Рішення № 131071071, 17.10.2025, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/20903/25-Е

Провадження № 2-а/522/484/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2025 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Павлик І.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Запольської А.М.,

сторони у судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

18.09.2025 позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 07.09.2025 старшим лейтенантом поліції УПП в Одеській області Бузило В.В. 2 батальйону, 7 роти було винесено постанову ЕНА № 5670843 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Як було зазначено працівником поліції в оспорюваній постанові, водій керував транспортним засобом без ввімкненого ближнього світла фар в темну пору доби, чим порушив п. 9.8.а. ПДР, з чим сторона позивача категорично не згодна і просить суд скасувати постанову серії ЕНА №5670843 від 07.09.2025, що винесена старшим лейтенантом УПП в Одеській області Департаменту патрульної поліції Бузило Вікторією Валеріївною та закрити провадження по справі, а також стягнути за рахунок Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 5000,00 грн моральної шкоди.

Ухвалою суду від 19.09.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

23.09.2025 від представника відповідача надійшла заява про повернення позовної заяви, у зв`язку з порушенням правил об`єднання поовних вимог, що підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

Разом із заявою представник відповідача також подав відзів на позовну заяву, в якому категорично не погоджується з вимогами позивача, вважає їх необгрунтованими та такими, що не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства України, спрямованими на намагання позивача уникнути адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення, і просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

06.10.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, а також вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно правовий спір. В іншому випадку такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

У постанові від 15.01.2020 у справі № 334/452/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є похідними від основних вимог та відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України підлягають розгляду адміністративним судом, оскільки заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Наведений висновок також узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.03.2024 у справі № 761/4606/20.

У задоволенні клопотання про повернення позовної заяви просить відмовити, а позовну заяву задовольнити у повному обсязі.

10.10.2025 від представника відповідача надійшли заперечення, у якій зазначає, що у позовній заяві об`єднано позовні вимоги, які мають розглядатись в порядку різного судочинства, що у свою чергу, не відповідає правилам об`єднання позовних вимог, які викладені у ст. 21 та ст.172 КАС України. Позовну заяву просить повернути позивачеві.

16.10.2025 протокольною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання про повернення адміністративного позову, з підстав його відповідності вимогам ст.ст. 160, 172 КАС України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, заслухвши доводи та заперечення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд виходить з наступного.

07.09.2025 о 20:04:47 інспектором 1 взводу 7 роти 2 батальйону Бузило В.В. складено постанову серії ЕНА № 5670843 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Згідно вказаної постанови «водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Volkswagen Transporter НОМЕР_1 в м. Одеса по вул. Пантелеймонівській без ввімкненого ближнього світла фар в темну пору доби, чим порушив п. 9.8.а Правил дорожнього руху (далі ПДР) порушення правил руху ТЗ в світлу пору доби з метою позн. ТЗ без увім. ближнього світла фар у колоні».

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно п. 9.8.а ПДР під часруху механічнихтранспортних засобіву світлупору добиз метоюпозначення транспортногозасобу,що рухається,ближнє світлофар повиннобути увімкнене у колоні.

Згідно інформації, яка міститься на сайті www.daylight.pp.ua за посиланням https://www.daylight.pp.ua/uk/sun-24.html, 07.09.2025 в м. Одеса захід сонця був о 19:27 год.

Відповідно до п. 1.10 ПДР темна пора доби - частина доби від заходу до сходу сонця.

Зупинку автомобіля позивача Інспектор здійснив, згідно даних, зазначених у постанові о 20:04:12, тобто в темну пору доби та не під час руху у колоні, тобто наведений поліцейським пункт ПДР не відповідає фабулі постанови.

Натомість пунком19.1.аПДР встановлено,що утемну порудоби тав умовахнедостатньої видимостінезалежно відступеня освітленнядороги,а такожу тунеляхна транспортномузасобі,що рухається,повинні бутиввімкнені такісвітлові пристрої: на всіх механічних транспортних засобах - фари ближнього (дальнього) світла.

Отже, інкреміноване позивачу правопорушення відповідає п. 19.1.а ПДР, а не п. 9.8.а ПДР, як зазначено в оспорюваній постанові, що не заперечувалось представником відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію»поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі порушенняПравил дорожнього руху.

Кодексом України про адміністративні правопорушення, а саме ч. 1ст. 222 цього Кодексувизначено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушенняправил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту та до їх компетенції відповідно до підвідомчості відноситься ч. 2ст. 122 КУпАП.

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженоїнаказом МВС України № 1395 від 07.11.2015, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Згідно п. 10 розділу ІІІ вказаної Інструкції поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Разом з тим, пунктом 24постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті»встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283,284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Візуальне спостереження за дотриманнямправил дорожнього рухупрацівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.

Відповідно достатті 251КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до статті 252КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно дост.72КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Положеннями статті 73 КАС Українивстановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини 1 статті 77Кодексу адміністративногосудочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 77Кодексу адміністративногосудочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наведена норма передбачає покладення на відповідача (відповідачів), як суб`єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.

Саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.08.2019 у справі №712/12830/16-а та від 26.04.2018 у справі № 338/1/17.

Відповідно до ч. 1ст.90КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, вина водія у порушенні Правил дорожньогоруху повинна доводитись певними доказами, серед яких, зокрема, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.

Дослідивши долучені відповідачем до матеріалів справи відеозаписи, судом встановлено, що співробітниками поліції не зафіксовано руху транспортного засобу позивача, відеозйомка розпочинається з того, що водій транспортного засобу Volkswagen Transporter НОМЕР_1 ОСОБА_1 у темну пору доби перебуває на місці водія із ввімкненим двигуном. З відео вбачається, що на автомобілі ввімкнені протитуманні фари та габаритні вогні, фари ближнього світла не ввімкнені.

За таких обставин, відсутність доказів керування позивачем транспортним засобом та неправильне визначення поліцейським пункту ПДР, який було порушено позивачем, унеможливлює притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2ст.122КУпАП на підставі оспорюваної постанови серії ЕНА № 5670843 від 07.09.2025.

Статтею 7 КУпАПпередбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року в справі № 1-р/2019 зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачиться на користь її невинуватості.

Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а вказав, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь.

Також у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 473/2010/17 Верховний Суд підкреслив, що розумний сумнів це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості звинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Отже в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачяться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 3ст. 286 КАС Україниза наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень та закрити провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5670843 від 07.09.2025 за ч. 2ст.122КУпАП підлягає скасуванню, а провадження по справі про адміністративне правопорушеннязакриттю.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у сумі 5000,00грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, а також вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно правовий спір. В іншому випадку такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

У постанові від 15.01.2020 у справі № 334/452/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є похідними від основних вимог та відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України підлягають розгляду адміністративним судом, оскільки заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Наведений висновок також узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.03.2024 у справі № 761/4606/20.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судовій практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей1173,1174 ЦК України(див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 вказано, що застосовуючи статті1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогамзаконучи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою.Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції під час складення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ознак очевидної протиправності. Очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції під час складання постанови про притягнення до адміністративної відповідальності може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогамзаконута порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду. Суд, з огляду на підстави позову,при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб,які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбаченізакономпідстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин. Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.

Отже при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов`язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій. У разі відповідності постанови про притягнення до адміністративної відповідальності вимогамзаконута вчинення працівниками патрульної поліції під час її складання усіх дій згідно іззакономта в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такої постанови.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина першастатті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановленозаконом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третястатті 23 ЦК України).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті3,19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Відтак позивач, звертаючись до суду із позовомпро відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції під час складання постанови про накладення адміністративного стягнення йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування.

Закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутності події та складу такого порушення автоматично не презюмує завдання позивачу моральної шкоди.

У даній справі судом не встановлено невідповідності вимогам закону дій працівника патрульної поліції, який склав постанову про накладення адміністративного стягнення, а тому відсутні підставидля покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 72-74, 77, 90, 242-246, 250, 255, 286 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення задовольнити частково.

Скасувати постанову серії ЕНА № 5670843 від 07.09.2025, винесену старшим лейтенантом УПП в Одеській області Департаменту патрульної поліції Бузило Вікторією Валеріївною та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення,у зв`язкуз відсутністюскладуадміністративного правопорушення.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 605,60 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення його повного тексту.

Повний текст рішення складено 17.10.2025.

Суддя І.А. Павлик