Рішення № 132182789, 14.11.2025, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

14.11.2025

Справа № 331/2684/25

Провадження № 2/331/2026/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2025 року м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі

головуючого судді: Антоненко М.В.

при секретарі: Мироненко О.В.

розглянув за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міського комунального підприємства «Гуманітарно-оздоровчий центр «Перлина Азова» Бердянської міської ради, Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку виплати заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Міського комунального підприємства «Гуманітарно-оздоровчий центр «Перлина Азова» Бердянської міської ради, Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку виплати заробітної плати, моральної шкоди.

Просить суд, стягнути з Міського комунального підприємства «Гуманітарно - оздоровчий центр «Перлина Азова» Бердянської міської ради та Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області на її користь нараховану, але не виплачену суми заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 126 741,99. (сто двадцять шість тисяч сімсот сорок одна грн. 99 копійок) грн., що утворилась за період з 21 травня 2024 року по 31 грудня 2024 року; стягнути з Міського комунального підприємства «Гуманітарно - оздоровчий центр «Перлина Азова» Бердянської міської ради, Бердянської міська військова адміністрація Бердянського району Запорізької області на її користь компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушення термінів її виплати у розмірі 101 506 грн. 14 коп.; стягнути з Міського комунального підприємства «Гуманітарно - оздоровчий центр «Перлина Азова» Бердянської міської ради; Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області на її користь моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона 21 травня 2024 року була прийнята на роботу до Міського комунального підприємства «Гуманітарно - оздоровчий центр «Перлина Азова» Бердянської міської ради ( МКП «ГОЦ «Перлина Азова») на посаду головного бухгалтера сумісником (що підтверджується записом у трудовій книжці та копією наказу «Про прийом на роботу»).

Починаючи з травня 2024 року заробітну плату їй не виплачували. Внаслідок цього, у МКП «ГОЦ «Перлина Азова» утворилася заборгованість у вигляді нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

За період з 21 травня 2024 року по 31 грудня 2024 року МКП «ГОЦ «Перлина Азова» не виплачено належної їй заробітної плати в розмірі 118 852,17 грн. та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 7 889,82 грн., всього 126 741,99 грн. (сто двадцять шість тисяч сімсот сорок одна грн. 99 копійок) про що свідчить довідка від 31.12.2024 № 5, яка підтверджує суму нарахованої, але не виплаченої мені заробітної плати.

31.12.2024 року відповідно до наказу № 10-К «Про звільнення з роботи» її звільнено.

Звернувшись до МКП «ГОЦ «Перлина Азова» з вимогою про сплату належних їй коштів, вона отримала відмову в зв`язку з відсутністю коштів на рахунках підприємства.

В добровільному порядку питання про належну і повну оплату праці не вирішується.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану» від 24.02.2022 №64 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частики першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан, введений 24.02.2022 неодноразово продовжувався та діє і на даний час.

Указом Президента України №587/2022 від 18.08.2022 утворено Бердянську міську військову адміністрацію Бердянського району Запорізької області (ідентифікаційний код 44754037).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Стаття 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює, що місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення (стаття 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно із частинами 1, 4 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Водночас, стаття 21 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України може бути застосоване лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією країни, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону (стаття 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в У країні»).

Водночас, Указом Президента України «Про введення воєнного стану» від 24.02.2022 №64 в Україні введений воєнний стан.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану».

Визначення поняття воєнного стану наведено в статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Так, воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи військові адміністрації (частина 1 статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Відповідно до частин 2, 3 статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

Військові адміністрації населених пунктів утворюються в межах територій територіальних громад, у яких сільські, селищні, міські ради та/або їхні виконавчі органи, та/або сільські, селищні, міські голови не здійснюють покладені на них Конституцією та законами України повноваження, а також в інших випадках, передбачених цим Законом.

Військову адміністрацію населеного пункту (населених пунктів) очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за пропозицією Генерального штабу Збройних Сил України або відповідної обласної державної адміністрації.

Абзацами 3 та 4 частини 7 статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що загальне керівництво діяльністю військових адміністрацій населених пунктів здійснюють керівники відповідних районних державних адміністрацій або начальники районних військових адміністрацій (у разі її утворення). Безпосереднє керівництво військовими адміністраціями здійснюють їхні начальники.

Відповідно до положень Постанови Верховної Ради України «Про здійснення начальником Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від

18.10.2022 у період дії воєнного стану в Україні та 30 днів після його припинення чи скасування начальник Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області крім повноважень, віднесених до його компетенції Законом України "Про правовий режим воєнного стану", здійснює повноваження Бердянської міської ради, її виконавчого комітету, Бердянського міського голови.

Водночас, частина 6 статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлює, що начальник військової адміністрації:

1) забезпечує на відповідній території додержання Конституції і законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади;

2) організовує роботу відповідної військової адміністрації та здійснює керівництво її діяльністю, несе персональну відповідальність за виконання військовою адміністрацією покладених на неї повноважень;

3) призначає на посади та звільняє з посад посадових і службових осіб, інших працівників відповідної військової адміністрації;

4) є розпорядником бюджетних коштів;

5) представляє відповідну військову адміністрацію та територіальну громаду у відносинах із державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими об`єднаннями, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадянами;

6) звертається до суду щодо визнання незаконними актів органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади;

7) укладає від імені територіальної громади, відповідної військової адміністрації договори згідно із законодавством;

8) видає накази та розпорядження у межах своїх повноважень, які мають таку ж юридичну силу, що і рішення відповідної ради (рад). Накази, видані в межах повноважень місцевих рад, мають бути оприлюднені, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом;

9) веде особистий прийом громадян та забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та громадських об`єднань.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18.10.2022 № 2669- IX « Про здійснення начальником Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області повноважень, передбачених ч. 2 ст.10 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» комунальні підприємства Бердянської міської ради підпорядковуються начальнику Бердянської міської військової адміністрації.

Відповідно до п.14 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на управління комунальним майном.

Відповідно до підпункту 5 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, в умовах воєнного стану функції органів місцевого самоврядування. їх виконавчих органів, місцевих державних адміністрацій, військово-цивільних адміністрацій у частині бюджетних повноважень здійснюють військові адміністрації відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 №252 «Деякі питання формування та виконання місцевих бюджетів у період воєнного стану» установлено, що, з метою оперативного та ефективного прийняття управлінських рішень для забезпечення безперебійного функціонування установ і закладів бюджетної сфери, комунальних підприємств та задоволення життєво необхідних потреб жителів територіальних громаду період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р.№ 64 «Про введення воєнного стану в Україні, виконання та формування місцевих бюджеті здійснюється відповідно до бюджетного законодавства з урахуванням особливостей, що встановлені даною Постановою.

Так, підпунктом 2 пункту 1 зазначеної Постанови визначено, що управління коштами місцевих бюджетів здійснюється обласними військовими адміністраціями без оприлюднення нормативно-правових актів та інших документів, які застосовуються під час бюджетного процесу.

Оскільки, вищевказані норми Закону не були дотримані МКП «ГОЦ «Перлина Азова», його дії є незаконними, протиправними та такими, що порушують її права, як працівника, так і громадянина.

Відповідно до п. 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 p. N 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Також, згідно довідки про доходи позивача від 31.12.2024 № 5 сукупний дохід за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події складає 31 401 грн. 16 коп., отже середньоденний дохід складає 730 грн. 26 коп. (31401,16 грн. : 43 робочі дні = 730 грн. 26 коп.), де 43 це : фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні.

Визначення періоду затримки розрахунку: січень 2025 року - 23 робочі дні; лютий 2025 року - 20 робочих днів; березень 2025 року - 21 робочий день; квітень 2025 року - 22 робочих дня; травень 2025 року - 22 робочих дня; червень 2025 року - 23 робочих дня; станом на 10.07.2025 року - 8 робочих днів.

Отже, період затримки розрахунку становить 139 днів.

Таким чином, розмір компенсації за затримку виплати заробітної плати становить 101 506 грн. 14 коп. (730 грн. 26 коп.* 139 робочих днів = 101 506 грн. 14 коп.).

Ухвалою судді Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2025 року по справі відкрите провадження, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

29.05.2025 р. до суду від представника відповідача Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», у разі утворення обласної та/або районної військової адміністрації на період дії воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення чи скасування, повноваження такої обласної та/або районної ради здійснюють відповідні обласні та районні військові адміністрації.

Тобто, в період дії воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення чи скасування, повноваження Бердянської міської ради здійснює Бердянська міська військова адміністрація Бердянського району Запорізької області.

Відповідно до п. 8 ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування.

Таким чином, Бердянська міська військова адміністрація Бердянського району Запорізької області є тимчасовим створеним органом, який тимчасово виконує повноваження Бердянської міської ради.

Відповідно до п. 2.1. Статуту Міського комунального підприємства «Гуманітарно-оздоровчий центр «Перлина Азова» Бердянської міської ради, затверджене Розпорядженням Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області № 770 від 05.09.2024 року, Підприємство створено з метою отримання прибутку та ефективного використання комунального майна шляхом надання послуг з оздоровлення військових, ветеранів бойових дій, осіб, які зазнали поранень внаслідок військової агресії, шляхом надання оздоровчих послуг, дітям, ВПО (внутрішньо переміщеним особам) місце проживання яких, зареєстровано у межах Бердянської міської територіальної громади, організація спортивного дозвілля дітей, місце проживання яких, зареєстровано у межах Бердянської міської територіальної громади осіб.

Відповідно до Глави 3 Статуту, Підприємство є юридичною особою. Права і обов`язки юридичної особи Підприємство набуває з дня його державної реєстрації.

Підприємство здійснює свою діяльність на основі та відповідно до чинного законодавства України і цього Статуту, який затверджуються Власником.

Підприємство мас самостійний баланс, розрахункові рахунки та інші рахунки в тому числі Державній казначейській службі України, в банківських установах, печатку зі своїм найменуванням, бланки зі своєю назвою та штамп.

Підприємство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах належного йому майна згідно з чинним законодавством.

Підприємство не несе відповідальність за зобов`язаннями держави до Власника, а Власник не відповідає за зобов`язаннями Підприємства.

Підприємство має право укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції.

Особливості господарської діяльності Підприємства визначаються вимогами встановленими Господарським Кодексом України щодо діяльності державних, комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, не передбачених законом.

Відповідно до п. 6.1.1 Статуту, Підприємство самостійно планує свою діяльність.

Згідно п. 6.1.6 Статуту, Підприємство у процесі провадження фінансово-господарської діяльності має право самостійно розпоряджатися коштами, які надійшли на його рахунок.

Відповідно до п. 7.2. Статуту, безпосереднє управління Підприємством здійснює його директор.

Відповідно до частини першої статті 176 Цивільного кодексу України, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статті 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Нормами ЦК України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин - можуть створювати юридичні особи публічного і (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Водночас територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, а юридичні особи, створені територіальними громадами, у свою чергу, не відповідають за зобов`язаннями відповідно територіальних громад.

Відповідно до ст.ст. 74 - 75 ГК України, комунальне комерційне підприємство володіє своїм майном на праві повного господарського відання та є самостійним у здійсненні господарської діяльності, в тому числі, із заробітної плати, за рахунок майна, закріпленого за таким підприємством на праві господарського відання, якщо інше не встановлено статутними документами цього товариства.

За загальним правилом у разі недостатності коштів у комунального унітарного комерційного підприємства для відповідальності за своїм зобов`язанням пов`язаним, із господарською діяльністю, орган до сфери управління якого входить підприємство, не несе субсидіарну відповідальність за господарськими зобов`язаннями цього підприємства (частина сьома статті 77 ГК України).

Комерційні комунальні підприємства за своїми зобов`язаннями відповідають самостійно.

Отже, субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.

Отже, підстав для покладення на Бердянську міську військову адміністрації Бердянського району Запорізької області обов`язку з виплати Позивачеві заборгованості із заробітної плати немає.

При цьому, міське комунальне підприємство Гуманітарно - оздоровчий центр перлина Азова Бердянської міської ради, не ліквідоване і самостійно проводить свою господарську діяльність.

Таким чином, Бердянська міська військова адміністрація Бердянського району Запорізької області є неналежним відповідачем по даній цивільній справі.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала позов, наполягала на стягненні з відповідачів в солідарному порядку заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку виплати заробітної плати, моральної шкоди.

Представник відповідача Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області адвокат Греков Д.В. в судовому засіданні заперечував проти позову ОСОБА_1 з підстав викладених у відзиві.

Відповідач МКП «ГОЦ «Перлина Азова», було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи шляхом надіслання повістки за місцезнаходженням юридичної особи, а також, через офіційний веб-портал судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/fair/sud0808. У судові засідання призначені на 10.07.25 р., 23.09.25 р., 01.10.2025 р., 07.11.2025 р. представник відповідача не з`явився, поважну причину неявки суду не повідомив, відзив не надав. У зв`язку з чим, на підставі ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача, на підставі доказів наявних в матеріалах справи.

Суд, заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1 , представника відповідача Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

На підтвердження позовних вимог стороною позивача надано суду наступні письмові докази:

Наказ МКП «ГОЦ «Перлина Азова» № 3-К від 20.05.2024 р., відповідно до якого ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду головного бухгалтера за сумісництвом. (а.с.11)

Наказ МКП «ГОЦ «Перлина Азова» № 10-К від 31.12.2024 р., відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено з посади головного бухгалтера за п.1 ст.36 КЗпП України (угода сторін) з виплатою компенсації за невикористану відпустку за 15 днів (а.с.12)

Довідку МКП «ГОЦ «Перлина Азова», відповідно до якої ОСОБА_1 дійсно працювала на підприємстві на посаді головного бухгалтера з 21.05.2024 р. по 31.12.2024 р. та копію трудової книжки з відповідними записами про працевлаштування. (а.с.13,15-16)

Довідку МКП «ГОЦ «Перлина Азова» від 31.12.2024 № 5, відповідно до якої ОСОБА_1 за період з 21 травня 2024 року по 31 грудня 2024 року не виплачено заробітну плату в розмірі 118 852,17 грн. та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 7 889,82 грн., всього 126 741,99 грн. (сто двадцять шість тисяч сімсот сорок одна грн. 99 копійок).

Станом на дату подання даної позовної заяви розрахунок із позивачкою не проведено.

Згідно з положеннями ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Таким чином, суд вважає, що роботодавець, надаючи ОСОБА_1 довідку від 31.12.2024 № 5, визнав право позивачки на отримання заборгованості по заробітній платі.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 118 852,17 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку в розмірі 7 889,82 грн., суд приходить до наступного висновку.

Згідно ст. 47 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до положень частини першої ст. 75 КЗпП України, ст.6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам (ч. 20 ст. 10 Закону України «Про відпустки»).

Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується, зокрема, грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Отже, з врахуванням Довідки МКП «ГОЦ «Перлина Азова» від 31.12.2024 № 5, судом встановлено, що позивачка має право на компенсацію невикористану частини щорічну відпустку за 2024 р. у розмірі 7 889,82 грн.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14, яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

Згідно з п. 20 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою ст. 117 КЗпП України, не більш як за шість місяців.

Відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці», пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку в даному випадку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц висловила таку правову позицію, що, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.

Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

При розрахунку середнього заробітку суд враховує вимоги ПКМУ «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995 року, згідно якої врахуванню при розрахунку днів затримки розрахунку підлягає не календарні дні, а робочі дні.

Згідно довідки про доходи Позивача від 31.12.2024 № 5 сукупний дохід за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події складає 31 401 грн. 16 коп., отже середньоденний дохід складає 730 грн. 26 коп. (31401,16 грн. 43 робочі дні = 730 грн. 26 коп.), де 43 це : фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні.

Визначення періоду затримки розрахунку: січень 2025 року - 23 робочі дні; лютий 2025 року - 20 робочих днів; березень 2025 року - 21 робочий день; квітень 2025 року - 22 робочих дня; травень 2025 року - 22 робочих дня; червень 2025 року - 23 робочих дня; станом на 10.07.2025 року - 8 робочих днів.

Отже, період затримки розрахунку становить 139 днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за шість місяців) становить - 101 506 грн. 14 коп. (730 грн. 26 коп.* 139 робочих днів = 101 506 грн. 14 коп.).

Представником Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні наданий позивачкою не спростований, контррозрахунок суду не наданий.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто, невиплати заробітної плати, що доведено позивачкою належними та допустимими доказами , відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12.

На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що підтверджено факт порушення законних прав позивачки, яке полягало у невиплаті заробітної плати відповідачем МКП «ГОЦ «Перлина Азова», що призвело до моральних страждань, втрати нею нормальних життєвих зв`язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на наведене та враховуючи наявність підстав для відшкодування моральної шкоди і засади розумності та справедливості, суд вважає за необхідне зменшити заявлений позивачкою розмір моральної шкоди до 10000 грн.

Стосовно стягнення з відповідачів Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області та МКП «ГОЦ «Перлина Азова» в солідарному порядку заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку виплати заробітної плати, моральної шкоди, суд зауважує наступне.

Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах саме з МКП «ГОЦ «Перлина Азова» з 20.05.2024 р. по 31.12.2024 р.

Відповідно до п. 2.1. Статуту Міського комунального підприємства «Гуманітарно-оздоровчий центр «Перлина Азова» Бердянської міської ради, затверджене Розпорядженням Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області № 770 від 05.09.2024 року, Підприємство створено з метою отримання прибутку та ефективного використання комунального майна шляхом надання послуг з оздоровлення військових, ветеранів бойових дій, осіб, які зазнали поранень внаслідок військової агресії, шляхом надання оздоровчих послуг, дітям, ВПО (внутрішньо переміщеним особам) місце проживання яких, зареєстровано у межах Бердянської міської територіальної громади, організація спортивного дозвілля дітей, місце проживання яких, зареєстровано у межах Бердянської міської територіальної громади осіб.

Відповідно до Глави 3 Статуту, Підприємство є юридичною особою. Права і обов`язки юридичної особи Підприємство набуває з дня його державної реєстрації.

Підприємство здійснює свою діяльність на основі та відповідно до чинного законодавства України і цього Статуту, який затверджуються Власником.

Підприємство мас самостійний баланс, розрахункові рахунки та інші рахунки в тому числі Державній казначейській службі України, в банківських установах, печатку зі своїм найменуванням, бланки зі своєю назвою та штамп.

Підприємство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах належного йому майна згідно з чинним законодавством.

Підприємство не несе відповідальність за зобов`язаннями держави до Власника, а Власник не відповідає за зобов`язаннями Підприємства.

Підприємство має право укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції.

Особливості господарської діяльності Підприємства визначаються вимогами встановленими Господарським Кодексом України щодо діяльності державних, комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, не передбачених законом.

Відповідно до п. 6.1.1 Статуту, Підприємство самостійно планує свою діяльність.

Згідно п. 6.1.6 Статуту, Підприємство у процесі провадження фінансово-господарської діяльності має право самостійно розпоряджатися коштами, які надійшли на його рахунок.

Відповідно до п. 7.2. Статуту, безпосереднє управління Підприємством здійснює його директор.

Відповідно до частини першої статті 176 Цивільного кодексу України, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статті 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Нормами ЦК України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин - можуть створювати юридичні особи публічного і (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Водночас територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, а юридичні особи, створені територіальними громадами, у свою чергу, не відповідають за зобов`язаннями відповідно територіальних громад.

Відповідно до ст.ст. 74 - 75 ГК України, комунальне комерційне підприємство володіє своїм майном на праві повного господарського відання та є самостійним у здійсненні господарської діяльності, в тому числі, із заробітної плати, за рахунок майна, закріпленого за таким підприємством на праві господарського відання, якщо інше не встановлено статутними документами цього товариства.

За загальним правилом у разі недостатності коштів у комунального унітарного комерційного підприємства для відповідальності за своїм зобов`язанням пов`язаним, із господарською діяльністю, орган до сфери управління якого входить підприємство, не несе субсидіарну відповідальність за господарськими зобов`язаннями цього підприємства (частина сьома статті 77 ГК України).

Комерційні комунальні підприємства за своїми зобов`язаннями відповідають самостійно.

Отже, субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану» від 24.02.2022 №64 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан, введений 24.02.2022 неодноразово продовжувався та діє і на даний час.

Указом Президента України №587/2022 від 18.08.2022 утворено Бердянську міську військову адміністрацію Бердянського району Запорізької області (ідентифікаційний код 44754037).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Стаття 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює, що місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення (стаття 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно із частинами 1, 4 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Водночас, стаття 21 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України може бути застосоване лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону (стаття 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Водночас, як було вказано вище, Указом Президента України «Про введення воєнного стану» від 24.02.2022 №64 в Україні введений воєнний стан.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану».

Визначення поняття воєнного стану наведено в статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Так, воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи військові адміністрації (частина 1 статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Відповідно до частин 2, 3 статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

Військові адміністрації населених пунктів утворюються в межах територій територіальних громад, у яких сільські, селищні, міські ради та/або їхні виконавчі органи, та/або сільські, селищні, міські голови не здійснюють покладені на них Конституцією та законами України повноваження, а також в інших випадках, передбачених цим Законом.

Військову адміністрацію населеного пункту (населених пунктів) очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за пропозицією Генерального штабу Збройних Сил України або відповідної обласної державної адміністрації.

Абзацами 3 та 4 частини 7 статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що загальне керівництво діяльністю військових адміністрацій населених пунктів здійснюють керівники відповідних районних державних адміністрацій або начальники районних військових адміністрацій (у разі їх утворення). Безпосереднє керівництво військовими адміністраціями здійснюють їхні начальники.

Відповідно до положень Постанови Верховної Ради України «Про здійснення начальником Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 18.10.2022 у період дії воєнного стану в Україні та 30 днів після його припинення чи скасування начальник Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області крім повноважень, віднесених до його компетенції Законом України "Про правовий режим воєнного стану", здійснює повноваження Бердянської міської ради, її виконавчого комітету, Бердянського міського голови.

Водночас, частина 6 статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлює, що начальник військової адміністрації:

1) забезпечує на відповідній території додержання Конституції і законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади;

2) організовує роботу відповідної військової адміністрації та здійснює керівництво її діяльністю, несе персональну відповідальність за виконання військовою адміністрацією покладених на неї повноважень;

3) призначає на посади та звільняє з посад посадових і службових осіб, інших працівників відповідної військової адміністрації;

4) є розпорядником бюджетних коштів;

5) представляє відповідну військову адміністрацію та територіальну громаду у відносинах із державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими об`єднаннями, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадянами;

6) звертається до суду щодо визнання незаконними актів органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади;

7) укладає від імені територіальної громади, відповідної військової адміністрації договори згідно із законодавством;

8) видає накази та розпорядження у межах своїх повноважень, які мають таку ж юридичну силу, що і рішення відповідної ради (рад). Накази, видані в межах повноважень місцевих рад, мають бути оприлюднені, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом;9) веде особистий прийом громадян та забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та громадських об`єднань.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18.10.2022 № 2669-ІХ « Про здійснення начальником Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області повноважень, передбачених ч. 2 ст.10 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» комунальні підприємства Бердянської міської ради підпорядковуються начальнику Бердянської міської військової адміністрації.

Відповідно до п.14 ч.1 ст. 91 Бюджетного кодексу до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на управління комунальним майном.

Відповідно до підпункту 5 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, в умовах воєнного стану функції органів місцевого самоврядування, їх виконавчих органів, місцевих державних адміністрацій, військово-цивільних адміністрацій у частині бюджетних повноважень здійснюють військові адміністрації відповідно до Закону України«Про правовий режим воєнного стану».

Окрім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 №252 «Деякі питання формування та виконання місцевих бюджетів у період воєнного стану» установлено, що, з метою оперативного та ефективного прийняття управлінських рішень для забезпечення безперебійного функціонування установ і закладів бюджетної сфери, комунальних підприємств та задоволення життєво необхідних потреб жителів територіальних громад у період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р.№ 64 Про введення воєнного стану в Україні, виконання та формування місцевих бюджетів здійснюється відповідно до бюджетного законодавства з урахуванням особливостей, що встановлені даною Постановою.

Так, підпунктом 2 пункту 1 зазначеної Постанови визначено, що управління коштами місцевих бюджетів здійснюється обласними військовими адміністраціями без оприлюднення нормативно-правових актів та інших документів, які застосовуються під час бюджетного процесу.

Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Суд звертає увагу, що трудове законодавство України, чинне як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи у суді , не передбачає солідарного обов`язку для виплати як заробітної плати, так і компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За загальним правилом, моральну шкоду відшкодовує заподіювач на користь особи, що має право вимагати такого відшкодування (протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоду), в даному випадку - МКП «ГОЦ «Перлина Азова».

Відтак, помилковим є вимога позивачки про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди.

Питання про судові витрати слід вирішити відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 12, 13, 259, 263-265, 280 -282 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Міського комунального підприємства «Гуманітарно-оздоровчий центр «Перлина Азова» Бердянської міської ради, Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку виплати заробітної плати задовольнити частково.

Стягнути з Міського комунального підприємства «Гуманітарно-оздоровчий центр «Перлина Азова» Бердянської міської ради (місцезнаходження: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164, ЄДРПОУ 30694303) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 заборгованість з заробітної плати за період з 21.05.2024 року по 31.12.2024 року в сумі 118 852 (сто вісімнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят дві) гривні 17 копійок; компенсацію за невикористану відпустку за 2024 рік в сумі 7889 (сім тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять) гривень 82 копійки, а також компенсація за затримку виплати заробітної плати з січня 2025 року по 10.07.2025 року у розмірі 101506 (сто одну тисячу п`ятсот шість) гривень 14 копійок, а всього стягнути 228248 (двісті двадцять вісім тисяч двісті сорок вісім) гривень 13 копійок.

Стягнути з Міського комунального підприємства «Гуманітарно-оздоровчий центр «Перлина Азова» Бердянської міської ради (місцезнаходження: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164, ЄДРПОУ 30694303) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 завдану моральну шкоду у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.

Стягнути з Міського комунального підприємства «Гуманітарно-оздоровчий центр «Перлина Азова» Бердянської міської ради (місцезнаходження: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164, ЄДРПОУ 30694303) на користь держави судовий збір в сумі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: М.В. Антоненко