Ухвала суду № 131106884, 20.10.2025, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/441/25

Провадження № 2-др/638/81/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2025 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого Невеніцина Є.В.,

за участю секретаря Лєбєдєвої А.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Харкові в приміщенні суду заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів шляхом зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні судді Шевченківського районного суду м.Харкова Невеніцина Є.В. перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів шляхом зобов`язання вчинити певні дії.

30.09.2025 ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою, в якій просить прийняти до розгляду заяву про виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні, виправити описки та помилки у судовому рішенні, зазначені в пунктах 1, 2, 3, 4 заяви; з урахуванням змісту пункту 5 заяви, ухвалити додаткове рішення, так як стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої позивач подавав докази і давав пояснення, не ухвалено рішення, тому суд повинен ухвалити додаткове рішення з приводу цієї позовної вимоги. В обґрунтування заяви зазначає, що суд зазначив, що справа розглядалася у порядку загального провадження, але в мотивувальній частині рішення посилався на ст.274-279 ЦПК України; невірно зазначено номер квартири реєстрації місця проживання позивача; не вірно зазначено юридичну адресу відповідача; в описовій частині рішення є незакінчене речення; позивач подавав до суду звернення, в якому зазначав про порушення представником відповідача норм ЦПК України, не надання ним своєчасно відзиву на позовну заяву суду і позивачу та заявляв клопотання з вимогою щодо вирішення справи за наявними матеріалами справи, але це клопотання не знайшло свого вирішення під час розгляду справи та в судовому засіданні, тобто стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої позивач подав докази і дав письмові пояснення, клопотання, тобто певну позовну вимогу, рішення не було ухвалено, суд не вирішив справу за наявними матеріалами, чим було порушено норми ЦПК України.

У судовому засіданні позивач підтримав доводи заяви та просив її задовольнити, представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином, причин неявки не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи суду не надходило.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного.

Ухвалою суду від 03.10.2025 та від 20.10.2025 вирішені питання щодо виправлення описки в рішенні суду від 22.09.2025.

Частиною 1 статті 270 ЦПК України визначено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

В даному випадку позивач зазначає, що судом не ухвалено рішення стосовно його вимоги про розгляд справи за наявними матеріалами.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок, щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А, пункт 29).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21 (провадження №12-43гс22) виснувала, що термін «ухвалення» додаткового судового рішення, а не термін «розгляд» законодавцем застосовано з метою, щоб підкреслити необхідність буквального тлумачення такого поняття відповідно до статті 259 ЦПК України (статті 233 ГПК України). Таке тлумачення є релевантним для з`ясування змісту положення другого речення частини 3 статті 270 ЦПК України (частини 3 статті 244 ГПК України), коли йдеться про усунення неповноти судового рішення, тобто відсутності у резолютивній частині рішення висновків щодо результатів розгляду справи. При цьому презюмується, що позовні вимоги та заперечення, докази, подані на їх обґрунтування, судом розглянуті згідно з вимогами статей 209 - 246 ЦПК України (статей 201 - 221 ГПК України), а розгляд справи належним чином відображений в описовій та мотивувальній частинах рішення. У протилежному випадку неповнота судового рішення може бути усунута шляхом його перегляду в апеляційному (касаційному) порядку, а не через ухвалення додаткового рішення.

В рішенні суду від 22.09.2025 зазначено, що 20.03.2025 надійшов відзив на позову заяву з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог. У прийнятті відзиву, ухвалою суду від 20.03.2025, постановленої судом без оформлення окремим документом, відмовлено.

Тобто, питання про прийняття чи не прийняття відзиву відповідача судом вирішено ухвалою суду від 20.03.2025 та це відображено в протоколі судового засідання та зазначено в рішенні суду.

Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З огляду на викладене позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Клопотання - це прохання до суду про вчинення дії, яку може вчинити тільки суд.

Рішенням суду від 22.09.2025 відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача.

За змістом рішення суду від 22.09.2025 розглянуто всі позовні вимоги позивача, при цьому позивач ототожнює поняття клопотання, з яким він звертається до суду та позовну вимогу до відповідача, за результатами якого судом ухвалено рішення.

Враховуючи те, що рішенням суду розглянуто усі позовні вимоги позивача, при цьому ухвалою суду від 20.03.2025 відмовлено у прийнятті відзиву відповідача, ухвалою суду від 19.05.2025, постановленої судом без оформлення окремим документом, поновлено відповідачу строк на подачу доказів, поданих 01.05.2025, у суду відсутні правові підстави для прийняття додаткового рішення у справі, а тому, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 270 ЦПК України,ЦПК України суд, -

ухвалив:

Відмовити у прийнятті додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів шляхом зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складений 20 жовтня 2025 року.

Головуючий Є.В.Невеніцин