Рішення № 131095141, 16.10.2025, Володимирецький районний суд Рівненської області

Справа 556/2484/25

Номер провадження 2-а/556/36/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.10.2025 .

Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Котик Л.О.,

при секретарі - Соловей Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Володимирець справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Інспектора відділення поліції №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області капітана поліції Павлюка П.П. про скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та накладення адміністративного стягнення, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Інспектора відділення поліції №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області капітана поліції Павлюка П.П. про скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та накладення адміністративного стягнення.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 28 липня 2025 року, приблизно о 21 год 47 хв., його було зупинено екіпажем патрульної поліції під час керування автомобілем, марки «Toyota Avensis», державний номерний знак НОМЕР_1 . Після нетривалого огляду автомобіля інспектор патрульної поліції повідомив, що в транспортному засобі, яким керує ОСОБА_1 наявні технічні несправності, а саме не горіли стопи та задні габарити. Позивач пояснив працівнику поліції, що коли він починав рух, жодної несправності освітлювальних приладів не було, що може підтвердити його брат ОСОБА_2 . Однак на його пояснення інспектор патрульної поліції жодним чином не відреагував та повідомив, що відносно нього буде винесена постанова. Після чого інспектором було винесено спірну постанову, серії ЕНА №5338970, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з посиланням на порушення п. 31.4.3 «в`Правил дорожнього руху України.

Вищевказану постанову позивач відмовився підписувати, тому інспектор йому її не вручив, а надіслав поштовим відправленням, яке він отримав - 07.08.2025.

Однак із вказаною постановою ОСОБА_1 категорично не згоден, вважає її незаконною та такою, що підлягає скасуванню, з наступних підстав.

28 липня 2025 року, приблизно о 21 год 30 хв., маючи намір поїхати по своїх справах, він завів автомобіль, який стояв на подвір`ї, а сам повернувся до будинку для того щоб взяти ключі від воріт. Коли повертався до автомобіля, тобто перед початком руху перевірив технічну справність транспортного засобу, марки «Toyota Avensis», д.н.з. НОМЕР_1 на рахунок справності усіх освітлювальних ламп оскільки була вже темна пора доби. В той момент жодних несправностей зовнішніх світлових приладів він не виявив. Також на панелі приладів жодної несправності не відображалося. Перед самим виїздом з подвір`я до нього з будинку вийшов його брат ОСОБА_2 , оскільки хотів щоб він його підвіз. Останній також, проходячи повз автомобіля, в той момент не виявив жодних несправностей зовнішніх світлових приладів.

Коли працівниками поліції було зупинено його транспортний засіб, інспектор повідомив, що в автомобілі не світиться задня права фара габариту. Вийшовши з транспортного засобу він побачив, що дійсно не світить задня права фара габариту. Він пояснив інспектору, що така несправність виникла під час руху транспортного засобу і не могла бути ним своєчасно виявлена через конструктивну особливість системи контролю освітлення Toyota Avensis, а саме через відсутність індикації на панелі приладів при перегарі однієї з ламп задніх габаритів та не залежала від його волі.

Крім того, в оскаржуваній постанові інспектором поліції зазначено, що він порушив вимоги п.31.4.3.в ПДР. Даний пункт забороняє експлуатацію транспортного засобу, якщо не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла, проте у його транспортному засобі не було виявлено такої несправності, а тому посилання на даний пункт є неправомірним.

Згідно оскаржуваної постанови, вказано, що в автомобілі є несправність зовнішніх світлових приладів, зокрема: не горіли стопи, задні габарити, однак таку несправність зовнішніх світлових приладів транспортного засобу, як не горіли стопи та задні габарити, пунктом 31.4.3 ПДР не передбачено.

На підставі вищевикладеного просить позов задовольнити.

Вказаний позов надійшов до суду 12 серпня 2025 року.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 13 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження.

01 вересня 2025 року від Інспектора відділення поліції №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області капітана поліції Павлюка П.П. надійшло заперечення на позовну заяву, де зазначено, що 28.07.2025, о 21 год. 47 хв. при здійснені контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі, із застосуванням превентивних заходів, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото і кінозйомки, відеозапису, інспектором СРПП відділення поліції № 1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області капітаном поліції Павлюком Петром Петровичем було зупинено водія транспортного засобу автомобіля, марки ТОУОТA AVENSIS державний номерний знак НОМЕР_1 , який їхав без робочих габаритів та не горіли стопи. Таким чином було виявлено адміністративне правопорушення по ч.1 ст. 121 КУпАП (п.31.4.3.в.ПДР - Керування ТЗ з несправними зовн.світ.приладами, не горить ліва фара в темну пору доби). Як було встановлено, це був ОСОБА_1 .

Отже, ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 121 КУпАП (п.31.4.3.в.ПДР - керувування ТЗ з несправними зовнішніми світловими приладами, не горить ліва фара в темну пору доби).

Таким чином, оскільки було виявлено правопорушення, вчинене ОСОБА_1 , було застосовано превентивні заходи передбачені ст. ст. 32, 35 ЗУ «Про Національну поліцію», такі як зупинення транспортного засобу та перевірка документів водія, згідно п.2.4 ПДР, з чітким поінформуванням водія про конкретну причину зупинення транспортного засобу.

Встановивши особу порушника, було розпочато розгляд справи про адміністративне правопорушення, заслухано усні пояснення ОСОБА_1 по факту вчиненого ним правопорушення, яка саме справа підлягає розгляду, та що він притягається до адміністративної відповідальності за порушення ч.1 ст. 121 КУпАП, роз`яснено порушнику його права та обов`язки відповідно до ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП.

В ході спілкування та перевірки особи правопорушника по ІПНП встановлено, що водій керував автомобілем, марки ТОХОТА AVENSIS н.з. НОМЕР_1 та в автомобілі була технічна несправність, а саме: не горіли стопи та задні габарити, тобто були наявні ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КУпАП.

Диск з відеозаписом скоєного адміністративного правопорушення ОСОБА_1 долучено до постанови, серії ЕНА № 5338970 від 28.07.2025, та зберігається у інспектора з адміністративної практики сектору взаємодії з громадами Вараського РВП.

Порушник ОСОБА_1 факт вчинення правопорушень (порушення по ч.1 ст. 121 КУпАП) не визнав. Від ознайомлення з матеріалами справи відмовився на місці зупинки.

Під час ведення відеофіксації на місці розгляду адміністративного правопорушення не було заявлено ОСОБА_1 про необхідність надання йому правової допомоги адвоката, та ніякої категоричної відмови працівниками поліції не було.

Притягнення ОСОБА_1 є правомірним, постанова є законною, і не підлягає скасуванню.

На доданому до диска фото чітко видно, що в автомобіля, марки «TOYOTA AVENSIS» державний номерний знак НОМЕР_2 була технічна несправність, а саме: не горіли стопи та задні габарити, тобто були наявні ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КУпАП (п.31.4.3 «в`ПДР Керування ТЗ з несправними зовн.світ.приладами, не горить ліва фара в темну пору доби).

В постанові не можна зазначати будь-який інший пункт правил дорожнього руху, окрім внесених та збережених в ІПНП для службового користування. І пункт правил було кваліфіковано вірно, оскільки система не пропустила б збереження постанови винесеної відносно ОСОБА_1 .. І технічно несправність у автомобіля ОСОБА_1 була виявлена з лівої сторони, що забороняє рухатись транспортним засобом з таким видом несправності.

Тому у ОСОБА_1 немає законних підстав вважати, що його незаконно притягнули до адміністративної відповідальності. В даному випадку ОСОБА_1 керував транспортним засобом з порушенням законодавства.

Позивач у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності. Позовні вимоги підтримує.

Свідок ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, долучив до матеріалів справи письмові пояснення, де зазначив, що підтверджує те, що 28 липня 2025 року, вечером, його брат виїхав вищевказаним автомобілем з подвір"я із справними освітлювальними лампами транспортного засобу , які розміщені попереду та позаду автомобіля.

Належним чином повідомлені відповідачі в судове засідання не з`явилися, причину неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розгляд справи здійснюється за відсутності сторін в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно ч.4 ст. 229 КАС України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до на наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серіїЕНА №5338970 від 28.07.2025, ухваленої Інспектором відділення поліції №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області - капітаном поліції Павлюком П.П., 28 липня 2025 року, о 21:47:32 в селищі Володимирець по вул.Парковій, ОСОБА_1 , керував транспортним засобом, марки Тойота, д.н.з. НОМЕР_1 , в якого була технічна несправність, а саме не горіли стопи та задні габарити, чим порушив п.31.4.3 «в» Правил дорожнього руху, а саме керування транспортним засобом з несправними зовнішньосвітловими приладами, не горить ліва фара в темну пору доби. Вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КУпАП, за результатами чого на останнього накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Як встановлено ч. 1ст. 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

За приписами пункту 8 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII, у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Статтею 222 КУпАП визначено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121 КУпАП). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Нормами статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Пунктами 1.1, 1.9 Правил дорожнього руху передбачено, що ці Правила, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно із п. 1.3 Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Як слідує з підпункту 31.4.3. пункту 31.4. ПДР України, забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності технічних несправностей і невідповідності таким вимогам, зокрема:

а) кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу;

б) порушено регулювання фар;

в) не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла;

г) на світлових приладах немає розсіювачів або використовуються розсіювачі й лампи, що не відповідають типу даного світлового приладу;

ґ)на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світлопропускання.

Приймаючи постанову і кваліфікуючи порушення, вчинене позивачем, поліцейський на зміст підпункту 31.4.3 в ПДР України, зазначає про порушення не горіли стопи та задні габарити, однак складає постанову у зв`язку з тим, що не горіла ліва фара в темну пору доби, що суперечить один одному.

Згідно з оскаржуваною постановою позивач керував транспортним засобом, у якому не горіли стопи та задні габарити, що є порушенням п.31.6.б ПДР, де зазначено, що забороняється подальший рух транспортних засобів, у яких: у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості не горять лампи фар чи задніх габаритних ліхтарів.

Тобто працівники поліції не вірно вказали пункт Правил дорожнього руху.

Окрім цього, пунктом 2.3 (а)ПДРУкраїни передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу.

Згідно п. 31.1ПДРУкраїни, технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

Пунктом 31.5 ПДР України визначено, що у разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у пункті 31.4 цих Правил, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 цих Правил.

Встановлене відповідачем в діях позивача порушення не відповідає жодному з підпунктів 31.4.3. ПДР України.

Таким чином обставини, зазначені у постанові, яку оскаржує позивач, не відповідають переліку несправностей транспортного засобу, керування яким за їх наявності заборонено.

Як зазначає позивач, перед експлуатацією транспортного засобу перевіряв справність всіх систем, в тому числі й освітлювальних приладів, які перед виїздом були справними.

В даному випадку працівники поліції, які виявили під час руху позивача несправність освітлювального приладу мали право обмежити рух транспортного засобу для перевірки технічного стану та вияснити наявність події адміністративного проступку. Виявлена несправність транспортного засобу з освітлення задніх габаритних вогнів під час руху на переконання суду не є адміністративним проступком, а приводом для усунення цих недоліків на місці зупинки транспортного засобу.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що вихід з ладу заднього правого габаритного ліхтаря, який виник в ході експлуатації транспортного засобу, позивачем не могло бути виявлено в ході керування автомобілем, тому він не мав можливості вжити заходів, передбачених п. 31.5 ПДР.

Суб`єктивною стороною адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП, є наявність умислу, тобто водій повинен усвідомлювати, що він здійснює рух транспортним засобом за наявності певних несправностей транспортного засобу, в тому числі, роботи ліхтарів габаритних вогнів та стоп сигналів.

З огляду на вказане, суд прийшов до висновку, що відповідачем в порушення вимог ст. 280 КУпАП не було встановлено, чи було вчинено правопорушення, чи винний позивач в його вчиненні, чи підлягає він адміністративній відповідальності та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Положеннями ст. 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вина водія у порушенні Правил дорожнього руху повинна доводитись певними доказами, серед яких показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, пояснення свідків тощо.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, в порушення зазначених вище вимог законодавства щодо обов`язку доказування правомірності своїх дій з приводу складання постанови по справі про адміністративне правопорушення, не було надано суду достовірних доказів, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, та які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, зокрема, відеозапис на місці вчинення правопорушення під час його вчинення та розгляду справи, фотографії з місця вчинення правопорушення, покази свідків, тощо.

Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху відповідач відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Отже, вина водія у порушенні Правил дорожнього руху повинна доводитись певними доказами, серед яких показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, пояснення свідків тощо.

Як видно зі змісту оскаржуваної постанови відповідач притягнув до адміністративної відповідальності позивача за те, що водій керував транспортним засобом, у якого в темну пору доби не працювали задні габаритні ліхтарі, та не горіли стопи.

Проте, суд звертає увагу, що норми КУпАП передбачають відповідальність за умисний характер дії водія, тобто коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Суд зазначає, що відповідальність за ч.1 ст.121 КУпАП в разі порушення п.п. «б», п.31.6 Правил дорожнього руху настає, лише в разі виявлення факту умисної дії, в результаті якої у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості водій свідомо допустив непрацездатність ламп фар чи задніх габаритних ліхтарів, яка унеможливлює згідно ПДР подальшу експлуатацію транспортного засобу. Тут треба зазначити, що інспектором відділення поліції №1 невірно витлумачено приписи ПДР з огляду на наступне.

По-перше, дизпозиція ч.1 ст.121 КУпАП наголошує: керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється. В даному випадку, мова йде про несправності, при яких заборонено саме експлуатацію транспортного засобу. Вичерпний перелік таких несправностей перелічено у пункті 31.4 ПДР зі всіма його підпунктами, одним з яких є підпункт 31.4.3 під назвою «Зовнішні світлові прилади», в якому чітко зазначено заборону експлуатації т/з при наявності наступного переліку несправностей:

а) кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу;

б) порушено регулювання фар;

в) не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла;

г) на світлових приладах немає розсіювачів або використовуються розсіювачі і лампи, що не відповідають типу даного світлового приладу;

ґ) на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світлопропускання.

Перелік несправностей стосовно заборони експлуатації вичерпний. Інспектор, при цьому, застосовує підпункт 31.4.3 ПДР, який не забороняє подальшу експлуатацію.

ОСОБА_1 на місці складання постанови заперечив факт вчинення адміністративного правопорушення, про яке вказав працівник поліції, та наполягав, що на початку руху транспортного засобу, всі прилади працювали та перебували у справному стані, що і підтвердив у своїх письмових поясненнях свідок ОСОБА_2 .

Отже, факт порушення позивачем ПДР України, зокрема, керування ним транспортним засобом на якому не працював задній лівий стоп-сигнал, та габаритні вогні не доведено належними і допустимими доказами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП України (ч. 2ст. 251 КУпАП України).

Згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

До цього ж у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 липня 2020 у справі № 463/1352/16-а зазначено, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

У постановах Верховного Суду від 26 квітня 2018 року в справі №200/5590/17, від 17 липня 2019 року в справі №295/3099/17, від 13 лютого 2020 року в справі №524/9716/16-а, Верховний Суд звернув увагу на те, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.

Таким чином, з цієї правової норми та правового висновку Верховного Суду вбачається, що законодавцем встановлено презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються - повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача суб`єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.

Положеннями ст. 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" , передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 537/2088/17, де вказано, що правомірність постанови має ґрунтуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана. При цьому, також зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

Згідно до Постанови Верховного Суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16-а, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по свій правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №338/1/17 (провадження №К/9901/15804/18) візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку, а для підтвердження порушення Правил дорожнього руху, відповідно до ст. 251 КУпАП працівники поліції мають надати, зокрема, відеозапис події, фотокартки.

Згідно вимог статей 31, 40 Закону України "Про національну поліцію", поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Відповідно до п.п. 1 п. 2 розділ 1 Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 18 грудня 2018 року № 1026, застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.

За п. 2 Розділу 3 вказаної Інструкції, включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відеореєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.

На оглянутому відеодиску з відеозаписом з місця вчинення адміністративного правопорушення, який було долучено до заперечення на позовну заяву, відео розпочинається з того, що автомобіль, перебуває в нерухомому стані на одній із вулиць селища Володимирець. Відсутній відеозапис, де чітко видно що на автомобілі не горять стопи та задні габарити. Також на відео працівник поліції не вказував, що в автомобілі несправні зовнішні світлові прилади, а саме, що не горить ліва фара. Наявні пояснення позивача, що останній розпочинаючи рух транспортним засобом, перевіряв справність освітлювальних приладів автомобіля, все було у справному стані. Також на відеодиску наявне фото транспортного засобу, на якому не можна чітко ствердити про справність чи несправність стоп та задніх габаритів.

Тобто, з оглянутого диску не можна ствердити, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом та порушив правила дорожнього руху України, за які передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.121 КУпАП.

Згідно ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст. 17

Закону Укради» «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справа «Пол і Одрі Едвардс проти Об`єднаного Королівства» від 14 березня 2002 року (заява №46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватися необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішення.

ЄСПЛ у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008 (заява N 16437/04), «Берктай проти Туреччини» від 01.03.2001 (заява 22493/93), «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 ( заява 263/2859/21), неодноразово вказує. що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення « за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростованих презумцій. У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 (серія А, № 25), «Коробов проти України» від 21.10.2011 року (Заява № 39598/03), Європейський суд з прав людини зазначає що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом, така доведеність може випливати із співіснуванням достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

З огляду на викладене, враховуючи наявні матеріали, суд вважає, що в діях ОСОБА_1 порушень, передбачених ч. 1 ст. 121 КУпАП, не вбачається, оскільки будь-яких доказів на підтвердження обставин, викладених в постанові, відповідачем не надано.

Європейським судом з прав людини у п. 36 рішення в справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), від 1 липня 2003 року № 37801/97, зазначено, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в

даному випадку - інспектором патрульної поліції при прийнятті та складанні

постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець

саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності,

оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає

справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного

порушення та вини особи в його вчиненні. Аналогічна правова позиція, викладена у

постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 05.03.2020 у справі №607/7987/17.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що розгляд справи про адміністративне правопорушення щодо позивача проведений без дотримання законодавчих вимог щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Обов`язок доказування вини у справах про адміністративне правопорушення та доведення правомірності прийнятого рішення покладено на відповідача. Однак доказів правомірності прийнятої постанови відповідачем до суду не надано.

Враховуючи викладене, відсутність достатніх доказів вчинення позивачем вказаних правопорушень, обґрунтування вини сформовано на доказах, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про скасування рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Однак,аналізуючи вищенаведені законодавчі акти та фактичні обставини справи, суд вважає, що відповідач не довів правомірність прийнятої ним постанови про накладенняадміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №5338970 від 28 липня 2025 року, не подав належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.121 КУпАП, а тому з цих підстав позовні вимоги необхідно задовольнити, а постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою було накладено на позивача адміністративне стягнення за ч.1 ст.121 у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. скасувати, провадження у справі закрити.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, враховуючи відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів умисного вчинення ОСОБА_1 правопорушення, оскільки позивач наполягає на виникненні зазначеної технічної несправності вже під час руху транспортного засобу, а також відсутність доказів невиконання позивачем ПДР України, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена відповідальність за ч. 1ст. 121 КУпАП, а тому оскаржена позивачем постанова, серії БАБ №492627 від 08.11.2021 підлягає скасуванню, з закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Аналогічна правова позиція щодо суб`єкта, за рахунок якого слід стягувати витрати зі сплати судового збору в даній категорії справ викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 757/52466/18-а та Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 543/775/17.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 605,60 грн..

У зв`язку з вищевикладеним судові витрати підлягають стягненню саме з Головного управління Національної поліції в Рівненській області.

Керуючись ст.ст. 122, 245, 246, 251, 256, 268, 276, 287-289, 293 КУпАП, ст.ст. 2, 9, 21, 72-78, 90, 139, 205, 241-246, 250, 251, 269, 286 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Інспектора відділення поліції №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області капітана поліції Павлюка П.П. про скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та накладення адміністративного стягнення, задовольнити.

Скасувати Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №5338970 від 28 липня 2025 року, винесену Інспектором відділення поліції №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області капітаном поліції Павлюком П.П. відносно ОСОБА_1 та закрити провадженні в справі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції у Рівненській області (код ЄРДРПОУ 40108604) на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 605 гривень 60 копійок.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Володимирецький районний суд Рівненської області апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня складання повного тексту рішення. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених, частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Суддя: Котик Л.О.

Учасники процесу:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

Відповідачі: Головного управління Національної поліції в Рівненській області, місцезнаходження: м. Рівне, вул. Хвильового, 2, код ЄДРПОУ 40108761; Інспектор відділення поліції №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області капітан поліції Павлюка П.П., селище Володимирець, вул. Грушевського, 63, Вараського району.