Рішення № 131221000, 22.10.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2025 року м. Київ справа №320/42597/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «СВ І КО» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «СВ І КО» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, Державної податкової служби України, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у місті Києві про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 06 червня 2024 року № 34887/44341654/2,

- зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну Приватного підприємства «СВ І КО» № 4 від 16 квітня 2024 року датою її подання для реєстрації, а саме: 08 травня 2024 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що не зважаючи на дотримання позивачем усіх вимог щодо формування та реєстрації податкових накладних, таку не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних з незалежних від позивача обставин. Вказане свідчить про протиправність рішення відповідача 1 про відмову в реєстрації податкової накладної, необхідність його скасування та для відновлення порушених прав позивача зобов`язання відповідача 2 зареєструвати податкову накладну, складену позивачем. Позивач стверджує, що комісія регіонального рівня, відмовляючи в реєстрації податкової накладної, не навела мотивів свого рішення та не зазначила, які саме документи не були надані, як це передбачено відповідним Порядком. На його думку, що при оцінці його документів податковий орган не повинен здійснювати повний аналіз господарських операцій на предмет їх реальності.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 відкрито провадження в адміністративній справі №320/42597/24 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Від представника відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву, в яких останній не погоджується з доводами адміністративного позову та вважає їх безпідставними. Відповідач вказує, що рішення комісії контролюючого органу про відмову в реєстрації податкової накладної було прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства, зокрема відповідно до Порядку зупинення реєстрації податкових накладних в ЄРПН та на підставі наданих платником документів.

Також у відзиві відповідач підкреслює, що позовні вимоги про зобов`язання державного органу зареєструвати податкову накладну не враховують дискреційний характер повноважень податкового органу. Відповідач посилається на правову позицію, відповідно до якої суд не може підміняти адміністративний орган у прийнятті рішень, коли останній має вибір із кількох законних варіантів дій. Таке втручання, як зазначається у відзиві, є неприпустимим відповідно до статті 19 Конституції України, яка вимагає, щоб органи державної влади діяли виключно у спосіб, визначений законом.

З урахуванням наведеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, зазначаючи, що оскаржуване рішення ухвалене в межах наданих законом повноважень, є обґрунтованим та відповідає нормам чинного законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Приватне підприємство «СВ І КО» зареєстроване Дарницькою районною в місті Києві державної адміністрацією 31.05.2021, номер запису 1000651020000034698.

Видами господарської діяльності позивача за КВЕД є: 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 15.12 Виробництво дорожніх виробів, сумок, лимарно-сідельних виробів зі шкіри та інших матеріалів; 17.23 Виробництво паперових канцелярських виробів; 22.19 Виробництво інших гумових виробів; 22.19 Виробництво інших виробів із пластмас.

Судом встановлено, що 01.11.2021 між Приватним підприємством «СВ І КО» (Постачальник) та Приватним підприємством «ТОРГОВИЙ ДІМ «ШВЕЙНОЇ ФАБРІКИ «ЧЕМПІОН» (Покупець), було укладено договір №1112021-1, відповідно до якого Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставляти Покупцю, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, приймати й оплачувати продукцію.

Відповідно до видаткової накладної № 12042024 від 16.04.2024 позивач на виконання умова Договору поставки № 1112021-1 від 01.11.2021 поставив покупцю товар (пов`язка для Fight ball) на загальну суму 129000 грн. в т.ч. ПДВ 21500 грн.

За результатами даної господарської операції, позивачем складено податкову накладну № 4 від 16.04.2024 на загальну суму 129000 грн. в т.ч. ПДВ 21500 грн, яку 08.05.2024 надіслано на реєстрацію в ЄРПН.

17.05.2024 податковим органом направлено повідомлення про необхідність надання додаткових пояснень та документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН.

27.05.2024 Рішенням комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН ГУ ДПС у м. Києві № 11111391/44341654 відмовлено в реєстрації податкової накладної № 4 від 16.04.2024.

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивачем подано скаргу до ДПС України. Проте, рішенням ДПС України за результатами розгляду скарги щодо рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №34887/44341654/2 від 06.06.2024 скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Позивач вважає рішення ДПС України за результатами розгляду скарги протиправним, а тому з метою його скасування та зобов`язання зареєструвати накладну, звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Отже, предметом оскарження є саме рішення ДПС України за результатами розгляду скарги щодо рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних № 34887/44341654/2 від 06.06.2024, прийняте за результатами розгляду скарги на рішення про відмову в реєстрації податкової накладної.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд, виходячи із чинних на момент спірних правовідносин положень закону, зазначає наступне.

Порядок та строки оскарження в адміністративному порядку рішень податкового органу регламентовано статтею 56 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі ПК України).

Відповідно до приписів п.п.56.1, 56.2 та 56.10 ст.56 ПК України № 2755-VI рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, прийняті за розглядом скарги платника податків, є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню, але можуть бути оскаржені в судовому порядку

Відповідно до п.13 Порядку розгляду скарг на рішення комісій регіонального рівня, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 117, за результатами розгляду скарги комісія приймає одне з таких рішень:

- задовольняє скаргу та скасовує рішення комісії контролюючого органу про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- залишає скаргу без задоволення та рішення комісії контролюючого органу про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних без змін;

- залишає скаргу без розгляду.

У відповідності до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Суд зазначає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Так, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорювані рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Згідно п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 ПК України від 02.12.2010 № 2755-VI платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд наголошує, що оскаржуване в цій справі рішення ДПС України за результатами розгляду скарги щодо рішення про відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №№34887/44341654/2 від 06.06.2024, яким відмовлено в задоволенні скарги на рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у м. Києві від 27.05.2024 №11111391/44341654 про відмову в реєстрації податкової накладної № 4 від 16.04.2024, саме по собі не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, а відтак безпосередньо не порушує права та інтереси позивача.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зазначений висновок підтверджується численною практикою Верховного Суду висвітленою у постановах від 11.06.2019 по справі № 826/24656/15, від 18.06.2019 по справі №826/7961/16, від 24.06.2019 по справі № 826/11001/15, від 06.02.2020 по справі №810/101/16.

Так, у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 640/15530/19 касаційний суд висновував, що рішення ДПС України за наслідками вирішення податкового спору в досудовому порядку, не є актам реалізації контролюючими органами повноважень у сфері управлінської діяльності та не породжують для платника жодних правових наслідків, у зв`язку з чим правові підстави для визнання їх незаконними та скасування відсутні, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Статтею 56 ПК України встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Із наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

У свою чергу неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Отже, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимим, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку. Такий висновок повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 27.04.2020 (справа № 360/1050/19).

Як зазначає у послідовній і незмінній судовій практиці Верховний Суд рішення ДПС України про результати розгляду скарги не є юридично значимими для позивача, оскільки зазначене рішення не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, отже саме по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов`язки.

Пунктами 1, 3, 8 частини першої статті 4 КАС України встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

З аналізу вищевказаних норм законодавства можна дійти висновку, що право на звернення до суду мають особи, права, свободи та інтереси яких порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень на момент звернення. Особа, яка звертається до адміністративного суду за захистом самостійно визначає спосіб, передбачений статтею 5 КАС України, та обґрунтовує у позовній заяві заявлені вимоги, задоволення яких повинно призвести до поновлення прав, свобод та інтересів.

Важливо зазначити, що відповідно до усталеної судової практики обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка безпосередньо або через представника стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а та постанови Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16 та ін.).

У статті 9 КАС України закріплені принципи змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі. Так, відповідно до частин першої, четвертої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (пункт 1 частини другої статті 72 КАС України).

У силу вимог статей 73-76 КАС України докази мають бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування), допустимими (одержаними з дотриманням порядку, встановленого законом). достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Верховний Суду неодноразово наголошував на тому, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, зокрема у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 30 жовтня 2019 року у справі №390/131/18, від 1 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18 тощо.

Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв`язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб`єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов`язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.

Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 804/1457/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 802/295/17-а, від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а тощо.

Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні.

Отже, саме позивач є ініціатором розгляду в суді публічно-правового спору, визначення предмету, підстав позову та обрання способу захисту. З огляду на наведене, суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог, зважаючи на підстави позову, що унеможливлює зміну судом предмету позову у цій справі.

Позивач як у позовній заяві, так і у відповіді на відзив, не зважаючи на твердження відповідача щодо обраного неефективного способу захисту, наполягає на скасуванні саме рішення ДПС України, а не рішення Комісії ГУ ДПС в м. Києві.

Письмових заяв від позивача про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, поданих у порядку частини першої статті 47 КАС України, матеріали справи не містять.

Верховний Суду у постанові від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20 вказав, що підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

З урахуванням зазначеного, відсутні підстави для скасування рішення ДПС України за результатами розгляду скарги щодо рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №34887/44341654/2 від 06.06.2024, оскільки останнє не створює жодних правових наслідків для позивача, на відміну від рішення комісії регіонального рівня - ГУ ДПС в м. Києві від 27.05.2024 № 11111391/44341654 про відмову в реєстрації податкової накладної № 4 від 16.04.2024, яке позивачем до суду не оскаржується.

Суд зазначає, що у відповідності до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Із прохальної частини позовної заяви слідує, що позивач не оскаржує рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у м. Києві про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 27.05.2024 № 11111391/44341654, яким відмовлено в реєстрації податкової накладної № 4 від 16.04.2024.

Отже, що рішення комісії регіонального рівня, яким відмовлено у реєстрації податкової накладної, в межах позовних вимог не є предметом оскарження та є чинним, а тому позовна вимога про зобов`язання ДПС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 4 від 16.04.2024 за умови наявності не скасованого рішення Комісії ГУ ДПС в м. Києві від 27.05.2024 № 11111391/44341654 є передчасною та задоволенню не підлягає.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем у позовній заяві не наведено жодного висновку і мотиву, за яких вимога позивача про скасування рішення ДПС України №34887/44341654/2 від 06.06.2024 підлягала задоволенню. Натомість, доводи позивача фактично зводяться до протиправності рішення Комісії регіонального рівня від 27.05.2024 № 11111391/44341654 про відмову в реєстрації податкової накладної від 16.04.2024 № 4 в Єдиному реєстрі податкових накладних, яке позивач не оскаржує. Водночас, позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про скасування зазначеного рішення.

Отже, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог позивача розподіл судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «СВ І КО» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 22 жовтня 2025 року.

Суддя Кочанова П.В.