Вирок № 132162603, 28.11.2025, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 28.11.2025

Справа № 334/5125/25

Провадження № 1-кп/334/600/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2025 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника адвоката ОСОБА_5 ,

представника потерпілої ОСОБА_6 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду м.Запоріжжя кримінальне провадження №42024082020000011 від 23.05.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, який має середню освіту, є фізичною особою - підприємцем, одруженого, який не має на утриманні малолітніх дітей та інших осіб, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 . раніше не судимого, обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Згідно із ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Крім того, ч 1 ст. 375 Цивільного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно з ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до п. 1, 3 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після: подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (CC1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

Так, ОСОБА_4 , маючи умисел на самовільне зайняття земельної ділянки, з метою самовільного будівництва споруд, діючи всупереч встановленому законом порядку, у порушення вимог ст.ст. 13, 14 Конституції України, ч. 1 ст. 81, ст. 83, ч. 1 ст. 116, ст. 125, ст. 126 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 375, ч.ч. 1. ст. 376 Цивільного кодексу України, ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, з метою збагачення та задоволення власних потреб, самовільно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи відсутність будь-яких законних підстав набуття права на землю, без належного оформлення права власності, права користування чи оренди на землю та державної реєстрації, а також відповідних документів, які дають право виконувати будівельні роботи, в невстановлений період часу, однак не раніше 02.06.2020 до 18.06.2025 самовільно зайняв не сформовану земельну ділянку комунальної форми власності, що належить територіальній громаді міста Запоріжжя, загальною площею 0,0961 га, та яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Лісозаводська, 47.

На вказаній земельній ділянці ОСОБА_4 , а саме у АДРЕСА_2 , у вищезазначений період часу без затвердженого проекту, не маючи відповідних дозвільних документів, здійснив будівництво двох споруд:

- споруди складної форми довжиною 13 метрів, шириною 6,5 метрів та висотою 2,5 метрів, яка складається із металевих стовпів, забетонованих та нерозривно пов`язаних із земельною ділянкою, покрівля споруди - метал;

- споруди складної форми довжиною 9 метрів, шириною 5,5 метрів висотою 2,5 3 метра, розташованої на металевих стовпах, нерозривно пов`язаних із земельною ділянкою, обшитою деревом, покрівля метал.

Згідно із висновком будівельно-технічної експертизи від 20.06.2025 №20-06-2025 споруди № 5, 6, що розташовані на земельній ділянці у м. Запоріжжі по вул. Лісозаводська, 47, є земельними поліпшеннями та вони є об`єктами нерухомого майна, оскільки вони мають технічні ознаки нерухомого майна, нерозривно пов`язані із земельною ділянкою та переміщення їх неможливо без їх знецінення та зміни їх призначення.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в скоєному кримінальному правопорушенні, яке йому інкримінують, визнав у повному обсязі та підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті. Суду пояснив, що він придбав земельну ділянку у 2006 році, та користувався нею. В 2024 році поставив на ділянці споруди, які він на даний час вже переробив, вони є тимчасовими спорудами. На підтвердження цього надав суду Висновок експерта №17-11-25 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження, що об`єкти дослідження споруди №5, №6 мають ознаки тимчасових конструкцій, та можуть бути розібрані і змонтовані на іншій земельній ділянці без шкоди для конструкцій та не є земельними поліпшеннями (об`єктами нерухомого майна), відповідно до вимог нормативно-правових актів.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників процесу, судом визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясував, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позицій, а також роз`яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Оцінивши докази по справі у сукупності при встановлених обставинах, суд вважає, що вина обвинуваченого у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення в судовому засіданні доведена повністю.

Суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч.3 ст.197-1 КК України, як самовільне будівництво споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці.

Відповідно до ст. 12 КК України, скоєне ОСОБА_4 кримінальне правопорушення за ч.3 ст.197-1 КК України відноситься до нетяжкого злочину.

Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 відповідно до ст. 65 КК України, суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, відношення самого обвинуваченого до вчиненого, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

ОСОБА_4 раніше не судимий, є фізичною особою - підприємцем, одружений, має постійне місце проживання, не перебуває на диспансерному обліку в психіатричному та наркологічному диспансерах, свою вину в вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення визнав у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного,з урахуваннямвчиненого тавідомостей проособу ОСОБА_4 йоговідношення до скоєного, визнання ним вини та щире каяття, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст.50 КК України, а також приймаючи до уваги думку прокурора в судових дебатах, яка просила призначити покарання у виді штрафу, суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання, в межах санкцій ч. 3 ст. 197-1 КК України, у виді штрафу у розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Речові докази відсутні.

На підставі ч. 15 ст.615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст. ст..368-371, 373-376, ч.15 ст.615 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винниму вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ч.3 ст.197-1 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 2000 (двох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти діб з дня його проголошення через Дніпровський районний суд міста Запоріжжя.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя: ОСОБА_1