Рішення № 132033244, 21.11.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2025 рокуСправа №160/23875/25 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якій просить:

визнати протиправним рішення Головного Управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області № 046050025177 від 23.06.2025 щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , до стажу роботи періоди роботи: з 20.07.1983 по 01.10.1986 року; з 01.02.1988 по 09.05.1994 року; з 01.12.1994 по 01.04.1997 року; з 10.04.1997 по 04.01.1998 року; з 04.05.1998 по 31.12.1998 року;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , починаючи з 02.06.2025 року, врахувавши весь стаж роботи.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 08 липня 2025 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відмовлено у призначенні пенсії посилаючись на недоліки заповнення трудової книжки, та відсутності результатів зустрічної перевірки довідки про заробітну плату. Позивачка, уважає, що на неї не може бути відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, і не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову в зарахуванні певних періодів до страхового стражу, що обмежує її право на пенсію і належного соціального захисту.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами, яка доставлена до електронного кабінету відповідачів 26.08.2025 року.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

02 вкересня 2025 року до суду надійшли матеріали пенсійної справи позивачки від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

12 вересня 2025 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування своєї позиції зазначили, що позивачу не враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 20.07.1983, оскільки на титульному аркуші трудової книжки, яку наданонею до органів Пенсійного фонду, не зазначені обов`язкові відомості про число і місяць дати народження. Також, позивачем до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком надані архівні довідки № 3-1050-В/25-02 від 02.07.2025 та № 3-1051-В/25-02 від 02.07.2025 щодо врахування стажу роботи починаючи з 20.07.1983. Головним управлінням Пенсійного фонду України при розгляді поданої позивачем архівної довідки № 3-1050-В/25-02 від 02.07.2025 встановлено, що у ній відсутні відомості про її звільнення з посади молодшого продавця магазину №36 ОРС РУ ім. Кірова, тому, вказаний період трудової діяльності не зараховано органами Пенсійного фонду до її страхового стажу відповідно до статті 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, внаслідок відсутності записів про періоди роботи з 20.07.1983. Головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення від 16.07.2025 № 046150018281 про відмову в призначенні пенсії за віком внаслідок відсутності у неї необхідного страхового стажу не менше 32 років.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом встановлено, що 08 липня 2025 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 046150018281 від 16.07.2025 року позивачці відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутність необхідного страхового стажу не менше 32 року. На обґрунтування рішення зазначено, що позивачці не враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 20.07.1983, оскільки на титульному аркуші трудової книжки, яку надано нею до органів Пенсійного фонду, не зазначені обов`язкові відомості про число і місяць дати народження, період роботи з 20.07.1983 згідно з архівної довідки № 3-1050-В/25-02 від 02.07.2025, оскільки відсутня інформація про звільнення з роботи, та архівну довідку про заробітну плату № 3-1051-В/25-02 від 02.07.2025 можливо зарахувати до страхового стажу після надходження результатів зустрічної перевірки та питання призначення пенсії за віком буде розглянуто за умови подання відповідної заяви.

Позивачка не погодившись із таким рішення відповідача звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи на наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 32 року.

Згідно з приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).

Відповідно до п.1, п.2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз.1 п.3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема ст. 62 Закону № 1788-XII та Порядку №637 слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі Інструкція від 29.07.1993 № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. № 301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 1.2 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

За приписами з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Відповідно до п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви для призначення пенсії за віком додаються такі документи (надаються копії документів з оригіналами): паспорт та документи про місце проживання (реєстрації) особи; документ про присвоєння реєстраційного номеру; трудова книжка (відомості про роботу); диплом, атестат училища, які стверджують денну форму навчання; свідоцтво про шлюб (для жінок); свідоцтво про народження дітей (для жінок); та інші документи.

Згідно з п.п.3 п.4.2 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку №22-1.

Так, з трудової книжки позивача НОМЕР_2 , копія якої міститься в матеріалах справи слідує, що ОСОБА_1 у періоди з 20.07.1983 працювала на різних підприємствах та посадах, проте відповідачем не зарахований період роботи на підставі записів трудової книжки, яка не містить виправлень, посилаючись та те, що в архівній довідці № 3-1050-В/25-02 від 02.07.2025 відсутня інформація про звільнення з роботи, а також відсутність на першій сторінці трудової книжки числа та місяця дати народження.

Суд звертає увагу на те, що самі лише формальні неточності у документах, в тому числі записи, оформлені неналежним чином, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Суд зауважує, що відсутність інформації про звільнення з роботи в архівній довідці № 3-1050-В/25-02 від 02.07.2025 та відсутність на першій сторінці трудової книжки числа та місяця дати народження позивачки, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Суд зазначає, що на момент заповнення трудової книжки в спірних записах, порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці і соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162), яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників».

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців.

Згідно пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція) (аналогічна норма є в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджений наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції № 162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Суд зазначає, що наявні в трудовій книжці недоліки свідчать лише про неналежне заповнення трудової книжки роботодавцем та жодним чином не впливають на факт перебування позивача із вказаним підприємством у трудових відносинах.

Таким чином, допущені роботодавцями помилки в належному оформленні записів у трудовій книжці, не можуть слугувати підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права.

Абзацами першим та другим пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Суд зазначає, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, і ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового (страхового) стажу, а такі підстави як «відсутність в архівній довідці № 3-1050-В/25-02 від 02.07.2025 інформації про звільнення з роботи, а також відсутність на першій сторінці трудової книжки числа та місяця дати народження» не може бути підставою для виключення спірного періоду з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, а також іншої документації з вини адміністрації підприємства, і як наслідок не може позбавляти його конституційного права на соціальний захист, а тому суд вважає, що оскаржуване рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а період роботи згідно записів трудової книжки № НОМЕР_2 з 20.07.1983 року протиправно не зараховано відповідачем до страхового стажу.

Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року в справі № 677/277/17 висловлено правову позицію, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Слід також урахувати, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року в справі № 754/14898/15-а.

З вищенаведених мотивів щодо покладення відповідальності за неналежне ведення трудових книжок на особу, яка допустила такі порушення, а не на робітника, а також зважаючи, що вказані записи містять всю необхідну інформацію про період зайнятості позивача на вказаних підприємствах, характер виконуваної ним роботи, не може бути підставою для відмови в зарахуванні таких періодів роботи позивача до його страхового стажу.

Під час розгляду справи по суті, відповідачами не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що записи у трудовій книжці позивача є недійсними та недостовірними.

Посилання у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на можливість зарахування страхового стажу після надходження результатів зустрічної перевірки та подання відповідної заяви, суд не приймає до уваги, оскільки з липня 2025 року по листопад 2025 року пройшло достатньо часу для перевірки, однак висновків за результатом такої перевірки суду не надано, як і доказів проведення такої перевірки. Оскільки із поданих до суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області матеріалів пенсійної справи відсутні докази проведення такої перевірки, зокрема направлення відповідних запитів щодо довідок № 3-1050-В/25-02 від 02.07.2025 та №3-1051-В/25-02 від 02.07.2025.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 16.07.2025 року № 046150018281, яким ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю у останньої необхідного страхового стажу роботи - є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки така відмова є необґрунтованою, прийнятою без урахування та оцінки всіх обставин, що мають значення при прийнятті цього рішення, та передчасною.

Водночас, суд звертає увагу, що позивачем допущена описка в прохальній частині позовної заяви щодо дати та номера оскаржуваного рішення, що враховано судом під час ухвалення судового рішення.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача суд враховує, що у силу статті 58 Закону № 1058-IV Пенсійний фонд є органом, що призначає та обчислює відповідний стаж.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

У контексті наведеного суд звертає увагу на те, що повноваження щодо призначення пенсії особі (перехід на інший вид пенсії) відноситься до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження.

Тому, вимога позивача про призначення пенсії, не підлягає задоволенню як передчасна, оскільки відповідач при повторному розгляді зобов`язаний розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.

Разом з тим, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, як структурний підрозділ органу, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії за віком, визначено засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2. Порядку № 22-1, рішення якого про відмову в призначенні пенсії оскаржила позивач.

Викладене свідчить, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до приписів Порядку № 22-1 відсутні повноваження щодо вирішення питання стосовно зарахування та призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах, а відтак вимоги до нього не підлягають задоволенню.

Аналогічний висновок викладено у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у справі № 340/9245/21, від 08 березня 2023 у справі № 160/11878/22, від 05 квітня 2023 року у справі 160/11235/22, від 05 квітня 2023 року у справі 340/3832/22.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, задля ефективного захисту прав і свобод позивача, з урахуванням ч. 1 ст. 2 КАС України та ч. 2 ст. 9 КАС України, суд уважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 16.07.2025 року № 046150018281 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу роботи період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 з 20.07.1983 і повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 08.07.2025 року.

Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у загальному розмірі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією від 18.08.2025 року.

У відповідності до статті 139 КАС України судові витрати у вигляді сплаченої суми судового збору у розмірі 1211,20 грн. підлягають стягненню з відповідача, оскільки основна вимога позивачки задоволена.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області 046150018281 від 16.07.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 , до стажу роботи періоди роботи з 20.07.1983 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 20.07.1983 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.07.2025 року про призначення пенсії за віком.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ - 14035769) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев