Рішення № 132093049, 26.11.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2025 року Справа№200/6665/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову зазначено, що з 11.12.2014 позивачку було відряджено для подальшого проходження служби у розпорядження Інституту кримінально-виконавчої служби (наказ №202/ОС-14 від 31.12.2014) та з 11.12.2014 прийнято на службу до Державної кримінально-виконавчої служби, а саме на посаду викладача кафедри кримінально-виконавчого права (за рахунок посади старшого викладача), що підтверджується записом у трудовій книжці серії НОМЕР_1 та послужним списком. Позивач зауважила, що під час перебування на даній посаді їй було присвоєно спеціальне звання майор внутрішньої служби, на якій вона перебувала до 16.10.2015. В свою чергу, з 16.10.2015 до 17.08.2016 року позивача було призначено на посаду викладача кафедри кримінально-виконавчого права Інституту кримінально-виконавчої служби відповідно до наказу Інституту кримінально-виконавчої служби від 22.10.2015 №215о/с, що підтверджується записом у послужному списку. Відповідно до наказу Державної пенітенціарної служби України від 03.06.2016 №174/ОД-16 «Про організаційно-штатні зміни» позивача призначено на посаду викладача кафедри пенітенціарної діяльності Інституту кримінально-виконавчої служби з 17.08.2016 і до дня звільнення зі служби в ДКВС України (25.02.2017). Позивач зазначила, що в подальшому, наказом Інституту кримінально-виконавчої служби від 24.02.2017 №24/ОС-17 її - майора внутрішньої служби, викладача кафедри пенітенціарної діяльності Інституту кримінально-виконавчої служби було звільнено згідно із п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 25.02.2017. Позивач закцентувала свою увагу на тому, що її служба в Державній кримінально-виконавчій службі на посадах начальницького складу мала характер безперервності (що підтверджується записом у трудовій книжці та послужному списку). Після звільнення з Інституту, в подальшому позивачку було прийнято на службу до Національної поліції України (наказ Головного управління Національної поліції №126о/с від 27.02.2017), що підтверджується записом в її трудовій книжці, копією послужного списку. З 20.11.2020, позивачку було переведено до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі відповідач), де вона проходить службу і станом на сьогодні на посаді старшого дізнавача відділу поліції №4 Краматорського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області. Позивач зауважила, що їй стало відомо, що до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки тощо, не було зараховано стаж служби у Державній кримінально-виконавчій службі України. 01.08.2025 позивачка направила звернення до відповідача з метою зарахування стажу службу в ДКВС України, обґрунтовуючи свої вимоги і опираючись на чинне законодавство України та судову практику у тотожних справах. Проте, отримавши відповідь на звернення від 08.08.2025 року їй було відмовлено у зарахуванні стажу служби у ДКВС України, так як, зі слів відповідача, це прямо не передбачено ст. 78 Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив наступне, що відповідно до наказу Національної поліції України №1308 о/с від 20.11.2020 року позивача на підставі її рапорту, було призначено старшим інспектором сектору превенції Мар`їнського відділення поліції Волноваського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, у порядку переведення, звільнивши з посади начальника відділення організації навчання Державної установи «Львівський навчальний центр підготовки поліцейських». На початку серпня 2025 року позивачка звернулась до Головного управління Національної поліції в Донецькій області з рапортом щодо зарахування їй до стажу служби в поліції час проходження нею служби в Державній кримінально-виконавчій службі України (з 11.12.2014 до 25.02.2017). Листом від 08.08.2025 Головне управління повідомило позивачку щодо відсутності законних підстав для зарахування їй до стажу служби в поліції періоду проходження нею служби в Державній кримінально-виконавчій службі України. Відповідач зауважив, що спеціальним законом, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, є Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VІІІ. Згідно зі статтею 78 Закону № 580, стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. Відповідач закцентував свою увагу на тому, що служба в органах державної кримінально-виконавчої служби України відсутня у переліку ст. 78 Закону України «Про Національну поліцію», а тому не може бути зарахована при проведенні перерахунку стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. Частиною 2 статті 78 Закону № 580 закріплено вичерпний перелік видів служби та періодів роботи в тих органах, які надають право зараховувати поліцейським до стажу роботи в поліції для встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової відпустки, проте служба в органах державної кримінально-виконавчої служби України у цьому переліку відсутня, тому дії Головного управління щодо відмови позивачці у врахуванні стажу її роботи в вищезазначених органах відповідають вимогам Закону. Відповідач зазначив, що при вирішенні питання щодо обчислення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки слід застосовувати приписи частини другої статті 78 Закону № 580, якою встановлено вичерпний перелік складових (посад, періодів служби) такого стажу служби в поліції. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 520/2067/19. Відтак служба в органах державної кримінально-виконавчої служби України не підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. Відповідач просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

Представником позивача була надана відповідь на відзив, в якій він зазначив наступне, що у позовній заяві було наведено висновки, які зробив Верховний Суд у справах з тотожними (подібними) правовідносинами (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі №826/16143/18, від 20 жовтня 2022 року №160/11127/20, від 01.03.2023 у справі №240/30024/21, від 06 лютого 2025 року у справі №140/856/24). Проте, дані висновки не були взяті до уваги суб`єктом владних повноважень, а тому протиправна бездіяльність такого суб`єкта наразі продовжується, що порушує права та законні інтереси позивача. Представник позивача зазначив, що Верховним Судом у аналогічних правовідносинах напрацьовано сталу судову практику та згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.10.2022 у справі №160/11127/20 щодо подібних правовідносин, та проаналізувавши норми законодавства, а саме ч.2 ст.78 Закону №580-VIII, п.5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України, ч.5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», зазначив що на позивача, як і на інших працівників кримінально-виконавчої служби, під час проходження ними служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України «Про міліцію» та відповідні норми Закону України «Про Національну поліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України. Тобто, всі обов`язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань. Представник позивача зауважив, що відмова відповідача у зарахуванні позивачу до стажу служби в поліції, наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 11.12.2014 до 25.02.2017 у Державній кримінально-виконавчій службі не відповідає вказаним вище нормам законодавства та сталій судовій практиці Верховного Суду. Порушення заявленого права позивача допущено відповідачем шляхом бездіяльності (пасивної поведінки) щодо зарахування їй до стажу служби в поліції, наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 11.12.2014 до 25.02.2017 у Державній кримінально-виконавчій службі. Представник позивача вважає, що така бездіяльність є протиправною, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду. Відкрито провадження в адміністративній справі та розгляд справи ухвалено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлений відповідачу строк для надання на адресу суду: відзиву на позовну заяву та усіх наявних доказів на підтвердження зазначеного у ньому; копію наказу про зарахування позивача до особового складу ГУ НП в Донецькій області та призначення на посаду з 20.11.2020 року; розрахунок вислуги років позивача з часу її призначення на посаду, тобто з 20.11.2020 року. Звільнено позивача від сплати судового збору.

Позивач, представник позивача адвокат Слюсарчук Є.А. та відповідач про відкриття провадження по справі були повідомлені належним чином, про що свідчить відповідна відмітка про наявність у них реєстрації кабінету електронного суду та відповідна відмітка «доставлено» де зазначено, що ухвалу про відкриття провадження по справі вони отримали 08.09.2025 року.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , є громадянкою України відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорту серії НОМЕР_3 виданого Курахівським МВ Мар`їнського РВ УМВС України в Донецькій області від 16.06.1995 року.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 виданим Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області від 08.02.2023 року позивач має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових бій.

Відповідач Головне управління Національної поліції в Донецькій області (ЄДРПОУ: 40109058) є юридичною особою та є суб`єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як зазначила позивач у своїй позовній заяві: - «Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначимо, що з 11.12.2014 Позивачку було відряджено для подальшого проходження служби у розпорядження Інституту кримінально-виконавчої служби (наказ №202/ОС-14 від 31.12.2014) та з 11.12.2014 прийнято на службу до Державної кримінально-виконавчої служби, а саме на посаду викладача кафедри кримінально-виконавчого права (за рахунок посади старшого викладача), що підтверджується записом у трудовій книжці Позивачки серії НОМЕР_1 та послужному списку ОСОБА_1 . Під час перебування на даній посаді Позивачці було присвоєно спеціальне звання майор внутрішньої служби (підтверджується записом у послужному списку). На даній посаді Позивачка перебувала до 16.10.2015. З 16.10.2015 до 17.08.2016 ОСОБА_1 призначена на посаду викладача кафедри кримінально-виконавчого права Інституту кримінально-виконавчої служби відповідно до наказу Інституту кримінально-виконавчої служби від 22.10.2015 №215о/с, що підтверджується записом у послужному списку ОСОБА_1 . Відповідно до наказу Державної пенітенціарної служби України від 03.06.2016 №174/ ОД-16 «Про організаційно-штатні зміни» ОСОБА_1 призначено на посаду викладача кафедри пенітенціарної діяльності Інституту кримінально-виконавчої служби з 17.08.2016 і до дня звільнення зі служби в ДКВС України (25.02.2017). В подальшому, наказом Інституту кримінально-виконавчої служби від 24.02.2017 №24/ОС-17 майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , викладача кафедри пенітенціарної діяльності Інституту кримінально-виконавчої служби було звільнено згідно із п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 25.02.2017.

[…].

Після звільнення з Інституту, в подальшому Позивачку було прийнято на службу до Національної поліції України (наказ Головного управління Національної поліції №126о/с від 27.02.2017), що підтверджується записом в трудовій книжці Позивачки, копією послужного списку №М-112795.

З часом, а саме з 20.11.2020, Позивачку було переведено до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, де вона проходить службу і станом на сьогодні на посаді старшого дізнавача відділу поліції №4 Краматорського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області.».

У відповідності до приписів ч.1 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Судом було проаналізовано надані разом із позовною заявою докази, а саме: копію трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 дата заповнення 11.09.2000 року; копію послужного списку особовий номер М-112795, а також докази надані відповідачем по справі: копію наказу Національної поліції України від 20.11.2020 №1308 о/с; довідку №2437/12/01-2025 видану Управлінням кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 23.09.2025 року; копію послужного списку - особовий номер М-112795 жетон - №0117343 (Міністерство внутрішніх справ України) та встановлено, що позивач у період з 11.12.2014 по 25.02.2017 року проходила службу у Державній кримінально виконавчій службі України та з 20.11.2020 року позивача було призначено на посаду старшого інспектора сектору превенції Мар`їнського відділення поліції Волноваського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області.

Вищенаведене не заперечується відповідачем, оскільки він у своєму відзиві зазначив: - «Відповідно до наказу Національної поліції України №1308 о/с від 20.11.2020 року ОСОБА_1 , на підставі її рапорту, було призначено старшим інспектором сектору превенції Мар`їнського відділення поліції Волноваського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, у порядку переведення, звільнивши з посади начальника відділення організації навчання Державної установи «Львівський навчальний центр підготовки поліцейських.».

Судом встановлено, що позивачем до Головного управління Національної поліції в Донецькій області було надіслано рапорт від 01.08.2025 року, в якому позивач зокрема просила зарахувати до стажу її служби в поліції час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 11.12.2014 по 25.02.2017 року.

Відповідачем на рапорт позивача було надано відповідь від 08.08.2025 року наступного змісту: - «В управлінні кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Донецькій області за дорученням, в межах компетенції, розглянутий Ваш рапорт щодо зарахування часу проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України (у період з 11.12.2014 року до 25.02.2017 року) до стажу служби у поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки. Інформуємо, що правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02 липня 2015 року (далі - Закон). Порядок обчислення стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, визначено статтею 78 Закону. Відповідно до частини другої статті 78 Закону до стажу служби в поліції зараховуються:

1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;

2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;

3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;

4) час робота у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;

5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;

6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Отже, у частині другій статті 78 Закону наведено виключний перелік посад (видів служби), які зараховуються до стажу служби в поліції, і цей перелік не підлягає розширенню. У вказаному переліку посад (видів служби), які зараховуються до стажу служби в поліції, відсутня служба в органах (підрозділах) Державної кримінально-виконавчої служби України. Враховуючи викладене, законні підстави для зарахування Вам до стажу служби в поліції періодів проходження служби в Державній кримінально- виконавчій службі України відсутні.».

Позивач не погоджуючись з даною відмовою відповідача звернулася до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав, в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не зарахування позивачу до стажу служби в Національній поліції України наявної на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислуги років з 11.12.2014 до 25.02.2017 у Державній кримінально-виконавчій службі;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області зарахувати позивачу до стажу служби в Національній поліції України наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 11.12.2014 до 25.02.2017 у Державній кримінально-виконавчій службі.

Отже враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку, що спірним питанням у даній справі є не зарахування відповідачем позивачу до стажу її служби в Національній поліції України стажу в органах Державної кримінально-виконавчої служби з 11 грудня 2014 року до 25 лютого 2017 року, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, є Закон України «Про Національну поліцію».

Відповідно до частин 1, 2 статті 59 цього Закону, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з частиною 1 статті 78 Закону України «Про Національну поліцію», стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Частина 2 статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» встановлює, що до стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України, до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 14 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-IV (далі - Закон № 2713-IV), до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Згідно з частиною 5 статті 23 Закону № 2713-IV, в редакції Закону № 1774-VIII від 06.12.2016, на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом № 580-VIII, а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

У попередніх редакціях вказана частина передбачала, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.

Системний аналіз викладених вище норм права дозволяє стверджувати, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України здійснювалась в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, тобто має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, а тому повинна зараховуватись до стажу служби в поліції на підставі пункту 3 частини 2 статті 78 Закону № 580-VIII.

Крім цього, аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, Верховний Суд у постанові від 20.10.2022 у справі № 160/11127/20 дійшов висновку, що всі обов`язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань. У підсумку Верховний Суд констатував, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (Державної пенітенціарної служби) має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 01 серпня 2023 року у справі № 240/30024/21, від 20 жовтня 2022 року у справі № 160/11127/20, від 06 лютого 2025 року у справі №140/856/24.

У підсумку Верховний Суд констатував, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (Державної пенітенціарної служби) має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.

З огляду на викладене, доводи відповідача щодо неврахування ним стажу роботи позивачки в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідає вимогам Закону № 580-VIII, оскільки такий вид служби відсутній у переліку, визначеному частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII, суд вважає безпідставними, що підтверджується вказаним вище висновком суду касаційної інстанції.

Судом встановлено, що записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 11.09.2000 підтверджується період служби з 11.12.2014 по 25.02.2017 в Державній кримінально-виконавчій службі України (номера записів 21, 22 та 23).

Отже, період з 11.12.2014 по 25.02.2017 підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції.

Порушення заявленого права позивача допущено відповідачем шляхом бездіяльності щодо зарахування позивачу до стажу служби в поліції вислугу років з 11.12.2014 по 25.02.2017 у Державній кримінально-виконавчій службі.

Така бездіяльність є протиправною, а позовна вимога підлягає задоволенню у вказаній частині.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №520/2067/19, є необґрунтованими, оскільки не стосуються подібних правовідносин, так як предметом спору у цих справах було неврахування до стажу служби в поліції часу навчання особи у вищому навчальному закладі, так само як і посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 25.05.2023 року у справі №620/3663/19, оскільки стосувалися поновлення на посаді.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування позивачу до стажу служби в Національній поліції України наявної на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислуги років з 11.12.2014 до 25.02.2017 у Державній кримінально-виконавчій службі, та як похідна вимога, зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області зарахувати позивачу до стажу служби в Національній поліції України наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 11.12.2014 до 25.02.2017 у Державній кримінально-виконавчій службі, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки.

Згідно з частиною п`ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Підстави для розподілу судового збору відсутні.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (адреса: 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Мандрика, буд.7, ЄДРПОУ: 40109058) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ЄДРПОУ: 40109058) щодо не зарахування ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) до стажу служби в Національній поліції України наявної на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислуги років з 11.12.2014 до 25.02.2017 у Державній кримінально-виконавчій службі.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (ЄДРПОУ: 40109058) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) до стажу служби в Національній поліції України наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 11.12.2014 до 25.02.2017 у Державній кримінально-виконавчій службі, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки.

Повний текст рішення складено та підписано 26 листопада 2025 року.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Голошивець