Рішення № 131999598, 21.11.2025, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/4214/25 Провадження № 2/450/2355/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2025 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Мусієвського В. Є.

при секретарі Расяк С.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників судового розгляду в приміщенні суду м. Пустомити цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

Представник позивача через систему «Електронний Суд» звернулась з позовом, у якому просила стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 8692669, укладеним між ОСОБА_1 та ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» 08.04.2025 року, у розмірі 20549 грн. 70 коп., яка складається з 8100 грн. заборгованості по тілу кредиту, 7002 грн. 45 коп. заборгованості за відсотками, 1397 грн. 25 коп. заборгованості за комісією, 4050 грн. заборгованості за пенею/неустойкою.

Мотивувала позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 08.04.2025 року звернувся до ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та уклав кредитний договір № 8692669, отримавши грошові кошти на споживчі потреби. Зауважила, що вказаний договір складений в електронному варіанті та підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора. Вказала, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором не виконав, у зв`язку з чим утворилася згадана заборгованість. Зазначила, що 26.06.2025 року між ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТзОВ «Фінпром Маркет» укладено договір факторингу № 26/06/25, відповідно до якого, а також згідно з реєстром прав вимог № 22/08/25-01 від 22.08.2025 року, позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором № 8692669 від 08.04.2025 року. Враховуючи наведене, просила позовні вимоги задовольнити, а судові витрати, які складаються з 2422 грн. судового збору і 4500 грн. на професійну правничу допомогу стягнути з відповідача. Повідомила, що позивач очікує понести додаткові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. Крім цього, просила витребувати у АТ «УніверсалБанк» інформацію, що містить банківську таємницю.

Ухвалою від 17.09.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) учасників судового розгляду.

Відповідач повідомлявся про судовий розгляд шляхом направлення поштової кореспонденції.

Ухвалою від 17.09.2025 року клопотання представника позивача ТзОВ «Фінпром Маркет» Гедзь О.В. про витребування доказів задоволено. Витребувано у АТ «Універсал Банк» інформацію, що містить банківську таємницю. Уповноважено представника позивача ТзОВ «Фінпром Маркет» Гедзь О.В. на отримання у АТ «Універсал Банк» витребуваних доказів, які слід надати суду, а копії таких скерувати відповідачу, докази чого надати суду. Вказана ухвала представником позивача не виконана.

02.10.2025 року представником відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, згідно мотивів якого просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказала, що відповідно до п. 2.2.2 кредитного договору, строк дії договору становить 360 днів, отже, строк дії кредитного договору спливає 08.04.2026 року включно. За вказаних обставин, позивачем передчасно подано позовну заяву про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості. Крім цього, довідка вих.№ 21-11726 від 28.08.2025 року, яка долучена до матеріалів позовної заяви, не є належним доказом підтвердження факту видачі відповідачу кредитних коштів, оскільки не відображає, що номер рахунку належить отримувачу, його прізвища, імені та по батькові, РНОКПП особи, отже з`ясувати кому були перераховані кошти неможливо. Окрім наведеного, позивачем на обґрунтування позовних вимог до матеріалів справи не надано виписки по рахунку, інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача за кредитним договором зобов`язання з погашення заборгованості. Додатково повідомила, що на підставі пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України відповідач звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а саме щодо сплати неустойки у розмірі 4050 грн. Вказала, що відповідачем понесено витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн., які просила стягнути на його користь з позивача.

08.10.2025року представникомпозивача ТкаченкоО.І.подано відповідьна відзив,згідно мотивівякого вказав,що покликаннясторони відповідачана те,що позовподано дозакінчення строкудії кредитногодоговору,а самедо 08.04.2026року,є помилковимта неґрунтується наположеннях цивільногозаконодавства. Умовами кредитногодоговору №8692669від 08.04.2025року передбаченообов`язок позичальниказдійснювати регулярніплатежі (мінімальніобов`язкові платежі).Відсутність такихплатежів передбачаєправо позивачавимагати достроковогопогашення кредиту.Відповідач ненадав судужодного доказуздійснення хочаб частковоїсплати.Таким чином,право позивачана судовийзахист виниклоз моментупрострочення першогоплатежу,а нелише післязавершення загальногостроку діїдоговору.Покликався напрактику Верховного Суду у постановах від 06.07.2022 року у справі № 607/21228/18, від 01.02.2023 року у справі № 520/10996/19, згідно яких факт прострочення платежу за кредитом є підставою для звернення кредитора до суду за стягненням заборгованості, незалежно від кінцевої дати дії кредитного договору. Додатково повідомив, що в матеріалах цивільної справи містяться належні і допустимі докази на підтвердження факту перерахування коштів відповідачу, а заперечення його представника стосовно відсутності доказів зарахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки саме відповідач має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, і він мав можливість надати суду виписку з рахунку на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора, оскільки в разі заперечень проти позову, обов`язок доведення їх відповідними доказами покладено саме на відповідача відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

08.10.2025 року представником позивача ОСОБА_3 подано заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просила стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 8692669, укладеним між ОСОБА_1 та ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» 08.04.2025 року, у розмірі 16499 грн. 70 коп., яка складається з 8100 грн. заборгованості по тілу кредиту, 7002 грн. 45 коп. заборгованості за відсотками, 1397 грн. 25 коп. заборгованості за комісією.

Ухвалою від 21.11.2025 року стягнуто з позивача ТзОВ «Фінпром Маркет» штраф в розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 3028 грн. за невиконання директором вказаної юридичної особи Ґедзь О.В. ухвали суду від 17.09.2025 року.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

В силу ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У відповідності до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, в тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Судом встановлено, що 08.04.2025 року ОСОБА_1 уклав з ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» договір позики № 8692669, шляхом підписання такого одноразовим електронним ідентифікатором 141648, внаслідок чого отримав кредит на споживчі потреби у розмірі 8100 грн. строком на 360 днів зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 0,95% за кожен день користування позикою та одноразової комісії за надання кредиту в сумі 1397 грн. 25 коп., що складає 17,25% від суми позики.

Встановлено, що кредитодавець повністю виконав свої зобов`язання за кредитним договором № 8692669 від 08.04.2025 року, що підтверджується листом АТ «Юнекс Банк» Вих.№ 21-11726 від 28.08.2025 року про здійснення платіжної операції № 031018638545 в сумі 8100 грн. на банківську картку № НОМЕР_1 , яка вказана відповідачем ОСОБА_1 особисто при укладенні 08.04.2025 року кредитного договору № 8692669.

Покликання сторони відповідача щодо відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 кредитних коштів не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи, не підкріплені жодними доказами і спростовується викладеним вище.

Що стосується покликання сторони відповідача в частині передчасністю звернення до суду з даним позовом, слід вказати наступне.

За ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Як вбачається з пунктів 2.2.4, 2.2.5 кредитного договору № 8692669 від 08.04.2025 року, період сплати мінімального обов`язкового платежу дорівнює строку сплати позичальником процентів за користування кредитом та становить 30 календарних днів, що означає, що всі проценти за користування кредитом нараховані за 30 календарних днів користування підлягають сплаті в останній з 30 днів користування. Кількість мінімальних обов`язкових платежів становить 11. Дата сплати першого обов`язкового платежу 07.05.2025 року.

Доказів на підтвердження здійснення ОСОБА_1 першого обов`язкового платежу 07.05.2025 року, суду не надано, а відтак, позивач має право вимагати дострокового повернення частини позики і не позбавлений можливості звернутись в суд за захистом порушених прав та інтересів до завершення строку дії договору.

26.06.2025 року між ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТзОВ «Фінпром Маркет»укладено договір факторингу № 26/06/25, відповідно до умов якого первісний кредитор ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» передає (відступає) новому кредиторуТзОВ «Фінпром Маркет»свої права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення до них і сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти.

З реєстру прав вимог № 22/08/25-01 від 22.08.2025 року за договором факторингу № 26/06/25 від 26.06.2025 року вбачається, що ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» відступило на користь ТзОВ «Фінпром Маркет» право вимоги до відповідача за кредитним договором № 8692669 від 08.04.2025 року, заборгованість за яким становить 20549 грн. 70 коп., яка складається з 8100 грн. заборгованості по тілу кредиту, 7002 грн. 45 коп. заборгованості за відсотками, 1397 грн. 25 коп. заборгованості за комісією, 4050 грн. заборгованості за пенею/неустойкою.

У відповідності до первинних документів, а саме розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів», у відповідача станом на 22.08.2025 року наявна заборгованість за кредитним договором № 8692669 від 08.04.2025 року, яка становить 20549 грн. 70 коп. та складається з 8100 грн. заборгованості по тілу кредиту, 7002 грн. 45 коп. заборгованості за відсотками, 1397 грн. 25 коп. заборгованості за комісією, 4050 грн. заборгованості за пенею/неустойкою.

З огляду на вказане, не знайшли свого підтвердження покликання сторони відповідача в частині відсутності у матеріалах справи первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача за кредитним договором зобов`язання з погашення заборгованості.

Водночас, суд не може в повній мірі погодитись із наведеною позивачем сумою заборгованості відповідача за кредитним договором № 8692669 від 08.04.2025 року в повному обсязі з огляду на наступне.

Окрім заборгованостіза тіломкредиту тавідсотками,позивачем заявленовимогу простягнення звідповідача 1397 грн. 25 коп. заборгованості за комісією.

Разом з тим, згідно з абзацами 2, 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, за змісту ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

У відповідності до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16.

Жодних належнихта допустимихдоказів напідтвердження понесенняпервісним кредитором ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» будь-яких витрат у зв`язку із видачею ОСОБА_1 грошових коштів суду не надано, зокрема договорів з іншими фінансовими установами для здійснення перерахування вказаних коштів на рахунок відповідача.

Здійснення перерахування кредитних коштів через банківську установу не може бути належним доказом понесення ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» витрат у зв`язку із їх видачею.

Таким чином,комісія занадання грошовихкоштів безналежного підтвердженняпонесення кредитодавцемвитрат,в томучислі залученнядо такоїдіяльності іншихосіб чипідрядних організацій,які увідповідності дозакону маютьправо здійснюватифінансову діяльністьіз перерахуваннягрошових коштів,є необґрунтованоюта суперечитьвимогам ст.18ЗУ «Прозахист правспоживачів».

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 1397 грн. 25 коп. заборгованості за комісією слід відмовити.

Частинами 1, 3 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Як вбачається з матеріалів справи, зобов`язання не виконані з вини відповідача.

За ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, суд приходить до висновку, що аргументи, якими представник позивача мотивувала позовні вимоги, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а тому такі слід задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики № 8692669 від 08.04.2025 року в розмірі 15102 грн. 45 коп., яка складається з 8100 грн. заборгованості по тілу кредиту, 7002 грн. 45 коп. заборгованості за відсотками.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити наступне.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності до ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року по справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

З долучених до позовної заяви договору № 25-08/25/ФП про надання правничої допомоги від 25.08.2025 року, додатків № 1 та № 2 до нього, акту та витягу з акту № 1-ФП приймання-передачі наданої правничої допомоги від 04.09.2025 року, платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 579938899.1 від 05.09.2025 року, вбачається, що розмір понесених позивачем витрат у з`язку із розглядом цивільної справи за позовом ТзОВ «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 становить 4500 грн. та складається з послуг, а саме: вивчення наявних у клієнта документів, проведення їх аналізу, визначення правової позиції/аналіз судової практики та збір документів/доказів по малозначних справах для формування позовної заяви вартістю 500 грн.; підготовка/складання позовної заяви до боржника, за необхідності інших заяв по суті справи, представництво інтересів клієнта в суді вартістю 4000 грн.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited проти України").

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

Так, в питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, в якому, серед іншого наголошено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки можна також зустріти в ряді постанов Верховного Суду, зокрема, у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19, № 910/16803/19.

Верховний Суд у своїй постанові від 28 червня 2023 року по справі № 369/576/22 зазначив, що суд може з власної ініціативи зменшити розмір витрат на правничу допомогу, застосувавши критерії, визначені у ч.ч. 3, 4, 5, 9 ст. 141 ЦПК України. При цьому це не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони про зменшення розміру таких витрат.

Дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що деякі види робіт мають не обґрунтовано завищену вартість.

Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли щодо стягнення заборгованості, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, в загальному розмірі 16499 грн. 70 коп., які підлягатимуть частковому задоволенню в сумі 15102 грн. 45 коп.

Суд констатує, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії малозначних справ, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а відтак заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4500 грн. є завищеними порівняно з вартістю послуг з правничої допомоги в таких категоріях спору, оскільки матеріали справи не потребували і не містять великої кількості документів для підготовки позовної заяви, а враховуючи усталену практику дана справа є не складною. При цьому, адвокатом зовсім не мотивована необхідність витрачання значного часу на аналіз документів, які знаходяться в матеріалах справи, ступінь складності та новизни правових питань, досліджених адвокатом.

Отже, керуючись принципами справедливості, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, тобто відповідністю понесених витрат, складності, обсягу та характеру наданої адвокатом допомоги, а також співмірності цих витрат із ціною, конкретних обставин справи, суд вважає, що визначений сторонами до відшкодування гонорар, є завищеним і не являється співмірним, обґрунтованим і пропорційним об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, а також є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг у аналогічних справах, обсяг наданих адвокатом послуг не відповідає критерію реальності, а відтак суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 2000 грн., оскільки такий розмір витрат є необхідним і неминучим для позивача ТзОВ «Фінпром Маркет», яке було змушеним до залучення професійної правничої допомоги адвоката.

Витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. не підлягатимуть стягненню з позивача на підставі ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог.

За ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 279 ЦПК України, ст.ст. 3, 13, 16, 509, 512-514, 517, 526, 527, 530, 599, 610-612, 614, 625, 639, 1048-1050, 1054, 1056-1, 1077 ЦК України, ст.ст. 3, 12 ЗУ «Про електронну комерцію», суд,-

у х в а л и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість за договором позики № 8692669 від 08.04.2025 року в розмірі 15102 грн. 45 коп., яка складається з 8100 грн. заборгованості по тілу кредиту, 7002 грн. 45 коп. заборгованості за відсотками.

У задоволенні іншої частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Мусієвський В.Є.