Рішення № 13138828, 20.12.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" грудня 2010 р. Справа № 17/052-10

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Балик О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1, місцезнаходження: 09109, АДРЕСА_1, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 від 20.10.2000 року,

до відповідача: відкрите акціонерне товариство „Білоцерківський автобусний парк”, ідентифікаційний код: 05538721, місцезнаходження: 09109, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Сухоярська, 18,

про спонукання продовжити дію договору на новий термін

за участю представників сторін

від позивача: фізична особа-підприємець ОСОБА_1, особа якого установлена за допомогою паспорту серії НОМЕР_3, який виданий 29.04.2010 року, та ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності від 11.05.2010 року;

від відповідача: Мартиненко О.В., який діє на підставі довіреності від 06.09.2010 року, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом: Позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до відкритого акціонерного товариства „Білоцерківський автобусний парк” (далі за текстом: Відповідач або Замовник) про спонукання продовжити дію договору (далі за текстом: Договір).

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що Відповідач відмовляється продовжити дію Договору від 03.01.2007 року за № 003-ПР/07 на новий термін.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.04.2010 року порушено провадження у справі №17/052-10.

Господарський суд Київської області в складі головуючого судді Горбасенка П.В. розглянувши справу №17/052-10 прийняв рішення від 07.06.2010 року, яким вимоги Позивача про визнання договору продовженим на новий термін задовольнив у повному обсязі.

Не погоджуючись з даним рішенням місцевого господарського суду Відповідач оскаржив останнє до суду апеляційної інстанції.

Київський міжобласний апеляційний господарський суд розглянувши доводи апеляційної скарги своєю постановою від 03.08.2010 року у справі №17/052-10 в задоволенні останньої відмовив та рішення господарського суду Київської області від 07.06.2010 року залишив у силі.

Відповідач не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями суддів 1-ї та апеляційної інстанцій оскаржив їх в касаційному порядку.

Вищий господарський суд України за наслідками розгляду касаційної скарги відкритого акціонерного товариства „Білоцерківський автобусний парк” 09.11.2010 року виніс у справі №17/052-10 постанову, якою касаційну скаргу Відповідача задовольнив частково шляхом скасування рішення господарського суду Київської області від 07.06.2010 року та постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.08.2010 року з послідуючим направленням матеріалів справи для нового розгляду до суду першої інстанції.

Своє рішення Вищий господарський суд України мотивував тим, що судами 1-ї та 2-ї інстанцій не надано юридичну оцінку домовленостям сторін за Договором та правовій природі цього Договору і судами не враховано те, що Позивачем обрано невірний спосіб захисту, в звязку з тим, що Позивач повинен був просити суд зобовязати Відповідача продовжити дію Договору, а не просити суд визнати Договір продовженим.

Справа №17/052-10 надійшла до господарського суду Київської області для нового розгляду 18.11.2010 року та згідно з резолюцією керівництва суду від 19.11.2010 року передана для подальшого розгляду судді Скутельнику П.Ф., який її 11.11.2010 року прийняв до провадження, присвоївши останній №17/052-10/8 та призначив до розгляду на 29.11.2010 року.

29.11.2010 року в судове засідання Позивач та Відповідач не зявилися та про причини неявки суд не повідомили, будучи при цьому повідомленими про день і час розгляд справи. У звязку з цим, ухвалою господарського суду Київської області від 29.11.2010 року розгляд справи відкладено на 08.12.2010 року.

В судове засідання 08.12.2010 року зявилися представники Позивача та Відповідача. Позивач в судовому засіданні просив відкласти розгляд справи через те, що не встиг підготуватись до розгляду справи. Відповідач проти відкладення справи не заперечував. У звязку з цим, ухвалою господарського суду Київської області від 08.12.2010 року розгляд справи відкладено на 20.12.2010 року.

В судове засідання 20.12.2010 року зявилися представники Позивача та Відповідача. Позивач, скориставшись наданим йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правом, уточнив позовні вимоги шляхом подання суду відповідної заяви, згідно якої просив суд зобовязати Відповідача продовжити дію Договору на новий термін. Також, Позивач надав пояснення та просив уточнений позов задовольнити в повному обсязі. Відповідач проти позову заперечив в повному обсязі та просив в його задоволенні відмовити повністю. У звязку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування раніше наданих пояснень представників сторін, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 20.12.2010 року.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Господарський процесуальний кодекс України у ч. 1 ст. 111-12 передбачає, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши представників Позивача та Відповідача, дослідивши подані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Господарський кодекс України у ч. 6 ст. 306 передбачає, що відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно п.1, п.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 202 закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Крім того, Цивільний кодекс України у ст. 6 передбачає, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Також, Цивільний кодекс України у ст. 628 передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до вимог ст. 51 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно із вимогами п. 2 ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суд встановив, що фізична особа ОСОБА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1, місцезнаходження: 09109, АДРЕСА_1, згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 від 20.10.2000 року є фізичною особою-підприємцем та при укладенні Договору від 03.01.2007 року за № 003-ПР/07 діяв, як фізична особа-підприємець, в ході здійснення систематичної на власний ризик господарської діяльності з метою одержання прибутку.

Також, судом встановлено, що відкрите акціонерне товариство „Білоцерківський автобусний парк”, ідентифікаційний код: 05538721, місцезнаходження: 09109, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Сухоярська, 18, є юридичною особою, внаслідок чого є субєктом господарської діяльності, що підтверджено Довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АД за № 402600, копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Господарський процесуальний кодекс України у ч. 1 ст. 111-12 передбачає, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Вищий господарський суд України своєю постановою від 09.11.2010 року у справі №17/052-10 при скасуванні рішення господарського суду Київської області від 07.06.2010 року та постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.08.2010 року з послідуючим направленням матеріалів справи для нового розгляду до суду першої інстанції дав наступні вказівки останньому: - надати юридичну оцінку домовленостям сторін за Договором та правовій природі цього Договору; - врахувати спосіб захисту права, який обрав Позивач, в звязку з тим, що Позивач повинен просити суд зобовязати Відповідача продовжити дію Договору, а не просити суд визнати Договір продовженим. З врахуванням вказівок Вищого господарського суду України за наслідками розгляду справи судом встановлено наступне.

03.01.2007 року між відкритим акціонерним товариством „Білоцерківський автобусний парк” та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 з дотриманням вимог ст.ст. 55, 179 Господарського кодексу України та ст.ст. 6, 51, 202, 509, 530, 628, 799, 901, 908 Цивільного кодексу України укладено договір про надання послуг по обслуговуванню пасажирів автомобільним транспортом загального користування за № 003-ПР/07.

Згідно з умовами вказаного Договору виконавець зобовязався за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати послуги за встановленою замовником плату по обслуговуванню пасажирів автомобільним транспортом загального користування за визначеними замовником маршрутами та графіками, а замовник оплачувати такі послуги та передати виконавцю у строкове користування з метою виконання останнім умов даного Договору транспортний засіб.

Для надання Виконавцем послуг, передбачених цим Договором, Замовник передає Виконавцю згідно акту прийому-передачі (додаток № 1 до Договору) автотранспортний засіб марки ЛАЗ-695 НГ держ. № 98-31 КХН (далі за текстом: „майно” або „автотранспортний засіб”). Передане майно має бути повернуте замовнику по закінченню терміну дії цього договору чи достроково на вимогу замовника. Майно вважається повернутим з моменту підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі (п. 2.1., 2.3. Договору).

Згідно п.п. 3.1.12. Договору виконавець зобовязаний щомісячно у строк до 5-го числа місяця, що слідує за звітним, вносити у касу замовника суму місячної виручку, мінімальний розмір якої за місяць залежить від маршруту (напрямку), на якому виконавець надавав послуги за завданням замовника.

Відповідно до п.п. 7.1., 7.2. договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Термін дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1. цього договору та закінчується 31.12.2007 року.

За наслідками вивчення даного Договору від 03.01.2007 року за № 003-ПР/07 судом встановлено, що останній за своєю правовою природою згідно ст. 628 Цивільного кодексу України є договором змішаного типу з елементами публічності, в звязку з тим, що містить в собі елементи договорів найму транспортного засобу, надання послуг та перевезення пасажирів транспортом загального користування. Елемент публічності передбачає, що Позивач зобовязаний був перевозити пасажирів за чітко визначеними маршрутом та графіком за встановлену Відповідачем у твердій грошовій і фіксованій формі оплати будь-яку фізичну особу за наявності її заяви про таке перевезення.

Також, за наслідками вивчення Договору встановлено, що його центральним та основним предметом є надання послуг по обслуговуванню пасажирів автомобільним транспортом загального користування з елементами предметів договорів найму транспортного засобу та надання послуг. У звязку з цим суд дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин норм чинного законодавства України, які регулюють відносини надання послуг, найму (оренди), зокрема транспортного засобу, та перевезення пасажирів транспортом загального користування.

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 3 ст. 798 Цивільного кодексу України, предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

Відповідно до вимог ст.ст. 901, 902 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Цивільний кодекс України у ст. 910 передбачає, що за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Одночасно опрацюванням глав за № 63 та за № 64 Цивільного кодексу України, які регулюють питання загальних положень про послуги та про перевезення, судом встановлено, що цей Кодекс не передбачає за договором перевезення надання замовником перевізнику транспортного засобу з метою виконання останнім своїх зобовязань за договором перевезення, внаслідок чого надання замовником за Договором від 03.01.2007 року за № 003-ПР/07 перевізнику (Позивачу) в користування транспортного засобу в тимчасове користування з метою забезпечення Позивачу можливості перевезення пасажирів транспортом загального користування призводить до наявності в частині Договору з приводу надання у тимчасове володіння транспортного засобу елементів договору найму (оренди), внаслідок чого до врегулювання відносин з приводу відносин щодо надання Відповідачем Позивачу транспортного засобу в користування підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, які регулюють відносини найму (оренди), в тому числі найму (оренди) транспортного засобу.

За таких обставин, твердження Відповідача викладені в запереченні проти позову (а.с. 55-56) щодо того, що між сторонами Договору виникли лише відносини з надання послуг при відсутності елементів правовідносин найму (оренди) спростовуються вищевикладеним та підтверджується аналогічною позицією, яка викладена в постановах Вищого господарського суду України від 05.08.2008 року за № 3/4, від 28.07.2009 року за № 32/343 та від 22.10.2009 року за № 19/481-08.

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 3 ст. 798 Цивільного кодексу України, предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

Цивільний кодекс України у ст. 762 передбачає, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою ст. 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Крім того, Цивільний кодекс України у ст. 764 передбачає, що у випадку, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Господарський кодекс України у ч. 4 ст.284 передбачає, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до вимог ст.ст. 901, 902 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Згідно із вимогами ст.ст. 903, 904 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. За договором про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Цей же Кодекс у ст. 905 передбачає, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Крім того, Цивільний кодекс України у ст. 908 передбачає, що умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Також, Цивільний кодекс України у ст. 910 передбачає, що за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Цивільний кодекс України у ст. 915 передбачає, що перевезення, що здійснюється юридичною особою, вважається перевезенням транспортом загального користування, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданої цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи. Договір перевезення транспортом загального користування є публічним договором.

Відповідно до вимог ст. 916 Цивільного кодексу України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата. Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами. Робота та послуги, що виконуються на вимогу власника (володільця) вантажу і не передбачені тарифами, оплачуються додатково за домовленістю сторін. Перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов'язання.

Таким чином, на підставі вищенаведеного суд дійшов висновку про те, що предмет правового регулювання Договору від 03.01.2007 року за № 003-ПР/07 становлять дві групи правовідносин: 1) правовідносини про надання послуг щодо перевезення пасажирів 2) правовідносини щодо найму транспортного засобу, що підтверджено положеннями Договору (1) п.п. 1.1., 3.1., 3.2., 3.3., 4.1.; 2) п.п. 2.1., 2.2., 2.3., 2.4, 3.1., 5.3., 5.4. відповідно), що підтверджує змішаний характер вказаного Договору.

Судом встановлено, що Договір від 03.01.2007 року за № 003-ПР/07 сторонами укладений в простій письмовій формі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із вимогами ст. 799 Цивільного кодексу України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Вивченням глав за №63 та за №64 Цивільного кодексу України, які регулюють питання загальних положень про послуги та про перевезення, встановлено, що цей Кодекс не передбачає нотаріальної форми для договорів про надання послуг та про перевезення.

За таких обставин суд приходить до висновку, що укладення Договору від 03.01.2007 року за № 003-ПР/07 у простій письмовій формі в розумінні ст. 55 Господарського кодексу України та ст. 51 Цивільного кодексу України є правомірним та нотаріальної форми не потребувало в звязку з тим, що обидві сторони являлись офіційно зареєстрованими субєктами господарювання, внаслідок чого укладення цього договору фізичною особою, яка офіційно зареєстрована в якості субєкта підприємницької діяльності, за наслідками та з метою здійснення останньою підприємницької діяльності через те, що в цьому випадку на фізичну особу при укладенні договору розповсюджувались виключно вимоги щодо форми договору, які встановлюються законодавством для юридичних осіб.

На виконання договору замовник передав, а виконавець прийняв транспортний засіб: ЛАЗ-695 НГ держ. № 98-31 КХН, що підтверджується підписаним обома сторонами Договору актом прийому-передачі за № 3 (а.с. 14-15), і приступив до виконання своїх зобовязань за Договором.

01.01.2008 року, 01.04.2008 року, 01.07.2008 року та 01.01.2009 року між відкритим акціонерним товариством „Білоцерківський автобусний парк” (Замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Виконавець) укладено додаткові угоди за №№ 1, 2, 3, 4 до Договору про надання послуг по обслуговуванню пасажирів автомобільним транспортом загального користування від 03.01.2007 року за № 003-ПР/07, якими термін дії договору продовжено до 31.03.2008 року, 30.06.2008 року, 31.12.2008 року та до 31.12.2009 року відповідно.

Суд встановив, що Позивачем протягом всього строку дії Договору належним чином виконувалися договірні зобовязання, що підтверджується наступним: - відсутністю зауважень з боку Відповідача та копіями квитанцій сплати сум місячної виручки (а.с. 28-32, 34-37, 53); - нагородами і подяками (а.с. 76-79), які вручені ОСОБА_1 - як водію ВАТ „Білоцерківський автобусний парк”, протягом строку дії вказаного Договору; - після закінчення строку дії договору позивач продовжив виконувати свої обовязки в звязку з тим, що на його адресу з боку Відповідача не надходили пропозиції щодо припинення договірних відносин, та сплатив Відповідачу суму місячної виручки за січень 2010 року на підставі прибуткового касового ордера від 05.02.2010 року за № 280, який був наданий Відповідачем Позивачу для внесення в касу Відповідача суми місячної виручки, що підтверджується копією квитанції прибуткового касового ордеру (а.с. 33).

Відповідно до ч.ч. 1., 8 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Господарський кодекс України в ч. 8 ст. 193 передбачає, що управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

В ході розгляду справи встановлено, що Договір у п. 7.4. передбачає, що у випадку, якщо інше прямо не передбачено цим Договором або чинним законодавством України, зміни у цей Договір можуть бути внесенні тільки за домовленістю сторін, яка оформляється додатковою угодою до цього Договору. Вивчивши п. 7.4. даного Договору суд приходить до висновку, що вказаний Договір передбачає можливість на укладення Додаткових угод до нього у спрощений спосіб через те, що в цьому пункті з приводу порядку внесення змін до Договору є відсилання на встановлений чинним законодавством України порядок зміни зобовязань їх сторонами, який безпосередньо передбачений також ст. 181 Господарського кодексу України.

Судом встановлено, що п.п. 7.1., 7.2. Договору в момент його укладання сторонами 03.01.2007 року було досягнуто згоди щодо порядку та умов пролонгації Договору.

Відповідно до вимог ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Цивільний кодекс України у ч. 3 ст. 205 передбачає, що у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Суд вважає істотним для вирішення спору факти: 1) у встановлений ст. 364 Цивільного кодексу України одномісячний термін, - Відповідачем не було направлено Позивачу передбачений Договором документ про відмову від продовження Договору, що підтверджено не наданням учасниками провадження, зокрема Відповідачем доказів зворотнього, - доказів надсилання у встановлені строки відмови від Договору; в судових засіданнях даний факт (факт не надсилання Позивачу відмови від продовження договору) Відповідачем заперечений не був; Відповідачем не надано інших доказів, що спростовують дану обставину; судом встановлено, що Лист на який посилається Відповідач, який відправлявся Позивачу від 15 лютого 2010 року №5 (а.с. 23) було складно та направлено Позивачу після спливу встановленого Законом, - ст. 374 Цивільного кодексу терміну; 2) згідно матеріалів справи, строк дії Договору зі змінами та доповненнями до нього завершувався 31 грудня 2009 року. Позивач продовжував користуватись транспортним засобом на умовах Договору наступний місяць та на належне виконання його умов сплатив Відповідачу суму місячної виручки за січень 2010 року на підставі прибуткового касового ордера від 05.02.2010 року за № 280, який був наданий Відповідачем Позивачу для внесення в касу Відповідача суми місячної виручки, що підтверджено копією квитанції прибуткового касового ордеру (а.с. 33), що відбулось після встановленого Законом терміну для направлення Позивачу відмови від продовження Договору; вказані грошові кошти сплачені Позивачем та були прийняті Відповідачем.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 777 Цивільного кодексу України, наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

За таких обставин суд приходить до висновку, що видача Відповідачем Позивачу квитанції прибуткового касового ордеру від 05.02.2010 року за № 280, згідно якого Відповідач прийняв у Позивача кошти в якості виручки за січень 2010 року, та відсутність протягом 1,5 (півтора) місяці претензії Відповідача до Позивача з вимогою повернути Відповідачу транспортний засіб у вигляді автобусу, який надавався Відповідачем Позивачу для забезпечення виконання останнім Договору, строк дії якого визначався за домовленістю сторін до 31.12.2009 року, свідчить про згоду на подальшу чинність Договору внаслідок прийняття Відповідачем у Позивача наслідків виконання останнім Договору у спосіб, що передбачений ст. 193 Господарського кодексу України, та укладення Додаткової угоди щодо продовження терміну дії Договору на новий строк у спрощений спосіб, передбачений ст. 181 Господарського кодексу України.

У звязку з цим Позивач направив на адресу Відповідача заяву від 15.02.2010 року за № 26 (а.с. 22), в якій зазначив про чинність Договору на новий термін на тих же умовах.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідач в свою чергу листом від 15.02.2010 року за № 5 (а.с. 23) повідомив Позивача про те, що він вирішив не продовжувати строк дії Договору на 2010 рік, оскільки відпала потреба у наданні Позивачем послуг по обслуговуванню пасажирів автомобільним транспортом. Суд дослідивши та проаналізувавши зміст вказаного листа Відповідача приходить до висновку, що цим листом Відповідач грубо порушив вимоги ст.ст. 525, 777 Цивільного кодексу України, через те, що Договір, який укладений між Позивачем та Відповідачем, відповідно до вимог ст. 764 Цивільного кодексу України, ст.ст. 181, 193 Господарського кодексу України та п. 7.4. Договору вже вважався поновленим на строк, що був встановлений вже Договором, через відсутність після закінчення його дії протягом місяця заперечень Відповідача з приводу користування Позивачем автобусом, та відповідно продовженим на той саме строк у Додатковій угоді, укладеній у спрощений спосіб, яку Відповідач безпідставно відмовляється зафіксувати у простій письмовій формі.

Крім того, цим же листом Відповідач грубо порушив вимоги ст. 525 Цивільного кодексу України, через те, що Договір, який укладений між Позивачем та Відповідачем, містив в собі елементи публічності в звязку з тим, що укладався Відповідачем з метою забезпечення останнім постійного перевезення пасажирів транспортом загального користування за графіками, маршрутами та цінами, які встановленні для Відповідача і за його односторонню волею змінюватись не можуть. Потреба забезпечення Відповідачем постійного перевезення пасажирів транспортом загального користування за графіками, маршрутами та цінами, які встановленні для Відповідача і за його волею змінюватись не можуть, тобто продовження або поновлення Договору, який укладався між Відповідачем та Позивачем, підтверджено тим, що всупереч наведених у зазначеному листі тверджень Відповідача про факт відсутності потреби у наданні Позивачем послуг по обслуговуванню пасажирів автомобільним транспортом, 01.05.2010 року Відповідачем з іншим субєктом підприємницькою діяльності фізичною особою ОСОБА_4 укладено договір про надання послуг по обслуговуванню пасажирів автомобільним транспортом загального користування № 014-ПР/10 (а.с. 57-64) на аналогічних зі спірним договором умовах строком до 31.12.2010 року.

Судом береться до уваги, що предметом позову є вимога Позивача зобовязати Відповідача продовжити на новий термін дію Договору про надання послуг по обслуговуванню пасажирів автомобільним транспортом загального користування від 03.01.2007 року за № 003-ПР/07 з Додатками за №№ 1, 2, 3, 4, укладеного між Позивачем та Відповідачем, на тих самих умовах, на яких він був укладений.

Господарський кодекс України у п. 1 ст. 193 та Цивільний кодекс України у ст. 526 передбачають, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Суд крім вищевикладеного також встановив, що між сторонами згідно договору про надання послуг по обслуговуванню пасажирів автомобільним транспортом загального користування від 03.01.2007 року за № 003-ПР/07 виникли відносини з елементами договорів найму транспортного засобу, надання послуг та перевезення пасажирів транспортом загального користування з найму (оренди). Позивач та Відповідач продовжували належним чином виконувати договірні зобовязання після закінчення строку договору (після 31.12.2009 року). Відповідач не дотримався строків передбачених ст. 764 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, а саме: не заявив протягом одного місяця після закінчення строку дії договору про відмову у продовженні договору - повідомив позивача про відмову у продовженні договору на новий термін 15.02.2010 року (1,5 місяці після закінчення строку дії спірного договору).

Суд на підставі вищенаведеного вважає встановленим та доведеним факт належного виконання Позивачем за вищевказаним Договором своїх зобовязань з дотриманням всіх вимог щодо строків, способу, норм та стандартів.

Відповідач при розгляді справи не довів суду за допомогою належних та допустимих доказів порушення Позивачем (Виконавцем) його прав, як Замовника, в ході виконання Договору, зокрема допущення Позивачем неякісного або несвоєчасного надання послуг по перевезенню пасажирів транспортом загального користування.

Одночасно встановлено, що Відповідач не відмовлявся від виконання Договору протягом 1,5 (півтора) місяці 2010 року.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст.36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Позивачем суду в якості доказів невиконання Відповідачем своїх зобовязань за Договором через порушення умов останнього, є письмовими доказами неналежного виконання Відповідачем зобовязань, взятих ним, відповідно до Договору.

У судовому засіданні, надані Позивачем докази, спростовані не були.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У звязку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобовязання Відповідача продовжити на новий термін дію Договору про надання послуг по обслуговуванню пасажирів автомобільним транспортом загального користування від 03.01.2007 року за № 003-ПР/07 з Додатками за №№ 1, 2, 3, 4, укладеного між Позивачем та Відповідачем, на тих самих умовах, на яких він був укладений, є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню на підставі вищевказаних норм Цивільного та Господарського кодексів України.

Крім того, Позивач просить стягнути на його користь судові витрати у вигляді державного мита у сумі 85,00 грн. (вісімдесят пять гривень 00 коп.) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.).

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на Відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.32, 33, 36, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1.Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства „Білоцерківський автобусний парк” про спонукання продовжити дію договору на новий термін, - задовольнити повністю.

2.Зобовязати відкрите акціонерне товариство „Білоцерківський автобусний парк”, ідентифікаційний код: 05538721, місцезнаходження: 09109, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Сухоярська, 18, продовжити на новий термін дію Договору про надання послуг по обслуговуванню пасажирів автомобільним транспортом загального користування від 03.01.2007 року за № 003-ПР/07 з Додатками за №№ 1, 2, 3, 4, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1, місцезнаходження: 09109, АДРЕСА_1, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 від 20.10.2000 року, та відкритим акціонерним товариством „Білоцерківський автобусний парк”, ідентифікаційний код: 05538721, місцезнаходження: 09109, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Сухоярська, 18, на тих самих умовах, на яких він був укладений, шляхом укладення додаткової угоди у простій письмовій формі.

3.Стягнути з відкритого акціонерного товариства „Білоцерківський автобусний парк”, ідентифікаційний код: 05538721, місцезнаходження: 09109, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Сухоярська, 18, на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1, місцезнаходження: 09109, АДРЕСА_1, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 від 20.10.2000 року, державне мито у сумі 85,00 грн. (вісімдесят пять гривень 00 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.).

4.Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повний текст рішення складено та підписано 24.12.2010 року

СуддяСкутельник П.Ф.