Рішення № 131893942, 19.11.2025, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2025 року справа № 580/5218/25 м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у змішаній (паперовій та електронній) формі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 10.04.2025 №231150006700 щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 період проходження військової служби з 08.05.1984 по 29.06.1987 та періоди роботи з 05.10.1987 по 01.12.1987, з 15.08.1995 по 14.02.2006 та з 01.06.2006 по 30.01.2007 до страхового стажу та призначити пенсію з 25.09.2024.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що йому протиправно відмовлено у зараховані до стажу роботи періоду проходження військової служби з 08.05.1984 по 29.06.1987 та не зараховано періоди роботи з 05.10.1987 по 01.12.1987, з 15.08.1995 по 14.02.2006 та з 01.06.2006 по 30.01.2007.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 19.06.2025 суд замінив первісного відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на належного - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та прийняв до розгляду заяву ОСОБА_1 , якою уточнено позовні вимоги та розгляд справи розпочав з початку.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просив відмовити повністю, та зазначив, що законних підстав для зарахування періоду роботи з 05.10.1987 до 01.12.1987 немає, оскільки відсутня інформація про встановлений трудовий мінімум. Період проходження військової служби з 08.05.1984 до 29.06.1987 не зараховано до страхового стажу на підставі відсутності документального підтвердження дати видачі військового квитка. Тимчасове посвідчення №691417 від 20.08.2018 та довідка №10 від 21.01.2025 не можуть бути враховані як належні докази, оскільки в зазначених документах не наведено підстави зарахування на військову службу та звільнення з неї, а також відсутні відповідні накази, що є обов`язковими для підтвердження страхового стажу згідно з чинним законодавством. Період роботи з 15.08.1995 по 07.08.2001 згідно трудової книжки від 31.12.1996 НОМЕР_1 не зараховано до загального стажу, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу та відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказаний період потребує перевірки. Періоди роботи з 30.01.2001 по 14.02.2006, з 01.06.2006 по 30.01.2007 рік не зараховано до загального страхового стажу, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб. Також відповідач наголосив, що оскільки, позивач звернувся із заявою про призначення пенсії 02.04.2025, тобто з пропуском тримісячного строку з дня досягнення пенсійного віку (60 років), тому позовні вимоги про призначення пенсії з 29.09.2024 не підлягають до задоволенню. Також посилається на те, що 26.09.2024 позивач звертався до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії та рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.10.2024 №231150006700 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю страхового стажу, тому наявні підстави залучити Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до участі у справі в якості вно відмовлено у зді

Розглянувши подані документи і матеріали, суд зазначає, що відповідно до пункту 122 розділу VI Перехідні положення Положення №1845/0/15-21 до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.

Згідно з абзацом 21 пункту 1 розділу VII Формування і оформлення судових справ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17 жовтня 2023 року № 485) у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, формування матеріалів судової справи здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).

Отже, процесуальне законодавство передбачає можливість розгляду справи у змішаній формі (паперовій та електронній) та прийняття рішення про такий розгляд суддею, у провадженні якого перебуває судова справа.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за доцільне здійснити розгляд справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 у віці 60 років, 02.04.2025 звернувся до органів Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у порядку екстериторіальності рішенням від 10.04.2025 №231150006700 відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. В рішенні також зазначено, що страховий стаж особи становить 25 років 6 місяців 18 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 31.12.1996:

- період проходження військової служби з 08.05.1984 до 29.06.1987, оскільки відсутня дата видачі військового квітка;

- період роботи в колгоспі з 05.10.1987 до 01.12.1987, оскільки відсутня інформація про відпрацьовані вихододні та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві;

- з 15.08.1995 до 07.08.2001, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу та відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Період роботи з 15.08.1995 до 07.08.2001 потребує перевірки;

- з 30.01.2001 до 14.02.2006 та з 01.06.2006 до 30.01.2007, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Не взято до розрахунку період проходження військової служби з 08.05.1984 до 29.06.1987 згідно тимчасового посвідчення № НОМЕР_2 від 20.02.2018 та довідки № 10 від 21.01.2025, оскільки не зазначено підстава початку та звільнення з військової служби (відсутні накази).

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).

Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка.

Пунктом 3 даного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У пункті 6 вищезазначеного Порядку вказано, що для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються: військові квитки; довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (із змінами та доповненнями) (чинної на момент внесення записів про спірний період до трудової книжки позивача) передбачається, що в трудову книжку вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Як зазначалося вище, до страхового стажу позивача не враховано: період військової служби з 08.05.1984 до 29.06.1987, оскільки відсутня дата видачі військового квитка; період роботи в колгоспі з 05.10.1987 до 01.12.1987, оскільки відсутня інформація про відпрацьовані вихододні та встановлений мінімум; період роботи з 15.08.1995 до 07.08.2001, оскільки відсутня назва підприємства, період роботи; період роботи з 30.01.2001 до 14.02.2006, з 01.06.2006 до 30.01.2006, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб.

Частиною першою статті 8 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку.

Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Як вбачається із трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 31.12.1996, а саме записів: №3 позивач з 08.05.1984 до 04.07.1987 проходив службу в армії. Вказаний факт підтверджено довідкою від 21.01.2025 №10 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Підстав вважати дану довідку неналежним та недостовірним доказом в суду відсутні.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 05.10.1987 до 01.12.1987, оскільки відсутня інформація про відпрацьовані вихододні та встановлений мінімум, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Отже, законодавець передбачив особливий порядок зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок.

Пунктом 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 "Про трудові книжки колгоспників", установлено, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу, в тому числі на членів рибознавчих колгоспів, з моменту прийняття їх у члени колгоспу.

Відповідно до пункту 1 Основного положення про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затвердженого постановою правління Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника, яка ведеться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу (пункт 2 Основних положень).

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).

Зважаючи на викладене, основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника, яка ведеться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу та підтверджує обставини про трудову участь: прийняття в колгоспі річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві, його виконання чи не виконання.

Позивачем надано до пенсійного органу трудову книжку НОМЕР_1 від 31.12.1996, якою підтверджено, що у період з 05.10.1987 до 01.12.1987 позивач працював у Колгоспі імені Калініна Золотоніського району.

Верховний Суд у постанові від 21.06.2019 у справі №727/384/17 дійшов висновку, відсутність додаткових відомостей, а саме уточнюючої довідки про встановлений мінімум трудоднів та кількість відпрацьованих вихододнів (трудоднів) не може бути підставою для не зарахування даного періоду в страховий стаж позивача.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зауважує, що трудова книжка позивача має чіткі та без виправлень записи стосовно спірного періоду роботи позивача в колгоспі, та завірену печаткою.

Відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження того, що позивач не працював в колгоспі або не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві.

Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що до страхового стажу ОСОБА_1 підлягає зарахуванню період роботи з 05.10.1987 до 01.12.1987 в колгоспі.

Щодо не врахування періоду роботи позивача з 15.08.1995 до 07.08.2001, оскільки відсутня назва підприємства, суд зазначає.

Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пунктів 1-2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договору і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.

Крім того, Інструкцією № 58, що діяла у спірний період роботи Позивача, унормовано, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника - прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення. У графi 4 трудової книжки зазначається пiдстава для внесення запису до трудової книжки - наказ (розпорядження) керiвника пiдприємства, дата його видачi i номер.

Суд звертає увагу, що відмова відповідача у зарахуванні до страхового стажу Позивача періоду роботи з 15.08.1995 до 07.08.2001, який зазначений у трудовій книжці, зумовлена тим, що у трудовій книжці за спірний період не зазначена назва підприємства.

За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.

Суд зауважує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме печатка, на якій зазначено найменування організації, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними.

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 дійшов висновку, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а.

Верховним Судом у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування / призначення пенсії.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Вказане дає підстави для висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією, а отже, й не може впливати на її особисті права. Відтак недотримання роботодавцем усіх вимог при заповненні трудової книжки не може бути беззаперечною підставою для відмови у призначенні пенсії, чи неврахуванні відповідних періодів під час обрахунку страхового стажу, що впливає на її розмір.

Отже, враховуючи вказане вище, страховий стаж позивача, що обрахований відповідачем, не в повній мірі відповідає записам трудової книжки щодо періодів трудової діяльності (зайнятості), а тому наявні підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 15.08.1995 до 07.08.2001 відповідно до записів трудової книжки.

Відтак, відповідач відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу період військової служби з 08.05.1984 до 29.06.1987, періоду роботи в колгоспі з 05.10.1987 до 01.12.1987, періоду роботи з 15.08.1995 до 07.08.2001 та призначення пенсії за віком у зв`язку із недостатнім страховим стажем діяв не в межах та не у спосіб визначений чинним законодавством, а тому спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку), поновлення пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до пункту 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Пунктом 4.3 Порядку №22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Статтею 58 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії (переводить ) та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд України має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

За таких обставин суд не може підміняти Пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з призначення (перерахунку) пенсій громадянам, а належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву про перерахунок пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2018 року по справі №348/2160/15-а.

Таким чином, суд, керуючись частиною другою статті 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень дійшов висновку зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як територіального органу ПФУ, який у порядку екстериторіальності розглядав заяву позивача, зарахувати спірні періоди до страхового стажу позивача та повторно розглянути його заяву про призначення пенсії за віком від 02.04.2025.

Щодо позовних вимог про зарахування до страхового стажу позивачу періодів роботи з 15.08.1995 до 14.02.2006 та з 01.06.2006 до 30.01.2007, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно із пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача НОМЕР_1 від 31.12.1996 містить:

запис №11 - 15.08.1995 - прийнято на посаду інженера по транспорту;

запис №12 - 07.08.2001 звільнений за власним бажанням;

запис №13 30.01.2007 прийнятий на посаду майстра дільниці №2 КП «Міський водоканал»;

запис №14 14.08.2007 - звільнений з роботи;

запис №15 27.08.2007 прийнятий на посаду механіка з ремонту транспорту ДП «Золотоніський комбікормовий завод»;

запис №17 18.01.2010 звільнений за згодою сторін.

Таким чином, у трудовій книжці позивача відсутня інформація про трудову діяльність з 07.08.2001 до 30.01.2007.

Інших доказів, які б підтверджували, що позивач працював у цей період матеріали справи не містять.

Отже в цій частині вимог про зарахування страхового стажу слід відмовити.

При цьому, судом враховано, що згідно довідки форми РС-право періоди роботи з 31.01.2007 до 13.08.2007 та з 27.08.2007 до 18.01.2010 зараховано відповідачем до страхового стажу позивача.

Разом із тим, у цьому рішенні суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 15.08.1995 до 07.08.2001 відповідно до записів трудової книжки.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд висновує, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить до задоволення частково.

Щодо посилань відповідача у відзиві на позовну заяву про необхідність залучення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області як співвідповідача у справі, то суд вважає їх необгрунтованими, адже рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову позивачу у призначенні пенсії від 03.10.2024 №231150006700 не є предметом розгляду у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 10.04.2025 №231150006700 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м.Запоріжжя, проспект Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ: 20490012) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) період проходження військової служби з 08.05.1984 до 29.06.1987 та періоди роботи з 05.10.1987 до 01.12.1987, з 15.08.1995 до 07.08.2001, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 02.04.2025.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м.Запоріжжя, проспект Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ: 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ