Рішення № 131324208, 27.10.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2025 рокуСправа №160/20245/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 18.04.2025 року №450229-2413-0417-UA12020270000063450.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28.11.2006 року позивач (орендар) та Солонянська районна державна адміністрація (орендодавець) уклали договір оренди землі. 25.02.2008 року вона зареєструвала ФГ «Маквтех». Починаючи з часу державної реєстрації ФГ «Маквтех» всі зобов`язання зі сплати орендної плати за орендовану земельну ділянку несе фермерське господарство. Однак, наприкінці травня 2025 року, вона отримала від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області податкове повідомлення-рішення №450229-24130417-UA12020270000063450 від 18.04.2025 р., згідно із якого їй нараховано орендну плату за 2025 рік за земельну ділянку кадастровий номер 1225087300:01:333:0001 у сумі 39 908,66 грн. Вона не погоджується з прийнятим податковим повідомленням-рішенням та вважає його протиправним та таким що підлягає скасуванню, оскільки орендованою земельною ділянкою користується ФГ «Маквтех», що підтверджується довідкою форми 20-ОПП від 28.02.2020 р., податковою декларацією з плати за землю від 07.02.2025 р., звітом за 2024 рік про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду №29-сг (річна), звітом за 2025 рік про посівні площі сільськогосподарських культур №4-сг, платіжними інструкціями про щомісячну сплату орендної плати за землю ФГ «Маквтех». При цьому, ФГ «Маквтех» вже сплатило орендну плату за землю в 2025 році за шість місяців на загальну суму 21 936,60 грн. Зазначені обставини й стали підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність приписам ст.160 КАС України та запропоновано позивачу протягом десяти днів усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду уточненої позовної заяви, в якій визначити позовні вимоги відповідно до складу сторін або уточнити коло відповідачів.

Ухвалою суду від 22.07.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

На виконання вимог ухвали суду відповідачем 06.08.2025 року подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за ОСОБА_1 зареєстрована земельна ділянка з кадастровим номером 1225087300:01:333:0001 площею 37,6097 га правах оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства 26.11.2018 року. Згідно із інформації отриманої від Солонянської райдержадміністрації встановлено, що між позивачем та Солонянською райдержадміністрацією на підставі розпорядження від 11.10.2006 року №444-р-06 укладений договір від 28.11.2006 року на строкове платне користування землею резервного фонду, яка знаходиться на території Сурсько-Михайлівської сільської ради Дніпропетровської області. Строк дії договору оренди земельної ділянки 20 років, площа земельної ділянки 37,6097 га, цільове призначення земельної ділянки для ведення фермерського господарства, нормативна грошова оцінки землі 322 543 грн. Пунктом 7 договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем в розмірі 1,5% від грошової оцінки земельної ділянки щорічно.

Листом від 28.01.2025 року №02-21-190/0/2-25 Виконавчий комітет Солонянської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області до контролюючого органу надано інформацію щодо укладання договорів оренди земельних ділянок комунальної форми власності з фізичними та юридичними особами станом на 01.01.2025 року. До зазначено переліку діючих орендарів також включена ОСОБА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1225087300:01:333:0001. Керуючись пп.286.5 ст.286 ПК України по земельній ділянці, що орендує позивач, контролюючим органом, здійснено розрахунок орендної плати та сформовано податкове повідомлення-рішення з орендної плати з фізичних осіб від 18.04.2025 року №450229-2413-0417-UA12020270000063450 на суму 39 908,66 грн. Виходячи з вищенаведеного, податкове повідомлення-рішення з орендної плати з фізичних осіб за земельну ділянку за кадастровим номером 1225087300:01:333:0001 площею 37,6097 га сформовано правокористувачу на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відповідно до вимог податкового законодавства. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державна реєстрація права оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 37,6097 га кадастровий номер 1225087300:01:333:0001 за ФГ «Маквтех» не зареєстровано, що є підставою для відмови у задоволенні позову повністю.

До суду 13.08.2025 року від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, в якому остання просила долучити до матеріалів справи докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 22.09.2025 року продовжено строк розгляду цієї справи до 22.10.2025 року.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що відповідно до договору оренди землі від 28.11.2006 року, укладених між Солонянської райдержадміністрацією (орендодавець) та позивачем (орендар),

орендодавець на підставі розпорядження від 11.10.2006 р. №444-р-06 надає, а орендар приймає в строкове платне користування землі резервного фонду за межами населених пунктів, для організації фермерського господарства на території Сурсько-Михайлівської сільської ради Дніпропетровської області строком на 20 років земельну ділянку загальною площею 37,61 га, в тому числі по угіддях: ріллі 37,61 га.

25.02.2008 року позивачем зареєстровано як юридичну особу Фермерське господарство «Маквтех» (код ЄДРПОУ 35637957), про що внесено запис №12151020000000530 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

18.04.2025 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області винесено щодо позивача податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 450229-2413-0417-UA12020270000063450 по орендній платі з фізичних осіб на суму 39 908,66 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно із підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Підпунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності: на праві постійного користування; на умовах оренди.

Згідно із пунктом 269.1 ст.269 ПК України платниками плати за землю є: платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Відповідно до пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування платою за землю є:

1) об`єкти оподаткування земельним податком:

- земельні ділянки, які перебувають у власності;

- земельні частки (паї), які перебувають у власності;

- земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування;

2) об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Пунктом 271.1 статті 271 ПК України передбачено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.

Згідно із пункту 271.2 статті 271 ПК України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до пункту 274.1-274.2 статті 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності).

Згідно із пунктом 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.

Нарахування фізичним особам сум земельного податку з підстав, визначених підпунктами в, г, д пункту 286.1 цієї статті, проводиться контролюючими органами виключно у разі надання зазначених даних такими фізичними особами.

Згідно із пунктом 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), щороку до 1 травня (пункт 287.2 статті 287 ПК України).

Відповідно до пункту 287.5 статті 287 ПК України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Згідно із пунктом 287.10 статті 287 ПК України податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

З огляду на викладені норми, суд зазначає, що платниками податку є власники земельних ділянок, або землекористувачі, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 року №973-IV (далі - Закон № 973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із статтею 4 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

За змістом частини першої статті 7 Закону № 973-IV надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Відповідно до статті 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Таким чином можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації такого фермерського господарства.

Згідно із пункту "б" частини першої статті 14 Закону № 973-IV фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право самостійно господарювати на землі.

Відповідно до статті 19 Закону № 973-IV до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Отже, користування фермерським господарством земельною ділянкою, що передана до складу його майна засновником - фізичною особою, дає підстави визнати його землекористувачем відповідно до підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Як було зазначено судом вище, відповідно до договору оренди землі від 28.11.2006 року, укладених між Солонянської райдержадміністрацією (орендодавець) та позивачем (орендар), орендодавець на підставі розпорядження від 11.10.2006 р. №444-р-06 надає, а орендар приймає в строкове платне користування землі резервного фонду за межами населених пунктів, для організації фермерського господарства на території Сурсько-Михайлівської сільської ради Дніпропетровської області строком на 20 років земельну ділянку загальною площею 37,61 га, в тому числі по угіддях: ріллі 37,61 га.

25.02.2008 року позивачем зареєстровано як юридичну особу Фермерське господарство «Маквтех» (код ЄДРПОУ 35637957), про що внесено запис №12151020000000530 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

29.09.2000 року позивачу видано державний акт на право постійного користування (№75).

Верховний Суд у постанові від 23.06.2020 року у справі №922/989/18 виклав висновок про те, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Верховний Суд звертає увагу, що фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 року у справі № 320/5724/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18 дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 року у справі №677/1865/16-ц зробила висновок, що після державної реєстрації фермерського господарства у правовідносинах користування земельними ділянками, наданими на підставі Закону України "Про фермерське господарство", відбувається фактична заміна орендаря, й обов`язки користувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації (пункт 41).

В цій постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок й про те, що для фактичної заміни орендаря та переходу обов`язків користувача земельної ділянки до фермерського господарства має значення факт державної реєстрації останнього, а не внесення земельних ділянок до його статутного капіталу (пункт 42).

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі №922/989/18.

Таким чином, суд звертає увагу, що усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов`язує момент набуття фермерським господарством прав та обов`язків орендаря/користувача земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря/користувача і саме з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Крім того, Верховний Суд у постанові №340/8675/23 від 17.09.2025 року скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, адже вони відповідають висновкам, зокрема, Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18. У цій постанові суду зазначено, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Також, суд зазначає, що Верховний Суд ухвалою від 16.05.2024 року у справі №320/6885/23 за позовом фізичної особи до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Верховний Суд у цій ухвалі покликався на те, що відсутність сталої та послідовної судової практики щодо того, хто ж виступає платником орендної плати (засновник, який уклав договір оренди, чи фермерське господарство, яке безпосередньо використовує земельну ділянку) є одним з аспектів, що свідчить про наявність виключної правової проблеми з означеного питання.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13.06.2024 року визнала, що наведене в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2024 року обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №320/6885/23.

У цій ухвалі від 13.06.2024 року підкреслено, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 01.04.2020 року у справі № 320/5724/17, від 13.03.2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 року у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 року у справі №272/1652/14-ц, від 16.01.2019 року у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 року у справі № 628/776/18, від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18, від 20.03.2019 року у справі № 615/2197/15-ц.

З урахуванням цього Велика Палата Верховного Суду справу № 320/6885/23 за позовом фізичної особи повернула до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії. Отже, Велика Палата Верховного Суду у цій справі в ухвалі вказала на те, що вже викладала правовий висновок у подібних правовідносинах у вищенаведених справах.

Суд також зауважує, що ФГ «Маквтех» подано до податкового органу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2025 рік, у якій розрахувало річну суму орендної плати за землю 43 873,22 грн. Дану декларацію прийнято податковим органом, про що свідчить квитанція №2 від 07.02.2025 року.

Також, ФГ «Маквтех» вносило до бюджету орендну плату за відповідну земельну ділянку, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями №444, №428, №430, №432, №436, №438, №441 та звітувало про нарахування таких зобов`язань за цією земельною ділянкою.

Таким чином, в силу наведених підходів, в разі створення фермерського господарства саме останнє виступає суб`єктом взаємовідносин щодо оренди/користування, а тому за саме воно має й нести обов`язки щодо сплати відповідної плати за землю.

За таких обставин суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 18.04.2025 року № 450229-2413-0417-UA12020270000063450 є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що дана позовна заява підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судом встановлено, що 08.07.2025 року ОСОБА_1 уклала договір про надання правової допомоги №08-07/2025 з адвокатським бюро «Донець С.О.» та Громадською спілкою «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНГРЕС ФЕРМЕРІВ».

Пунктом 1.1 договору передбачено, що виконавець приймає на себе зобов`язання з надання клієнту правової допомоги з питань та за ціною, які будуть узгоджені з клієнтом та ВКФ в окремому додатку, який є невід`ємною частиною цього договору. Вартість правової допомоги для цілей даного договору не може перевищувати 40 000 грн., з яких 75% підлягає компенсації ВКФ у порядку, спосіб та строки описані в цьому договорі.

Згідно із пунктом 3.1 оплата вартості послуг, наданих виконавцем, здійснюється клієнтом та ВКФ в порядку умов цього договору на підставі рахунку, який виписує й надсилає клієнтові виконавець. Усі розрахунки здійснюються у національні валюті України.

Відповідно до пункту 3.2 ВКФ на підставі платіжної інструкції, що підтверджує сплату клієнтом виконавцю 25% від суми договору за надані послуги та акту наданих послуг (в т.ч. проміжним, якщо надання правової допомоги є триваючим) підписаного між клієнтом та виконавцем, сплачує виконавцю 75% вартості правової допомоги. Термін оплати ВКФ рахунку, виставленого виконавцем, становить не більше 5 (п`ять) робочих днів з моменту отримання ВКФ відповідного рахунку від виконавця, який надається для ВКФ разом із актом наданих послуг (в т.ч. проміжним, якщо надання правової допомоги є триваючим) за підписом виконавця та клієнта.

Пунктом 3.3 передбачено, що фактичний обсяг наданих виконавцем послуг оформлюється актом надання послуг (в т.ч. проміжним, якщо надання правової допомоги є триваючим), який підписується між сторонами договору. Послуги вважаються наданими з моменту підписання ними обома акту наданих послуг.

08.07.2025 року позивач, АБ «Донець С.О.» та Громадською спілкою «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНГРЕС ФЕРМЕРІВ» підписали додаток №1 до договору про надання правової допомоги №08-07/2025, відповідно до якого вартість послуг правової допомоги виконавця становить 40 000 грн. без ПДВ. Оплата юридичних послуг (правової допомоги) згідно із додатком здійснюється клієнтом наступним чином: 25% вартості послуг правової допомоги протягом 3-х календарних днів з моменту підписання додатку №1 шляхом безготівкового розрахунку згідно із реквізитів виконавця або іншим шляхом в порядку вимог чинного законодавства України. ВКФ сплачує виконавцю 75% вартості послуг правової допомоги в порядку та у строки описані в п.3.2 договору.

На виконання умов договору про надання правової допомоги №08-07/2025 позивачем було сплачено АБ «Донець С.О.» 10 000 грн. відповідно до платіжної інструкції №57505609S8.

Згідно із актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) (проміжний) виконавець, відповідно до умов договору про надання правової допомоги № 08-07/2025 від 08.07.2025 р. та додатку № 1 до договору, надав клієнту спектр адвокатських послуг в рамках скасування податкового повідомлення-рішення №450229-2413-0417-UA12020270000063450 від 18.04.2025 р., згідно із якого нараховано орендну плату за земельну ділянку ОСОБА_1 , а саме: зустріч клієнта та виконавця в офісі для отримання інформації щодо обставин справи та визначення позиції клієнта в рамках справи; аналіз фактичних обставин справи, формування доказів; надання усних/письмових юридичних консультацій, аналіз судової практики; складання, оформлення і подання позовної заяви.

Відповідач у відзиві заперечував щодо стягнення понесених позивачем витрат на правничу допомогу та зазначив, що справа не є складною, а спірні правовідносини є поширеними та типовими, тому вважаємо, що витрати на правову допомогу в сумі 40 000 грн. є перебільшеними. Крім того, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Таким чином заявлені до відшкодування позивачем витрати є неспівмірними із складністю цієї справи, наданими юридичними послугами у ході розгляду справи безпосередню у суді першої інстанції та не відповідають критерію термальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Згідно із п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із постановою від 03.10.2019 р. Об`єднаної палати Касаційного господарського суду по справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гічайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

З огляду на викладене, та враховуючи заперечення відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, а також те, що позов задоволений частково, суд дійшов висновку, що вказані витрати у розмірі 10 000 грн., не є співмірними зі складністю справи та наданих адвокатом обсягом робіт (наданих послуг).

Враховуючи, викладене, суд доходить висновку, що сплачені позивачем витрати на правову допомогу підлягають поверненню лише в розмірі 5 000 грн.

Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму сплаченого судового збору розмірі 968,96 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн., що разом складає 5 968,96 грн.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.04.2025 року № 450229-2413-0417-UA12020270000063450, прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, буд.17а, м.Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 5 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма