Рішення № 132363027, 26.11.2025, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 331/4862/25 2/335/3899/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2025 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

при секретарі - Бойкинюк Д.П.,

за участю

представника позивача - адвоката Козлова О.Ю.,

представників відповідачів - Кравченко О.М., Пацалюк О.Р.,

Фарзаєвої К.А., Фокіної А.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, яким просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь шкоду у розмірі 983600,00 грн., завдану йому незаконними діями та рішеннями органів досудового розслідування та прокуратури щодо притягнення його до кримінальної відповідальності, в тому числі 929600,00 грн. моральної шкоди за період перебування під слідством і судом, 16000,00 грн. моральної шкоди за період перебування під домашнім арештом та 38000,00 грн. матеріальної шкоди у виді витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката Козлова О.Ю. у відповідному кримінальному провадженні.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 послався на таке.

30.01.2020 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 19.12.2019 за № 12019080020002156.

07.02.2020 року ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 2 місяці до 07.04.2020 року.

03 березня 2020 року Запорізькою місцевою прокуратурою № 1 було направлено до суду обвинувальний акт про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, а саме про те, що він обвинувачується у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаного насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого.

14 серпня 2024 року вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі №331/824/20 ОСОБА_1 було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та виправдано.

02 грудня 2024 року ухвалою Запорізького апеляційного суду вищезазначений вирок суду першої інстанції було залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

До касаційної інстанції вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду прокуратурою оскаржено не було.

Таким чином, позивач посилався на те, що з 30.01.2020 року по 02.12.2024 року він був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності шляхом незаконного повідомлення про підозру та пред`явлення обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за матеріалами кримінального провадження № 12019080020002156 від 19.12.2019 року, що склало 58 повних місяців та 3 дні.

Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу заподіяно моральну шкоду.

Визначаючи розмір спричиненої моральної шкоди необхідно врахувати тривалість кримінального переслідування ОСОБА_1 , застосування до нього заходів забезпечення кримінального провадження (запобіжного заходу), тяжкість кримінального правопорушення, особу ОСОБА_1 , слід враховувати обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, внаслідок безпідставного обвинувачення і перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом, та конкретних обставин справи. Відносно ОСОБА_1 обирався на 2 місяці найсуворіший, після тримання під вартою запобіжний захід, а саме домашній арешт строком на 2 місяці, в цей час відносно нього працівниками поліції проводились перевірки за місцем його проживання, що призвело до додаткових обмежень у житті та існуванні ОСОБА_1 і також спричинило йому додаткові моральні страждання.

З урахуванням цих обставин, а також з огляду на незаконне інкримінування позивачу вчинення тяжкого злочину, позивач вважав, що розмір моральної шкоди має бути подвійним у порівнянні з розміром, мінімально гарантованим законом.

Крім того, позивач вважав, що моральна шкода за час перебування під домашнім арештом підлягає стягненню окремо і незалежно від моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Відтак, з урахуванням того, що мінімально гарантований розмір моральної шкоди обчислюється з мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня поточного року, позивач вважав, що має право на відшкодування моральної шкоди в розмірі 929600,00 грн. за період перебування під слідством і судом (8000,00 грн. / 58 місяців + (8000,00 грн. / 30 * 3)) * 2), та в розмірі 16000,00 грн. за період перебування під домашнім арештом.

Крім того, позивач посилався на те, що під час судового розгляду кримінального провадження № 12019080020002156 від 19.12.2019 року в судах першої та апеляційної інстанцій його захисник, адвокат Козлов О.Ю., брав участь у дев`ятнадцяти судових засіданнях. З урахуванням узгодженої між ними плати на надання юридичної допомоги з розрахунку 2000,00 грн. за одне судове засідання, загальний розмір понесених позивачем витрат становить 38000,00 грн., які підлягають стягненню на користь позивача в порядку відшкодування матеріальної шкоди на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Рух справи та позиції учасників по суті позовних вимог.

Ухвалою суду від 25.09.2025 було відкрите провадження у справі, а її розгляд визначений в порядку загального позовного провадження.

02.10.2025 року до суду надійшов письмовий відзив ГУНП в Запорізький області, в якому також була висловлена незгода з позовними вимогами. Суть заперечень проти позову також зводилась до того, що, на думку цього відповідача, позивач не навів жодної обставини і не надав жодного доказу на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди, її розміру, характеру та обсягу душевних страждань, причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та діями службових осіб, причетних до безпідставного притягнення позивача до кримінальної відповідальності. Також відповідач наголошував, що позивач не навів доводів і не надав доказів протиправності дій службових осіб Національної поліції під час судового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням позивача. Крім того, відповідач заперечував проти вимог позивача про стягнення моральної шкоди у подвійному розмірі, оскільки позивач на надав доказів на підтвердження існування обставин, що свідчили б про наявність підстав для цього.

Щодо вимог про відшкодування матеріальної шкоди відповідач заперечував, посилаючись на те, що надана стороною позивача копія квитанції до прибуткового касового ордера № 1/12/24 від 02.12.2024, Типова форма № КО-1 Додаток № 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ 29.12.2017 № 148, не с достовірним доказом в розумінні ст. 79 ЦПК України.

Так, пунктом 5 Розділу ІІ Положення, визначено, що суб`єкти господарювання здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами через касу як коштами, одержаними як готівкова виручка, так і коштами, одержаними у надавачів платіжних послуг. Такі розрахунки проводяться також шляхом внесення готівки до надавачів платіжних послуг для подальшого переказу коштів на рахунки суб`єктів господарювання. Суб`єкти господарювання здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку. Отже, без дослідження судом касової книги або книги обліку розрахункових операцій адвоката Козлова Олександра Юрійовича щодо оприбутковування одержаної готівки факт достовірності сплату позивачем 38 000 грн правової допомоги не є доведеним. ГУНП акцентує увагу на тому, що представником позивача не було надано документального підтвердження та належних доказів, які б свідчили про оплату гонорару адвокату та інші витрати, пов`язані із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку: платіжні доручення із відміткою банка a6o інші банківські документа. Надані копія договору про надання правової допомоги, копії акту наданих послуг, копія квитанції до прибуткового касового ордера не с безумовною підставою для відшкодування витрат на правову допомогу у зазначеному розмірі, оскільки вони не доводять факт оплати послуг а зазначений розмір витрат на правничу допомогу. Крім того, в доданій до позову квитанції до прибуткового касового ордеру зазначена адреса місця проживання позивача, яка не співпадає з адресою, зазначеною у вироку суду та ухвалі суду апеляційної інстанції, а тому цю квитанцію не можна брати до уваги і з цих причин.

10.10.2025 до суду надійшов відзив на позов від Запорізької обласної прокуратури, яка позов не визнала. В обґрунтування своїх заперечень Запорізька обласна прокуратура послалась на таке.

Не оспорюючи того, що позивач перебував під слідством та судом, і був в подальшому виправданий, відповідач не погодився із сумою заявлених позивачем вимог щодо відшкодування моральної шкоди. По-перше, відповідач вважав, що період перебування позивача в статусі особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, становить 58 місяців 2 дні, а не 58 місяців 3 дні, як стверджує позивач. По-друге, відповідач вважав безпідставними вимоги щодо стягнення моральної шкоди у подвійному мінімально гарантованого розмірі. Так, на думку відповідача, будь-яких належних та допустимих доказів, в обґрунтування збільшення мінімально гарантованого державою розміру відшкодування позивачем не надано. Заявляючи вимоги про стягнення моральної шкоди у більшому розмірі, позивач не надав доказів наявності обставин, які були б для суду підставами для визначення розміру моральної шкоди у розмірі більшому, ніж встановлено законом. Збільшення розміру відшкодування лише з огляду на ступінь тяжкості інкримінованого позивачу злочину не передбачено законом.

Також Запорізька обласна прокуратура заперечувала проти окремого стягнення моральної шкоди за період перебування позивача під домашнім арештом, оскільки позивач відповідну ухвалу слідчого судді в апеляційному порядку не оскаржував, а також не надав доказів на підтвердження своїх стверджень щодо переживання моральних страждань у зв`язку з цим. Жодних належних і допустимих доказів порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення відносин з оточуючими людьми, доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між станом позивача та його кримінальним переслідування, позивачем не надано. При цьому тривалість судового розгляду була викликана поведінкою потерпілих і свідків, а не сторони обвинувачення.

Крім того, Запорізька обласна прокуратура вважала недоведеним й розмір витрат, понесених позивачем на оплату юридичної допомоги у кримінальному провадженні № 12019080020002156 від 19.12.2019.

10.10.2025 до суду надійшов письмовий відзив Державної казначейської служби України на позов, яким позовні вимоги також були не визнані. В обґрунтування своїх заперечень відповідач послався на те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження протиправності дії органу досудового розслідування і прокуратури, наявності самої моральної шкоди та її розміру, а всі відповідні ствердження позивача є лише припущеннями. Також відповідач виклав заперечення щодо заявленого позивачем розміру відшкодування моральної шкоди, пославшись на доводи, аналогічні тим, що висловили інші відповідачі. Зокрема, відповідач зауважив, що відшкодування моральної шкоди має бути необхідним і достатнім, і не призводити до безпідставного збагачення за рахунок держави. Крім того, Державна казначейська служба України вважала, що надані позивачем докази на підтвердження розміру матеріальної шкоди не є належними, оскільки вони не містять відомостей щодо переліку виконаних адвокатом Козловим О.Ю. робіт, кількості витраченого ним часу, тривалості судових засідань за його участі тощо.

Письмових відповідей на відзиви від позивача не надходило.

Ухвалою від 28.10.2025 підготовче провадження у справі було закрите, а справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача, адвокат Козлов О.Ю., позовні вимоги підтримав, пославшись на факти та норми права, викладені в позовній заяві. Зокрема, представник позивача зауважив, що самий факт обвинувачення у тяжкому злочині надає позивачу право вимагати підвищеного розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки тяжкість обвинувачення впливає на характер і глибину душевних страждань людини чим тяжче обвинувачення, тим сильніші душевні переживання відчуває особа, і тим більша моральна шкода їй завдана. Також представник позивача наполягав на тому, що за період перебування під домашнім арештом моральна шкода підлягає стягненню окремо, оскільки це окремий від відшкодування. Щодо відшкодування матеріальної шкоди представник позивача пояснив, що він дійсно брав участь у дев`ятнадцяти судових засіданнях, що підтверджується відповідними журналами і аудіо- та відеофіксацією. Між ним і позивачем був укладений договір про надання правової допомоги, яким передбачено оплата за участь адвоката в судовому засіданні в розмірі 2000,00 грн., що в сукупності потягло витрати позивача на суму 38000,00 грн. При цьому тривалість судового розгляду не була спричинена поведінкою позивача.

Позивач участі в судовому розгляді не брав.

Представники відповідачів проти позову заперечували, пославшись на факти та норми права, викладені у письмових відзивах на позов. Представник ГУНП в Запорізькій області окремо зауважив, що деякі із судових засідань у справі № 331/824/20 за участю адвоката Козлова О.Ю. тривали від двох до чотирьох хвилин, через що заявлені позивачем вимоги про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката є завищеними і несправедливими.

Встановлені судом обставини.

30.01.2020 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 19.12.2019 за № 12019080020002156.

07.02.2020 року ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 2 місяці до 07.04.2020 року.

25.02.2020 між ОСОБА_1 та адвокатом Козловим О.Ю. було укладено Угоду (договір) про надання правової допомоги адвоката № 02/05/20, за умовами якого адвокату Козлову О.Ю. доручено здійснювати захист ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, а відносини щодо оплати послуг адвоката сторони домовились визначити у відповідні додатковій угоді.

16.03.2020 між ОСОБА_1 та адвокат Козловим О.Ю. було укладено Додаткову угоду (договір) № 02/05/20-1 до Угоди (договір) про надання правової допомоги адвоката № 02/05/20, якою узгодили, гонорар адвоката становить 2000,00 гр. за надання правової допомоги в одному судовому засіданні у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 19.12.2019 за № 12019080020002156 (п. п. 1.1, 2.1). Виконання робіт (надання правової допомоги адвоката) підтверджують актом виконаних робіт, підписаним сторонами, розрахунки між сторонами підтверджуються прибутковим касовим ордером та квитанцією до нього (п. 2.3).

03 березня 2020 року Запорізькою місцевою прокуратурою № 1 було направлено до суду обвинувальний акт про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, а саме про те, що він обвинувачується у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаного насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого.

14 серпня 2024 року вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі №331/824/20 ОСОБА_1 було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та виправдано.

02 грудня 2024 року ухвалою Запорізького апеляційного суду вищезазначений вирок суду першої інстанції було залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

Під час судового провадження адвокат Козлов О.Ю. з метою надання правової допомоги ОСОБА_1 був присутній в дев`ятнадцяти судових засіданнях, що підтверджується журналами судових засідань Жовтневого районного суду міста Запоріжжя у справі № 331/824/20 від 23.04.2020, 19.05.2020, 07.08.2020, 10.11.2020, 11.12.2020, 19.01.2021, 18.03.2021, 27.04.2021, 15.08.2021, 29.07.2021, 02.09.2021, 16.11.2021, 18.01.2022, 08.05.2023, 02.08.2023, 29.08.2023, 08.07.2024, 08.08.2024, та журналом судового засідання в Запорізькому апеляційному суді від 02.12.2024.

02.12.2024 ОСОБА_1 та адвокат Козлов О.Ю. підписали Акт виконаних робіт № 1, яким підтвердили факт надання адвокатом правової допомоги у 19-ти судових засіданнях, гонорар у розмірі 2000,00 грн. за одне засідання та загальний розмір винагороди адвоката в сумі 38000,00 грн.

02.12.2024 ОСОБА_1 сплатив на користь адвоката Козлова О.Ю. плату за надану правову допомогу на підставі Акту виконаних робіт № 1 в розмірі 38000,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 01/12/24 від 02.12.2024.

До касаційної інстанції вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду оскаржено не було.

Мотиви і висновки суду по суті вимог про відшкодування моральної шкоди.

Згідно зістаттею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно достатті 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормамистатті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначеністаттею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першоюстатті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першоїстатті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).

Згідно з вимогамистатті 23 ЦК Українивизначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до положеньстатті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Статтею 4 Закону № 266/94-ВРвстановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги. Вказані висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року (справа № 383/596/15).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення (ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997). Достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є визнаний судом факт порушення права (справедлива сатисфакція потерпілій стороні, справи «Савула проти України», № 12868/05, рішення від 10.12.2009р.; «Войтенко проти України», № 18966/02, рішення від 29.06.2004 р.)

З огляду на вищенаведені норми законодавства, безпідставними є доводи відповідачів щодо недоведеності позивачем завданої йому моральної шкоди, у чому безпосередньо вона полягає, оскільки факт завдання особі моральної шкоди через незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності презюмується законодавством.

Крім того, суд відхиляє доводи Державної казначейської служби України та ГУНП в Запорізькій області щодо недоведеності винуватості протиправності дій та рішень органів досудового розслідування та прокуратури по відношенню до відповідача, оскільки в силу ч. 2 ст. 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, настає незалежно від вини відповідного органу державної влади.

Отже, у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі п. 1 ч.1ст. 2 цього Закону, оскільки щодо нього постановлено виправдувальний вирок.

Визначаючи розмір відшкодування, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з такого.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 5Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди»відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно зістаттею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першоїстатті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначається судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьоїстатті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Оцінюючи доводи кожної із сторін щодо розміру компенсації моральної шкоди, яка може бути стягнута на користь позивача, суд приходить виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оплату праці» розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об`єднань профспілок і спільного представницького органу об`єднань організацій роботодавців на національному рівні.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8000 гривень .

У зв`язку з цим суд зауважує, що ані Бюджетним кодексом України, ані Кодексом законів про працю України, ані Законом України «Про оплату праці», ані Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

Отже, суд приходить до висновку, що при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, гарантованого Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», слід виходити з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на час звернення позивача до суду, тобто з суми 8000,00 грн.

Період перебування позивача у статусі підозрюваного та обвинуваченого становить 58 повних місяців 3 дні. При цьому суд відхиляє доводи Запорізької обласної прокуратури про те, що такий період становить 58 місяців і 2 дні, оскільки це означало б обчислення такого строку з дня, наступного за днем вручення позивачу повідомлення про підозру. Однак цей день також підлягає включенню до вказаного періоду, і тому в цій частині суд бере за основу позицію позивача.

Разом з цим суд вважає незаконними і необґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення подвійного мінімально гарантованого розміру моральної шкоди, оскільки закон не передбачає обчислення розміру компенсації моральної шкоди залежно від ступеня тяжкості злочину, інкримінованого особі. Доводи представника позивача щодо того, що підозра і обвинувачення у тяжкому злочині автоматично подвоює характер і ступінь душевних страждань, суд відхиляє, оскільки вони ґрунтуються виключно на власному тлумаченні законодавства, яке не узгоджується з жодною нормою ані КК України, ані ЦПК України, ані Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Встановлена у ст. 12 КК України класифікація кримінальних правопорушень за ступенем тяжкості має виключно кримінальне і кримінально-процесуальне значення, і не може прямо застосовуватись до цивільно-правових відносин.

При цьому сторона позивача не надала доказів, які свідчили про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі, більшому за мінімально гарантований (зокрема, доказів того, що позивач зазнав душевних страждань такої глибини, яка явно в виходила за межі, гарантовані законом).

Так само суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, вимоги щодо окремого відшкодування моральної шкоди за період перебування під домашнім арештом. Дійсно, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачає окрему підставу для відшкодування шкоди незаконне застосування запобіжного заходу. Однак в даному випадку період перебування позивача під домашнім арештом охоплювався загальним періодом перебування під слідством, який має бути врахований при визначенні розміру відшкодування. Сторона позивача не надала доказів, на підставі яких можна було б встановити і виокремити шкоду, завдану саме перебуванням під домашнім арештом, від шкоди, завданої незаконним кримінальним переслідуванням як таким. За таких умов стягнення заявленої позивачем шкоди у розмірі 16000,00 грн. за два місяці перебування під домашнім арештом також означало б подвійне відшкодування шкоди у мінімально гарантованому розмірі.

Тобто суд погоджується з доводами відповідачів у тій частині, що позивач дійсно не надав доказів на підтвердження того, що розмір завданої йому моральної шкоди перебільшує розмір мінімально гарантованої компенсації.

Отже, позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди підлягає задоволенню частково, оскільки гарантований державою розмір компенсації моральної шкоди становить 464800,00 грн. (58 місяців і 3 дні помножити на 8000,00 грн.).

Мотиви і висновки суду по суті вимог про відшкодування матеріальної шкоди.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених встатті 1цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

Порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 № 6/5/3/41.

Згідно з абзацом 3 пункту 10 Положення до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції. Ураховуючи зазначене, позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Докази, надані на підтвердження витрат на оплату юридичної допомоги, наданої позивачу адвокатом Козловим О.Ю., є належними і допустимими, підстав не брати їх до уваги суд не вбачає.

При цьому суд виходить з того, що розмір такий витрат є співмірним тривалості судового розгляду справи за обвинуваченням ОСОБА_2 , не виходить за межі розумності і добросовісності.

Доводи представника ГУНП в Запорізькій області щодо різниці в адресах проживання позивача, зазначених у вироку та наданих позивачем документах (будинок АДРЕСА_1 замість № НОМЕР_1 в) суд відхиляє, оскільки така різниця не є істотною і не спростовує фактів, які підтверджують договір, укладений між позивачем та адвокатом Козловим О.Ю., акт виконаних робіт до нього і квитанція до прибуткового касового ордера.

Також суд не бере до уваги заперечення щодо того, що окремі із судових засідань за участю адвоката Козлова О.Ю. у справі № 331/824/20 тривали лише по декілька хвилини, оскільки відповідачі не надали доказів, що цьому сприяла процесуальна поведінка самого адвоката Козлова О.Ю.

Як свідчать матеріали вказаної справи, оглянуті в судовому засіданні, окремі судові засідання у справі № 331824//20, в які з`являвся адвокат Козлов О.Ю., були відкладені через систематичну неявку потерпілого та свідків

Суд зауважує, що сама присутність адвоката в судовому засіданні в статус захисника обвинуваченого вже є актом надання правової допомоги, а відкладення судового засідання з причин, які не залежали від сторони захисту, не звільняє обвинуваченого від обов`язку оплати відповідних послуг адвоката і не впливає на розмір такої оплати.

Таким чином, позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди суд вважає такими, що підлягають задоволенню повністю.

Загальні висновки суду.

Відповідно достатті 2 ЦК Україниучасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставістатті 1176 ЦК Україниє держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина другастатті 2 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (див. також постанови ВП ВС від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35)).

У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до Держави України, не є обов`язковою (див. постанову ВП ВС від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)). Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (див. постанови ВП ВС від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (пункт 64), від 11 листопада 2020 року у справі № 9901/845/18 (пункт 38), від 9 грудня 2020 року у справі № 9901/613/18 (пункт 79)).

Разом з цим, відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженогоУказом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Щодо судових витрат.

В силу положень п. 13 ч. 2ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за даними позовом не справляється, а тому розподілу між сторонами не підлягає.

У позовній заяві міститься також орієнтовний розрахунок витрат на оплату правничої допомоги, які позивач очікує понести у зв`язку з розглядом цієї справи, на суму 18000,00 грн.

Однак на підтвердження таких витрат до позову було додано лише копію Договору про надання правової допомоги адвоката від 01.05.2025 між позивачем і адвокатом Козловим О.Ю.

До початку судових дебатів сторона позивача не подала до матеріалів справи докази на підтвердження понесених позивачем судових витрат, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості вирішити це питання при ухваленні рішення по суті позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 4, 5, 12, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) грошову суму в розмірі 464800,00грн.(чотиристашістдесят чотиритисячі вісімсотгривень 00коп.) в рахунок компенсації моральної шкоди, завданої незаконними діями і рішеннями органів досудового розслідування і прокуратури, та 38000,00грн.(тридцятьвісім тисячгривень 00коп.) в рахунок компенсації матеріальної шкоди, завданої незаконними діями і рішеннями органів досудового розслідування і прокуратури.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений 05.12.2025.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення постанови апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення, а разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, - протягом 30 днів з дня вручення копії рішення.

Суддя М.М. Мінаєв