Рішення № 131912007, 20.11.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2025 року м.Київ № 320/53105/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Голденкар» до Державної митної служби України про визнання протиправною бездіяльності,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Голденкар» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної митної служби України, в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ухилення від розгляду заяви-звернення ТОВ «Голденкар» про скасування притягнення до відповідальності за порушення митних правил.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що позивачем було направлено заяву на адресу Державної митної служби України про скасування притягнення до відповідальності за порушення митних правил ТОВ «Голденкар». У своїй відповіді, Державна митна служба України ухилилась від розгляду наведених у заяві аргументів, не проаналізувала їх та відповідно не надала обґрунтованої відповіді на зазначене звернення. Просить суд задовольнити позов.

Ухвалою від 27.11.2024 позовну заяву залишив без руху з наданням позивачеві строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2024, суд керуючись частиною другою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, продовжив Товариству з обмеженою відповідальністю «Голденкар» на п`ять днів строк для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вимог ухвали від 19.12.2024 через підсистему «Електронний суд» від повноважного представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, якою було долучено квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Відповідач у відзиві зазначає, що на момент звернення директора ТОВ «Голденкар» ОСОБА_1 до Держмитслужби із заявою від 14.08.2024 б/н набрала законної сили постанова Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/1984/24, яка залишена без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 14.08.2024, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 483 МК України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 50 відсотків вартості товару.

Відповідно до частин першої та другої статті 529 МК України постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Якщо постанова митниці одночасно оскаржується до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та до суду і суд приймає адміністративний позов до розгляду, розгляд скарги центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, припиняється.

Крім того, частиною п`ятою статті 529 МК України встановлено, що постанова суду (судді) у справі про порушення митних правил може бути оскаржена особою, стосовно якої вона винесена, представником такої особи або митним органом, який здійснював провадження у цій справі. Порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України.

Чинним законодавством України не передбачено можливості оскарження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику постанов суду у справах про порушення митних правил, які є остаточними,набрали законної сили та не підлягають оскарженню.

З огляду на викладене, листом Держмитслужби від 27.08.2024 № 20/20-02-02/13/878 директора ТОВ «Голденкар» Гоменюка О.В. правомірно, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України, повідомлено про відсутність правових підстав для розгляду по суті питання, порушеного у заяві від 14.08.2024 б/н щодо «скасування дій Рівненської митниці щодо притягнення до відповідальності за порушення митних правил». Вважає позовні вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими. Просить суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Голденкар» (код ЄДРПОУ 43542404) зареєстроване в якості юридичної особи. Директором ТОВ «Голденкар» є Гоменюк О.В.

У зв`язку з виявленням факту переміщення транспортного засобу марки «MAN»,модель «TGS 49.440», номер кузову НОМЕР_1 , через митний кордон України з приховуванням від митного контролю шляхом подання митному органу документів, що містять неправдиві відомості стосовно його митної вартості, Рівненською митницею 19.12.2023 стосовно Гоменюка О.В. складено протокол про порушення митних правил № 0218/20400/23 за ознаками правопорушення, передбаченого частиною першою статті 483 МК України.

За результатами розгляду справи про порушення митних правил №0218/20400/23 Рівненським міським судом Рівненської області 05.04.2024 винесено постанову у справі № 569/1984/24, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 483 МК України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 50 відсотків вартості товару безпосереднього предмету порушення митних правил, що становить 698 247,41 грн, з конфіскацією цього товару.

14.08.2024 Рівненським апеляційним судом винесено постанову у справі № 569/1984/24, згідно з якою апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 05.04.2024 залишено без змін.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 14.08.2024 набрала законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

14.08.2024 позивач звернувся до Державної митної служби України із заявою щодо скасування дій Рівненської митниці щодо притягнення до відповідальності за порушення митних правил.

Листом Державної митної служби України від 27.08.2024 №20/20-02-02/13/878 на заяву позивача від 14.08.2024 останнього повідомлено про відсутність підстав щодо розгляду по суті порушеного питання.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ухилення від розгляду заяви-звернення ТОВ «Голденкар» про скасування притягнення до відповідальності за порушення митних правил, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив із такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суспільні відносини з приводу розгляду та вирішення звернень громадян, а також обігу наданої у відповідь на такі звернення інформації унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII, Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII (далі за текстом - Закон №2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Статтею 20 Закону №2657-XII встановлено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Питання практичної реалізації громадянами України, наданого їм статтею 40 Конституції України, права на звернення урегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96 (далі - Закон № 393/96).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 393/96, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За змістом статті 3 Закону № 393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Відповідно до статті 5 Закону № 393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Згідно з частини першої статті 7 Закону № 393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення (частина третя статті 7 Закону № 393/96).

Статтею 15 Закону № 393/96 визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону №393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Аналізуючи вказані норми права суд доходить висновку, що звернення, яке відповідає вимогам Закону № 393/96, повинно бути прийнято, всебічно та повно розглянуто у встановлені законом строки, та за наявності для того підстав, суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого входить вирішення спірного питання, повинен вжити усіх передбачених законом заходів для поновлення порушеного права особи та усунення причин та умов, які сприяли порушенням. За загальним правилом звернення громадян підлягають розгляду тим суб`єктом, якому вони адресовані. Якщо вирішення порушеного у зверненні питання не належить до повноважень відповідного органу, він повинен переслати його за належністю і повідомити про це громадянина, який подав звернення, для чого встановлено п`ятиденний строк.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 804/9185/15.

Отже, звернення громадян повинен розглядати той орган, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №800/580/17.

Статтею 528 МК України визначено, що справа про порушення митних правил розглядається суддею одноособово.

У справі про порушення митних правил суд (суддя) виносить одну з постанов, передбачених частиною першою статті 527 цього Кодексу.

У разі якщо за результатами перевірки законності та обґрунтованості постанови суду у справі про порушення митних правил ця постанова буде скасована, а справа закрита, або адміністративне стягнення за порушення митних правил буде змінено, конфісковані товари, транспортні засоби, сума штрафу або її відповідна частина повертаються особі, яка притягалася до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, або її представникові. Якщо конфісковані товари, транспортні засоби неможливо повернути в натурі, повертається їхня вартість за вирахуванням сум належних митних платежів за ставками, що діяли на день конфіскації. Повернення грошових коштів, зазначених у цій частині, здійснюється органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, з державного бюджету.

Порядок оскарження постанов у справах про порушення митних правил визначено статтею 529 МК України.

Постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Якщо постанова митниці одночасно оскаржується до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та до суду і суд приймає адміністративний позов до розгляду, розгляд скарги центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, припиняється.

Постанова центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, у справі про порушення митних правил, а також його постанова по скарзі на постанову митниці у такій справі можуть бути оскаржені до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Скарга (адміністративний позов) на постанову митного органу у справі про порушення митних правил подається у строк, встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі пропуску цього строку з поважних причин він за заявою особи, яка подає скаргу (адміністративний позов), може бути поновлений відповідно митницею, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, або судом.

Постанова суду (судді) у справі про порушення митних правил може бути оскаржена особою, стосовно якої вона винесена, представником такої особи або митним органом, який здійснював провадження у цій справі. Порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України.

Так, на момент звернення директора ТОВ «Голденкар» ОСОБА_1 до Держмитслужби із заявою від 14.08.2024 б/н набрала законної сили постанова Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/1984/24, яка залишена без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 14.08.2024, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 483 МК України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 50 відсотків вартості товару.

З урахуванням вказаного, звернення позивача 14.08.2024 було розглянуто у відповідному порядку.

Листом Держмитслужби від 27.08.2024 № 20/20-02-02/13/878 директора ТОВ «Голденкар» ОСОБА_1 в межах повноважень, та у спосіб, що передбачений законодавством, повідомлено про відсутність правових підстав для розгляду по суті питання порушеного у заяві від 14.08.2024 б/н щодо «скасування дій Рівненської митниці щодо притягнення до відповідальності за порушення митних правил».

Суд зауважує, предметом позову, що розглядається в рамках даної справи, є бездіяльність відповідача щодо ухилення від розгляду заяви-звернення ТОВ «Голденкар» про скасування притягнення до відповідальності за порушення митних правил.

Виходячи з підстав та предмету позову суд зазначає, що протиправні дії це активна поведінка особи (суб`єкта владних повноважень), яка полягає у неналежному виконанні покладених на неї посадових обов`язків усупереч законодавства України.

У той же час, протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

У даному випадку суд не вбачає допущення з боку відповідача протиправної бездіяльності або протиправних дій щодо надання неповної або ненадання відповіді на звернення позивача, оскільки відповідач вчинив дії щодо надання відповіді на звернення в рамках повноважень та у строки встановлені законодавством.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або наявність інших ущемлень прав та свобод позивача.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів належними засобами доказування правомірність своїх дій щодо надання відповіді на звернення позивача.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Резюмуючи викладене, відповідачем доведений факт дотримання норм чинного законодавства, натомість, вимоги позивача, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Голденкар» відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.