Рішення № 131659029, 10.11.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2025 року Справа№200/6562/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Бюро економічної безпеки України (далі - відповідач), відповідно до якої (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 11.12.2023 року, яка прийнята судом до розгляду) просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 27.06.2023 року до 23.11.2023 року при затримці виконання відповідачем рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.06.2023 року у справі № 200/973/23 про поновлення позивача на посаді старшого інспектора з особливих доручень Бюро економічної безпеки України в розмірі 237 337 (двісті тридцять сім тисяч триста тридцять сім) грн 77 коп.

Просить суд допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Бюро економічної безпеки України на мою користь середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу з 27.06.2023 до 23.11.2023 при затримці виконання ним рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.06.2023 у справі № 200/973/23 про поновлення мене на посаді старшого інспектора з особливих доручень Бюро економічної безпеки України в межах суми стягнення за один місяць, що становить 48 798 (сорок вісім тисяч сімсот дев`яносто вісім) грн 42 коп.

Позовні вимоги, серед іншого, обґрунтовані тим, що умисел відповідача, спрямований на продовження безпідставного затримання виконання рішення суду з удаваних мотивів його незрозумілості, хоча всі доводи відповідача щодо неясності судового рішення були відкинуті Першим апеляційним адміністративним судом при розгляді його апеляційної скарги.

На думку позивача відповідач умисно протиправно затримував виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.06.2023 року у справі № 200/973/23 та не виконав його і на дату подання цієї позовної заяви до суду.

Посилається на статтю 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як на підставу позову.

Відповідач проти позову заперечує, надав відзив на позов, відповідно до якого, серед іншого зазначає про те, що резолютивна частина рішення у справі № 200/973/23 містить некоректно визначений судом спосіб поновлення права заявника, зокрема, рішенням не визначена повна посада, на яку необхідно поновити заявника (відсутній конкретний структурний підрозділ БЕБ, в якому працював позивач) та відсутня сума середнього заробітку в межах одного місяця.

Вказує, що затримка виконання судового рішення відбувалася не з вини БЕБ, а тому з огляду на те, що визначальним у прийнятті рішення на користь позивача є такі юридично значимі обставини, як встановлення вини, вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Позивачем надано заперечення на відзив на позов, відповідно до якого, серед іншого, позивач зазначає, що предметом його позову є матеріально-правова вимога щодо стягнення з нього належного йому середнього заробітку за час затримки останнім виконання рішення з поновлення мене на посаді, закріплена у положеннях статті 236 КЗпП України.

Зазначає, що відповідач, посилаючись на різноманітні причини своєї бездіяльності щодо виконання рішення суду (поважні на його думку), як на підстави для відмови у задоволенні позову, не враховує правового змісту свого обов`язку, що полягає у несенні відповідальності за несвоєчасне поновлення незаконно звільненого працівника на роботі та неотримання ним належної йому заробітної плати.

Вказує, що обов`язок відповідача з виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення працівника на посаді пов`язаний виключно з фактом такої затримки і не залежить від об`єктивної чи удаваної відповідачем поважності причин, що до неї призвели.

Відповідачем надані заперечення на відповідь на відзив, згідно з якими, серед іншого, відповідач зазначає, що помилковою є позиція позивача про борг БЕБ із заробітної плати перед ним, адже середній заробіток за час затримки виконання рішення не є заробітною платою у розумінні позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у справі № 755/12623/19. Крім того, «боргом» може стати сума, яка присуджена працівникові рішенням, яке набрало законної сили. З урахуванням того, що «борг» щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу у БЕБ перед позивачем відсутній, оскільки така виплата була сплачена позивачеві та не заперечується ним самим, відповідно, позиція позивача з даного питання є необґрунтованою. Отже, вказана позивачем практика Верховного Суду є не релевантною до даних правовідносин, адже фактичні обставини даної справи не узгоджуються з обставинами справ щодо яких позивачем наведені висновки.

Зазначає, що в судовому рішенні у справі № 200/973/23 суд визначив посаду, якої в структурі БЕБ не існує та не визначив конкретної суми, яка підлягала стягненню в межах одного місяця, чим створив умови неможливості виконання такого рішення в спосіб, який він визначив в своєму рішенні. БЕБ було вимушено реалізувати своє право на подання заяви про роз`яснення судового рішення незалежно від того як воно могло в подальшому вирішитися. В той час, коли судами надавалася оцінка заяві БЕБ про роз`яснення судового рішення, БЕБ терміново зверталося зі скаргами по суті спору та вживало заходів щодо зміни структури та Штатного розпису БЕБ задля реалізації рішення про поновлення на роботі, адже такого роду зміни потребували погодження з іншими органами державної влади.

Вказує, що подання заяви про роз`яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, встановленого судом для виконання судового рішення, а так само строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання. Тобто, дана норма не розмежовує виконання рішення, яке стосується або ж поновлення, або ж стягнення, норма чітко регламентує зупинення строку для виконання рішення, а отже, якщо строк виконання зупинено, то, відповідно, і стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення з цей період не може бути.

Ухвалою суду від 20.11.2023 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відкрито провадження у справі № 200/6562/23 та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 03.06.2024 у задоволенні клопотань відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом у судове засідання та про зупинення провадження у даній справі на підставі на підставі пункту 3 частини 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) - відмовлено.

Позивач посилається на статтю 236 КЗпП України як на підставу позову.

Позивачем вже заявлялись вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у справі № 200/973/23 про поновлення його на роботі, які були судом задоволені.

Позивач у відповіді на відзив на адміністративний позов/заяві про збільшення позовних вимог зазначив, що предметом його позову є стягнення з відповідача саме середнього заробітку за час затримки останнім виконання рішення суду про поновлення його на посаді (стаття 236 КЗпП України)

Повно та всебічно дослідивши всі обставини даної справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.06.2023 року у справі № 200/973/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання бездіяльності протиправною, визнання наказу про звільнення протиправним та його скасування, поновлення на посаді та надання відпустки, стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, - задоволено частково.

Визнано бездіяльність Бюро економічної безпеки України, що полягає у ненаданні ОСОБА_1 за зверненням додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993, протиправною.

Визнано протиправним та скасовано Наказ Бюро економічної безпеки України від 09.02.2023 № 42-к/ДСК-ДП «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Постановлено поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора з особливих доручень Бюро економічної безпеки України з дня звільнення.

Присуджено до стягнення з Бюро економічної безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.02.2023 по день постановлення рішення у справі в розмірі 208 502,34 грн. з відповідним утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора з особливих доручень Бюро економічної безпеки України та стягнення суми заробітку (грошового забезпечення) у межах суми стягнення за один місяць.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2023, а ухвалою Верховного Суду від 09.01.2024 зупинено провадження у справі № 200/973/23 за касаційною скаргою відповідача до припинення перебування позивача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Як зазначається позивачем та не заперечується відповідачем позивача було поновлено на роботі (з видачею відповідного наказу) лише 23.11.2023 року.

Суд зауважує, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Верховний Суд у постанові від 26.07.2023 у справі № 640/30/21 зазначає, що вимушеним прогулом у розумінні статті 235 КЗпП України є період часу з першого дня після звільнення працівника й закінчується по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Правова позиція щодо застосування приписів ст. 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 31.07.2019 у справі №813/593/17, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16, від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 26.11.2020 у справі №500/2501/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18, від 21.10.2021 у справі № 280/5260/19, від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 09.11.2022 у справі № 460/600/22 та від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21.

Рішення суду про поновлення працівника на роботі вважається виконаним з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі (частина друга статті 65 Закону України «Про виконавче провадження»).

Статтею 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою, або за принципом взаємності за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Судом встановлено та не заперечено відповідачем те, що позивача було поновлено на роботі лише 23.11.2023 року.

Суд не приймає доводи відповідача щодо неможливості виконання рішення суду у зв`язку з тим, що він не міг: «перебирати на себе повноваження суду щодо «присудження» заявнику суми виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця та поновлення на посаді, якої не існує в БЕБ…».

Суд зауважує, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду.

Посилання відповідача на наявність обставин якими, на його думку, було ускладнено виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі судом не приймаються, стаття 236 КЗпП України не вказує на такі обставини, як на підставу для ненарахування середнього заробітку за весь період такої затримки.

Вирішуючи питання щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд виходить з того, що закон пов`язує вказану виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, а не із наявністю чи відсутністю у цьому вини сторін.

Обов`язок виконання рішення суду, яке набрало законної сили є безумовним.

За змістом статті 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

У пункті 37 постанови від 20 жовтня 2022 року у справі № 160/12318/21 Верховний Суд вкотре наголосив, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі і не пов`язує право на таку виплату лише з наявністю вини роботодавця у невиданні наказу про поновлення працівника на роботі.

Вказана позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у його постанові від 18.12.2023 у справі № 640/27278/21.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що відповідно до частини четвертої статті 254 КАС України подання заяви про роз`яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, встановленого судом для виконання судового рішення, а так само строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.

Згідно із вимогами статті 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Пункт 3 частини 1 статті 371 КАС України встановлює, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Відповідно до частини 2 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Отже, суд зауважує, що судом у вказаному рішення не було встановлено строку для його виконання, такий строк (негайне виконання) встановлений законом, а не судом.

Враховуючи, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.06.2023 року у справі № 200/973/23 в частині поновлення позивача звернено до негайного виконання, його оскарження чи подання заяви про роз`яснення цього рішення не звільняє відповідача від обов`язку негайно поновити позивача на роботі з дня звільнення, і такий обов`язок виник у відповідача саме з дати ухвалення вказаного рішення.

Таким чином відповідачем допущено затримку виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Крім цього, як встановлено судом, фактично вказане рішення про поновлення позивача на роботі не було виконано негайно ані після відмови відповідачу у роз`ясненні рішення, ані після результатів апеляційного розгляду скарг на рішення та на ухвали суду про таке роз`яснення.

Фактично вказане рішення суду про поновлення позивача на роботі було виконано майже через 5 місяців після його ухвалення та більш ніж через місяць після розгляду всіх скарг відповідача судом апеляційної інстанції.

Щодо розміру середнього заробітку та періоду його нарахування.

Вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати (постанова Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року по справі № 6-2123цс15).

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 (у контексті спірних правовідносин) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з чинним законодавством нарахування середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу проводиться шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців робочі дні на число робочих днів за цей період.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено Донецьким окружним адміністративним судом в рішенні від 23.06.2023 у справі № 200/973/23 згідно з довідкою позивача про середню заробітну плату позивача за період роботи за грудень та січень 2023 року, розрахованої відповідно до Порядку № 100, середньоденна заробітна плата позивача становила 2218,11 гривень.

Відповідно до частини 1 статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином датою, з якої позивач має право на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення про поновлення його на роботі є 24.06.2023 (день наступний за днем ухваленням рішення суду у справі № 200/973/23 про поновлення позивача на роботі).

Позивачем заявлено період стягнення середнього заробітку з 27.06.2023 року до 23.11.2023 року.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд не вбачає підстав для виходу за межі вимог заявлених позивачем у заяві про збільшення позовних вимог щодо періоду стягнення.

У той же час, суд зауважує, що прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі N 803/350/17 та у справі N 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі N 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі N 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі N 814/4170/15, від 08.10.2018 у справі N 927/490/18).

Позивача поновлено на роботі 23.11.2023.

Як було встановлено рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.06.2023 у справі № 200/973/23 на підставі довідки Бюро економічної безпеки України про доходи позивача № 16/01-ф від 22.02.2023, середньоденна заробітна плата останнього становить 2218,11 грн.

За таких обставин, сума середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за час затримки відповідачем виконання рішення про поновлення на роботі за період починаючи з 27.06.2023 (згідно заяви позивача про збільшення позовних вимог, яка прийнята судом) до 22.11.2023 (день, що передував дню прийняття наказу про поновлення позивача на роботі 23.11.2023) становить 237337,77 грн. (107 робочих днів (з урахуванням того, що згідно з частиною шостою статті 6 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у період дії воєнного стану не застосовуються норми, якими встановлені святкові та неробочі дні) х 2218,11 грн).

Таким чином, з огляду на вірний розахунок позивачем розміру належного до стягнення з відповідача середнього заробітку та помилкове визначення періоду затримки/нарахування, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню із зазначенням кінцевої дати затримки виконання рішення та нарахування середнього заробітку - 22.11.2023.

Як було вказано вище у КЗпП України стаття 236, яке регулює спірні правовідносини, має такий зміст: Стаття 236. Оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.

У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, належним способом захисту та відновлення порушеного права позивача, передбаченим законом, буде стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки з 27.06.2023 до 22.11.2023 виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.06.2023 у справі № 200/973/23 про поновлення позивача на посаді старшого інспектора з особливих доручень Бюро економічної безпеки України, в розмірі 237 337 (двісті тридцять сім тисяч триста тридцять сім) грн 77 коп.

Враховуючи викладене позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням положень частини 2 статті 9 КАС України.

Крім цього, позивач просить допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Бюро економічної безпеки України на його користь середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу з 27.06.2023 до 23.11.2023 при затримці виконання ним рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.06.2023 у справі № 200/973/23 про поновлення його на посаді старшого інспектора з особливих доручень Бюро економічної безпеки України в межах суми стягнення за один місяць, що становить 48 798 (сорок вісім тисяч сімсот дев`яносто вісім) грн 42 коп.

Суд розмежовує природу середнього заробітку, заявленого позивачем до стягнення з відповідача у спірних правовідносинах.

Так, вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу заявлялись позивачем у справі № 200/973/23 про поновленні його на роботі та були задоволені судом, у той час як предметом розгляду даної справи є саме стягення середнього заробітку час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

У пункті 46 постанови Верховного Суду від 04.08.2022 у справі № 380/6129/20 зазначено, що: "До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин".

Крім цього, у пункті 49 вказаної постанови зазначено про те, що: позовні вимоги … стосуються стягнення належної йому заробітної плати… .

При цьому, зі змісту цієї постанови випливає, що предметом спору у справі № 380/6129/20, який є подібним до даної справи, було стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Рішенням суду першої інстанції у вказаній справі, серед іншого, рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у визначеній сумі було звернено до негайного виконання.

Застосовуючи вказаний висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.08.2022 у справі № 380/6129/20, суд не приймає посилання відповідача на постанови Верховного Суду, датовані до прийняття вищевказаної постанови та ті, які містять висновки щодо справ, у яких правовідносини не є подібними тим, що є предметом розгляду у даній справі.

Посилання на постанову Верховного Суду у справі № 480/8788/21 судом не приймається, оскільки у вказаній постанові предметом оцінки Верховного Суду було не те чи є середній заробіток за затримку виконання судового рішення щодо поновлення на роботі складовою заробітною плати, а те хто має понести такий вид відповідальності, передбачений КЗпП України та з кого такий середній заробіток слід стягувати (...суди попередніх інстанцій, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у контексті спірних правовідносин та визначаючи Головне управління ДПС у Сумській області належним відповідачем у спірних правовідносинах щодо стягнення середнього заробітку, не дослідили питання компетенційного правонаступництва, так само як і не встановили чи було внесено до єдиного державного реєстру записи про припинення відповідних органів, зокрема ДФС України. Як наслідок, передчасним є висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з Головного управління ДПС у Сумській області…).

Суд зауважує, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладені висновки Верховного Суду, дане рішення, в межах суми стягнення за один місяць, що становить 48 798 (сорок вісім тисяч сімсот дев`яносто вісім) грн. 42 коп. підлягає зверненню до негайного виконання.

Керуючись нормами Кодексу законів про працю України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Бюро економічної безпеки України (місцезнаходження: м. Київ, вул. Шолуденка, 31, 04116, код ЄДРПОУ 44168316) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі - задовольнити.

Стягнути з Бюро економічної безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки з 27.06.2023 року до 22.11.2023 року виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.06.2023 року у справі № 200/973/23 про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора з особливих доручень Бюро економічної безпеки України в розмірі 237 337 (двісті тридцять сім тисяч триста тридцять сім) гривень 77 копійок.

Дане рішення, в межах суми стягнення за один місяць, що становить 48 798 (сорок вісім тисяч сімсот дев`яносто вісім) гривень 42 копійки - звернути до негайного виконання.

Повне судове рішення складене 10 листопада 2025 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч