Рішення № 131784037, 06.11.2025, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/3211/25

Провадження № 2/206/1934/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(Заочне)

06.11.2025 Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючої судді Поштаренко О.В.

секретаря судового засідання Содоль М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

До Самарського районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06.04.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та гр. ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 771922. Відповідно до індивідуальної частини договору № 771922 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», надав відповідачу позику у сумі 7000 грн. ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту № 771922 від 06.04.2019 року та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом грошові кошти, а відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «Він Фінанс». Відповідно до умов договору про надання фінансового кредиту позичальник погоджується, що кредитор має право передати персональні дані клієнта третім особам для захисту своїх законних прав та інтересів, стягнення заборгованості за договором, договірної неустойки, збитків та інших засобів правового захисту. 12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до п.2.2 договір факторингу № 1 від 12.04.2018 року - окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги - кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній. 12.07.2019 року укладено додаткову угоду №22 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 22 від 12.07.2019 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до гр. ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 771922 від 06.04.2019 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС»). Договір про надання фінансового кредиту № 771922 від 06.04.2019 року укладений в електронній формі відповідно до закону України «Про електронну комерцію». На сайті ТОВ «Авентус Україна» була зазначена процедура верифікації особистості та підтвердження заявки. Для цього необхідно підписати договір за допомогою одноразового паролю, який надходить позичальнику в СМС-повідомленні. При укладенні договору № 771922 від 06.04.2019 року на фінансовий номер телефону відповідача був відправлений одноразовий ідентифікатор (зазначений у довідці про ідентифікацію), який був використаний для прийняття та підтвердження умов вищезазначеного договору. Шляхом введення коду підтвердження позичальник підписує та приймає пропозицію та підтверджує укладення договору. З метою укладення договору про надання фінансового кредиту № 771922 від 06.04.2019 року та отримання коштів, відповідач надав ТОВ «Авентус Україна» свої особисті дані, а саме: номер та серія паспорта, ідентифікаційний номер, місце проживання. В свою чергу ТОВ «Авентус Україна» була надана довідка про ідентифікацію позичальника, де зазначаються його особисті дані, його фінансовий номер телефону, а також одноразовий ідентифікатор який був відправлений на фінансовий номер телефону із зазначенням дати банківського переказу. 25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» згідно протоколу № 1706 змінено найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС». Всупереч вимогам договору відповідач належним чином не виконав умови договору про надання фінансового кредиту щодо повернення наданих коштів, сплати пені та комісії, внаслідок чого виникла заборгованість. Відповідно до розрахунку заборгованості, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 23531,27 грн., що складається з: суми основного боргу - 5800,00 грн., сума боргу за процентами - 313,20 грн., сума боргу за пенею та штрафами - 0,00 грн., суми інфляційних витрат 3931,59 грн., суми 3% річних 1619,68 грн. Враховуючи викладене позивач просить стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість за кредитним договором № 771922 від 06.04.2019 року у загальному розмірі 23 531,27 грн., яка складається з: суми заборгованості 17 980,00 грн., суми інфляційних втрат - 3 931,59 грн., суми 3% річних - 1 619,68 грн. та судові витрати. Представник позивача ТОВ «ВІН ФІНАНС» у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений в установленому порядку, в позовній заяві просив розгляд справи у відсутності представника ТОВ «ВІН ФІНАНС», позовні вимоги підтримав в повному обсязі, не заперечив проти ухвалення заочного рішення.

Відповідачка ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, за зареєстрованим місцем проживання та шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-сайті «Судова влада». На адресу суду повернуто поштове відправлення з довідкою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання». Відповідач в судове засідання не з`явилася, не повідомила про причини неявки, своїм процесуальним правом не скористалася, відзив на позов не подала, тому суд на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України та наявних у справі доказів ухвалює заочне рішення.

Відповідно до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, суд приходить до наступного.

Відповідно до чч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

В ст.3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч.3 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року). Статтею 12 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Судом встановлено, що 25.07.2024 року загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (Код ЄДРЮОФОПГФ: 38750239) прийнято рішення про зміну назви на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (Код ЄДРПОУ: 38750239), на підтвердження чого додаються копії виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У зв`язку з цим в тексті даної позовної заяви зазначено нове найменування позивача ТОВ «ВІН ФІНАНС», проте при зазначенні минулих обставин даної справи та в копіях доданих документів, сформованих до зміни найменування позивача, зазначається стара назва - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». 06.04.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та гр. ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 771922. Відповідно до індивідуальної частини договору №771922 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», надав відповідачу позику у сумі 5800 грн., строком дії на 3 дні. Первісний кредитор виконав умови кредитного договору, Відповідачка, не виконала умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого виникла заборгованість.

12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу №1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до п.2.2 договір факторингу № 1 від 12.04.2018 року, окрім іншого вказано, що у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги - кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній. 12.07.2019 року укладено додаткову угоду №22 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 22 від 12.07.2019 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до гр. ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 771922 від 06.04.2019 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС»). Договір про надання фінансового кредиту № 807509 від 19.04.2019 року був укладений з Відповідачем у електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до розрахунку заборгованості (наявний у додатках), що був складений до договору № та дата №771922 від 06.04.2019, загальна сума заборгованості Відповідача перед новим кредитором складає 17980 грн., що складається з: суми основного боргу 5800 грн., суми боргу за процентами за заниженою ставкою 291,54 грн., за стандартною ставкою 9396 грн, за штрафами 2784 грн..

ТОВ «Він Фінанс» посилаючись на своє право, як нового кредитора, в частині нарахування інфляційних втрат та 3 % річних вказує, що заборгованість ОСОБА_1 на момент пред`явлення позову становить 5551,27 грн.

Таким чином, між сторонами виник спір щодо неналежного виконання умов кредитного договору.

Дослідивши та оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, надані на обґрунтування позовних вимог, з`ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд зазначає про наступне.

Згідно з ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставіст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Основні засади цивільного законодавства визначені уст. 3 ЦК України, зокрема, як передбачено у п. 3 ч. 1 цієї статті, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 3ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 1-3, 5, 6ст. 203 ЦК України).

Статтею 512 Цивільного кодексу Українивизначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно дост. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ізст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами ч. 1ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1ст. 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 року у справі № 752/8842/14-ц.

У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 року, справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Верховний Суд у постанові від 14.06.2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно дост. 514 ЦК Українидо нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1ст. 203 ЦК Українипрямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управлений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст.512, ст.514 ЦК України, у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Таким чином, суду необхідно з`ясувати обсяг і зміст прав, які перейшли до позивача, як нового кредитора, від ТОВ «Авентус Україна» та чи існували ці права на момент їх переходу.

Так, з матеріалів справи встановлено, що договір № 771922 від 06.04.2019 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту було укладено між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , а договір факторингу № 1 між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (перейменовано на ТОВ "Він Фінанс") і ТОВ «Авентус Україна» було укладено 12.04.2018 року

В подальшому, додатковою угодою № 22 від 12.07.2019, вносились зміни до договору факторингу № 1 від 12.04.2018 року, відповідно до яких, зокрема, строк його дії було продовжено до 16.09.2019 року включно.

При цьому, наявна в матеріалах справи копія договору факторингу № 1 від 12.04.2018 року, долучена позивачем не в повному обсязі, не містить додатків, які складають невід`ємну частину цього договору, що позбавляє суд можливості належним чином встановити відступлення права грошової вимоги за кредитним договором.

Також, позивачем не надано, підтвердження оплати переходу права грошової вимоги до позивача за договором факторингу № 1 від 12.04.2018 року.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за договором про відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018 року.

Тобто, на момент укладення договору факторингу № 1 від 12.04.2018 року ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та відповідачкою, відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати позивачу ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (перейменовано на ТОВ "Він Фінанс").

Також слід зазначити, що на час укладення договору факторингу сторонами не було досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином.

З урахуванням наведеного вище, оскільки позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 , за договором №771922 про надання коштів у позику, на умовах споживчого кредиту від первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «Він Фінанс», відповідно ТОВ «Він Фінанс» не є належним позивачем у даній справі, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Щодо позовної давності суд погоджується з висновками позивача та вважає за можливе поновити строк позовної давності для подання позову з огляду на те, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 261 ЦК України).

Відповідно дост. 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 та 5ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку шляхом направлення вимоги позичальнику або ж у судовому порядку.

Відповідно дост. 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно дост. 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормамист. 267 ЦК Українивизначено - якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно позиції Верховного суду, яка була викладена в постанові по справі № 679/1136/21 від 07 вересня 2022 року: «У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню..»

Відтак строк на звернення до суду із позовною заявою, який настав під час дії обмежень карантинного характеру, має бути продовженим, а отже заява про застосування строків позовної давності має бути визнаною як передчасна та в її задоволені має бути відмовлено.

Також до об`єктивних причин звернення до суду із захистом своїх прав та інтересів, позивачем зазначено про обставини введення воєнного стану на території України. Попри зазначену нормустатті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», де зазначається, що скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється, існує низка рішень рекомендаційного характеру, які були видані Радою Суддів України. Зокрема, 2 березня 2022 року РСУ опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, де зазначила, що процесуальні строки по можливості продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану. Тому введення в Україні режиму воєнного стану 24 лютого 2022 року на підставіУказу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні`та подальше продовження режиму воєнного стану є об`єктивною та поважною причиною пропуску процесуальних строків, встановлених законом та судом.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в своїй постанові від 29 вересня 2022 р. у справі № 500/1912/22 дійшов висновку, що протягом дії воєнного стану суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргамиможе мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду».

Окрім того, згідно розділу «Прикінцеві положення» ЦК Українидоповнено п.19, за змістом якого, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст.257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Відповідно дост. 8 Конституції України, ч. 3ст. 2 ЦПК України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21.01.1999), зокрема, зазначив, що хоча п. 1ст. 6 Європейської конвенції з прав людиниі зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у позові на позивача.

Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу, покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 509, 526, 530, 549, 550, 610, 611, 612, 623, 1050, 1054-1055 ЦК України, ст.ст. 2, 13, 263, 264, 265, 280-283 ЦПК України, - УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя: О.В. Поштаренко