Ухвала суду № 1320891, 16.10.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

_____________01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“16” жовтня 2007 р.                                                                                      Справа № 6/284/06                                                               к/с № К-408/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                               Голубєвої Г.К.

Суддів                                                           Брайка А.І.

Карася О.В.

Костенка  М.І.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання:          Ликовій В.Б.,

розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП»

на постанову  Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 року

у справі№ 6/284-06

за позовом Державного підприємства «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП»

доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві  

проскасування  податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2006 року Державне підприємство «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про скасування  податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Миколаєві № 0001102301/0 від 24.11.2005 року, № 0001102301/1 від 31.01.2006 року, № 0001102301/2 від 13.04.2006 року та № 0001102301/3 від 04.07.2006 року .

Рішенням Господарського Миколаївської області від 11.09.2006 року позов задоволено: скасовано вищезазначені податкові повідомлення-рішення.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 року постанову Господарського суду Миколаївської області від 11.09.2006 року у справі № 6/284/06 скасовано та відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що векселі, не оплачені платником податку, не змінюють податкові зобов’язання  або податковий кредит такого платника податку. Тобто право на податковий кредит виникає лише у разі виконання вексельного зобов’язання. Фактично позивачем не здійснювалася виплата процентів по простим процентним векселям, внаслідок чого ним безпідставно включено до валових витрат нараховані підприємством відсотки.  

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову  Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 року у справі № 6/284-06 та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.  Зазначає, що судом порушено норми матеріального права, зокрема ч. 3 ст. 545, ст. 606 Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи.   

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідачем було проведено перевірку дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні операцій фінансово-господарського діяльності з застосуванням розрахунків у вексельній формі ДП ««Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП»  за період з 01.10.2002 року по 30.09.2005 року, про що складено акт № 01/23-219/09794409 від 14.11.2005 року.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001102301/0 від 24.11.2005 року, яким позивачу за порушення п. 4.1, п. 4.5, п. 4.8, пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобов’язання за платежем «податок на додану вартість» в розмірі 335194,42 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 167597,21 грн.

В акті перевірки висвітлено три епізоди щодо операцій фінансово-господарської діяльності позивача з застосуванням розрахунків у вексельній формі. Фактично за результатами перевірки встановлено, що позивачем  платежі за векселями та виплата процентів не здійснювались, а відбувалась заміна частини боргових зобов’язань іншими простими векселями та часткова сплата векселями у безготівковій формі, а також міна векселів третіх осіб на векселі власної емісії. Отже, за висновками перевіряючих, оскільки процентні векселі, емітовані ДП «МАЗ «НАРП» на користь ТОВ «Фінком» не оплачувались, вони залишились непогашеними, що свідчить про відсутність у підприємства права на включення процентів по процентним векселям до валових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з доведеності матеріалами справи відсутності факту сплати грошовими коштами нарахованих процентів.

Відповідно доп. 4.8 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями) у разі, коли платник здійснює операції з поставки товарів (послуг), які є об'єктом оподаткування згідно з п. 3.1 ст. 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів (далі - вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (послуг) без врахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - договірна вартість таких товарів (послуг), збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Положеннями п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи із змісту зазначених норм базою оподаткування за процентними векселями є договірна вартість проданих товарів, збільшена на суму процентів нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу названих векселів.

 Відповідно до ст. 34 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні, такий вексель має бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання, а згідно ст. 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі векселедержатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, суму неоплаченого векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені.

Отже, вимагати сплати відсотків включених до тексту векселя, векселедержатель може лише при пред'явленні векселя до оплати. Причому відсотки, обумовлені у векселі зі строком платежу за пред'явленням, необхідно відносити до складу валових витрат платника за векселем або на дату списання коштів на їх оплату, або ж на дату фактичного отримання платником податку результатів послуг з надання товарного кредиту, тобто на дату пред'явлення векселя до оплати, залежно від того, яка подія стала раніше: пред'явлення чи його оплата.

Згідно ч. 3 п. 4.8. ст. 4 Закону України «Про ПДВ» векселі отримані, але не оплачені платником податку або визнані, або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов’язань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовуються.

Отже, правомірним є висновок суду апеляційної інстанції, що право на податковий кредит виникає лише за фактом оплати процентних векселів, а позивач не мав права віднести суми відсотків по процентним векселям до складу податкового кредиту у зв’язку з тим, що такі відсотки в даному випадку не могли бути віднесені до складу валових витрат  ДП «МАЗ «НАРП».    

            Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення  - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, постанова Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 року у справі № 6/284-06 прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, суд дав правильну оцінку обставинам справи, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції. 

Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 року у справі № 6/284-06 - без змін.

Справу №  07/5355-а  повернути до Господарського суду Миколаївської області.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

підписГолубєва Г.К.Судді

підписБрайко А.І.

підписКарась О.В.

підписКостенко М.І.

підписФедоров М.О.