Рішення № 131025790, 16.10.2025, Херсонський міський суд Херсонської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №766/4212/25

Пров. №2/766/8487/25

16 жовтня 2025 р. м.Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області у складі: головуючого судді Ус О.В., секретар судового засідання Петішкін О.О., за участі позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Попилястого А.Б. (в режимі відеоконференції власними засобами зв`язку), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань міського суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень в Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) про відшкодування шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського міського суду Херсонської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з Управління забезпечення виконання рішень в Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі Південного Управління забезпечення виконання рішень в Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) за рахунок держави:

- матеріальну шкоду в розмірі 96283, 49 грн з компенсацією (індексацією) майнових втрат на підставі даних Національного Банку України середньозваженої ставки за кредитами в річному обчисленні без відрахування податків, зборів та обов`язкових платежів;

- 6000,00 Євро, що в перерахунку на національну валюту за ставкою НБУ на 17.03.2025 р. становить 271374,60 грн, при цьому виплату здійснювати за ставкою НБУ на день виплати без відрахування податків, зборів та обов`язкових платежів.

Обґрунтував свої вимоги тим, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.12.2024 р. по справі №923/1804/14 (916/3106/24) визнана неправомірною бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо виконання рішення Господарського суду Херсонської області від 05.10.2021р. З урахуванням того, що рішення суду досі невиконане вважає, що діями відповідача йому заподіяні матеріальні збитки в розмірі не виконаного стягнення за рішенням Господарського суду Херсонської області від 05.10.2021р. та моральна шкода, яку він оцінює в 6000,00 Євро.

Ухвалою судді Херсонського міського суду Херсонського області від 26.03.2025 р. відкрито провадження по справі, вирішено поводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

20.05.2025 р. до суду надійшов відзив виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відповідно до якого просить у задоволенні позову відмовити, оскільки державний виконавець діяв у спосіб, встановлений законом. Місцезнаходження боржника у м.Херсоні, а вжиття заходів примусового виконання рішень на підставі пункту 10-2 Перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» на території територіальних громад де ведуться активні бойові дії або які перебувають в тимчасовій окупації заборонено. Кошти на рахунках боржника відсутні, рухоме майно боржника оголошено в розшук. Заподіяння моральної шкоди не доведено доказами. Майнова шкода не заподіяна.

26.06.2025 р. закрито підготовче провадження та справа призначена до розгляду за суттю.

В судовому засіданні позивач підтримав вимоги в повному обсязі та пояснив, що неправомірна бездіяльность відповідача підтверджена ухвалою господарського суду, просив задовольнити позов в повному обсязі. Додатково вказав, що наразі оскаржує постанови державного виконавця про повернення виконавчих документів.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та дав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов, просив у його задоволенні відмовити, оскільки виконавча служба не завдавала шкоди позивачеві ні матеріальної, ні моральної.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

З ухвали Господарського суду Одеської області від 17.12.2024 р. по справі №923/1804/14 (916/3106/24) вбачається, що рішенням Господарського суду Херсонської області від 05.10.2021р. по справі № 923/1804/14 (923/1051/21) позов задоволено; стягнуто з Акціонерного товариства Таврійська будівельна компанія на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 03 липня 2020 року по 06 червня 2021 року в сумі 107685 грн 06 коп. без відрахування з цієї суми податків, зборів та обов`язкових платежів; понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн 00 коп., понесені витрати по сплаті судового збору 2270 грн 00 коп.

11.01.2022р. на виконання рішення Господарського суду Херсонської області від 05.10.2021 року, яке набрало законної сили 16 грудня 2021 року, виданий наказ.

17.01.2022р. на підставі наказ, виданим на підставі рішення Господарського суду Херсонської області від 05.10.2021 року, відкрито виконавче провадження №68167880.

З дати відкриття виконавчого провадження на банківський рахунок ОСОБА_1 по вказаному виконавчому провадженню надходило два платежі: 23.02.2022 р. на суму 17 953, 42 грн. та 05.07.2024р. - 718,15 грн.

Господарський суд, визначаючи неправомірними дії державного виконавця виходив з того, що державним виконавцем перевірено лише наявність реєстрації транспортних засобів та відкритих рахунків у банках та інших фінансових установах, що не в повній мірі відповідає вимогам норм вказаного законодавства; лише 13.12.2024р. державним виконавцем винесено постанови про арешт коштів та майна боржника, що є значним порушенням строків, встановлених Законом України "Про виконавче провадження". Суд вважав, що невжиття державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) всіх належних, ефективних та своєчасних заходів, передбачених ст. 10 Законом України "Про виконавче провадження", свідчать про неповноту дій державного виконавця.

Суд не приймає до уваги рішення Господарського суду Одеської області від 22.10.2024 р по справі № 923/1804/14 (916/3106/24), оскільки позовна заява не містить вимог щодо вказаного судового рішення, а обґрунтована виключно тривалістю виконання рішення Рішення Господарського суду Херсонської області від 05.10.2021р. по справі №923/1804/14 (923/1051/21).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Зокрема, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України, відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, а також з положень статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів ДКС України.

При цьому залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19).

Підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, та причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, а також інші докази.

Відповідно до положень частин першої та третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 9.9, 9.10 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 910/6355/20 (провадження № 12-41гс21) виснувала, що:

«9.9. Ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) державного виконавця не є обов`язковим для вирішення іншої справи, у якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, оскільки законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, а господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.

9.10. Попереднє рішення суду може бути враховано під час розгляду такого спору та слугувати підставою для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин з урахуванням передбачених статтею 75 ГПК України правил, зокрема, що преюдиціальне значення надається виключно обставинам, установленим судовими рішеннями, серед яких можна виокремити обставини (факти) того, чи мали місце ці діяння та чи вчинені вони цією особою, а не правовій оцінці таких обставин, яка може полягати, зокрема, у висновках суду про те, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною».

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби призвела до тривалого невиконання судового рішення, а тому він має право на відшкодування майнової шкоди в розмірі несплаченої суми боргу за судовим наказом, що залишилася невиплаченою, а саме 96283,49 грн.

Суд вважає, що факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач, як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.

Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника. Невиплачені позивачеві кошти на виконання судового рішення, ухваленого на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17, від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц та від 03 червня 2020 року у справі № 642/3839/17, від 12 серпня 2020 року у справі №761/7165/17.

Оскільки розмір збитків, які позивач просив стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судового рішення, ухваленого на його користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог щодо стягнення з держави матеріальної шкоди в розмірі 96 283, 49 грн з компенсацією (індексацією) майнових втрат на підставі даних Національного Банку України на підставі даних середньозваженої ставки за кредитами в річному обчисленні без відрахування податків, зборів та обов`язкових платежів.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 6000,00 Євро, яку позивач також обґрунтовує тривалим невиконанням судового рішення та необхідністю вчинення додаткових зусіль шляхом звернення до суду зі скаргами з метою пришвидчення отримання присуджених йому грошей.

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди.

При цьому визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Аналіз положень статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Як свідчить тлумачення статей 23, 1174 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

З наданих документів вбачається, що на примусовому виконанні у Відділі ПВР перебуває виконавче провадження № 68167880 з примусового виконання наказу №923/1804/14, виданого 11.01.2022 року Господарським судом Одеської області про стягнення з АТ «Таврійська будівельна компанія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 03 липня 2020 року п 06 червня 2021 року в сумі 107 685,06 грн. без відрахування з цієї суми податків, зборів та обов`язкових платежів; понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., понесені витрати по сплаті судового збору 2270,00 грн.

17.01.2022 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Григоренко Михайлом Юрійовичем відкрито виконавче провадження № 68167880, про що винесено відповідну постанову.

17.01.2022 головним державним виконавцем на підставі статті 30 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження № 44731026.

Законом № 2129-IX від 15.03.2022 «Про внесення зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" Розділ XIII доповнено пунктом 10-2 згідно із яким, зокрема, було заборонено вжиття заходів примусового виконання рішень на території адміністративно-територіальних одиниць, які тимчасово окуповані внаслідок військової агресії Російської Федерації, у період такої окупації.

Херсонська міська територіальна громада перебувала в тимчасовій окупації з 01.03.2022 р. по 11.11.2022 р.

Пізніше було внесено зміни із Законами № 2455-IX від 27.07.2022, № 2456-IX від 27.07.2022, № 2468-IX від 28.07.2022; в редакції Закону № 3048-IX від 11.04.2023, та заборонено вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України (з дати віднесення територій до таких, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій до моменту виключення таких територій з переліку).

Пунктом 1 наказу Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025 року «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Згідно з Переліком, що додається до наказу розділом 3.6 Херсонську міську територіальну громаду віднесено до території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.

Позивач посилається лише на наявність ухвали Господарського суду Одеської області від 17.12.2024 р. по справі №923/1804/14(916/3106/24), в якій суд дійшов висновку, що невжиття державним виконавцем всіх належних, ефективних та своєчасних заходів, передбачених ст. 10 Законом України "Про виконавче провадження", свідчать про неповноту дій державного виконавця.

Стаття 10 Закону України "Про виконавче провадження" визначає заходи примусового виконання рішень, якими є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Тобто, само по собі перевірка державним виконавцем лише наявність реєстрації транспортних засобів та відкритих рахунків у банках та інших фінансових установах, та винесення 13.12.2024р. державним виконавцем винесено постанови про арешт коштів та майна боржника, з урахуванням п. 10-2 Перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» не є протиправною поведінкою державного виконавця.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

З урахуванням наведеного, а також підстав, з якими позивач пов`язує завдання йому моральних страждань, суд виходить з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями державного виконавця, про які вказано у позові, та настанням шкоди.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Сторона відповідача про наявність судових витрат суд не повідомила.

Підстави для негайного виконання судового рішення відсутні.

Заходи забезпечення позову судом не застосовувалися.

Рішення в повному обсязі складено з урахуванням приписів другого абзаца частини першої ст. 244, ч.1 ст. 259, ст. 268 ЦПК України 16.10.2025р.

На підставі викладеного, керуючись ст. 6-13, 81, 244, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до держави в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень в Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) (РНОКПП 43315529, місцезнаходження: м.Миколаїв, вул. 8 Березня, буд. 107) про відшкодування шкоди відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Учасники справи мають право ознайомитися із технічним записом судового засідання, протоколом судового засідання та протягом п`яти днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяО. В. Ус