Рішення № 132184711, 01.12.2025, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/6846/25

Провадження № 2/463/2042/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2025 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судових засідань: Онишкевича О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованості за кредитним договором №02.11.2024-100001292 від 2 листопада 2024 року у розмірі 32400 гривень, а також суми сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2422,4 гривень.

Позов мотивує тим, що ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 2 листопада 2024 року було укладено кредитний договір (оферти) №02.11.2024-100001292, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 12000 гривень, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 2 листопада 2024 року, строком на 124 днів зі сплатою за користування кредитом 1% за один день користування кредитом протягом перших 2 чергових періодів користування кредитом та процентної ставки у розмірі 0,5% протягом чергових періодів, сплатою комісії, пов`язаної з наданням кредиту у розмірі 9% від суми кредиту, що становить 1080 гривень та комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1080 гривень у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Відповідно до умов даного кредитного договору датою повернення (виплати) кредиту було 5 березня 2025 року та продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування/строку виплати кредиту/строку договору не передбачена. Згідно з умовами договору кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту - банківський рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5167-80XX-XXXX-8535. Відповідно до договору та квитанції про перерахунок коштів кредитодавцем було надано позичальнику кредит у розмірі 12000 гривень на строк зазначений в умовах кредитного договору, ОСОБА_1 2 листопада 2024 року отримав кредитні кошти у вказаному розмірі, відтак ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі. В свою чергу ОСОБА_1 у порушення вимог статей 526, 527, 530 ЦК України свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на момент пред`явлення позову утворилась заборгованість у розмірі 32400 гривень, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 12000 гривень, по процентам в розмірі 11160 гривень, комісії 1080 гривень, додаткова комісія 2160 гривень, по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання, у розмірі 6000 гривень, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр». В обґрунтування позовних вимог посилається на додані до позовної заяви письмові докази, які підтверджують право вимоги до відповідача та розмір заборгованості останнього. При цьому зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи включає судовий збір у розмірі 2422,4 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 гривень.

Матеріали позову надійшли до Личаківського районного суду м. Львова через систему «Електронний суд» 28 липня 2025 року, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду таких було визначено суддю Стрепка Н.Л.

Ухвалою суду від 29 липня 2025 року прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

12 вересня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив представника відповідача Посікіри Р.Р., який діє на підставі ордеру серії ВС №1389786 від 5 серпня 2025 року, на позовну заяв згідно з яким просить відмовити у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у частині стягнення 11160 гривень процентів, 1080 гривень комісії, 6000 гривень неустойки, 2160 гривень додаткової комісії, 6000 гривень витрат на правничу допомогу та судового збору у розмірі 2422,4 гривень, стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати.

Вказує, що позивач не долучив до позовної заяви жодного розрахунку заборгованості, а в довідці-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором, поданій позивачем, відсутні відомості щодо строків, сум та дат нарахування заборгованостей за основною сумою кредиту та відсотками. Не зазначено періодичність нарахування, конкретні суми заборгованості та методологію їх розрахунку, що унеможливлює перевірку обґрунтованості заявлених вимог. Звертає увагу суду на те, що у такій зазначено лише, що проценти нараховані з 2 листопада 2024 року по 5 березня 2025 року. Відтак вважає, що даний документ не є належним доказом для доведення наявності заборгованості по кредитному договору.

Звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2023 року в справі №204/224/21 та вказує, що з врахуванням такої, оскільки позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», та відтак підстави стягнення комісії пов`язаної з наданням кредиту 1080 гривень та комісії за обслуговування кредитної заборгованості 2160 гривень відсутні.

Також вказує, що хоч 24 грудня 2023 року вступив в силу Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким було внесені зміни до Закону «Про споживче кредитування» та скасовано положення про звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договорами про споживчий кредит, внаслідок цього виник конфлікт між вказаними нормами та пунктом 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, відтак оскільки ЦК України має вищу юридичну силу, до цих правовідносин підлягає застосуванню положення пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, а тому відповідач звільняється від обов`язку сплати на користь позивача неустойки за прострочення виконання зобов`язання, та відтак положення кредитного договору про сплату неустойки є нікчемними та вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 6000 гривень неустойки (штраф, пеня) за кредитним договором №02.11.2024-100001292 від 2 листопада 2024 року є безпідставними.

Щодо вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у сумі 6000 гривень вважає, що дані вимоги є необґрунтовано завищеними, оскільки представник позивача скористався лише документами та прорахунками, які були надані позивачем, тому обсяг послуг, які виконав самостійно адвокат є незначними, даний позов є стандартним та до нього не долучено всіх документів.

Додатково щодо попереднього розрахунку судових витрат, які відповідач поніс та які очікує понести, вказує, що відповідно до п. 6.1 договору про надання професійної правничої допомоги №04-08/25 від 4 серпня 2025 року, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро Романа Посікіри, розмір гонорару адвоката за усі послуги з представництва клієнта в суді першої інстанції та пов`язані із такими складає 10000 гривень.

30 вересня 2024 року до суду через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив представника позивача Павленка Д.О., що діє на підставі довіреності №2705/25-16 від 27 травня 2025 року, згідно з якою просить позовні вимоги задовольнити.

Вказує, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір у електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової, досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Окрім того зазначає, що видача кредитних коштів відповідачу підтверджується листом ТОВ «УПР», а представник відповідача не надав до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку 5167-80XX-XXXX-8535, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача.

При цьому сторона позивача вважає безпідставними доводи відзиву про не надання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу, вказуючи, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а тому не може надати первинні банківські документи, а відтак вважає, що наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Крім того звертає увагу на те, що будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору відповідач не заявляв.

Щодо розрахунку суми заборгованості за кредитним договором вказує, що позивач подав картку субконто з детальним розрахунком заборгованості, яка є належним та допустимим доказом, матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості долучених до матеріалів справи позивачем, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11 липня 2018 року у справі №753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку.

Щодо процентів за кредитним договором вказує, що загальні витрати за споживчим є співмірними, враховуючи строк кредитування, жодних нарахувань поза межами строку кредитування не здійснювалось.

Щодо комісії за кредитним договором, а саме за надання кредиту, посилається на положення п. 8 заявки кредитного договору №02.11.2024-100000947 та вказує, що дана комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. Щодо іншої комісії посилається на п. 9 вказаної заявки та вказує, що така пов`язана з наданням ряду послуг, пов`язаних з обслуговуванням кредитної заборгованості та безоплатність надання визначених договором послуг законодавчо не передбачена. Посилається на ряд правових позицій Верховного Суду та вказує, що за відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача.

Щодо неустойки вказує, що стягнення такої було передбачено в п. 17 заявки кредитного договору №02.11.2024-100001292, кредитний договір відповідачем був укладений 2 листопада 2024 року, тобто після набуття чинності змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому вважає, що вимога позивача про стягнення неустойки є правомірною з огляду на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як Закону України «Про споживче кредитування» є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування.

Відтак вважає, що відповідач не надав жодного належного доказу, який би стосувався предмету доказування на підтвердження не укладення та не виконання умов кредитного договору. Щодо застосування законодавства про захист прав споживачів до даних правовідносин вказує, що в кредитному договорі зазначено всю інформацію, визначено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», відтак, він не є нікчемним в силу закону. Також звертає увагу на те, що сторона відповідача не зазначила, яке саме її право, як споживача фінансової послуги, було обмежено кредитним договором.

В судовому засіданні 2 жовтня 2025 року розгляд справи було відкладено у зв`язку з неявкою у таке всіх учасників справи, зокрема першою неявкою в таке відповідача.

В судовому засіданні 24 жовтня 2025 року розгляд справи було повторно відкладено у зв`язку з відсутністю відомостей про вручення судової повістки відповідачу.

В судове засіданні 25 липня 2025 року представник позивача не з`явився, позивач в позовній заяві просить здійснювати розгляд даної справи за відсутності представника ТОВ «Споживчий центр».

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, в таке 25 листопада 2025 року теж не з`явився, про причини неявки не повідомив, клопотання про відкладення розгляду не подав.

За таких обставин, відповідно до ч. 1, 4 ст. 223 ЦПК України, суд вважав за можливе провести судове засідання у відсутності сторін у справі та ухвалити рішення на підставі доказів, які знаходяться в матеріалах справи, та 25 листопада 2025 року перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому у відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема згідно з пунктом 5 такої одними з таких способів в тому числі є примусове виконання обов`язку в натурі. При цьому перелік способів захисту є невичерпним, оскільки абз. 12 вказаної частини статті передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Споживчий центр» є фінансовою установою, яка здійснює діяльність - інші види кредитування.

Судовим розглядом встановлено, що 2 листопада 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладено кредитний договір №02.11.2024-100001292 у формі електронного документу, за умовами якого відповідач у той же день отримав кредит в сумі 12000 гривень строком на 124 дні зі сплатою за користуванням кредитом у розмірі 1% за один день користування протягом перших 2 чергових періодів та у розмірі 0,5% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами. Кредит надавався на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до пропозицій про укладення кредитного договору (оферти), кредитний договір складається з електронних документів, які містять всі істотні умови, та розміщені на сайті кредитора. Заявка формується на сайті після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитором, відповіді позичальника про прийняття пропозиції, сформованої на сайті, та підписується позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Згідно з долученою до матеріалів справи заявки від 2 листопада 2024 року, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), в ній вказано всі істотні умови договору, зокрема прізвище, ім`я та по батькові відповідача, сума кредиту, строк на який надається кредит, дата повернення кредиту, відсотки за користування кредитом, графік платежів. Також відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту, в якому визначено крім описаних вище умов, вказано реальну річну ставку за кредитом та загальну вартість кредиту. Вказана заявка підписана одноразовим ідентифікатором.

Кредитний договір укладений між сторонами, відповідачем підписано одноразовим ідентифікатором.

З листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №84-1607 від 16 липня 2025 року вбачається, що відповідно до укладеного з ТОВ «Споживчий центр» договору на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 1 квітня 2024 року, 2 листопада 2024 року було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта № НОМЕР_1 на суму 12000 гривень як видачу коштів за договором кредиту №02.11.2024-100001292, з чого вбачається, що позивач виконав договір та здійснив перерахування коштів за таким відповідачу, оскільки при оформленні заявки кредитного договору №02.11.2024-100001292 відповідачем було зазначено реквізити належного йому електронного платіжного засобу для надання коштів за даним договором як 5167-80XX-XXXX-8535.

За правилом частини першоїстатті 205 ЦК Україниправочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно достатті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності достатті 6 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина першастатті 627 ЦК України).

За змістом статей626,628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першоюстатті 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина другастатті 639 ЦК України.)

Абзац другий частини 2статті 639 ЦК Українипередбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першоїстатті 181 ГК Українигосподарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного абоГосподарського кодексів Україниможе мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі205,207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Устатті 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першоїстатті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина першастатті 1048 ЦК України).

Частиною другоюстатті 1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладення споживчих кредитів визначаються Законом України «Про споживче кредитування», згідно з п. 11 ч. 1 ст. 1 якого споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно з ч. 1 ст. 13 вказаного Закону договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).

Договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 14 Закону).

При цьому згідно з ч. 1 ст. 21 Закону споживач, який порушив своє зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначеніЗаконом України «Про електронну комерцію»(далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини першоїстатті 3 Законуелектронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьоїстатті 11 Законуелектронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостоюстатті 11 Законувідповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмоїстатті 11 Законуу разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначенимстаттею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Законувизначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 526 ЦК Українипрезюмується, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (статті610,611 ЦК України).

При цьому як викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно достатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК Українивизначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності достатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд звертає увагу на те, що факт укладення даного кредитного договору та отримання на виконання його умов суми кредиту відповідачем не заперечується, останній не спростував належність йому номеру телефону, за яким було укладено кредитний договір, та банківської карти, на яку було перераховано кошти позивачем. Доказів того, що ним оспорювались умови вказаного договору та що такий був визнаним недійсним повністю чи в частині його певних умов відповідним рішеннями суду, відповідачем суду не надано, відтак такий є чинним та підлягає виконанню відповідачем.

Водночас, з наданих позивачем доказів вбачається, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти разом з процентами вчасно не повернув, комісії не сплатив, внаслідок чого виникла заборгованість.

Зокрема відповідно до наданої позивачем довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №02.11.2024-100001292 від 2 листопада 2024 року заборгованість ОСОБА_1 по даному кредитному договору складається з: 12000 гривень основного боргу, 11160 гривень процентів, 1080 гривень комісії, 6000 гривень неустойки та 2160 гривень додаткової комісії, що разом складає 32400 гривень, проценти по кредиту нараховані за період з 2 листопада 2024 року по 5 березня 2025 року, тобто в межах строку кредитування.

Окрім того, позивачем надано картку субконто контрагента ОСОБА_1 за договором №02.11.2024-100001292 за період з 2 листопада 2024 року по 15 вересня 2025 року, з якої вбачається, що будь яких сплат на виконання умов договору відповідачем не здійснювалось, у зв`язку з чим окрім тіла кредиту йому щоденно нараховувались відсотки за користування таким, а саме з 3 листопада 2025 року по 2 січня 2025 року включно в розмірі 120 гривень та з 4 січня 2025 року по 5 березня 2025 року включно в розмірі 60 гривень. Окрім того, 2 листопада 2024 року, 3 грудня 2024 року та 3 січня 2025 року були нараховані комісії в розмірі 1080 гривень. При цьому такі нарахування відповідають умовам договору.

Посилання представника відповідача на те, що позивачем не доведено розмір заборгованості, оскільки не надано первинних бухгалтерських документів, не беруться судом до уваги з огляду на те, що згідно з абз. 11 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію. Відповідно до ч. 1 ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Схоже визначення первинних документів міститься й у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Мінфіну від 24 травня 1995 року №88. У пункті 2.1 Положення вказано, що первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, і включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно пункту 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так матеріали справи містять достатньо доказів, що підтверджують розмір заборгованості, надавши оцінку яким, як кожному окремо, так і в сукупності, можна дійти висновку, що такі підтверджують факт перерахування коштів відповідачу, при цьому надана картка субконто містить детальний опис операцій за укладеним між сторонами договором.

Альтернативного розрахунку заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом відповідачем не надано, будь-яких доказів на підтвердження погашення ним заборгованості не надано, а відтак основний борг (тіло кредиту) та нараховані проценти підлягають стягненню з відповідача в розмірі, заявленому позивачем.

Щодо стягнення комісії, суд звертає увагу на те, що умовами укладеного між сторонами договору передбачено стягнення двох видів комісії.

Так згідно з пунктом 8 заявки кредитного договору №02.11.2024-100001292 (кредитної лінії), яка є невід`ємною частиною вказаного договору, визначено, що комісія, пов`язана з наданням кредиту (економічна сутність плата за надання кредиту) становить 9% від суми кредиту та дорівнює 1080 гривень, нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно графіку платежів.

А відповідно до пункту 9 заявки комісія за обслуговування кредитної заборгованості складає 1080 гривень у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно з графіком платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства.

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 8 Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Однак дійсно, відповідно до ч. 1 ст. 11 даного Закону після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 6 листопада 2023 року по справі №204/224/21.

Водночас, в даному випадку умовами договору визначено сплату комісій за надання кредиту та за обслуговування кредитної заборгованості, що не включає послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, а відтак нарахування таких комісій відповідає положенням Закону України «Про споживче кредитування» та такі підлягають стягненню з відповідача.

Також згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Так в пункті 9.1 договору №02.11.2024-100001292 сторони визначили, що у разі несплати кредиту та/або процентів та/або комісій у встановлені договором терміни/строки, сума зобов`язань по погашенню кредиту та/або процентів та/або комісії з наступного за останнім для сплати днем вважається простроченою, крім випадків, встановлених договором. У разі несвоєчасного повернення позичальником обумовленої суми кредиту та/або несплати нарахованих процентів та/або комісій до позичальника може бути застосована неустойка згідно п. 7.6 кредитного договору. А згідно з пунктом 7.6 договору у випадку невиконання/неналежного виконання позичальником будь-яких грошових зобов`язань за договором кредитодавець залишає за собою право нарахування неустойки, розмір якої встановлюється у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти. Максимальний розмір неустойки встановлюється законом.

Так відповідно до пункту 17 заявки кредитного договору №02.11.2024-100001292 (кредитної лінії), неустойка становить 150 гривень та нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до положень пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Так Указом Президента України №64/20211 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Верховна Рада України вказаний вище указ було затверджено.

Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, зокрема востаннє Указом Президента України від 20 жовтня 2025 року №793/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №4643-IX від 21 жовтня 2025 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 5 години 30 хвилин 5 листопада 2025 року строком на 90 діб і такий продовжує діяти на даний час.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

При цьому Конституційний Суд України, в п. 2.1 свого рішення від 18 червня 2020 року у справі №5-р(II)/2020 звернув увагу на те, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali).

Так відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», що визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні, та відтак є спеціальним законом, який конкретизує в даній частині положення ЦК України, в редакції, чинній з 1 січня 2024 року, визначено, що споживач звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором у разі допущення такого прострочення у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Вказаний закон набрав законної сили 24 грудня 2023 року, а кредитний договір №02.11.2024-100001292 було укладено між сторонами 2 листопада 2024 року, тобто після спливу зазначеного тридцятиденного строку та положення щодо звільнення споживача від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки на даний договір не розповсюджуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» споживач, який порушив своє зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 2 вказаної статті Закону у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Так позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 6000 гривень, що становить половину від розміру наданого кредиту та відповідає сумі неустойки, у розмірі, визначеному договором, за 40 днів. При цьому з врахуванням положень договору така неустойка нараховувалась з наступного дня після завершення строку кредиту з 6 березня 2025 року, з даним позовом позивач звернувся до суду 25 липня 2025 року, тобто після спливу терміну нарахування такого розміру неустойки.

З наведеного вище вбачається, що суму неустойки розраховано відповідно до положень Закону України «Про споживче кредитування» та укладеного між сторонами кредитного договору №02.11.2024-100001292 від 2 листопада 2024 року, а відтак така теж підлягає стягненню з відповідача у зв`язку з порушенням ним своїх зобов`язань за договором.

Відтак аналізуючи зібрані докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що кредитний договір укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення, порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогамЗакону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», нараховані проценти за користування кредитом, комісії та неустойка відповідають вимогам Закону України «Про споживче кредитування», а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, астаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Також у відповідності до положень ст. 141, п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України суд вважає за необхідне вирішити питання про розподіл судових витрат. Частинами 1, 2 ст. 141 Кодексу визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено повністю з відповідача у відповідності до ст. 141 ЦПК України на позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2422,4 грн., сплата якого підтверджується платіжною інструкцією №СЦ00028076 від 18 липня 2025 року.

При цьому хоч в позовній заяві позивачем вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи включає в тому числі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 гривень, однак вимоги про стягнення таких витрат в позовній заяві не заявлено та доказів на підтвердження таких витрат не надано, а тому питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу судом у даному рішенні не вирішується та не надається оцінка запереченням сторони відповідача щодо розміру таких витрат.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 265, 273, 274, 280, 285 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість у розмірі 32400 (тридцять дві тисячі чотириста) гривень, а також судові витрати в розмірі сплаченого судового збору 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Суддя: Стрепко Н.Л.