Постанова № 13139892, 23.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2010                                                                                           № 32/301

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Андрієнка В.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

позивача – Наливайко С.П.;

відповідача 1 – не з’явилися;

відповідача 2 – не з’явилися;

третьої особи – не з’явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Запоріжжяобленерго"

на рішення Господарського суду м.Києва від 01.09.2010

у справі № 32/301 ( )

за позовом                               ВАТ "Запоріжжяобленерго"

до                                                   Міністерства оборони України

                                                  Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя

третя особа відповідача           Ліквідатор Будинкоуправління №1 Запорізької КЕЧ Василенко Роман Вікторович

про                                                   тсягнення коштів у сумі 2 426 136,68 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» (далі – позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Міністерства оборони України (далі – відповідач 1), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Квартирно-експлуатаційний відділ міста Запоріжжя, в якому просить суд стягнути з відповідача-1 1635628,91 грн. основного боргу за використану реактивну енергію; 78908,90 грн. боргу за надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії; 599087,11 грн. інфляційних нарахувань; 105515,50 грн. три проценти річних та 6996,26 грн. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2010 до участі у справі в якості третьої особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ліквідатора Будинкоуправління № 1 Запорізької КЕЧ Василенка Романа Вікторовича. Будинкоуправління №1 знаходиться в підпорядкуванні відповідача-2 - Квартирно – експлуатаційного відділу міста Запоріжжя.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2010 виключено Квартирно-експлуатаційний відділ міста Запоріжжя зі складу третіх осіб та залучено останнього другим відповідачем у справі (далі – відповідач 2).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.06.2010 порушено провадження у справі № 32/301.

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.09.2010 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 01.09.2010 позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2010 порушено апеляційне провадження у справі № 32/301.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-2 просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 01.09.2010 у справі № 32/301 залишити без змін.

В засідання суду, призначене на 23.12.2010, представники відповідачів та третьої особи повторно не з’явилися та не повідомили суд про причини їх неявки, хоча були повідомлені про час і місце розгляду справи.

Неявка в судове засідання представників відповідачів та третьої особи не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Між позивачем та відповідачем-2 01.07.1993 укладено договір про користування електричною енергією № 63 (далі - Договір) з подальшими змінами та доповненнями.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю правовою природою є договором поставки (ст. 265 ГК України), за умовами якого одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Пунктом 1 Додаткової угоди від 01.03.2006 до Договору передбачено, обов’язок позивача продавати електроенергію відповідачу-2, а останній зобов’язаний оплачувати позивачу вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснювати інші оплати згідно з умовами договору.

Згідно з п. 2 Угоди № 1 від 26.01.2007 про централізоване проведення розрахунків за спожиту електроенергію, відповідач-2 був зобов’язаний у 2007 році здійснювати оплату спожитої електроенергії за розрахунковий період щомісячно в термін до 20 числа наступного за звітним місяцем. Оплати проводяться за розрахунковими документами енергопостачальної організації шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання.

Відповідно до п. 2 Угоди № 1 від 25.01.2008 про централізоване проведення розрахунків за спожиту електроенергію, відповідач-2 був зобов’язаний з січня 2008 року здійснювати оплату спожитої електроенергії за розрахунковий період щомісячно в термін до 31 числа наступного за звітним місяцем. Оплати проводяться за розрахунковими документами енергопостачальної організації шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання.

Спір у даній справі виник внаслідок порушення відповідачем-2 умов укладеного Договору та невиконання належним чином своїх договірних зобов’язань, у зв’язку з чим позивач просив стягнути з відповідача-1 в порядку субсидіарної відповідальності суму заборгованості КЕВ за користування електроенергією та штрафні санкції за прострочення виконання зобов’язання відповідно до актів про спожиту активну електричну енергію у квітні – грудні 2007 року; січні – березні 2008 року; у січні 2010 – березні 2010 року та актів про обсяги перетікання реактивної електроенергії у грудні 2008 року, у січні – вересні 2009 року та січні – березні 2010 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що у суду були відсутні правові підстави для стягнення з Міноборони в порядку субсидіарної відповідальності заявленої позивачем заборгованості КЕВ м. Запоріжжя, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про реєстрацію КЕВ як суб’єкта господарської діяльності.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Разом з тим, субсидіарна відповідальність Міноборони передбачена спеціальним Законом - Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», який має свої особливості.

Так, згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» визначено, що господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.

З наведеного визначення, а також з інших норм Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» вбачається, що під військовими частинами в цьому законі розуміються як власне військові частини, так й інші заклади, установи та організації Збройних Сил України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» порядок реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах України визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.2000 № 749 «Про затвердження Порядку реєстрації військових частин як суб’єктів господарської діяльності у Збройних Силах України» (далі – Постанова) реєстрації підлягають військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил (далі - військові частини), які здійснюють господарську діяльність з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, шляхом включення до реєстру військових частин як суб'єктів господарської діяльності.

Реєстрація військових частин як суб'єктів господарської діяльності проводиться Міноборони відповідно до цього Порядку та Положення про порядок ведення реєстру військових частин як суб'єктів господарської діяльності, що затверджується Міноборони (п. 3 Постанови).

Відповідно до п. 6 Постанови у разі реєстрації військової частини як суб'єкта господарської діяльності Міноборони видає свідоцтво за зразком згідно з додатком 3.

Як вбачається з додатку 3 до Постанови, свідоцтво про реєстрацію військової частини як суб’єкта господарювання у Збройних Силах України містить, зокрема, перелік дозволених видів господарської діяльності.

Відповідачем-2 на підтвердження свого правового статусу була надана до суду копія довідки № 25/06 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, видана Міноборони з урахуванням останніх змін від 05.04.2006.

Також матеріали справи містять свідоцтво про реєстрацію військової частини як суб’єкта господарської діяльності у Збройних силах № 333 від 29.10.2001, що видане головним фінансово – економічним управлінням Міністерства оборони України, в якому чітко вказано перелік дозволених видів господарської діяльності та відомості про зміни видів господарської діяльності та яким визначено правовий статус відповідача-2.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що КЕВ є суб’єктом господарської діяльності в розумінні Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», а висновки суду першої інстанції щодо зазначеного є помилковими.

Також помилковими є висновки суду першої інстанції щодо відсутності доказів, які б засвідчували недостатність на рахунках КЕВ м. Запоріжжя коштів для оплати спожитої активної електроенергії, оскільки позивачем до матеріалів справи було залучено довідку Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції № 5450 від 27.04.2010 про відсутність на рахунках відповідача-2 грошових коштів, що останнім не заперечувалося.

За таких обставин дія норми, закріпленої в ч. 2 ст. 5 Закону України «Про господарську діяльність в Збройних Силах України», стосовно додаткової відповідальності Міноборони поширюється на зобов’язання КЕВ щодо оплати спожитої активної електричної енергію у квітні – грудні 2007 року; січні – березні 2008 року; у січні 2010 – березні 2010 року та оплати обсягів перетікання реактивної електроенергії у грудні 2008 року, у січні – вересні 2009 року та січні – березні 2010 року.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов’язань, які згідно зі статтями 193, 202 ГК України та статтями 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 ГК України, статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачами, на виконання умов Договору в період з квітня 2007 року по березень 2010 року позивач передав, а відповідач-2 отримав активну електроенергію на загальну суму 1635628,91 грн., за яку останній у визначений Договором та додатками до нього строк оплату не здійснив. Внаслідок порушення зобов’язань з оплати отриманої електроенергії, у відповідача-2 виникла заборгованість перед позивачем на загальну суму 1714537,81 грн., у т. ч. 78908,90 грн. боргу за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії в період з січня 2009 року по квітень 2010 року.

Доказів оплати заборгованості за вказаний період відповідачем-2 надано не було.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Позивачем доведено, а відповідачем-2 не спростовано постачання електроенергії та надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії на загальну суму 1714537,81 грн. Доказів оплати, відповідачем-2 не надано, а за таких обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-1 в порядку субсидіарної відповідальності суми заборгованості КЕВ за користування електроенергією в період з квітня 2007 року по березень 2010 року в розмірі 1635628,91 грн. та боргу за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії в період з січня 2009 року по квітень 2010 року в розмірі 78908,90 грн. підлягають задоволенню.

Оскільки відповідач-2 прострочив (строки встановлені Договором) виконання грошового зобов’язання за Договором, на підставі ст. ст. 610, 611, 619, 625 ЦК України, п. 3 додаткової угоди від 01.01.2007 до договору № 63 від 01.07.1993, на користь позивача підлягає стягненню за розрахунком останнього, що відповідає вимогам законодавства з відповідача-1, 599087,11 грн. інфляційних нарахувань, 105515,50 грн. – 3% річних та 6996,26 грн. пені.

Вказана заборгованість нарахована в межах строків позовної давності, які передбачені ст. ст. 257 та 258 ЦК України, при цьому, нарахування пені передбачено укладеним договором по день фактичної оплати.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, судом першої інстанції були з’ясовані не в повному обсязі, порушені норми матеріального та процесуального права, а за таких обставин, рішення суду першої інстанції від 01.09.2010 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, та розподілу судових витрат відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

При цьому апеляційна скарга задовольняється частково, оскільки за змістом цієї скарги фактично збільшена ціна позову при апеляційному оскарженні, що не ґрунтується на вимогах чинного господарського процесуального законодавства.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 01.09.2010 у справі № 32/301 скасувати та прийняти нове рішення.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (код ЄДРПОУ 00130926, поточний рахунок зі спеціальним режимом використання № 260363141401 в філії – ЗОУ ВАТ «Державний ощадний банк України», МФО 313957) 1635628 (один мільйон шістсот тридцять п’ять тисяч шістсот двадцять вісім) грн. 91 коп. основного боргу за використану активну електричну енергію, 78908 (сімдесят вісім тисяч дев’ятсот вісім) грн. 90 коп. боргу за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії, 599087 (п’ятсот дев’яносто дев’ять тисяч вісімдесят сім) грн. 11 коп. інфляційних нарахувань, 105515 (сто п’ять тисяч п’ятсот п'ятнадцять) грн. 50 коп. три проценти річних, 6996 (шість тисяч дев’ятсот дев’яносто шість) грн. 26 коп. пені, 24261 (двадцять чотири тисячі двісті шістдесят одну) грн. 37 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (код ЄДРПОУ 00130926, поточний рахунок зі спеціальним режимом використання № 260363141401 в філії – ЗОУ ВАТ «Державний ощадний банк України», МФО 313957) 12130 (дванадцять тисяч сто тридцять) грн., 68 коп. державного мита за подачу апеляційної скарги.

4. Доручити господарському суду м. Києва видати наказ на виконання даної постанови суду.

5. Матеріали справи № 32/301 повернути до господарського суду м. Києва.

6. Копію постанови надіслати сторонам та третій особі.

Головуючий суддя                                                                      

Судді