Вирок № 13183385, 03.12.2010, Миколаївський районний суд Львівської області

Справа №1-186/10

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2010 року Миколаївський районний суд Львівської області

в складі головуючого-судді І.М.Карбовніка

при секретарі О.І.Данилів

за участю прокурора - Ю.О.Пришляка

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві кримінальну справу про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Демня (Димівка) Миколаївського району Львівської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 громадянина України, українця, безпартійного, з середньою спеціальною освітою, не військовозобовязаного, розлученого, не працюючого, раніше не судимого згідно ст. 89 КК України, -

- у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Підсудній ОСОБА_1, 19 липня 2010 року близько 20:30 години, поблизу кафе ПП «ОСОБА_2.», що знаходиться по АДРЕСА_2 на грунті неприязних відносин, наніс два удари своїми кулаками по обличчю ОСОБА_3, чим заподіяв йому, згідно висновку експерта №2476 від 24.09.2010 року, середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоровя, у виді перелому нижньої щелепи в ділянці тіла зліва і суглобового паростка справа.

В предявленому обвинуваченні за ч.1 ст.122 КК України підсудній ОСОБА_1 визнав себе винним та пояснив, що 19 липня 2010 року він знаходився на території гаражного кооперативу в АДРЕСА_3. Там він виконував будівельні роботи (підробляв) на гаражі ОСОБА_4. Разом із ним на будівництві був ОСОБА_5, який є його підсобником. Близько 19:00 години до них приїхав ОСОБА_3, який є жителем с. Липівка. Згодом підїхав власник гаражу ОСОБА_4 та попросив ОСОБА_5 піти в магазин та взяти 250 грам горілки та закуски, що той і зробив. ОСОБА_1 залишився працювати на гаражі. Коли ОСОБА_5 повернувся, то поставив горілку та закуску в гаражі, а сам пішов йому допомагати, а саме, подавати розтвор та блоки. Власник в цей час поїхав від них. Далі і ОСОБА_3 пішов. Весь цей час, а це близько 40 хвилин, ОСОБА_3 перебував у гаражному приміщенні та бачив де ОСОБА_5 поставив гроші та горілку в гаражі. Він та ОСОБА_5 закінчили роботу близько 20:30 години і зайшли в гараж для того, щоб випити горілки та перекусити. Зайшовши в гараж, ОСОБА_1 побачив, що горілки та здачі, в сумі дванадцять гривень, не було. Він подумав, що їх міг викрасти ОСОБА_3, який перед цим кликав пити його горілку, але ОСОБА_1 відмовився, оскільки сказав, що закінчить роботу, а тоді піде. Вийшовши із гаражу, він разом із ОСОБА_5 пішли додому. По дорозі ОСОБА_5 пішов додому, а він захотів купити собі сигарети. Тому, ОСОБА_1 зайшов в один магазин, але там таких не було, та він вирішив піти в кафе-бар, власником якого є ОСОБА_2, та що знаходиться по вул.. Шевченка, і є навпроти міліції, що в с. Липівка та там купити такі сигарети, які він курить. Там він зустрів ОСОБА_3 Він покликав останнього до себе та почав зясовувати, де поділись горілка та гроші із гаражу. Але ОСОБА_3 відповів, що нічого не брав, і щоб він від нього відчепився. ОСОБА_1 перебуваючи у збудженому стані, не стерпів та вдарив своїми кулаками два рази ОСОБА_3 в обличчя, а саме по нижній щелепі, після чого розвернувся і пішов додому. Згодом він дізнався, що зломав ОСОБА_3 щелепу. Заявлений прокурорський позов в інтересах Львівської обласної клінічної лікарні в сумі 515грн.01коп. визнав повністю. Просить суд суворо його не карати.

Крім повного визнання своєї вини підсуднім у скоєному злочині, вина ОСОБА_1 у предявленому обвинувачені за ч.1 ст.122 КК України повністю доведена в судовому засіданні та стверджується такими доказами.

Так допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_3 ., пояснив, що 19 липня 2010 року він знаходився в АДРЕСА_3. Близько 19:00 години він пішов на гаражний кооператив, що в с.Липівка, а саме до гаражу ОСОБА_4, з яким він перед тим зустрівся біля міліції в с. Липівка та домовився, що прийде до нього на гараж. На гаражі були ОСОБА_1 та ОСОБА_5, жителі с. Липівка. Так, він із ОСОБА_4 в його гаражі випили по 100 грам горілки. Також, він кликав ОСОБА_1 із ним випити, але той відмовився, та сказав, що хоче ще доробити, бо має розчин. Після чого він пішов в центр міста. Так, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 із ними не пили горілки, а займались будівельними роботами на гаражі. Коли він пішов то останній та ОСОБА_4 залишились в гаражі. Приблизно о 20:30 годині він знаходився біля кафе-бару, що належить ОСОБА_2, та є навпроти міліції, в с. Липівка. Він сидів на лавці. Із ним також були ОСОБА_6 та ОСОБА_7, жительки с. Липівка. Вони сиділи, розмовляли, до підійшов ОСОБА_1, та покликав його на центральну дорогу біля міліції. Коли ОСОБА_3 підійшов до ОСОБА_1, то останній несподівано для ОСОБА_3, вдарив його своїм кулаком у праву сторону обличчя (щоку), та запитав, навіщо ОСОБА_3 випив його горілку, а потім у ліву щоку та сказав, щось на зразок «де мої дванадцять гривень, чого ти їх вкрав, я тобі їх давав?». Йому від ударів ОСОБА_1 потемніло в осах та він не знав чого ОСОБА_1 його вдарив, та про які гроші і горілку той говорить. Тоді, ОСОБА_1 розвернувся і пішов від нього. У ОСОБА_3 із рота почала текти кров, та він відразу пішов у дане кафе помитись. Помившись, він побачив, що ому спухло обличчя та він не може розмовляти. Тому відразу ж звернувся в Миколаївську КЦРЛ, де йому зробили рентген і відправили і Львівську обласну клінічну лікарню в щелепно-лицеву хірургію, де він знаходився на лікуванні приблизно один місяць. Так йому ОСОБА_1 зламав нижню щелепу зліва та закритий суглобовий паросток справа зі зміщенням. Матеріальних претензій до підсудного не має. Просить суд суворо його не карати.

В судовому засіданні допитана як свідок ОСОБА_6 дала такі показання, що 19 липня 2010 року близько 20:30 години вона перебувала біля кафе-бару ПП «ОСОБА_2.», що по АДРЕСА_3. Вона сиділа за столиком разом із ОСОБА_7 та ОСОБА_3 В цей час надійшов ОСОБА_1 та закликав на центральну дорогу ОСОБА_3 Коли той підійшов до ОСОБА_1, то останній несподівано вдарив два рази своїми кулаками ОСОБА_3 по обличчі, після чого розвернувся та пішов назад. Далі ОСОБА_3 побіг в дане кафе, щоб помитись, оскільки із його рота текла кров. Коли ОСОБА_3 повернувся на вулицю, то вона побачила, що у нього спухло обличчя та він не міг розмовляти, лише промовив, що їде в Миколаївську КЦРЛ. З чого виник конфлікт між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 їй не відомо.

В судовому засіданні допитана як свідок ОСОБА_7 дала показання аналогічні показам свідка ОСОБА_6

В судовому засіданні допитана як свідок ОСОБА_8 дала наступні показання. 19 липня близько 20:30 години її чоловік ОСОБА_3 прийшов додому та вона побачила, що у нього було спухле обличчя. Її чоловік пояснив, що це його вдарив ОСОБА_1 який подумав, що ОСОБА_3 взяв його гроші та горілку. Далі ОСОБА_3 одразу зібрався та поїхав у Миколаївську КЦРЛ.

Крім вищенаведених доказів вина підсудного у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст. 122 КК України стверджується рядом письмових доказів по справі:

- першими поясненнями учасників та очевидців події злочину;

- висновком судово-медичної експертизи №2476 від 20.09.2010 року, згідно якого слідує, що у потерпілого ОСОБА_3 виявлено відкритий перелом тіла нижньої щелепи зліва та закритий злам суглобового паростка справа зі зміщенням. Вказана травма нижньої щелепи утворилася від дії тупого предмета, могла виникнути від удару рукою 19 липня 2010 року та відноситься до середнього ступеня тяжкості по ознаці тривалості розладу здоровя (а.с. 25-26);

- протоколом відтворення обстановки та обставин події з фототаблицею від 15.10.2010 року (а.с.67-69).

- характеристикою, та іншими зібраними доказами у справі.

Оцінюючи зібрані по справі докази, враховуючи характер, локалізацію та механізм спричинених ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, суд вважає доведеною вину ОСОБА_1 в умисному заподіянні ним потерпілому ОСОБА_3 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, які не є небезпечними для життя і не потягли за собою наслідків передбачених у статті 121 КК України, але спричинили тривалий розлад здоровя, тобто у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.122 КК України.

ОСОБА_1 будь-якими психічними захворюваннями не страждав і не страждає, в момент вчинення злочину не знаходився в стані тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності і міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Таким чином, дії підсудного ОСОБА_1, які виразилися в умисному заподіянні ОСОБА_3 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, які не є небезпечними для життя в момент заподіяння і не потягли за собою наслідків передбачених у ст.121 КК України органами досудового слідства правильно кваліфіковано за ч.1 ст. 122 КК України.

При визначенні покарання підсудному ОСОБА_1 суд виходить із вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу винного, а також обставини, що обтяжують та помякшують покарання.

Відповідно до ст. 12 КК України ОСОБА_1 вчинив злочин віднесений до категорії середньої тяжкості.

Згідно ст. 67 КК України обставин, що обтяжують покарання підсудному ОСОБА_1 судом не встановлено.

Згідно ст. 66 КК України обставиною, що помякшує покарання підсудному ОСОБА_1 є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Як особа підсудній характеризується за місцем проживання позитивно, розлучений, не працює, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, згідно ст.89 КК України вважається не судимим. Потерпілий претензій до підсудного немає, просить суворо його не карати.

За таких обставин суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_1 можливе без ізоляції від суспільства і тому покарання підсудному слід обрати у виді позбавлення волі, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України.

Цивільний позов по справі заявлений прокурором в інтересах Львівської обласної клінічної лікарні та визнаний підсуднім підлягає задоволенню.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 323,324 КПК України, суд

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати винним та засудити за ст.122 ч.1 КК України на 2 (два) роки позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_1 від відбування призначеного судом покарання, встановивши випробувальний термін строком 2 (два) роки.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на засудженого обовязки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця свого проживання, періодично зявлятися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

Міру запобіжного заходу щодо засудженого ОСОБА_1 підписку про невиїзд залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов Миколаївського міжрайонного прокурора в інтересах Львівської обласної клінічної лікарні задоволити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської обласної клінічної лікарні (м.Львів, вул.Чернігівська, 7; р/р35410005002790 ГУДК у Львівській області, МФО-825014, ЄДРПОУ-01996711) 515 (пятсот пятнадцять) грн.01 коп. заподіяної шкоди.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Львівської області протягом пятнадцяти днів з моменту його оголошення шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського районного суду Львівської області

Суддя: І.М.Карбовнік