Рішення № 131055292, 16.10.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2025 року справа №320/10381/24

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Білоноженко М.А.,

розглянувши у приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 )доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368) Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, буд. 22-в, код ЄДРПОУ 13358826)провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити діївстановив:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, оформленого у вигляді листа від 06.09.2023 №2600-0211-8/173669 про відмову у призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про те, що відповідачем відмовлено в призначені пенсії безпідставно. На звернення позивача, відповідач повідомив про те, що таке рішення прийнято при дослідженні пенсійної справи за наслідком, якого виключено із страхового стажу позивача період роботи з 20.04.1997 по 10.02.1998 (підстава відсутні назва підприємства), з 12.02.1998 по 18.12.1998 (підстава не чітка печатка підприємства), з 15.01.2007 по 29.08.2008 та з 01.09.2008 по 30.08.2010 (підстава відсутні відомості про сплату внесків). Також наголошено, що період з 04.02.2000 по 19.10.2001 зарахований лише частково з 04.02.2000 по 30.06.2000 на підставі листа Пенсійного фонду України №2800-030102-9/44580 від 08.08.2023. Позивач вважає, що наведена в листі позивача підстава, не може бути підставою для проведення перерахунку пенсії за віком.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в даній адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних, виходячи з того, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області аргументовано відмовлено в призначенні пенсії позивача, у зв`язку з чим у позивача відсутній необхідний стаж для призначення пенсії.

Співвідповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Волинській області, не скористався своїм правом на наданні відзиву на позовну заяву.

Позивачем подано заява про уточнення позовних вимог, проте, дану заяву суд залишає без розгляду, у зв`язку з тим, що заява подана через канцелярію суду у паперовому форматі вже після відкриття провадження у справі, позивач зобов`язаний надати докази направлення зазначеної заяви іншим учасникам справи. Однак даної вимоги Кодексу адміністративного судочинства України позивачем не виконано, а тому суд не приймає до розгляду заяву про уточнення позовних вимог у справі №320/10381/24 та повертає її без розгляду у відповідності з положеннями частини сьомої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

У позовній заяві позивачем вказано, що останній, враховуючи відпрацьований час та встановлення інвалідності, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії ААВ №768963 від 10.07.2023, набув право на призначення пенсії по інвалідності.

Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії по інвалідності із долученням до неї пакету необхідних документів, що підтверджується копією заяви про призначення пенсії разом з розпискою-повідомленням до неї.

Однак, Головним управління Пенсійного фонду України у Волинській області, яке розглянуло заяву позивача за принципом екстериторіальності, прийнято рішення, яким за наслідкам розгляду пенсійної справи виключено із страхового стажу позивача періоди роботи з 20.04.1997 по 10.02.1998 (підстава відсутні назва підприємства), з 12.02.1998 по 18.12.1998 (підстава не чітка печатка підприємства), з 15.01.2007 по 29.08.2008 та з 01.09.2008 по 30.08.2010 (підстава відсутні відомості про сплату внесків). Також наголошено, що період з 04.02.2000 по 19.10.2001 зарахований лише частково з 04.02.2000 по 30.06.2000 на підставі листа Пенсійного фонду України №2800-030102-9/44580 від 08.08.2023.

Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) є спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Стаття 44 Закону №1058 регламентує порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.

Згідно з ч.1 ст. 44 Закону №1058 призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Строки призначення (перерахунку) та виплати пенсії визначені у ст.45 Закону №1058. Так, відповідно до п.2 ч.1 вказаної статті Закону пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.

У такому самому порядку призначається пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком, якщо вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані на день встановлення інвалідності, і з дня виникнення такого права - якщо вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані в період після встановлення інвалідності до дня звернення за призначенням пенсії по інвалідності.

У разі коли вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані після призначення пенсії по інвалідності, пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком призначається з дня настання такого права, якщо звернення за призначенням пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком відбулося не пізніше трьох місяців з дня настання такого права.

Отже, пенсія з інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.

Водночас порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).

Згідно з п.1.1. Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Відповідно до п. 1.8. Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал або засобами Порталу Дія днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі або засобами Порталу Дія заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів). Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій, якщо інше не передбачено цим Порядком), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Відповідно до ст.30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Згідно з ч.1 ст.31 Закону № 1058-IV залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності.

Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.32 Закону № 1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп: до досягнення особою 23 років включно - 1 рік; від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 2 роки; від 27 років до досягнення особою 28 років включно - 3 роки; від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки; від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років; від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років; від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років; від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років; від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років; від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років; від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років; від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років; від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років; від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.

Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.

Згідно із частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Також, згідно з статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

При цьому суд звертає увагу на те, що положеннями Закону №1058- IV підставою для призначення пенсії визначено виключно наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд враховує також те, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є, на переконання суду, виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.

Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Таким чином, підтвердження стажу роботи уточнюючими довідками потрібно лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній.

Стосовно не зарахування періодів роботи з 20.04.1997 по 10.02.1998 (підстава відсутні назва підприємства), з 12.02.1998 по 18.12.1998 (підстава не чітка печатка підприємства) суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Тому, такі періоди підлягають зарахуванню до трудового стажу, оскільки підтверджуються записами в трудові книжці позивача.

Щодо не зарахування періоду роботи з 15.01.2007 по 29.08.2008 та з 01.09.2008 по 30.08.2010 (підстава відсутні відомості про сплату внесків), суд зазначає наступне.

За приписами статті 113 Закону України № 1058-IV держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Відповідно до статті 6 частини 2 пункту 1 пункту 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі по тексту - Закон України № 2464-IV) встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до статті 4 Закону України № 2464-IV платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до статті 26 Закону України № 2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.

Таким чином, обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску покладено саме на роботодавця.

Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем, обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 01 листопада 2018 року у справі №199/1852/15-а.

Відповідно до статті 242 частини 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, суд дійшов висновку, що відсутність страхових внесків не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача до страхового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.

Стосовно не повного зарахування періодів роботи з 04.02.2000 по 19.10.2001 з посиланням на лист Пенсійного фонду України №2800-030102-9/44580 від 08.08.2023 року, суд зазначає наступне.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження обставин здійснення відповідачем дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б підтвердити страховий стаж позивачки на підприємстві, натомість, прийнято рішення про припинення виплати пенсії позивачці.

Відповідач при цьому не подає жодних пояснень щодо підстави припинення виплати пенсії позивачці та не надає жодних документів на підтвердження подання позивачем недостовірних даних.

Суд в свою чергу зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж особи є трудова книжка. Трудова книжка позивача не містять жодних виправлень або підчищень, які б могли свідчити про підроблення записів, доказів протилежного до суду не надано.

Також до суду не надано доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.

Відповідно до статті 87 Закону України № 1788 ХІ суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає, або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 46 частини 2 Закону України № 1058-ІV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію, суд враховує таке.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Окрім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що задоволення зазначеної позовної вимоги буде втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та прийняттям рішення замість нього, що не входить до компетенції суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Відтак, за наслідками судового розгляду, обов`язок щодо зарахування періодів роботи до трудового стажу та повторний розгляд заяви позивача про призначення пенсії за віком зі зменшенням віку, має бути покладений на Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, з наступного дня звернення за призначенням пенсії, з урахуванням висновків суду, а саме: з зарахуванням наступного стажу роботи: з 20.04.1997 по 10.02.1998, з 12.02.1998 по 18.12.1998, з 15.01.2007 по 29.08.2008, з 01.09.2008 по 30.08.2010, з 04.02.2000 по 19.10.2001.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв ПФУ обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За частинами 1, 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно із частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №262140010861 від 30.08.2023 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 23.08.2023.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, буд. 22-в, код ЄДРПОУ 13358826) зарахувати стаж роботи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 ) з з 20.04.1997 по 10.02.1998, з 12.02.1998 по 18.12.1998, з 15.01.2007 по 29.08.2008, з 01.09.2008 по 30.08.2010, з 04.02.2000 по 19.10.2001 до трудового стажу.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, буд. 22-в, код ЄДРПОУ 13358826) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 ) про призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням висновків суду, а саме: з зарахуванням наступного стажу роботи: з 20.04.1997 по 10.02.1998, з 12.02.1998 по 18.12.1998, з 15.01.2007 по 29.08.2008, з 01.09.2008 по 30.08.2010, з 04.02.2000 по 19.10.2001.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, буд. 22-в, код ЄДРПОУ 13358826) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 605,60 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоноженко М.А.