Рішення № 132022460, 24.11.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2025 року Справа№200/8401/25

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач, ГУНП в Донецькій області) за змістом якої просить суд:

визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2016 - 2019 років, 2021 - 2022 років та за 2025 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення;

зобов`язати ГУНП в Донецькій області виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 - 2019 років, 2021 - 2022 років та за 2025 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення.

Позов мотивовано таким.

Позивач у період з 2016 по 2025 роки проходив службу у ГУНП в Донецькій області та звільнений наказом від 19.03.2025 № 143 о/c. Є учасником бойових дій, про що йому видано відповідне посвідчення.

Позивачу при звільненні не було виплачено кошти у повному обсязі, а саме не виплачено грошову компенсацію за невикористання дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2019, 2021 - 2022, 2025 роки.

Таким чином позивач, вважаючи бездіяльність відповідача в означених питаннях протиправною, звернувся до суду за захистом порушеного права.

Ухвалою суду від 03.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Витребувано у відповідача докази у справі, згідно наведеного в ухвалі суду переліку. Питання про поновлення строку звернення до суду залишено відкритим та ухвалено вирішити під час розгляду справи по суті.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, де викладено прохання у позові відмовити, з огляду на те, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до переліку щорічних або додаткових відпусток, за які сплачується при звільненні грошова компенсація.

Крім того, відповідач вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду, визначений ст. 233 КЗпП України, оскільки при звільненні його було ознайомлено під особистий підпис із повідомленням про нараховані при звільненні суми.

У зв`язку із вичерпанням строку на надання заяв по суті справи та достатністю доказів, суд розгляд справи здійснив по суті.

Судом установлено такі фактичні обставини у справі.

ОСОБА_1 громадянин України, паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, про що йому 22.06.2016 видано посвідчення серія НОМЕР_3 .

Витяг з наказу ГУНП в Донецькій області від 19.03.2025 № 143 о/с «По особовому складу» свідчить, що ОСОБА_1 звільнено зі служби у поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідно довідки ГУНП в Донецькій області від 13.11.2025 № 631 ОСОБА_1 додаткову відпустку, як учасник бойових дій у кількості 14 діб за 2020 та за 2023 - 2024 роки використав, за 2016 - 2019, 2021 - 2022 та 2025 роки не використав, відповідні рапорти до УКЗ ГУНП в Донецькій області не надходили.

Наявне у матеріалах справи повідомлення про нараховані суми при звільненні ОСОБА_1 містить графу 7 про компенсацію за відпустки (140) днів у сумі 42 840,00 грн та підпис позивача про його ознайомлення 19.03.2025.

Листом від 02.09.2025 за № 94аз/26/02-2025 ГУНП в Донецькій області надано відповідь на адвокатський запит представника позивача (від 29.08.2025 вх. ГУНП 597 аз/еп) щодо надання копії розрахунку нарахованої та виплаченої грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за весь час проходження служби щодо ОСОБА_1 , де повідомлено, що законних підстав для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, немає.

Правова позиція суду обґрунтована таким.

Щодо строку звернення.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Водночас у силу положень ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, що була чинною до 19.07.2022, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Тобто, у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.

Відтак суд вважає, що строк звернення з цим позовом у межах позовних вимог за період з 2016 року по 18.07.2022 не пропущено.

Щодо періоду з 19.07.2022 то суд враховує, що 19.07.2022 набув чинності Закон України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесені зміни до законодавства про працю.

Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, Законом № 2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення (виплати) заробітної плати (її складових).

Відтак, починаючи з 19 липня 2022 року у КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.

Водночас після внесення Законом № 2352-IX відповідних змін частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України установлено строк звернення до суду у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).

Питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця, за період до та після внесення вказаних змін до КЗпП України було предметом дослідження Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.

У вказаній справі судова палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:

"Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").

З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року."

Отже, судовою палатою Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 наголошено, що період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

У зв`язку з цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Окрім того, у вказаній постанові судова палата виснувала про те, що визначення моменту вручення грошового атестата, як початку перебігу строку у цій справі, відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд установив, що як у наказі про звільнення від 19.03.2025 № 143 о/с, так і у повідомленні про нараховані суми при звільненні, з якими позивача ознайомлено 19.03.2025 міститься інформація виплату грошової компенсації за 140 днів невикористаних відпусток за період з 2015 року, 2019 - 2025 років у загальній сумі 42 840,00 грн.

Поряд із цим у жодному із названих документів не конкретизовано, що включається до 140 днів невикористаних відпусток за період з 2015 року, 2019 - 2025 років.

Натомість листом від 02.09.2025 за № 94аз/26/02-2025 ГУНП в Донецькій області надано відповідь на адвокатський запит представника позивача (від 29.08.2025 вх. ГУНП 597 аз/еп) щодо надання копії розрахунку нарахованої та виплаченої грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за весь час проходження служби щодо ОСОБА_1 повідомлено, що законних підстав для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, немає.

Таким чином суд виснує, що позивач набув достовірної інформації про те, що суми компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій, ГУНП в Донецькій області йому не нараховувалися та не виплачувалися у вересні 2025 року. До суду із цим позовом позивач звернувся 30.10.2025, тому, установлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду, позивачем не пропущено.

Отже, суд вважає, що як клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, так і клопотання відповідача про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягають, оскільки відповідний строк не пропущено.

Щодо грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України "Про відпустки" №504/96-ВР від 15 листопада 1996 року /далі - Закон №504/96-ВР, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин/ встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України /далі - КЗпП України/.

Закон України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02 липня 2015 року /далі - Закон №580-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин/ визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно зі статтею 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 92 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Відповідно до статті 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 31) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 161 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин сьомої, восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.

Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.

Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом МВС України №260 від 06 квітня 2016 року /далі - Порядок №260, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин/, визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).

Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Враховуючи таке правове регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України та особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII, а саме: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів, відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється, та у разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції, за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, від 24.06.2021 у справі №520/8054/2020.

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 620/1487/20 викладено правовий висновок про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Верховний Суд також зазначив про те, що положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Установлені судом фактичні обставини свідчать, що позивачу при звільненні не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2019, 2021 - 2022 та за 2025 роки.

Отже порушено право позивача підлягає поновленню у спосіб зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2019, 2021 - 2022 та за 2025 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення.

Ураховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, а позов належить задовольнити у повному обсязі.

Судові витрати розподілу не підлягають, оскільки позивач звільнений від його сплати.

Керуючись вимогами ст.ст.2, 6-11,12, 77, 90, 241 246, 255, 257, 258, 262, 293, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (Донецька обл., м. Покровськ, вул. Мандрика, 7, 85302, ЄДРПОУ 40109058) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 - 2019, 2021 - 2022 та за 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 - 2019, 2021 - 2022 та за 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 24.11.2025.

Суддя І.В. Буряк