Рішення № 131032777, 16.10.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.10.2025Справа № 910/9921/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи

справу №910/9921/25

за позовом Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк"

до Фізичної особи-підприємця Ярмоленка Геннадія Вікторовича

про стягнення 686 935,37 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Ярмоленка Геннадія Вікторовича про стягнення 686 035,37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за Кредитним договором "Кредит "всеБІЗНЕС" № 713809234564 від 27.09.2024, у зв`язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 686 935,37 грн, до складу якої входить: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 104 146,16 грн, строкову заборгованість за сумою кредиту в розмірі 562 389,20 грн та 20 400,01 грн простроченої заборгованості за комісією.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, в ухвалі суд визнав дану справу малозначною та ухвалив розгляд справи здійснювати без виклику представників сторін.

16.09.2025 через систему «Електронний суд» на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує. Крім того, разом з відзивом відповідач подав клопотання про розгляд справи в порядку загального провадження, оскільки ціна позову перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 відмовлено в задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Ярмоленка Геннадія Вікторовича про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та відзив на позов.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

27.09.2024 між Акціонерним товариством "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" (банк, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Ярмоленком Геннадієм Вікторовичем (позичальник, відповідач) укладений кредитний договір "Кредит "всеБізнес" № 713809234564 (надалі - кредитний договір). Кредитний договір укладений в електронному вигляді та підписаний електронним цифровим підписом сторін.

Факт підписання кредитного договору позичальником підтверджується Протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 27.09.2024.

Відповідно до умов кредитного договору, банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені договором та Типовими умовами, зокрема (але не виключно), відповідно до наступного:

- сума кредиту - 750 000,00 грн.;

- строк кредитування 27 вересня 2027 року включно;

- тариф комісійної винагороди за надання кредиту - 1%. Комісійна винагорода розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту. Комісійна винагорода сплачується одноразово за рахунок кредитних коштів відповідно до п. 6.3.1. Типових умов;

- тариф комісійної винагороди за обслуговування кредиту - 1,6 % за один місяць користування кредитом. Комісійна винагорода розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту відповідно до п. 6.3.2 Типових умов, та сплачується щомісячно згідно Графіку платежів, наведеного в п.1.4 договору;

- процентна ставка за користування кредитом 0,00001% річних, проценти нараховуються відповідно до п.6.2 Типових умов та сплачується згідно Графіку платежів, наведеного в п.1.4 договору;

- процентна ставка на прострочену суму кредиту 0,00001% річних, проценти нараховуються та сплачуються відповідно до п.6.2 Типових умов;

- цільове використання кредиту: на придбання основних засобів та/або поповнення оборотного капіталу в межах видів діяльності позичальника, на здійснення яких позичальник має право відповідно до законодавства України і кредитування яких не заборонено законодавством України та договором, а також на сплату комісійної винагороди, передбаченої п. 1.1.4.1 договору (у разі наявності такої комісійної винагороди) в сумі, що визначається згідно п. 1.1.4.1 договору.

Згідно з п. 1.4 кредитного договору, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити плату за кредит в розмірах та строки, зазначені в графіку платежів, а саме 27 числа кожного місяця, починаючи з 27.10.2024 по 27.09.2027, сплачувати по 32833,33 грн, а в останній місяць сплатити 32833,45 грн, з яких: 20833,33 грн - платіж за основною сумою кредиту та 12 000 грн - комісійна винагорода.

Цей договір складається з даного документа та Типових умов. З моменту укладення договору Типові умови стають його невід`ємною частиною. Банк має право в будь-який час вносити зміни до Типових умов, повідомляючи про це позичальника як передбачено Типовими умовами. Підписанням договору позичальник підтверджує своє ознайомлення та повну, безумовну і остаточну згоду з договором та Типовими умовами, умови договору та Типових умов позичальнику відомі та зрозумілі. Укладаючи договір, позичальник приймає на себе всі обов`язки та набуває всіх прав, передбачених Типовими умовами стосовно позичальника, рівно як і Банк бере на себе всі обов`язки та набуває всіх прав, передбачених Типовими умовами стосовно Банку (п.5.1 кредитного договору).

Пунктом 5.2 кредитного договору передбачено, що у всіх випадках, не передбачених договором, сторони керуються положеннями Типових умов та законодавством. В разі наявності будь-яких протиріч та/або невідповідностей між Типовими умовами та положеннями договору, такі положення договору мають пріоритет.

У пункті 5.3 кредитного договору сторони домовились, що договір укладається сторонами в формі електронного документа за допомогою Системи "ІНТЕРНЕТ-БАНКІНГ". Договір є оригіналом електронного документу після його підписання сторонами шляхом накладення КЕП Уповноваженого представника Банку та КЕП/ УЕП позичальника (тип підпису - на розсуд позичальника).

Договір набуває чинності з моменту його підписання Банком та позичальником шляхом накладення КЕП/УЕП позичальника (тип підпису - на розсуд позичальника) та КЕП Уповноваженого представника Банку (з моменту накладення останнього електронного підпису) та діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов`язань згідно договору в повному обсязі (п.5.4 кредитного договору).

Відповідно до п. 5.5 кредитного договору, до підписання договору позичальник ознайомився з Типовими умовами завантаживши їх за посиланням, що доступне під час укладення договору в Кабінеті Digital, сторони домовились, що розміщення Типових умов за посиланням в Кабінеті Digital є належним способом надання Типових умов позичальнику. Датою надання Типових умов позичальнику та датою приєднання позичальника до Типових умов є дата підписання договору позичальником. Після підписання договору зі свого боку Банк направляє позичальнику підписаний обома сторонами договір на адресу електронної пошти позичальника, зазначену в реквізитах договору.

Позичальник підписанням договору підтверджує свою згоду на отримання на зазначену в розділі "Реквізити та підписи Сторін" договору адресу електронної пошти позичальника підписаного сторонами договору, а також будь-яких інших документів та інформації, пов`язаних з виконанням та/або обслуговуванням договору (п.5.6 кредитного договору).

Матеріалами справи підтверджується, що 27.09.2024 банк надав позичальнику кредит в сумі 750 000,00 грн відповідно до умов кредитного договору та п. 3.5 типових умов, що підтверджується платіжною інструкцією №TR.85811175.68135.29514 від 27.09.2024 на суму 742500,00 грн.

Крім того, кредитні кошти були надані на сплату комісії за надання кредиту в розмірі 7500,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №TR.85811175.68134.29514 від 27.09.2024, призначення платежу: «Оплата комiсiї за рахунок кредитних коштів за договором 713809234564 вiд 27/09/2024 за позикою Фiзична особа-пiдприємець Ярмоленко Геннадій Вікторович».

Згідно з матеріалами справи відповідач порушив умови кредитного договору, не здійснивши у повному обсязі за час користування платежі кожного місяця.

Згідно з п.4.1 Типових умов, кожна з перелічених нижче подій повинна тлумачитись як Несприятлива подія: (1) Несплата позичальником будь-якої суми, що належить до сплати на користь Банку згідно з договором/ Типовими умовами, у передбачений ними строк, та/або невиконання або неналежне виконання позичальником будь-яких інших обов`язків за договором та/або за іншими договорами, укладеними між сторонами.

Відповідно до п.4.2 Типових умов, у випадку виникнення будь-якої Несприятливої події, Банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальникові кредит, а позичальник зобов`язаний, незважаючи на положення п. 1.1.3, п.1.4 договору, п.5.1.1 Типових умов, виконати таку вимогу Банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті позичальником на користь Банку згідно з договором, в строк не пізніше 7 (семи) банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

За обґрунтуваннями позивача, оскільки відповідач допустив порушення умов кредитного договору щодо своєчасного та повного повернення кредитних коштів, вимогу позивача за вих.№5309 від 30.05.2024 про сплату заборгованості не задовольнив, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з Фізичної особи-підприємця Ярмоленка Геннадія Вікторовича заборгованості за кредитом та комісією у загальній сумі 686 035,37 грн.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, зазначаючи наступні підстави:

- термін дії договору не закінчився, а отже, у позивача відсутні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, оскільки зобов`язання має виконуватися у погоджений сторонами строк, який спливає 27.09.2027;

- вимога про стягнення 20 400,01 грн комісії за надання кредиту є такою, що суперечить законодавству та усталеній правовій позиції Верховного Суду у релевантних справах;

- досудову вимогу банку про погашення простроченої заборгованості за Договором не отримував та не був з нею ознайомлений, оскільки така вимога не була надіслана на мою зареєстровану адресу за моїм поштовим індексом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України зокрема, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно із ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

На виконання умов кредитного договору "Кредит "всеБізнес" № 713809234564 від 27.09.2024 позивач надав відповідачу кредитні кошти у межах встановленого ліміту у розмірі 750000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 713809234564 від 27.09.2024 на суму 742500,00 грн та №TR.85811175.68134.29514 від 27.09.2024 на суму 7500,00 грн

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Наявними у матеріалах справи банківськими виписками підтверджується, що відповідач у порушення умов договору та графіку платежів, починаючи з лютого 2025 року припинив належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання зі сплати щомісячних платежів по тілу кредиту та комісійної винагороди за обслуговування кредиту.

Виходячи з умов п. 4.2. Типових правил, яким визначено, що у випадку виникнення будь-якої Несприятливої події, Банк набуває право вимагати від Позичальника достроково повернути виданий Позичальникові Кредит, а Позичальник зобов`язаний, незважаючи на положення п.1.1.3., п.1.4. Договору, п.5.1.1. Типових умов, виконати таку вимогу Банку і повернути отриманий Кредит в повному обсязі разом із Платою за Кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті Позичальником на користь Банку згідно з Договором, в строк не пізніше 1 (одного) Банківського дня моменту отримання відповідної вимоги. У разі невиконання Позичальником зазначеної вимоги Банк має право здійснювати Договірне списання грошових коштів з Рахунків Позичальника в порядку, встановленому Договором та Типовими умовами, для погашення Боргових зобов`язань Позичальника.

Оскільки відповідачем було допущено порушення виконання зобов`язань відповідно до графіку платежів, позивач набув право вимагати дострокового повернення кредиту, у зв`язку з чим 02.05.2025 надіслав за місцезнаходженням відповідача: вул. Юнкерова Миколи, 95/ 2, м. Київ, 04075, цінним листом з описом вкладення вимогу за вих. № 266 від 29.04.2025 про погашення заборгованості в розмірі 700 335,37 грн.

Відповідач у відзиві на позов заперечує факт отримання вказаної вимоги банку за своєю адресою.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

В силу вимог статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Вказана правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Верховний Суд у п. 8.22 постанови від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 дійшов висновку, що тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Отже, у розумінні положень норми ст. 79 ГПК України на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження надіслання на адресу відповідача вимоги за вих. № 266 від 29.04.2025 про погашення заборгованості в розмірі 700 335,37 грн додано до позовної заяви опис вкладення з відбитком поштового відділення, в якому вказана адреса боржника: вул. Юнкерова Миколи, 95/2, м. Київ, 04075, а також на підтвердження отримання послуг поштового зв`язку надано список згрупованих відправлень та фіскальний чек, яким підтверджено оплату послуг зв`язку за пересилання відправлень.

При цьому, у списку згрупованих відправлень також зазначено адресата ФОП Ярмоленко Геннадій Вікторович, адреса: АДРЕСА_1 .

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем належними доказами доведено факт надіслання за дійсною адресою боржника вимоги за вих. № 266 від 29.04.2025 про повне погашення заборгованості за Кредитним договором "Кредит "всеБІЗНЕС" № 713809234564 від 27.09.2024, тоді як отримання вказаного листа адресатом перебуває поза межами контролю банку.

Водночас, судом не приймається до уваги скріншот з сайту Укрпошти, оскільки інформація, розміщена на сайті Укрпошти, не відповідає належним і достовірним доказам наявним у справі. При цьому, відповідальність за достовірність вказаної інформації несе виключно володілець вказаного сайту.

Отже, відповідач, у порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним договором та приписів ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 104 146,16 грн та строкову заборгованість за кредитом у розмірі 562 389,20 грн не сплатив. Доказів на спростування факту наявності вказаної заборгованості за кредитом відповідач суду не надав.

При цьому, судом ураховано, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по кредиту у загальній сумі 666 535,36 грн.

Крім того, як убачається з розрахунку позивача, у відповідача за період з 27.10.2024 по 17.07.2025 виникла заборгованість зі сплати комісійної винагороди банку в розмірі 20 400,01 грн.

Стосовно доводів відповідача про те, що банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник, а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення, тощо.

Таким чином, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 .

Згідно з пунктом 1.1.4.2 кредитного договору, банк встановив плату (комісійну винагороду) за обслуговування кредиту, яка розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди (1,6% за один місяць користування кредитом) на суму кредиту відповідно до п.6.3.2. Типових умов та сплачується щомісячно згідно графіку платежів, наведеного в п.1.4 договору.

Факт укладення та підписання кредитного договору з боку позичальника підтверджується Протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 18.04.2024, відповідно до якого файл Dogovir_vseBusiness_79808813046.pdf, що містить кредитний договір, підписаний з боку Фізичної особи - підприємця Ярмоленка Геннадія Вікторовича 14:21:02 27.09.2024.

У п. 4.3. кредитного договору визначено, що підписанням договору Позичальник підтверджує, що до укладення договору йому в належній формі була надана необхідна, повна, доступна та достовірна інформація про фінансову послугу, достатня про прийняття ним свідомих рішень, зокрема, про вартість такої послуги, про надавача фінансової послуги, а також про ризики, пов`язані з отриманням такої фінансової послуги відповідно до вимог Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», в тому числі шляхом надання позичальнику доступу до такої інформації на власному веб-сайті Банку та попереднього погодження проекту договору (що за домовленістю сторін є належним способом надання відповідної інформації). Всі умови та положення договору та Типових умов позичальнику зрозумілі, згоди з усіх істотних умов договору досягнуто.

Таким чином, відповідач під час укладення договору ознайомився з його текстом та змістом в цілому, у тому числі з графіком щомісячних платежів за кредитним договором та Типовими умовами, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу відповідач не висловив та з ними погодився, про що свідчать його підписи.

Отже, чинним законодавством України позивачу надано право отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке прямо передбачено Законом України "Про споживче кредитування", а тому доводи відповідача з цього приводу відхиляються судом як безпідставні.

Наявними у матеріалах справи виписками з рахунку позичальника, розрахунками заборгованості підтверджується заборгованість за комісією у сумі 20400,01 грн, у зв`язку із чим, позовні вимоги у цій частині суд визнає обґрунтованими.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Таким чином, ураховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача з огляду на задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Ярмоленка Геннадія Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (вул. Андріївська, 4, м. Київ, 04070; код ЄДРПОУ14282829) прострочену заборгованість за сумою кредиту в розмірі 104 146 грн 16 коп., строкову заборгованість за сумою кредиту в розмірі 562 389 грн 20 коп., прострочену заборгованість за комісією - 20 400 грн 01 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 8243 грн 22 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду .

Повний текст рішення складено та підписано: 16.10.2025.

Суддя А.І. Привалов