Рішення № 13238781, 22.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 34/53322.12.10 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»

провизнання кредитного договору недійсним

СуддяСташків Р.Б. Представники сторін: позивача –                    не з’явився; відповідача –                    Вікторова В.О., представник за дов. №39-ГО/10 від 25.01.2010.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро»(далі –позивач, або Товариство) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»(далі –відповідач, або Банк) про визнання кредитного договору №45/КВ-07 від 15.02.2007 недійсним.

Ухвалою суду від 03.12.2010 було порушено провадження у справі № 34/533, розгляд справи було призначено на 22.12.2010.

У судове засідання 08.12.2010 представник позивача не з’явився, хоча про дату та час проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що зокрема свідчить наявне у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення за №01030 13339442 від 13.12.2010.

У разі наміру надати додаткові пояснення щодо предмету та підстав позову чи додаткові докази, позивач мав можливість їх надати через канцелярію суду до дати судового засідання, враховуючи, що про розгляд даної справи Господарським судом м. Києва він був повідомлений задовго до дати та часу її проведення.

Відтак, обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні судом не було встановлено, а тому суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами.

Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений Кредитний договір є недійсним на підставі ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) в силу того, що:

-          у останньому не передбачено такої істотної умови як відповідальність Банку щодо видачі кредиту Позичальнику;

-          за умовами Кредитного договору Банк має право змінювати умови кредитування, в порядку передбаченому п.9.1 договору, що суперечить ч.2 ст.55, ч.4 ст.55, абз.1 ст.1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Правилам кредитування, а також ст.ст.3, 509 та 627 ЦК України;

-          п.п.6.1.7, 6.1.8 Кредитного договору є такими, що суперечать закону, обмежують право позивача на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися іншим належним йому майном та право вчиняти щодо свого майна будь-які дії.

Відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що Кредитний договір відповідає вимогам ст.203 ЦК України, а відтак твердження Товариства, що останній підлягає визнанню недійсним на підставі ст.215 ЦК України не відповідає дійсності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.02.2007 між позивачем (Позичальник) та відповідачем (Банк) укладено Кредитний договір, за умовами якого Банк відкриває Позичальнику не відновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти (далі –Кредит) на наступних умовах:

- ліміт кредитування 137 631 (сто тридцять сім тисяч шістсот тридцять один) євро, що змінюється відповідно до Графіка зменшення ліміту кредитування, наведеного у додатку №1 до цього договору;

- строк кредитної лінії –з 15.02.2007 до 12.02.2010 включно;

- мета використання коштів –придбання автомобілів;

- процента ставка -12% річних;

- комісія за підготовку та оформлення договору –150 грн., в т.ч. ПДВ 25 грн.

Відповідно п.8.1 Кредитного договору у випадку порушення строків (термінів) повернення Кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України що діяла в період прострочення, від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно п.8.2 Кредитного договору у разі нецільового використання Кредиту Позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 25% від суми Кредиту, використаної не за цільовим призначенням.

Пунктом 8.3 Кредитного договору передбачено, що крім сплати штрафних санкцій Позичальник відшкодовує Банку в повному обсязі заподіяні збитки.

Отже, причиною виникнення спору у даній справі є те, що на думку позивача у Кредитному договорі не передбачено такої істотної умови як відповідальність Банку щодо видачі кредиту Позичальнику; Банк має право в односторонньому порядку змінювати умови кредитування, а також те, що п.п.6.1.7, 6.1.8 Кредитного договору є такими, що суперечать закону, обмежують право позивача на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися іншим належним йому майном та право вчиняти щодо свого майна будь-які дії.

Проте, суд не може погодитись з даною позицією відповідача з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України (далі –ГК України) кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Пунктами 8, 9 частини 1 статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»передбачено, що фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити, зокрема, порядок зміни і припинення дії договору, а також права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Позивач посилаючись на вказані положення вважає, що Кредитний договір підлягає визнанню недійсними на підставі частин 1 статей 203 ЦК України, оскільки у Кредитному договорі не містяться положення щодо відповідальності відповідача за невиконання або неналежне виконання умов цього договору.

Проте, відсутність у Кредитному договорі вказаних положень не може бути підставою для визнання цього договору недійсним.

Так, відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору (як дво- або багатостороннього правочину) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, виходячи з даної норми у зміст договору, крім погоджених сторонами умов, входять і ті положен ня (умови), які приймаються ними як обов'язкові в силу чинного цивільного законодавства. Тобто в договорі немає потреби дублювати положення, які є загальними для даного виду договору і передбачені у відповідних нормативних актах, оскільки сторони повинні керуватися ними незалежно від того, включені вони в договір чи ні.

Умови про відповідальність сторін за порушення зобов’язань (їх невиконання або виконання з порушенням умов) передбачені, наприклад, у главі 51 ЦК України. Так, згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Порядок зміни і припинення дії (розірвання) договору врегульований статтями 631, 651-654 ЦК України, частиною 7 статті 180, статтею 188 ГК України.

Таким чином, у статті 203 ЦК України мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не його форми. Тому визнавати Кредитний договір недійсним на тих підставах, що він не містить певних умов, зокрема, умов про відповідальність банку не можна.

Що ж стосується посилання позивача на те, що Банк може змінювати відсоткову ставку в односторонньому випадку, суд їх не приймає в силу наступного.

Пунктом 4.2 Кредитного договору визначено, що проценти за користування Кредитом нараховуються за період з дня надання Кредиту до дня його повернення на суму фактичної заборгованості за кредитом виходячи з фактичної кількості днів у місці т 360 днів у році. Нарахування та сплата процентів за користування Кредитом здійснюється у валюті Кредиту.

Сплата Позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 28-го числа по останній робочий день поточного місяця на рахунок №2068702302180 в ТОВ «Укрпромбанк», код банку в системі електронних платежів (МФО) 321228, код ЄДРПОУ 19357325.

Відповідно до п.п.5.2.5 п.5.2 Кредитного договору Банк має право змінювати умови кредитування (в т.ч. проценту ставку) в порядку, передбаченому п.9.1 цього договору.

Пунктом 9.1 Кредитного договору встановлено, що у випадку зміни умов придбання кредитних ресурсів або порядку виконання зобов’язань сторін за цим договором –за погодженням з Позичальником та його поручителями (в т.ч. майновим поручителями, гарантами, тощо) вносяться зміни до цього договору та до договорів, укладених у забезпечення цього договору, протягом 10 календарних днів з моменту надіслання Банком Позичальнику відповідної пропозиції.

Як слідує з матеріалів справи, 11.05.2007 та 14.03.2008 між сторонами укладались додаткові договори до Кредитного договору, про те жодного разу не збільшувалась (зменшувалась) відсоткова ставка за користування кредитними коштами.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (частина 1).

Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку (частина 2).

Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною (частина 3).

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Враховуючи зміст вищезазначених статей та умови укладеного Кредитного договору судом встановлено, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов Кредитного договору, в тому числі і сплати процентів, цільового використання кредиту.

В статті 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, в даному випадку законом та Кредитним договором інше не встановлено.

ЦК України був доповнений статтею 1056-1 ЦК України згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку від 12 грудня 2008 року за № 661-VI (опублікований у газеті «Урядовий кур'єр», 2008, 12, 30.12.2008 № 246). Вказана стаття ЦК України набрала чинності з 10.01.2009.

Так, частиною 4 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлено, що банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Статтю 55 названого Закону було доповнено частиною 4 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку»від 12 грудня 2008 року за № 661-VI (закон набрав чинності з 10.01.2009).

Відповідно до абзацу 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Дана норма Конституції України відображена у статті 5 ЦК України, відповідно до якої акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відтак, посилання позивача на статтю 1056-1 ЦК України та ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», які станом на момент укладання Кредитного договору не були чинними, є помилковим.

Згідно з п.п.6.1.7 п.6.1 Кредитного договору Позичальник зобов’язаний протягом строку дії цього договору попередньо, не пізніше ніж 10 робочих днів, письмово повідомляти Банк про:

- наміри щодо отримання кредитів (гарантій, авалів) в установах інших банків з наданням відомостей щодо суми, строку та забезпечення кредиту;

- наміри щодо надання позики, безповоротної фінансової допомоги, або видачі гарантії (поруки), надання в заставу своїх активів в забезпечення зобов’язань третіх осіб;

та надати Банку копії таких договорів (угод) протягом трьох робочих днів, з моменту укладення.

Згідно п. 6.1.8 Кредитного договору Позичальник зобов’язаний протягом дії цього договору попередньо, не пізніше 30 (тридцять) робочих днів, письмово повідомляти Банк про:

- наміри щодо відчуження та/або розподілу належного Позичальнику майна та/або грошових коштів між своїми засновниками (учасниками, акціонерами);

- наміри щодо продажу, передачі у тому числі і в спільну діяльність, обміну, здачі в оренду чи безоплатне тимчасове користування юридичним та/або фізичним особам основних засобів, що належать Позичальнику на суму, що перевищує 10% від суми Кредиту за цим Договором;

- наміри щодо зміни організаційно-правової форми Позичальника, проведення реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) чи ліквідації Позичальника, здійснення інвестицій (внесків) до статутних фондів юридичних осіб в розмірі, що перевищує 30% (тридцять) процентів від суми Кредиту за цим Договором,

та надавати Банку копії відповідних документів (в т.ч. договорів, угод) протягом 3 робочих днів, з дати настання вказаних вище подій, та, за вимогою Банк, терміново (у строк, що не перевищує двох робочих днів) укласти з Банком відповідні договори (в т.ч. договори про внесення змін та доповнень до цього договору та договорів, укладених у забезпечення цього договору, додаткові договори тощо).

Тобто, на думку Товариства дані умови Кредитного договору порушують право розпорядження належним йому майном.

Договір є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 1054 Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, договірні зобов’язання базуються на принципі волевиявлення сторін, згідно з яким вирішення судом неврегульованих питань (умов), що виникли при укладенні договору, можливе за спільною згодою сторін. Виняток з цього правила становлять договори, засновані на державному замовленні.

Укладаючи Кредитний договір сторони були вільними в укладені договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов’язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.

Вищезазначені положення Кредитного договору жодним чином не обмежують право позивача на розпорядження майном, а лише вказують про обов’язок останнього надати Банку зазначену в цих пунктах інформацію щодо певних дій Позичальника, які направлені на стан майбутньої платоспроможності позивача.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання Кредитного договору.

У пункті 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Позивач не довів суду належними доказами своїх вимог. Таким чином, господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Судові витрати відповідно до статей 44, 49 ГПК України покладаються на позивача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

СуддяСташків Р.Б.

                     Повне рішення складено 27.12.2010