Рішення № 131658726, 29.10.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2025 року Справа № 160/10374/25 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Озерянської С.І.

за участі секретаря судового засідання Буснюк В.В.

за участю:

представників позивача Шпакової О.С., Шпакової Т.С.

представника відповідача-1 Осипенка Д.Г.

представника відповідача-2 Бобровської К.О.

представника відповідача-2 (ВКЗ) Павлушко В.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/10374/25 за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, Міністерства юстиції України, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

09.04.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати наказ № 264/к від 13.02.2025 року «Про внесення змін до штату Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції»; визнати протиправним та скасувати наказ № 549/к від 18.03.2025 року «Про призначення», яким було призначено ОСОБА_2 на посаду начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач з 10.09.2020 року обіймав посаду начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Наказом № 264/к від 13.02.2025 року «Про внесення змін до штату Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції» скорочено посаду начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції зі званням «генерал-лейтенант внутрішньої служби» та введено посаду начальника з категорією посади державний службовець «Б». 06.03.2025 року позивач отримав попередження про наступне вивільнення. Не зважаючи на те що позивач не був фактично звільнений з посади, 20.03.2025 року на посаду начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції призначено іншу особу ОСОБА_2 .

Вважає протиправними накази № 264/к від 13.02.2025 року «Про внесення змін до штату Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції» та № 549/к від 18.03.2025 року «Про призначення», яким було призначено ОСОБА_2 на посаду начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції та просить поновити його на посаді, оскільки фактично від виконання обов`язків начальника його було відсторонено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 року адміністративний позов було залишено без руху, оскільки позовна заява була подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/10374/25 за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

15.05.2025 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції надано відзив на позовну заяву в якому відповідач зазначив, що проти задоволення позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування заперечень зазначає, що наказом № 264/к від 13.02.2025 року «Про внесення змін до штату Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції» скорочено посаду начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції зі званням «генерал-лейтенант внутрішньої служби» та введено посаду начальника з категорією посади державний службовець «Б». Наказом державного секретаря Міністерства юстиції № 549/к від 18.03.2025 року «Про призначення» було призначено ОСОБА_2 на посаду начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Міжрегіональне управління не впливає на рішення Міністерства юстиції. Звертає увагу, що позивач, висуваючи вимогу про скасування наказу про призначення ОСОБА_2 припускається помилкової позиції що має право вимоги про визнання протиправним та скасування акту індивідуальної дії який стосується іншої особи. Оскільки ОСОБА_2 не є учасником правовідносин з питань скорочення позивача, то наказ про призначення не породжує для позивача права на його оскарження, тобто права на звернення з позовною заявою щодо його скасування.

15.05.2025 року Міністерством юстиції надано відзив на позовну заяву в якому відповідач зазначив, що проти задоволення позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування заперечень зазначає, що наказом № 264/к від 13.02.2025 року «Про внесення змін до штату Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції» скорочено посаду начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції зі званням «генерал-лейтенант внутрішньої служби» та введено посаду начальника з категорією посади державний службовець «Б». Наказ прийнято на виконання Указу Президента України №166 від 05.05.2020 року та рішення в.о. Міністра юстиції України від 13.02.2025 року. Відтак, вказаний наказ прийнято Міністерством юстиції у межах, на підставі та у спосіб встановлений чинним законодавством. Звертає увагу, що прийняття рішення про заміщення посад державними службовцями або особами вищого офіцерського (начальницького складу в міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції є дискреційними повноваженнями Міністра юстиції України або особи, яка виконує обов`язки Міністра та Державного секретаря Міністерства юстиції України. Вказує, що наказом державного секретаря Міністерства юстиції № 549/к від 18.03.2025 року «Про призначення» було призначено ОСОБА_2 на посаду начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Такий наказ є актом індивідуальної дії та стосується осіб, які в такому наказі зазначені. Позивач не є учасником відносин, що виникли у зв`язку з виданням такого наказу та не має права на його оскарження.

29.05.2025 року позивачем подано до суду заяву про зміну предмету позову, в прохальній частині якої позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 264/к від 13.02.2025 року «Про внесення змін до штату Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції»; визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 549/к від 18.03.2025 року «Про призначення», яким було призначено на ОСОБА_2 на посаду начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції; визнати протиправним та скасувати наказ Державного секретаря Міністерства юстиції України Буханевича Олександра № 918/к від 06.05.2025 року «Про звільнення», яким ОСОБА_1 було звільнено 07.05.2025 року з посади начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 07.05.2025 року; стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 різницю у грошовому забезпеченні (заробітку) ОСОБА_1 по відношенню до середнього заробітку (грошового забезпечення) ОСОБА_1 , що була недоплачена ОСОБА_1 у період часу з 20.03.2025 року по 07.05.2025 року; стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 08.05.2025 року по день постановлення судового рішення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 року постановлено подальший розгляд адміністративної справи № 160/10374/25 за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді здійснювати за правилами загального позовного провадження.

16.06.2025 року від Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яке не стороною у справі, надійшов відзив на позовну заяву, в якому воно просить відмовити в задоволенні позову та заперечення на заяву про зміну (доповнення предмету позову.

17.06.2025 року позивачем надано додаткові пояснення.

25.06.2025 року позивачем надано відповідь на відзив.

30.06.2025 року Міністерством юстиції надано заперечення на відповідь на відзив та заперечення на пояснення позивача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну предмету позову по справі № 160/10374/25 за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, Міністерства юстиції України, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку.

30.07.2025 року Міністерством юстиції надано відзив на позовну заяву.

31.07.2025 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції надано відзив на позовну заяву.

06.08.2025 року позивачем надано відповідь на відзив Міністерства юстиції України.

11.08.2025 року Міністерством юстиції України надано заперечення на відповідь на відзив.

02.09.2025 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції надано додаткові пояснення у справі.

17.09.2025 року позивачем надано додаткові пояснення.

23.09.2025 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції надано додаткові пояснення у справі.

23.09.2025 року Міністерством юстиції України надано заперечення на додаткові пояснення позивача від 17.09.2025 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 29.10.2025 року представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та просили їх задовольнити.

В судовому засіданні 29.10.2025 року представники відповідачів проти задоволення позову заперечували та просили відмовити в його задоволенні.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, суд встановив та зазначає наступне.

Наказом Міністерства юстиції України №№2682/к від 10.09.2020 року «Про переміщення» призначено підполковника ОСОБА_1 на посаду начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції в порядку просування по службі.

Наказом Міністерства юстиції України №№264/к від 13.02.2025 року «Про внесення змін до штату Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції» внесено до штату Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.05.2020 року №1850/к «Про затвердження штату Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (зі змінами), зміни, що додаються.

Відповідно змін до штату Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції скорочується посада начальника категорії (граничного спеціального звання) генерал-лейтенант внутрішньої служби та вводиться посада начальника категорії (граничного спеціального звання) державний службовець категорії «Б».

Всього по штату Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції скорочується 1 посада та вводиться 1 посада.

28.02.2025 року позивачу адресовано попередження в якому зазначено, що відповідно наказу Міністерства юстиції України №№264/к від 13.02.2025 року «Про внесення змін до штату Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції» посада начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, яка заміщується особою вищого начальницького складу з граничним званням «генерал-лейтенант внутрішньої служби», скорочується. Запропоновано продовжити проходження служби в системі Державної кримінально-виконавчої служби України на одній із запропонованих вакантних посад (список додається). У разі згоди на призначення на одну із запропонованих вакантних посад необхідно подати відповідний рапорт. Якщо ним не буде обрано жодної з запропонованих вакантних посад, його буде звільнено із займаної посади та зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України на підставі частини 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

06.03.2025 року позивач отримав попередження №29921/33331-32-25/14.

Наказом Міністерства юстиції України №№549/к від 18.03.2025 року «Про призначення» призначено ОСОБА_2 на посаду начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 20.03.2025 року.

Наказом Міністерства юстиції №918/к від 06.05.2025 року «Про звільнення» звільнено з 07.05.2025 року з Державної кримінально-виконавчої служби України полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 з посади начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції у зв`язку зі скороченням штату або проведенням організаційних заходів відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію"

Підстава: наказ Міністерства юстиції України №№264/к від 13.02.2025 року «Про внесення змін до штату Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції», попередження від 28.02.2025 року №29921/3333-32-25/14.7 зі списком вакантних посад, що пропонуються для проходження служби в системі Державної кримінально-виконавчої служби України із ознайомленням ОСОБА_1 06 березня 2025 року, пропозиції вакантних посад для проходження служби в системі Державної кримінально-виконавчої служби України від 30.04.2025 року №61378/73507-32-25/14.7, акт про відмову від ознайомлення з пропозиціями вакантних посад для проходження служби в системі Державної кримінально-виконавчої служби України від 05.05.2025 року.

Не погодившись з прийнятими наказами про внесення змін до штату, про своє звільнення з посади та призначення на посаду іншої особи, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

Відповідно частини 1 статті 1 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Згідно частини 1 статті 3 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.

Статтею 6 цього закону визначено структуру та чисельність Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно частин 1-6 статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» , Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Загальна чисельність персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, що утримується за рахунок Державного бюджету України, визначається відповідно до закону.

Гранична чисельність персоналу центрального апарату центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та його територіальних органів управління визначається Кабінетом Міністрів України.

Структура, штати територіальних органів управління, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я та положення про них затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Штатна чисельність персоналу установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і кримінально-виконавчої інспекції, встановлена на рік, залишається незмінною протягом року незалежно від зміни чисельності осіб, які тримаються в цих установах, слідчих ізоляторах або перебувають на обліку в зазначеній інспекції.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальні органи управління, установи виконання покарань, слідчі ізолятори, навчальні заклади, заклади охорони здоров`я, підприємства установ виконання покарань, інші підприємства, установи та організації, створені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в установах банків.

Статтею 9 цього Закону передбачено, що для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України Кабінетом Міністрів України утворюються територіальні органи управління - управління (відділи) в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області, місті Севастополі.

Згідно частин 1 та 2 статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Відповідно частини 1 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Згідно частини 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Нормами Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» не врегульовано підстави та процедуру звільнення з посади особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби у зв`язку зі скороченням штату.

В свою чергу статтею 77 Закону України "Про Національну поліцію", який поширює свою дію і на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, встановлено перелік підстав звільнення зі служби в поліції.

Так, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв`язку із закінченням строку контракту; за станом здоров`я (через хворобу) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів (пункт 4 частини 1); через службову невідповідність; у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; за власним бажанням; у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; у зв`язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб; у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави; у разі надання особою завідомо неправдивої інформації під час прийняття на службу в поліції.

В наказі про звільнення позивача заначено пункт 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", яким передбачено, що звільнення з посади може бути зумовлене скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

В свою чергу, відповідно частин 1-3 статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Також стаття 40 Кодексу законів про працю України передбачає підстави для розірвання трудового договору по ініціативі роботодавця.

Відповідно частин 1 та 2 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках, зокрема, 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Верховним Судом неодноразово було висловлено правову позицію, що в оцінці правомірності звільнення працівника на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України суди зобов`язані з`ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення ( зокрема, але не виключно, постанови Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 61-9655св18, від 26.06.2019 року у справі №641/5330/16-ц).

Застосовуючи ці висновки до обставин даної справи встановленню підлягають обставини чи дійсно мали місце скорочення штатів або проведення організаційних заходів, як передумови звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

В даному випадку судом встановлено, що наказом Міністерства юстиції України №№264/к від 13.02.2025 року «Про внесення змін до штату Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції» внесено зміни до штату Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, якими скорочено посаду начальника категорії (граничного спеціального звання) генерал-лейтенант внутрішньої служби та вводиться посада начальника категорії (граничного спеціального звання) державний службовець категорії «Б».

Всього по штату Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції скорочується 1 посада та вводиться 1 посада, а саме посада начальника.

Враховуючи, що скорочується таж посада що і вводиться, така посада є єдиною по управлінню і зміни стосуються лише граничного спеціального звання, відсутні підстави вважати що мало місце скорочення штатів або проведення організаційних заходів.

Оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України №№264/к від 13.02.2025 року «Про внесення змін до штату Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції» фактично не впровадив жодних змін в штаті Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, зокрема змін щодо кількості працівників або кількості посад. Посада начальника фактично не була ліквідована або скорочена, а було лише змінено професійні та кваліфікаційні вимоги до особи яка займає вказану посаду. Посада начальника, яку було скорочено та посада начальника яку було введено на підставі вказаного наказу від 13.02.2025 року фактично є однією і тою самою посадою та передбачає одні й ті самі посадові обов`язки.

Отже, позивача було звільнено з посади начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції за відсутності встановлених чинним законодавством підстав, зокрема, за відсутності факту скорочення штатів або проведення організаційних заходів.

Також суд враховує, що в наказі про звільнення позивача зазначено одночасно дві підстави звільнення скорочення штату або проведення організаційних заходів.

В свою чергу, аналіз статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" дає підстави для висновку про те, що законодавством виокремлено дві окремі підстави для звільнення особи скорочення штатів або проведення організаційних заходів, кожна з яких слугує окремою підставою для звільнення.

Наявність у пункті 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", на яку посилається відповідач у наказі про звільнення, двох окремих підстав для звільнення, які виокремлені сполучником «або» покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом.

Наявність двох окремих підстав для звільнення породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

Принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Наведений висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі №815/1554/17.

Зазначене свідчить, що під час прийняття наказу відповідачем було порушено принцип правової визначеності, що призвело до порушення прав позивача.

Окремо суд звертає увагу, що частиною 1 статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

В даному випадку судом встановлено, що 06.03.2025 року позивачем було отримано попередження №29921/33331-32-25/14 про майбутнє вивільнення в якому було зазначено про наявність списку вакантних посад.

При цьому, таке попередження не містило зазначення наявності додатків до нього, зокрема і у вигляді списку запропонованих позивачу посад.

Суд погоджується з доводами позивача що підпис ОСОБА_1 на попередженні не містить відомостей про отримання ним списку запропонованих посад. Оскільки окремо про отримання списку запропонованих посад позивач не розписувався, наведене свідчить про те, що у період з 06.03.2025 року по 06.05.2025 року ОСОБА_1 не отримував списку посад, які він міг би замістити.

Також, матеріали справи не містять жодних доказів вручення списку запропонованих посад, чи будь яких доказів пропонування жодної посади позивачу.

Наявними в матеріалах справи доказами не підтверджено факт того, що позивачу було запропоновано у спосіб і у порядку встановленому чинним законодавством посаду, яку він міг би замістити.

В свою чергу, станом на момент повідомлення про наступне вивільнення 06.03.2025 року посада начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, якій за своїми вимогами повність відповідав позивач, була вільною, однак не була запропонована позивачу.

Бажання та згода на посаду начальника управління була виражена позивачем шляхом направлення заяви на ім`я Державного секретаря Міністерства юстиції України від 18.04.2025 року в якій позивач просив призначити його на посаду начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції та надати можливість продовжити службу на вказаній посаді.

Відповідачем не наведено жодних доводів неможливості позивача обіймати займану ним посаду, щодо відсутності у нього необхідних кваліфікації, стажу, навиків, освіти чи т.п.

В той же час, досліджений в судовому засіданні список посад за своїми кваліфікаційними вимогами та посадовими обов`язками значно нижче рівня займаної позивачем посади.

Верховним Судом у постанові від 08.09.2021 року по справі №640/8346/20 зазначено, що аналіз статей 65 та 68 Закону України "Про Національну поліцію" свідчить, що звільнення у зв`язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі. Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Так, нормами спеціального законодавства, а саме статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції здійснюється за умови можливості його подальшого використання на службі та з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків. В той же час, нормами загального трудового законодавства, а саме статтею 49-2 КЗпП України врегульовано, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, установі, організації. Таким чином, наведеними нормами врегульовано процедуру призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду, а також порядок пропонування такої посади. З огляду на відсутність в Законі України "Про Національну поліцію" спеціальних положень, які регулюють порядок пропонування поліцейському іншої вакантної посади, в даному випадку підлягають застосуванню загальні положення КЗпП України.

Згідно з частиною 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно частини 3 статті 49-3 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи.

Наряду з цим, Верховним Судом у постанові від 06.04.2023 року по справі №640/9980/20 зроблено висновок, що з огляду на відсутність в Законі України "Про Національну поліцію" спеціальних положень, які регулюють порядок пропонування поліцейському іншої вакантної посади, в даному випадку підлягають застосуванню загальні положення КЗпП України. Аналіз вищенаведених норм права та обставин справи дають підстави для висновку, що гарантії захисту від незаконного звільнення розповсюджуються на поліцейських та полягають у тому, що в разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів, звільняються не усі поліцейські, а лише ті, посади яких скорочені, при цьому до яких відсутня можливість застосування приписів статті 65 Закону України "Про Національну поліцію". У разі скорочення штатів, поліцейському, посада якого скорочується, повинно бути запропоновано іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків. Лише відмова особи від запропонованої посади дає підстави для звільнення поліцейського у зв`язку зі скороченням штатів. Зазначений висновок обумовлюється тим, що формою волевиявлення поліцейського на призначення на іншу посаду є надання згоди. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, тобто ініціатива керівництва. Отже, особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом надання згоди на ініціативу керівництва щодо іншої посади в будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Лише якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад виникають підстави для застосування пункту частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» щодо звільнення поліцейського зі служби в поліції у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. Аналогічна правова позиція вже сформована Верховним Судом у постанові від 5 грудня 2018 року в справі №814/805/17. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що законодавство України передбачає певну процедуру звільнення у зв`язку зі скороченням штату. Зокрема, звільнення у зв`язку із скороченням штату можливо, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переводу працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які може претендувати особа з урахуванням її фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення.

В даному випадку, досліджений в судовому засіданні список посад за своїми кваліфікаційними вимогами та посадовими обов`язками не лише значно нижче рівня займаної позивачем посади, але і не включає посаду начальника, яка була вільною.

Слушним на переконання суду є також посилання позивача, щодо занижених вимог до посади начальника у порівнянні з попередніми, враховуючи положення статті 39 Закону України «Про державну службу» та постанови Кабінету міністрів України №306 від 20.04.2016 року додатком 1 до якої визначено співвідношення між рангами державних службовців і спеціальними званнями працівників органів внутрішніх справ та осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, згідно якого спеціальному званню «генерал-лейтенант міліції (внутрішньої служби) відповідає 2 ранг державного службовця що відноситься до категорії «А» посад державної служби. В той час як вимога до посади начальника враховуючи наказ від 13.02.2025 року №264/к вводить вимоги за якими начальником може бути державний службовець категорії «Б».

Також, судом враховується і та обставина, що позивач обіймав посаду начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції до 07.05.2025 року, в той час коли з 20.03.2025 року на цю ж посаду було призначено ОСОБА_2 , який з 20.03.2025 року по теперішній час обіймає вказану посаду начальника управління.

Фактично з 20.03.2025 року по 07.05.2025 року на посаді начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції перебували одразу дві особи : ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідачем з даного питання зазначення що позивача було виведено у розпорядження (позаштат).

Щодо зарахування позивача у розпорядження, суд зазначає наступне.

Відповідно частини 1 та 2 статті 67 Закону України "Про Національну поліцію" зарахування поліцейських наказами по особовому складу в розпорядження органів поліції для подальшого проходження служби під керівництвом посадових осіб, уповноважених призначати на посади поліцейських, допускається у разі: 1) звільнення поліцейського з посади у зв`язку з виконанням дисциплінарного стягнення або виконанням висновку поліцейської комісії про невідповідність займаній посаді, якщо до кінця визначеного строку виконання дисциплінарного стягнення або протягом десяти днів з дня ухвалення висновку про службову невідповідність не вирішено питання про подальше проходження ним служби; 2) повернення поліцейських, які відповідно до закону були відряджені (прикомандировані) до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, інших органів державної влади (закладів, установ) або органів місцевого самоврядування на час виконання відповідних повноважень на постійній основі із залишенням їх на службі в поліції; 3) застосування до поліцейського тримання під вартою як запобіжного заходу; 4) якщо поліцейський відсутній за місцем проходження служби та за місцем проживання і більше десяти днів близьким родичам невідомо, де він перебуває, - до повернення поліцейського (у разі неприйняття іншого рішення про подальше проходження ним служби в поліції) або до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення померлим; 5) скорочення штатних посад, що займають поліцейські, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку - за медичними показниками), якщо немає можливості перемістити таких осіб на вакантні посади, - до закінчення відпустки по догляду за дитиною.

Поліцейські звільняються з посад та зараховуються в розпорядження наказами керівників, уповноважених призначати на такі посади.

Аналізуючи наведені підстави для зарахування в розпорядження, суд приходить до висновку, що перелік таких підстав є обмеженим, а саме зарахування у розпорядження відбувається на підставі наказу та за наявності передбачених частиною 1 статті 67 Закону України "Про Національну поліцію" підстав.

В даному випадку, відсутня жодна з підстав передбачених статтею 67 Закону України "Про Національну поліцію" для зарахування позивача у розпорядження.

Також, не було винесено жодного наказу, який би передбачав зарахування позивача у розпорядження.

В свою чергу, досліджені судом докази свідчать про те, що з 20.03.2025 року ОСОБА_1 не виконував своїх посадових обов`язків з урахуванням того, що наказом Міністерства юстиції України №№549/к від 18.03.2025 року «Про призначення» на посаду начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 20.03.2025 року призначено ОСОБА_2 .

Позивач з 20.03.2025 року, юридично залишаючись на посаді, був фактично усунутий від виконання посадових обов`язків на посаді начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, що призвело до порушення його прав, зокрема і на належний рівень заробітної плати.

Отже, звільнення позивача у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, відповідно статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", є протиправним.

Враховуючи зазначене та встановлені судом обставини справи підлягають задоволенню вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України №918/к від 06.05.2025 року «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 07.05.2025 року, а належним способом відновлення порушеного права буде поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 07.05.2025 року.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 різницю у грошовому забезпеченні (заробітку) ОСОБА_1 по відношенню до середнього заробітку (грошового забезпечення) ОСОБА_1 , що була недоплачена ОСОБА_1 у період часу з 20.03.2025 року по 07.05.2025 року суд враховує те, що в період часу з 06.03.2025 року по 07.05.2025 року позивача було фактично відсторонено від займаної посади без видання відповідно наказу, без наказу про звільнення, без наявності правової підстави зменшено розмір грошового забезпечення, що призвело до порушення права позивача на отримання грошового забезпечення в належному розмірі.

Порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити позивачу різницю у грошовому забезпеченні по відношенню до середнього заробітку, що була недоплачена в період часу з 20.03.2025 року по 07.05.2025 року.

Щодо зобов`язання стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі №640/12871/21.

При визначенні розміру такого заробітку суд повинен навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню з відповідача.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.07.2022 року по справі №640/10536/19.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що виплати, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою про доходи Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції №3/856 від 21.07.2025 року нарахована заробітна плата за березень 2025 року складає 69765,56 грн., за квітень 2025 року складає 26 599,35 грн. Середньомісячна заробітна плата становить 48 182,70 грн., середньоденна заробітна плата становить 1 606,09 грн.

Суд зазначає, що період вимушеного прогулу позивача обраховується, починаючи з першого дня після звільнення - з 08.05.2025 року по 29.10.2025 (день ухвалення рішення у справі) складає 175 календарних днів.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 281 065,75 гривень (1 606,09 грн.* 175 календарних днів) = 281 065,75 грн.

Таким чином стягненню з Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.05.2025 року по 29.10.2025 року у розмірі 281 065,75 грн.

Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 264/к від 13.02.2025 року «Про внесення змін до штату Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції», суд зазначає наступне.

Організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначає Закон України «Про центральні органи виконавчої влади».

Відповідно статті 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади. Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України. Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.

Відповідно статті 10 цього Закону, Державний секретар міністерства є вищою посадовою особою з числа державних службовців міністерства. Державний секретар підзвітний і підконтрольний міністру.

Основними завданнями державного секретаря міністерства є забезпечення діяльності міністерства, стабільності та наступності у його роботі, організація поточної роботи, пов`язаної із здійсненням повноважень міністерства.

Державний секретар міністерства відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує роботу апарату міністерства; за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, затверджує штатний розпис та кошторис міністерства; призначає на посади та звільняє з посад у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату міністерства, укладає та розриває з ними контракти про проходження державної служби у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності; приймає на роботу та звільняє з роботи у порядку, передбаченому законодавством про працю, працівників апарату міністерства, приймає рішення щодо їх заохочення, притягнення до дисциплінарної відповідальності; призначає на посади керівників територіальних органів міністерства та їх заступників і звільняє їх з посад.

Згідно з частинами 6 та 7 статті 13 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», керівники територіальних органів міністерства призначаються на посади та звільняються з посад державним секретарем. Структуру територіальних органів міністерства затверджує міністр. Штатний розпис та кошторис територіальних органів міністерства затверджує державний секретар міністерства.

В даному випадку наказ Міністерства юстиції України №№264/к від 13.02.2025 року «Про внесення змін до штату Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції» підписано державним секретарем Олександром Буханевичем, що узгоджується з наведеними нормами чинного законодавства.

Надаючи оцінку доцільності та обґрунтованість такого наказу суд враховує, що не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства.

Право визначати чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому ним органу. Суд не може вдаватись в доцільність скорочення чисельності або штату працівників. І власник має право на свій розсуд вносити зміни в штатний розпис, зменшувати чисельність одних посад, одночасно прийнявши рішення про прийняття на роботу працівників іншої спеціальності, або збільшити чисельність інших посад.

Оскільки підприємство або установа вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, обговорення питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників лежить поза межами компетенції суду.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 19.04.2023 року у справі №127/9454/20.

Враховуючи зазначене суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог в цій частині та відмову в їх задоволенні.

Щодо вимоги визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 549/к від 18.03.2025 року «Про призначення», яким було призначено на ОСОБА_2 на посаду начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом наказом Міністерства юстиції України №№549/к від 18.03.2025 року «Про призначення» призначено ОСОБА_2 на посаду начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 20.03.2025 року.

Даний наказ стосується роботодавця Міністерства юстиції України та працівника ОСОБА_2 .

Позивач просить скасувати наведений наказ, як такий що порушує його права та інтереси.

Суд, здійснюючи правосуддя, в силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити права, свободи чи інтереси особи в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів.

Застосування конкретного способу захисту залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 року по справі №905/1926/16 зазначила, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

В даному випадку, позивач не є особою якої безпосередньо стосується наказ Міністерства юстиції України № 549/к від 18.03.2025 року «Про призначення», яким було призначено на ОСОБА_2 на посаду начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції та не наділений правом на звернення до суду з вимогою про скасування такого наказу.

Враховуючи зазначене, вимога про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 549/к від 18.03.2025 року «Про призначення», яким було призначено на ОСОБА_2 на посаду начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовні вимоги мають бути задоволені частково.

При цьому, суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат, суд зазначає, що не підлягають стягненню витрати на сплату судового збору, оскільки за задоволені позовні вимоги судовий збір не сплачується, а в задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.

Керуючись статтями 243, 245-247, 250, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (49001, м. Дніпро, вул. Короленка, буд. 4, ЄДРПОУ 40867332), Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13, ЄДРПОУ 00015622), третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №918/к від 06.05.2025 року «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 07.05.2025 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 07.05.2025 року.

Зобов`язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю у грошовому забезпеченні по відношенню до середнього заробітку, що була недоплачена в період часу з 20.03.2025 року по 07.05.2025 року.

Стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.05.2025 року по 29.10.2025 року у розмірі 281 065,75 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складено 07.11.2025 року.

Суддя С.І. Озерянська