Рішення № 131428487, 20.10.2025, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/2699/25

н/п 2/953/1824/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2025 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

судді Єфіменко Н.В.,

за участі секретаря Лущан В.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи Служба у справах дітей виконавчого комітету Градизької селищної ради, виконавчий комітет Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, про позбавлення батьківських прав,

встановив:

24 березня 2025 року ОСОБА_3 (далі: позивач) звернулась до ОСОБА_2 (далі: відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей виконавчого комітету Градизької селищної ради (далі: третя особа-1), виконавчий комітет Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області (далі: третя особа-2), про позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовної вимоги позивач посилалась самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків стосовно дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у ненаданні фінансової та іншої допомоги, не приймання участі у житті дитини. Зазначила, що фактично батьківськи обов`язки щодо утримання, турботи та виховання дочки виконує її теперішній чоловік, а не відповідач. Вважає, що дана поведінка відповідача порушує права доньки.

У судовому засіданні представник позивача пояснила, що відповідач п`ять років тому самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 55956,67 грн. Позивач проживає у Полтавській області, її адреса відповідачу відома, однак відповідач не навідує дочку. За скрути позивач до виповнення дитині трьох років була змушена вийти на небезпечну роботу з розмінування, а у 2023 року вдруге вийшла заміж.

Відповідач проти задоволення позову заперечував. Пояснив, що вони разом з позивачем та дочкою до 04.03.2022 проживали у його батьків на ОСОБА_4 . Про наявність заборгованості зі сплати аліментів не знав. Наразі заборгованість частково сплачена. Залишок складає 27000 грн. Заборгованість утворилась після його звільнення з роботи. 16.07.2022 приїздив побачити дитину. В останнє бачив дитину у грудні 2022. Актуальна адреса проживання дитини йому не відома за конфлікту з тещою. Він не звертався до органу опіки та піклування оскільки знаходився у скруті за хвороби батьків та власної хвороби. З роботи звільнений за станом здоров`я і жодних зауважень зі сплати аліментів не було, тому вважав, що вони відраховуються після звільнення з його пенсії по інвалідності. Частково погасив заборгованість за аліментами і має намір її повної виплати. Сумує за дочкою та хоче брати участь у її вихованні.

Треті особи, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не з`явились. Третя особа-2 розгляд справи просила здійснювати за відсутності її представника, третя особа-1 причину неявки не сповістила.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Підстави передбачені ст.223 ЦПК України для відкладення розгляду справи судом не встановлені.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За належне повідомлення третіх осіб, суд вважає за можливе провести розгляд справи за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини:

Позивач та відповідач є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 29.12.2020.

Позивач та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ВПО та фактично проживають: АДРЕСА_1 , що підтверджено довідками №1607-5000697539, №1607-5000697650 від 03.04.2022.

24.03.2023 з відповідача на користь позивача стягнуті аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , 2000 р.н., у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідноговіку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28.02.2023 і до досягнення дитиною повноліття, що підтверджено судовим наказом Глобинського районного суду Полтавської області від 24.03.2023.

Станом на 01.03.2025 відповідач мав заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 55956,67грн., що підтверджено довідкою державного виконавця Київського ВДВС у м. Харкові СМУМЮ Сидоренка К.О. від 17.03.2025.

22.06.2024 позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , що підтверджено свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 22.06.2024.

Як вбачається з характеристики Градизького закладу дошкільної освіти №4 «Сонечко», ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує Градизький ЗДО (ясла-садок) №4 «Сонечко» з 22.08.2022. Дитина виховується у неповній сім`ї. Матеріально-економічне становище задовільне. Має усі необхідне для життя та відвідування садочку. Дівчинка проявляє інтерес до навчальних завдань. Мати дитини бере активну участь у житті садочка, співпрацює з вихователями, регулярно відвідує батьківськи збори, цікавиться досягненнями дитини. Батько із дитиною не спілкується, з сім`єю не проживає (зі слів матері). З вихователями групи на зв`язок не виходив, батьківськи збори не відвідував.

З листа КНП «Центр первинної-медико-санітарної допомоги» Градизької селищної ради №03/166 від 19.03.2025 вбачається, що ОСОБА_3 уклала декларацію з сімейним лікарем ОСОБА_6 АЗПСМ селища Градизьк для своєї дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина відвідує сімейного лікаря разом з ОСОБА_3 . Батько не звертався з дитиною до сімейного лікаря та не цікавився станом здоров`я ОСОБА_2 .

З письмових пояснень свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , долучених до позовної заяви, вбачається, що відповідач не виконує батьківськи обов`язки: не надає матеріальної чи будь-якої іншої допомоги, не підтримує зв`язок з дитиною та вживає алкогольні напої, не працює.

Висновком виконавчого комітету Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області №2 від 23.06.2025 встановлена доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_9 за свідомого самоусунення від виконання батьківських обов`язків.

Актом обстеження умов житлово-побутових умов №115 від 10.06.2025 підтверджено створення позивачем належних умов для приживання та всебічного розвитку дитини.

Відповідач є особою з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджено пенсійним посвідченням НОМЕР_3 від 22.08.1971 р.н., серії НОМЕР_4 , довідкою серії ХАР-05 від 17.07.2006.

Станом на 01.11.2025 відповідач має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 27577,80 грн., що підтверджено довідкою державного виконавця Київського ВДВС у м. Харкові СМУМЮ Сидоренка К.О. від 16.10.2025.

Встановивши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд доходить висновує:

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 (далі: Конвенція), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини, що передбачено ч.2 ст.15 Закону України «Про охорону дитинства».

Відповідно до ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно з ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення наведених положень ст.164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі: ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п.100 рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11.07.2017 у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02.12.2020 у справі №180/1954/19, від 13.11.2020 у справі № 760/6835/18, від 09.11.2020 у справі №753/9433/17, від 02.11.2020 у справі №552/2947/19 та у постанові від 24.04.2019 у справі №300/908/17.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного суду від 06.05.2020 у справі №753/2025/19 зазначено, що факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі №461/7387/16-ц зробив висновок, що аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначила п.2 ч.1 ст.164 СК України, тобто ухилення відповідачем від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення п.2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Верховний Суд підкреслює, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її/його батьківських прав, покладено на позивача.

Самі по собі встановлені факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо.

Згідно з положеннями ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Тлумачення ч.6 ст.19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Так, висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України від 26.04.2001 №2402-III «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Під час судового розгляду сторони просили не викликати малолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 для вислуховування її думки задля запобігання психологічному дискомфорту та зважаючи на малий вік дитини.

З огляду на встановлені обставини справи, враховуючи, що дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини, суд не вбачає підстав для вислуховування думки дитини у судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У ч.2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим, належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, судом не встановлено і позивачем не доведено.

Обставини, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків із виховання дитини, судом також не встновлено.

Суд дійшов висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих йому у вихованні дитини, захист його інтересів та інших прав, що виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена.

Необґрунтоване та передчасне, за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків, позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини та захист її інтересів, - того права, яке надане батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті їх кровної спорідненості з дитиною, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування, який носить рекомендаційний характер, не містить обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав.

Так, висновок не містить даних чи вживав орган опіки та піклування дії до налагодження взаємин батька і дочки, чи запропоновані такі примирні процедури як медіація, чи попереджав батька про необхідність зміни поведінки.

Натомість фактично висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав базувався на відомостях отриманих від позивача, без врахування пояснень відповідача.

Таким чином, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини і не бере його до уваги в якості єдиної підстави вирішення даного спору.

Письмові свідчення ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , за не попередження вказаних осіб про кримінальну відповідальність та за відсутність клопотань позивача про їх опит у судовому засіданні в порядку, передбаченому ст.230 ЦПК України, не можуть бути прийняті судом до уваги.

Встановивши відсутність факту злісного нехтування відповідача своїми батьківськими обов`язками стосовно доньки, суд дійшов висновку про відсутність підстав задоволення позову.

Відповідно до ст.141 ЦПК України витрати зі сплаті судового збору покладаються на позивача

Керуючись ст. 2, 4, 5, 12, 76,141, 164, 206,263-265, 280-283 ЦПК України, суд,

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи Служба у справах дітей виконавчого комітету Градизької селищної ради, виконавчий комітет Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, про позбавлення батьківських прав, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 .

Третя особа-1: Служба у справах дітей виконавчого комітету Градизької селищної ради, ЄДРПОУ 44586788, Полтавська область, Кременчуцький район, смт Градизьк, вул. Хорольська, буд.71, пов.2-й.

Третя особа-2: Виконавчий комітет Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, ЄДРПОУ 21063176, Полтавська область, Кременчуцький район, смт Градизьк, вул. Київська, буд.51.

Повний текст рішення складений 30.10.2025.

Суддя Н.В. Єфіменко