Рішення № 131325719, 28.10.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2025 року м. Київ справа №320/56291/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Марича Є.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування ППР від 15.05.2024р. за №№0154230-240110-2657-UA80000000000719633 (130 261,63 грн.), 0154186-240110-2657-UA80000000000719633 (805 618,05 грн), 0154188-240110-2657-UA80000000000719633 (216 523,90 грн.); рішення від 15.10.2024р. №0020806-1306-2615 про опис майна у податкову заставу та податкову вимогу від 15.10.2024р. №0020806-1306-2615.

В обґрунтування позову зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені контролюючим органом з порушенням вимог чинного податкового законодавства, що у свою чергу призвело до порушення прав, свобод та інтересів позивача. Зокрема, за твердженням позивача, відповідачем неправомірно нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об`єктів нерухомості, які перебувають у її власності. При цьому, податковим органом було некоректно визначено тип об`єкта оподаткування, а також застосовано ставки податку без належного правового обґрунтування. Позивач вважає, що зазначені податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам правомірності, оскільки порушують принципи законності та обґрунтованості, встановлені податковим законодавством. У зв`язку з цим позивач просить суд визнати протиправними та скасувати зазначені рішення. На підставі викладеного просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 року задоволено заяву Головного управління ДПС у м. Києві про закриття провадження у справі у частині, провадження в адміністративній справі № 320/56291/24 у частині позовних вимог, с саме визнання протиправними та скасування рішення №0020806-1306-2615 про опис майна у податкову заставу від 15.10.2024 року та податкову вимогу №0020806-1306-2615 від 15.10.2024 року - закрито.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що приймаючи оскаржувані рішення діяв на підставі та у межах повноважень та в спосіб, визначений чинним законодавством України, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Сторони прибули у судове засідання.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Суд за згодою сторін перейшов до розгляду справи по суті в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами і доказами.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є власником нерухомого майно загальною площею 8016,1 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності.

15.05.2024 року ГУ ДПС у м. Києві винесено на ім`я позивача наступні податкові повідомлення-рішення: податкове повідомлення-рішення за №№0154230-240110-2657-UA80000000000719633, 0154186-240110-2657-UA80000000000719633, 0154188-240110-2657-UA80000000000719633, якими визначено суму податкового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021-2023 роки у розмірі 1 150 870,07 грн щодо об`єктів нерухомості - комплекс будівель та споруд, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 8016,1 кв.м.

Позивач вважає зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, оскільки вони, на її думку, винесені з порушенням норм чинного податкового законодавства України, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент проведення перевірки).

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 ст.266 ПК України).

Відповідно до п. 30.1, 30.2 статті 30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування.

Підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. (редакція до 16.01.2020 року)

Підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку (в редакції Закону № 466-IX від 16.01.2020).

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм будівлі промисловості, лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), за суб`єктним складом, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття промисловість, у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд уважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Таким чином, застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

За наведеного тлумачення положень ПК України, під час розгляду цієї справи в першу чергу підлягало встановленню, чи відносяться до будівель промисловості об`єкти нерухомості, що належать позивачу, та чи фактично використовував він їх у межах власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво).

Суд зазначає, що відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку на об`єкти нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси власника, з урахуванням загальної площі кожного об`єкта та встановленої ставки. Податкові повідомлення-рішення надсилаються платнику до 1 липня року, що настає за базовим податковим періодом, у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, до об`єктів нежитлової нерухомості відносяться будівлі та приміщення, що не входять до житлового фонду, зокрема, промислові будівлі та склади. Терміни, не визначені Податковим кодексом, застосовуються у значенні, встановленому іншими законами (пункт 5.3 статті 5 ПК України).

Тип об`єкта нерухомості визначається за кодом Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

Судом встановлено, що у власності позивача перебувають об`єкти нерухомого майна, а саме: будівля дільниці товарів широкого вжитку, гараж (літера "З") площею 1611,50 кв.м., адміністративний корпус (літера "А") площею 2549,60 кв.м., склад матеріалів і лісу (літера "М") площею 563,90 кв.м., склад електромеханічного відділення (літера "І") площею 332,00 кв.м., будівля для зарядки електротранспорту (літера "И") площею 33,30 кв.м., склад "модуль" (літера "П") площею 79,60 кв.м., контрольно - пропускний пункт (літера "Й") площею 48,00 кв.м., будівля компресорної (літера "О") площею 131, 10 кв.м., склад будівельних матеріалів (літера "Л") площею 390,20 кв.м., трансформаторний кіоск (літера "Е") площею 164,70 кв.м., трансформаторна підстанція (літери "У", "Ф") площею 30,60 кв.м., будівля цеху №8 (літера "Т") площею 1038,60 кв.м., будівля складу матеріалів цеху №8 (літера "К") площею 1043,00 кв.м. (літера "Н" склад готової продукції площею 572,80 кв.м. знесений відповідно до довідки від 18 листопада 2015 року №15047 (И-2015), виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності).

Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до змісту Акту прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 69-Т вiд 29.07.2016 року ПАТ «Експериментальний механічний завод» було передано ОСОБА_1 наступне устаткування, необхідне для здійснення ним підприємницької діяльності в галузі промисловості: токарно-гвинторізний станок; фрезерний станок; фрезерний станок для обробки деревини; циркулярну пилу; фуговано-циркулярну пилу; фрезерний станок для обробки деревини; стрiйникову пилу.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, ОСОБА_1 з 18.10.2016 року є фізичною особою-підприємцем.

Так, згідно КВЕД видами діяльності позивача є: виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій i столярних виробів; виробництво дерев`яної тари; механічне оброблення металевих виробів; виробництво інших готових металевих виробів.

Факт здійснення позивачем підприємницької та виробничої діяльності в галузі промисловості у належних йому приміщеннях підтверджується доданим до матеріалів справи Договором про виконання роботи № 069/10/19 від 01.10.2019 року.

Так згідно умов вказаного договору позивач зобов`язувався виготовити на власному устаткуванні з власних матеріалів дерев`яні моделі для лиття за ескізами Замовника та відповідними Актами.

Вказані докази у сукупності свідчать про використання позивачем за функціональним призначенням належних йому на праві власності будівель.

Витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 24.08.2023 № 801.7-23 підтверджується те, що дані об`єкти нерухомого майна, належать до будівель підприємств легкої промисловості за кодом класифікації 1251.4, що узгоджується із Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (ДК БС), затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 р. N 507.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 N 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Водночас, відповідно до п. є пп. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування: є) будівлі промисловості зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Таким чином, з метою правильного застосування норм підпункту 266.2.2 ПК України при визначенні будівель промисловості в розрізі об`єкта оподаткування необхідно керуватись вимогами Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018- 2000.

Отже, за всіма своїми об`єктивними будівельно-технічними характеристиками належна позивачу будівля є промисловою будівлею.

Згідно з Національним класифікатором України ДК 009:2010, затвердженим наказом Держспоживстандарту від 11.10.2010 № 457, економічна діяльність це процес виробництва продукції (товарів і послуг), що здійснюється із використанням відповідних ресурсів (сировини, устаткування, робочої сили тощо). Види промислової діяльності згруповані у секції BE та F, що охоплюють добувну промисловість, переробну промисловість, постачання енергії, водопостачання та будівництво.

Разом з тим, з аналізу пп. є пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України слідує, що не лише цільове призначення будівлі згідно правовстановлюючих документів, а й фактичне її використання як об`єкту промисловості, є підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до вказаної норми Податкового кодексу України.

Обираючи за вихідне поняття промисловість, у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт є підпункту266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з урахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Вказані висновки стосовно застосування положень підпункту є підпункту266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 31.10.2023 у справі №160/11472/19, від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, від 25.03.2020 у справі №280/5332/18, від 20.02.2020 у справі №819/1537/17, від 15.05.2018 у справі №806/2461/17.

Законодавець визначає три критерії застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України:

- об`єкт оподаткування є будівлею промисловості, віднесеною до групи Будівлі промислові та склади (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;

- використовується за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010;

- не здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

Встановлена відсутність будь-якої з наведених вище ознак об`єкта нерухомого майна не дає підстав для звільнення його від оподаткування за правилами підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Так, як вже зазначалося судом, одним із критеріїв застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є використання об`єкта оподаткування за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010.

Відповідно до класифікатору видів економічної діяльності ДК 009:2010, прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 №457 (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства №306 від 24.02.2020), секції B-F стосуються таких видів діяльності: секція B - добувна промисловість і розроблення кар`єрів; секція C - переробна промисловість; секція D - постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря; секція E - водопостачання; каналізація, поводження з відходами; секція F - будівництво.

Як слідує з матеріалів справи, позивач займається підприємницькою діяльністю з основним видом діяльності згідно КВЕД 16.23 Виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів, 25.99 Виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у., 25.62 Механічне оброблення металевих виробів 16.24 Виробництво дерев`яної тари.

З наведеного вбачається, що види діяльності позивача за кодами КВЕД 16.23, 25.99, 25.62, 16.24 відносяться до секції В-F КВЕД ДК 009:2010 промислові та складські будівлі, що підтверджує використання позивачем будівель підприємств промисловості у своїй господарській діяльності.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивач має підстави, передбачені підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, для звільнення від сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Таким чином, у даному випадку відповідачем не було визначено, до якого класу споруд відноситься нежитлова нерухомість загальною площею 8016,1 кв.м., що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Кирилівська, 69-Т, що належить позивачу на праві власності, та невірно визначено базу оподаткування, що призвело до неправильного нарахування податку.

Згідно з підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, база оподаткування об`єктів нерухомості у власності фізичних осіб обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав або оригіналів правовстановлюючих документів.

Відповідно до розділу 2 Порядку направлення податкових повідомлень-рішень, затвердженого наказом Мінфіну від 28.12.2015 № 1204, ППР повинне містити обґрунтування, нормативні підстави, розрахунок податкового зобов`язання та відповідні докази. Відсутність належного обґрунтування та документального підтвердження свідчить про порушення порядку оформлення ППР.

Отже, суд доходить висновку, що податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Таким чином суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до копій квитанцій позивачем сплачено судовий збір у розмірі 11508,70 грн.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору на суму 11508,70 грн, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м. Києві.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (адреса: 04116, місто Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19 ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень -задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві ППР від 15.05.2024 року №0154230-240110-2657-UA80000000000719633 у сумі 130 261,63 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 15.05.2024 року №0154186-240110-2657-UA80000000000719633 у сумі 805 618,05 грн.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 15.05.2024 року 0154188-240110-2657-UA80000000000719633 у сумі 216 523,90 грн.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ - 44116011, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, 04116) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 11508 (одинадцять тисяч п`ятсот вісім) грн 70 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.