митниці (03680, м. Київ-680, бул. І. Лепсе, 8-а, ідентифікаційний код 00137331), а у випадку відсутності коштів, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 11, оф. 600, код ЄДРПОУ 30579869) 3259 (три тисячі двісті п’ятдесят дев’ять) грн. 53 коп. витрат по оплаті державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1629 (тисяча шістсот двадцять дев’ять) грн. 77 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

Наказ на виконання даної постанови доручити видати Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді