Постанова № 13139882, 21.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2010                                                                                           № 4/471-10/280

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Андрієнка В.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

позивача – Мальована В.А.;

відповідача 1 – не з’явилися;

відповідача 2 – Шалашова В.І.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк"

на рішення Господарського суду м.Києва від 30.09.2010

у справі № 4/471-10/280 ( )

за позовом                               Громадської організації "Координаційна рада міських громадських організацій інвалідів м. Києва"

до                                                   Підприємства "Київський Центр професійної, медичної, трудової та соціальної реабілітації інвалідів"

                                                  Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"

про                                                   визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

У червні 2009 року громадська організація «Координаційна рада міських організацій інвалідів міста Києва» (далі - позивач) звернувся з позовом до Підприємства «Київський центр професійної, медичної, трудової та соціальної реабілітації інвалідів» (далі – відповідач-1) та Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (в подальшому перейменованому на Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк») (далі – відповідач-2) про визнання недійсним договору іпотеки від 30.05.2008, укладеного між відповідачами.

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.11.2009, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2010 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2010 рішення господарського суду м. Києва від 12.11.2009 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2010 скасовані, а справа передана на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

          Ухвалою господарського суду м. Києва від 06.08.2010 справу № 4/471 прийнято до провадження та присвоєно № 4/471-10/280.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.09.2010 справі № 4/471-10/280 позовні вимоги Громадської організації «Координаційна рада міських громадських організацій інвалідів міста Києва» задоволено повністю, визнано недійсним іпотечний договір від 30.05.2008, укладений між підприємством «Київський центр професійної, медичної, трудової та соціальної реабілітації інвалідів» та ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», посвідчений 30.05.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горобець П.А., зареєстрований в реєстрі № 5513.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 30.09.2010 відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, наслідком чого є задоволення позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2010 у справі №4/471-10/280 апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» на вказане рішення суду першої інстанції прийнято до провадження та призначено до розгляду на 08.11.2010.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 № 01-23/1/10 «Про зміну складу колегії суддів» у зв’язку з виробничою необхідністю були внесені зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 4/471-10/280 колегії суддів у складі: Поляк О.І. - головуючий суддя, судді Буравльов С.І., Кропивна Л.В.

У судовому засіданні 08.11.2010 суддями Поляк О.І. та Кропивною Л.В. заявлений самовідвід від розгляду даної справи та апеляційної скарги у зв’язку з тим, що вони брали участь у попередньому розгляді даної справи, і не можуть брати участь в новому розгляді справи оскільки було скасовано постанову, прийняту за їх участю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2010 заяви суддів Поляк О.І. та Кропивної Л.В. про самовідвід задоволено.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2010 № 01-23/1/1 «Про зміну складу колегії суддів» у зв’язку із задоволенням заяв про самовідвід суддів Поляк О.І. та Кропивної Л.В. були внесені зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 4/471-10/280 колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. - головуючий суддя, судді Буравльов С.І. (доповідач), Вербицька О.В.

          В засідання суду, призначене на 21.12.2010, представником відповідача-2 було подане клопотання про заміну відповідача у справі Закритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» на Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк», яке було задоволено судом апеляційної інстанції на підставі ст. 25 Господарського процесуального кодексу України.

В засідання суду, призначене на 21.12.2010 представник відповідача-1 не з’явився та не повідомив суд про причини неявки.

Неявка в судове засідання представника відповідача-1, який повідомлений належним чином, не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, суд встановив:

Між відповідачем-1 (іпотекодавець), та відповідачем-2, (іпотекодержатель) укладено іпотечний договір від 30.05.2008 до кредитного договору від 28.05.2008, що укладений між відповідачем-2 та відповідачем-1, який нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 5513.

Відповідно до положень спірного іпотечного договору (п. п. 2.1., 2.2.) предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: нежитлова нерухомість - адміністративна будівля, літ. “П” зі всіма об'єктами функціонально пов'язаними з цим нерухомим майном, загальною площею 916,90 кв. м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 60, та належить на праві власності відповідачу-1 на підставі договору купівлі-продажу адміністративного будинку, Акту прийому-передачі адміністративного будинку від 03.12.2003.

Вбачається, що відповідач-1 набув право власності на майно, яке є предметом спірного договору по даній справі, на підставі договору купівлі - продажу від 02.12.2003. Вказаний договір зареєстрований у встановленому порядку в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна за відповідачем-1 за реєстровим № 10-з 22.12.2003, про що свідчить відповідний реєстраційний напис.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 3.1.1. іпотечного договору визначено, що предмет іпотеки є власністю іпотекодавця, останній вправі ним розпоряджатися, і на нього може бути звернуто іпотекодержателем стягнення без жодних обмежень.

В пункті 3.1.4. договору вказано, що іпотекодавець є повністю праводієздатною особою та укладення цього договору не потребує узгодження з третіми особами.

Згідно з ч. 3 ст. 112 ГК України засновником підприємства об'єднання громадян є відповідне об'єднання громадян, що має статус юридичної особи, а також об'єднання (спілка) громадських організацій у разі, якщо його статутом передбачено право заснування підприємств.

У відповідності до пункту 1.1. Статуту відповідача-1 (в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору) іпотекодавцем є підприємство об’єднання громадян, заснованим на власності неприбуткової громадської організації «Координаційна Рада міських громадських організацій інвалідів м. Києва» (далі – Засновник Центру, Рада).

Разом з цим, відповідно до п. 1.2. Статуту відповідача-1, іпотекодавець є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, круглу печатку, та штампи зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, рахунки в установах банків.

Відповідно до п. 1.4. Статуту відповідача-1 він не відповідає за зобов’язання Засновника Центру, рівно як Засновник Центру не відповідає за зобов’язання іпотекодавця.

Як вбачається з п. 3.2. Статуту відповідача-1, Засновник Центру (позивач у справі) не має виключної компетенції щодо надання будь-яких погоджень/затверджень угод по відчуженню, чи обтяженню майна, що належить відповідачу-1.

Згідно з п. 3.9. Статуту відповідача-1 його директор розпоряджається в установленому порядку майном і коштами іпотекодавця, укладає цивільно-правові договори, тощо. Директор відповідача-1 має право розпоряджатись майном іпотекодавця без будь-яких погоджень з боку Засновника Центру (позивача у справі).

На підставі п. 4.3. Статуту відповідача-1 він має право укладати цивільно-правові договори щодо належного йому майна.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірний іпотечний договір укладено всупереч положенням статуту відповідача – 1 (п. 4.4.) та статуту позивача (п. 5.2., п. п. 5.6.9., п. п. 5.6.10.).

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Стаття 203 ЦК України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об’єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Підставою недійсності правочину у відповідності до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 –3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 7 постанови «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 06.11.2009 № 9 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до приписів частин 2, 4 статті 21 Закону України «Про об’єднання громадян» об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом. Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ЦК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Посилання позивача на пункт 4.4. Статуту підприємства, пункт 6.5. власного Статуту, у поєднанні зі статтею 21 Закону України «Про об’єднання громадян» як на підставу, що встановлює обмеження на розпорядження майном громадської організації та створеного нею підприємства, судом апеляційної інстанції не береться до уваги. Так, позивач не довів, що банк, з яким підприємство уклало договір, за всіма обставинами справи повинен був знати про наявність обмеження керівника підприємства у правомочності розпоряджатися майном останнього, які встановлені Статутом засновника цього підприємства.

Крім того, положення ст. 21 Закону України «Про об’єднання громадян» не можуть бути розцінені як такі, що встановлюють обмеження юридичної особи самостійно відповідати за своїми зобов’язаннями всім належним їй майном, що є основною ознакою юридичної особи згідно з ст. 96 ЦК України.

Відповідач-1, як юридична особа, в силу ч. 1 ст. 91 вказаного Кодексу здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою мають належати лише людині.

Підприємство є учасником цивільних правовідносин з моменту його створення, а тому вправі відповідати своїм майном за своїми зобов’язаннями.

За змістом частини 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють у відповідності до установчих документів та закону.

Згідно з витягом з протоколу № 2 засідання виконкому Координаційної Ради міських громадських організацій інвалідів міста Києва від 25.02.2008 позивачем було надано дозвіл відповідачу-1 виступити майновим поручителем для забезпечення виконання зобов'язання останнього за кредитним договором між підприємством «Харківський Центр професійної, медичної, трудової та соціальної реабілітації інвалідів правоохоронних органів» та відповідачем-2. Також у витягу з протоколу № 2 зазначено, що нерухоме майно, яке розташовано за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 60, літера «П», належить відповідачу-1 на праві власності.

Крім того, згідно з пунктами 1.1., 1.5. Статуту позивача останній є неприбутковою громадською організацією, має відокремлене майно. А в силу пункту 2.2.18 Статуту здійснює господарську діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств у порядку, встановленому чинним законодавством. Відповідно до п. 3.3. Статуту позивач, як окрема юридична особа, несе відповідальність за свою діяльність і не відповідає по зобов’язаннях членів Ради та інших юридичних осіб. Члени Ради не несуть відповідальності по зобов’язаннях Ради.

Згідно з ч. 2 статті 112 ГК України право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління в порядку, передбаченому законом та статутними документами.

Розділ 5 Статуту позивача встановлює структуру Ради та її управління. Так, органами управління позивача є: конференція членів Ради; збори; виконком; голова Ради; ревізійна комісія (пункт 5.1. Статуту). Вищим органом управління позивача є Конференція, яка в силу п. 5.6.9 здійснює право власності на майно та кошти Ради, а відповідно до пункту 5.6.10 Статуту – делегує Голові, Зборам Ради та виконкому окремі функції по господарському управлінню коштами та майном. Виконком керує діяльністю позивача у період між Конференціями та Зборами (пункт 5.10. Статуту), а на підставі пункту 5.13.3 Статуту позивача - розпоряджається коштами та майном Ради відповідно до рішень Конференцій та Зборів. В силу пункту 6.5. Статуту позивача його майно та кошти не можуть бути предметом застави.

За змістом частини 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, позивач, надаючи відповідачу-1 згоду виступити майновим поручителем для забезпечення виконання зобов’язань підприємством «Харківський центр професійної, медичної, трудової та соціальної реабілітації інвалідів правоохоронних органів», сам вказав, що майно належить не йому, а відповідачу-1. Тому колегією суддів відхиляються доводи позивача, що до спірних правовідносин слід було застосувати пункт 4.4. Статуту відповідача 1, який стосується майна позивача. Також не приймаються доводи позивача для задоволення позову стосовно порушення пункту 6.5. його Статуту, про що знав та повинен був знати відповідач-2, оскільки позивач, надаючи відповідну згоду, сам вказав на належність майна відповідачу-1 та не повідомив іпотекодержателя про будь-які обмеження, зокрема, встановлені п. 6.5. свого Статуту.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачами при укладенні оспорюваного договору були дотримані всі положення чинного законодавства та вимоги статутних документів позивача та відповідача-1.

Однією з загальних засад цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є свобода договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Отже, апеляційна інстанція встановила, що спірний договір за вказаних обставин не порушує прав позивача, оскільки за цим договором передано в іпотеку майно, яке належить саме відповідачу-1, а тому погоджень позивача на таку передачу статутними документами не вимагається.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Позивачем не доведено обставин, наявність яких відповідно до положень чинного законодавства є підставою для визнання недійсним іпотечного договору від 30.05.2008.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, судом першої інстанції були з’ясовані не в повному обсязі, порушені норми матеріального та процесуального права, а за таких обставин рішення суду першої інстанції від 30.09.2010 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Відповідно до статті 49 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, судові витрати, пов’язані зі сплатою державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 42,50 грн. відшкодовуються за рахунок позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 30.09.2010 у справі № 4/471-10/280 скасувати та прийняти нове рішення.

2. У позові відмовити повністю.

3. Стягнути з Громадської організації «Координаційна рада міських громадських організацій інвалідів м. Києва» (01030, м. Київ, вул. І. Франка, 36-Б, код ЄДРПОУ 24073707) на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 5, код ЄДРПОУ 19017842) 42 (сорок дві) грн., 50 коп. державного мита за подачу апеляційної скарги.

4. Доручити господарському суду м. Києва видати наказ на виконання даної постанови суду.

5. Матеріали справи № 4/471-10/280 повернути до господарського суду м. Києва.

6. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя                                                                      

Судді