Рішення № 132034697, 18.11.2025, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/7534/25

Провадження №2/442/2270/2025

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2025 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої-судді Грицай М.М.,

секретар судового засідання Антоненко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр", в інтересах якого діє представник Шабатин Наталія Анатоліївна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» звернулося до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з відповідним позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 07.12.2024 між ТОВ «Споживчий Центр» та відповідачем укладено кредитний договір (оферти) №07.12.2024-100001518 шляхом підписання заявки, що є невід`ємною частиною договору. Відповідно до умов договору та заявки, позичальнику надано кредит у розмірі 6500 грн строком на 140 днів. Відповідачем проведена часткова сплата по вищезазначеному кредитному договору в сумі 2000 грн. Таким чином, позивач виконав свої зобов`язання у повному обсязі, однак, відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав належним чином і кредит у повному розмірі у визначений строк не повернув. Зважаючи на вказане, утворилась заборгованість у розмірі 18150 грн, з яких: 6500 грн - основний борг, 7634,78 грн - відсотки, 765,22 грн - комісія, 3250 грн - неустойка. Відтак, просить стягнути з відповідача вказану суму.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, у прохальній частині позовної заяви просить проводити розгляд справи за її відсутності, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив, відзив не подав.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України суд проводить розгляд справи в заочному порядку, з врахуванням одночасного існування чотирьох умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Проаналізувавши викладені в позовній заяві доводи позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, врахувавши також правові норми, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов наступного висновку.

Статтями 12, 81ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 07.12.2024 між ТОВ «Споживчий Центр» та відповідачем укладено кредитний договір №07.12.2024-100001518 (кредитної лінії) шляхом підписання заявки, що є невід`ємною частиною кредитного договору.

Відповідно до умов кредитного договору позичальнику надано кредит у розмірі 6500 грн. строком на 140 днів з дати його надання (дата повернення кредиту - 25.04.2025) з процентною ставкою - фіксованою незмінною процентною ставкою у розмірі 1 % за 1 (один) день користування кредитом. Комісія, пов`язана з наданням кредиту, - 20% від суми кредиту та дорівнює 1300 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 7910,05 %. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 14447,82 грн. Загальні витрати за споживчим кредитом 7947,82 грн. Неустойка: 65 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання. (п.п. 2, 3, 4, 6, 7, 14, 15 договору).

Відповідно до листа ТОВ "Універсальні платіжні рішення" ТОВ "УПР" від 25.09.2025 за №53-2509 на підставі договору на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024 товариством успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта 07.12.2024 на суму 6500 грн., номер картки 5167803264017588, призначення платежу: видача за договором кредиту №07.12.2024-100001518.

Згідно із довідкою - розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором №07.12.2024-100001518 від 07.12.2024, заборгованість ОСОБА_1 складає 18150 грн., з яких: 6500 грн - основний борг, 7634,78 грн - відсотки, 765,22 грн - комісія, 3250 грн - неустойка, що нараховані за період з 07.12.2024 по 25.04.2025.

За правилами ч. 1 ст.205ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ст.6ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст. 626, 628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст.639ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно із ст.526ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом (ст. 610, 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст.1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 7 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19.

Відповідно до ст. 11, 12Закону України«Про електроннукомерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід`ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено.

Згідно із ч. 3 ст.11Закону України«Про електроннукомерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст.11Закону України«Про електроннукомерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст.11Закону України«Про електроннукомерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Виходячи з викладеного вище, враховуючи, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання, передбачені укладеним в установленому законом порядку договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми боргу по тілу кредиту 6500 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

З приводу нарахування позивачем до сплати відповідачу комісії за надання кредиту в сумі 765,22 грн, то суд зважає на таке.

Частиною 4 ст. 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг, як це закріплено вимогами ч. 3 ст. 55 вказаного Закону.

Як унормовано положеннями ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного суду, викладеного в постанові від 20.07.2022, прийнятій по справі № 343/557/15-ц, провадження № 61-10414св20, умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Умовами укладеного між сторонами договору встановлено комісію за надання кредиту, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання фінансового інструменту.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Як встановлено ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК Україниє обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

Ураховуючи наведене, оскільки ТОВ „Споживчий центр встановлено одноразову плату за послуги, які за законом повинні надаватись безоплатно, визначені в п. 7 договору про надання кредиту №07.12.2024-100001518 від 07.12.2024 умови щодо обов`язку позичальника сплатити одноразову комісію за надання кредиту в сумі 1300 гривень, є нікчемними.

За таких обставин, позивачем без належних на те правових підстав нарахована комісія за надання кредиту.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що нарахування позичальнику комісії за надання кредиту без зазначення конкретних послуг, за які її сплачено, є незаконним, тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача залишку заборгованості за комісією у розмірі 765,22 грн. задоволенню не підлягають, а частково списані з відповідача кошти в рахунок оплати такої комісії в сумі 534,78 грн слід зарахувати в частину погашення загальної заборгованості за нараховані відсотки за користування кредитом.

Зважаючи на те, що відповідачем погашено відсотки в сумі 1465,22 грн, зарахування списаної комісії в сумі 534,78 грн в частину погашення відсотків, суд дійшов висновку, що з відповідача в користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за відсотками в розмірі 7100 грн.

Відповідно до п. 15 заявки кредитного договору, за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання нараховується неустойка у розмірі 65 грн.

Частиною 1 статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (постанова Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №320/8618/15-ц).

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 06.09.2023 в справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 18.10.2023 в справі № 706/68/23).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі воєнний стан було неодноразово продовжено.

На переконання суду, на кредитний договір №07.12.2024-100001518 від 07.12.2024 розповсюджується дія п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а відповідно нарахування ТОВ «Споживчий центр» неустойки згідно пункту 15 кредитного договору у сумі 3250 грн. є безпідставним.

Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства підлягають задоволенню частково в частині стягнення заборгованості в загальному розмірі 13600 грн, з яких: 6500 грн - тіло кредиту, 7100 грн - заборгованість за відсотками.

Відповідно до статті ст.141ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача 2422,40 грн. судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264, 265, 268, 274, 275, 279, 280, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»заборгованість за кредитним договором №07.12.2024-100001518 від 07.12.2024 у розмірі 13600 (тринадцять тисяч шістсот) грн, з яких: 6500 (шість тисяч п`ятсот) грн - тіло кредиту, 7100 (сім тисяч сто) грн - заборгованість за відсотками.

У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»судовий збір в розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 24.11.2025.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ 37356833, юридична адреса: 01032, вул.Саксаганського, 133-А, м.Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя М.М. Грицай