Рішення № 131327148, 28.10.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6195/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить:

- Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження з 01.02.2023р. максимальним розміром виплати перерахованої пенсії ОСОБА_1 без нарахування компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

- Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 перерахованої пенсії з 01.02.2023р. без обмеження максимальним розміром, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 було звільнено зі служби цивільного захисту та відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» призначено пенсію за інвалідністю. Позивач перебуває на обліку в Головному Управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області з 22 вересня 2016 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 420/34326/24 захищено право позивача на отримання пенсії в належному розмірі та ухвалено рішення, яким зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01.02.2023 на підставі довідки ГУ ДСНС України в Одеській області від 02.10.2024 року № 6001.1-7331/6013 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 у відповідності до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704, з урахуванням виплачених сум. Позивач 28.01.2025 року звернувся до відповідача з заявою, в якій просив здійснити перерахунок та виплату йому пенсії з 01.02.2023 року без обмеження максимальним розміром з наданням копій перерахунків. Відповідач листом від 19.02.2025 № 4420-2221/К-02/8-1500/25 відмовив у здійсненні перерахунку і виплаті пенсії з 01.02.2023 року без обмеження максимальним розміром. Одночасно з цим, Головне управління ПФУ зробило та надало перерахунки пенсії позивача з 01.02.2023р., з 01.03.2025р. Відповідно до наданих перерахунків на вказані дати пенсія позивача відповідачем обмежена максимальним розміром. Позивач вважає дії Управління стосовно обмеження з 01.02.2023р. максимальним розміром перерахованої пенсії протиправними та такими, що не відповідають нормам Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та такими, що порушують право позивача на пенсію в належному розмірі.

Ухвалою від 05.03.2025 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами; витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області належним чином засвідчені копії пенсійної справи (або паперові копії електронної пенсійної справи) позивача для долучення до матеріалів справи.

19.03.2025 року від представника ГУ ПФУ в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві Головне управління зазначило, що позовні вимоги не визнає та у задоволенні позову просить відмовити. На думку відповідача, законних підстав для виплати пенсії позивачу в розмірах, більших ніж передбачено ст. 2 Закону № 3668, у Головного управління немає. Окремо звертає увагу, що з позовом позивач звернувся в 2025 році, при цьому позовні вимоги стосуються перерахунку, починаючи з 01.02.2023 року, а тому позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду з позовом передбачені ст.122 КАС України.

На виконання ухвали суду Головне управління ПФУ надало копії матеріалів пенсійної справи позивача.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області з 22 вересня 2016 року та відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» отримує пенсію за інвалідністю.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 420/34326/24 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 на підставі довідки Головного управління ДСНС України в Одеській області від 02.10.2024 року № 6001.1-7331/6013 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 у відповідності до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704, з урахуванням виплачених сум. Вказане рішення набрало законної сили 17.01.2025 року.

28.01.2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою, в якій просив здійснити перерахунок та виплату йому пенсії з 01.02.2023 року без обмеження максимальним розміром з наданням копій перерахунків.

Відповідач листом від 19.02.2025 № 4420-2221/К-02/8-1500/25 відмовив у здійсненні перерахунку і виплаті пенсії з 01.02.2023 року без обмеження максимальним розміром.

Також відповідач надав перерахунки пенсії позивача з 01.02.2023р. та з 01.03.2025р. Відповідно до наданих перерахунків на вказані дати пенсія позивача обмежена максимальним розміром.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав і інтересів з відповідною позовною заявою до суду.

Розглядаючи даний спір, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України закріплено право громадяни на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 01.01.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі Закон № 2262-ХІІ), чинний на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. ( частина перша статті 1 цього Закону).

Призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України (стаття 10 Закону № 2262-ХІІ)

Заробіток (грошове забезпечення) для обчислення пенсій, врегульовані статтею 43 Закону № 2262-ХІІ.

Перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. ( частина перша ст. 63 Закону № 2262-ХІІ )

Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій. ( частина четверта статті 63 Закону № 2262-ХІІ ).

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону № 2262-ХІІ, крім пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, регулює Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (далі - Порядок № 3-1), яким передбачено, зокрема, перерахунок раніше призначених пенсій проводиться органами, що призначають пенсії, в порядку, установленому статтею 63 Закону № 2262-ХІІ. Пенсіонери подають органам, що призначають пенсії, додаткові документи, які дають право на підвищення пенсії ( пункт 23 цього Порядку).

З огляду на вищевказані приписи чинного законодавства, органи Пенсійного фонду наділені повноваженнями щодо проведення перерахунку раніше призначених пенсій, в порядку, установленому статтею 63 Закону № 2262-ХІІ.

Ключовим правовим питанням у цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, з урахуванням положень статі 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668, якою визначено, що максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України № 2262-ХІІ не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.

Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.

Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.

Питання щодо застосування Закону №3668-VI в частині обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної згідно Закону №2262-ХІІ, було неодноразово предметом розгляду Верховним Судом (зокрема, постанови від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі №522/3093/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №348/190/17, від 05 лютого 2020 року у справі №815/357/18, від 16 квітня 2020 року у справі №620/1285/19, від 30 жовтня 2020 року у справі №522/16881/17, від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 21 грудня 2021 року у справі №120/3552/21-а, від 18 травня 2022 року у справі №380/12337/20, від 12 грудня 2022 року у справі №620/5701/20, від 04 липня 2023 року у справі №420/10528/21).

Верховний Суд неодноразово висловив позицію, що з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, а саме з 20 грудня 2016 року по теперішній час, в законодавстві України про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, відсутні норми, якими обмежується максимальний розмір пенсії, та будь-яких змін до Закону 2262-XII та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цього закону, щодо обмеження пенсії максимальним розміром протягом цього часу не вносилося.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

Зважаючи на викладене, застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.

Верховний Суд також неодноразово наголошував, що пенсійний орган свідомо ігнорує рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, яким безпосередньо надається оцінка неконституційності правових норм, якими обмежуються права осіб, звільнених з військової служби, щодо їх пенсійного забезпечення, зокрема визнається неконституційним обмеження розміру пенсій таких осіб.

Аналізуючи наведені правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідач протиправно обмежив максимальним розміром пенсію позивача з 01.02.2023 року, право на пенсійне забезпечення якого (позивача) встановлене Законом №2262-ХІІ, а відтак такі дії є протиправними.

Тому вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу перерахованої пенсії з 01.02.2023 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд відхиляє посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду в частині зазначених вище позовних вимог.

Так, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, судом встановлено, що предметом позову є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження пенсії максимальним розміром під час проведення перерахунку пенсії з 01.02.2023 року на підставі рішення суду, яке набрало законної сили 17.01.2025. Отже, обов`язок здійснити такий перерахунок виник у відповідача 17.01.2025.

Тому шестимісячний строк звернення до суду з вказаними вимогами позивачем не пропущено, і позов щодо протиправності обмеження пенсії максимальним розміром поданий до суду з дотриманням встановленого ч. 2 ст.122 КАС України строку.

Стосовно вимоги позивача про нарахування компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та раніше виплачених сум», суд вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Отже, суд доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення у належному розмірі та нарахування цих доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Суд зауважує, що наразі позивачу виплата спірної індексації ще не здійснена, а тому його права на виплату компенсації згідно Закону № 2050-ІІІ, що має здійснюватися у тому ж місяці, в якому виплачується заборгованість, не є порушеними.

Тому такі вимоги позивача є передчасними та задоволенню не підлягають.

Щодо посилань позивача на постанову Верховного Суду від 04.12.2024 року у справі № 380/24300/23, суд зауважує, що у п.43 вказаної постанови Верховний Суд зазначив, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходу, яка нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.

Саме з моментом набуття права на компенсацію згідно Закону № 2050-ІІІ нерозривно пов`язаний як момент порушення права позивача на цю компенсацію, так і момент початку перебігу строку звернення до суду з позовом щодо її нарахування. До моменту набуття позивачем права на компенсацію (момент отримання доходу) неможна стверджувати про порушення права позивача на її отримання. І лише з моменту порушення права позивача на компенсацію в останнього виникає право на звернення до суду на захист порушеного права на таку компенсацію.

Питання строку звернення до суду з позовом щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ було предметом розгляду Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду (далі СП КАС ВС) у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, в якій Судова палата вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові КАС ВС від 09.06.2021 у справі № 240/186/20 (№ в ЄДРСР 97532785), постанові КАС ВС від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20 (№ в ЄДРСР 101150404), постанові КАС ВС від 27.07.2022 у справі № 460/783/20 (№ в ЄДРСР 105444326), постанові КАС ВС від 11.05.2023 у справі № 460/786/20 (№ в ЄДРСР 110803019) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювала, зокрема, такі висновки:

а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;

б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;

в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду.

Суд наголошує, що на виконання судового рішення від 17.12.2024 року у справі № 420/34326/24 позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.02.2023 року, і через обмеження пенсії максимальним розміром доплата згідно вказаного рішення суду відсутня.

Отже, наразі відсутній дохід, який було нараховано та виплачено позивачу з порушенням строку його виплати.

Тому про порушення права позивача на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-ІІІ через порушення строку виплати пенсії з 01.02.2023 року без обмеження її максимальним розміром можна стверджувати лише з моменту виплати позивачу заборгованої частини пенсії, якщо така виплата відбулася без нарахування та виплати відповідної компенсації.

До цього часу права позивача на отримання компенсації не є порушеними.

За викладених обставин, суд враховує висновки СП КАС ВС у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 (що зроблені Судовою Палатою) та не бере до уваги посилання позивача на висновки КАС ВС у постанові від 04.12.2024 року у справі № 380/24300/23.

Інші доводи учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують, а тому не беруться судом до уваги.

У контексті оцінки інших доводів сторін звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати позивачем не понесені, а тому розподілу між сторонами не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження з 01.02.2023р. максимальним розміром виплати перерахованої пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 перерахованої пенсії з 01.02.2023р. без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

СуддяВ.В. Андрухів